КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2-а-720/09 Головуючий у 1 інстанції Борець Є.О.
Суддя-доповідач О.Г. Хрімлі
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2010 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого
суддів
при секретарі О.Г. Хрімлі,
Н.М. Літвіної,
О.Ф. Ситникова,
Л.В. Архіповій,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу У правління пенсійного фонду України в м. Борисполі на постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Управління пенсійного фонду України в м. Борисполі про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії , -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_6 звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області із позовом до Управління пенсійного фонду України в м. Борисполі про визнання дій неправомірними, зобов’язання здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії за 2006-2008 роки.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2009 року позов задоволений частково.
Визнано незаконною відмову Управління пенсійного фонду України в м. Борисполі у нарахуванні та виплаті позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що не виплачувалась з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та у розмірі 20% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що не виплачувалась протягом 2008 року.
Зобов’язано Управління пенсійного фонду України в м. Борисполі нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що не виплачувалась з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та 20% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що не оплачувалась з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Управління пенсійного фонду України в м. Борисполі звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду – скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» до дітей війни віднесені особи, які є громадянами України та яким на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, віднесена до категорії дітей війни, знаходиться на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в м. Борисполі.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 - протягом 2006 року поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Вказані положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не були визнані неконституційними.
У 2006 році урядом не впроваджувався порядок надання пільг, передбачених статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а отже позовні вимоги про зобов’язання виплатити недоотриману суму підвищення до пенсії за 2006 рік необґрунтовані.
Стосовно вимог про зобов’язання виплатити недоотриману суму підвищення до пенсії за 2007-2008 роки колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Проте, Конституційний Суд України у рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) сформулював правову позицію, згідно з якою законом про Державний бюджет України, який має особливий предмет регулювання, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, Конституційний Суд України зауважив, що цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
З урахуванням зазначеного, пункт 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону, визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.
Відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.
Отже, визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 09.07.2007 року № 6-рп/2007.
Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.»
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Визначаючи розрахункову величину, з якої має проводитися нарахування позивачу підвищення до пенсії, відповідачу слід врахувати, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що підвищення до пенсії має обраховуватися у відсотковому відношенні до розміру мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.
При цьому, статтею 19 вказаного закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення до пенсії позивачу як дитині війни .
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Про порушення свого права на отримання вищевказаних виплат у відповідному розмірі позивач повинен був дізнатися з моменту виникнення порушення права на отримання таких виплат.
Згідно ч.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
На підставі зазначених норм законодавства та враховуючи те, що відповідач наполягав на застосуванні ст. 99 КАС України, суд першої інстанції необґрунтовано визнав причини пропуску позивачем строку звернення до суду поважними, оскільки юридична необізнаність не є підставою для поновлення такого строку.
Враховуючи те, що позивач звернувся до суду у 12 червня 2009 року, позовні вимоги підлягають задоволенню за період з 12 червня 2008 року по 31 грудня 2008 року, тобто в межах річного строку звернення до суду.
В той же час, судом першої інстанції було допущено порушення правил застосування норм матеріального права при вирішенні питання щодо задоволення позовних вимог за 2008 рік та зобов’язання відповідача виплачувати підвищення до пенсії позивачу в розмірі 20% від мінімальної пенсії за віком.
Такий висновок судом був зроблений в зв’язку з тим, що з січня 2008 року дітям війни підвищення до пенсії вже виплачувалось у розмірі 10% від мінімальної пенсії за віком, спочатку відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а після визнання рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 цього нормативного акту неконституційним - на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».
При цьому, судом першої інстанції не були враховані положення ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якими встановлений конкретний розмір державної соціальної гарантії дітям війни у вигляді підвищення до пенсії та передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Отже, у суду першої інстанції не було правових підстав визначати розмір підвищення до пенсії позивачу, який відрізняється від установленого законом розміру, оскільки виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при розрахунку підвищення пенсії, яке передбачено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», застосуванню підлягає мінімальний розмір пенсії за віком, який вираховується виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законами про Державний бюджет України на певний рік, а не розмір, що установлений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».
Судом першої інстанції не було приділено належної уваги тій обставині, що обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України, а відтак ці органи мають можливість відкоригувати конкретний розмір підвищення до пенсії позивачу із урахуванням вже отриманих ним сум такої соціальної допомоги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, колегія суддів прийшла висновку про те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу У правління пенсійного фонду України в м. Борисполі – задовольнити частково.
Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2009 року – скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_6 до Управління пенсійного фонду України в м. Борисполі про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.
Зобов’язати У правління пенсійного фонду України в м. Борисполі здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_6 підвищення до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком з 12.06.2008 року по 31.12.2008 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Повний текст постанови виготовлений 02 березня 2010 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили шляхом подачі к асаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О.Г. Хрімлі
Судді Н.М. Літвіна
О.Ф. Ситников