Справа № 425/3270/18

Провадження № 22-ц/810/950/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2020 року місто Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Авалян Н.М.

суддів - Коновалової В.А., Луганської В.М.

за участю секретаря судового засідання - Перишкіна Т.М.

позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

представника відповідача - адвоката Сириці І.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області (суддя Є.О.Романовський)

від 26 вересня 2019 року

у справі про стягнення боргу

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

встановив:

26 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 22 листопада 2017 року відповідач взяв у нього в борг 7 500 доларів США та зобов`язався до 10 числа кожного місяця погашати борг у розмірі 250 доларів США, починаючи з 10 січня 2018 року, про що написав розписку. Однак, взяті на себе зобов`язання не виконує. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по договору позики за період з 10 січня 2018 року по 10 жовтня 2018 року у розмірі 63 497,47 грн., що еквівалентно 2 250 доларів США та три проценти річних за прострочення повернення боргу у розмірі 2 917,80 грн., що еквівалентно 103,42 доларам США.

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 вересня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в період з 10 січня 2018 року по 10 жовтня 2018 року у розмірі 2 250 доларів США та три проценти річних у розмірі 1 217,72 грн.

Відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позову. Апеляційна скарга містить доводи аналогічні тим, що викладенні в суді першої інстанції в запереченнях на позовну заяву. Крім того, відповідач вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги показання свідків на підтвердження того, що гроші у борг фактично ним не були отримані.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважє доводи скаржника надуманими.

В судовому засіданні відповідач та його представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Позивач просив апеляційну скаргу відхилити.

Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 22 листопада 2017 року відповідачем була написана розписка про те, що він взяв в борг у позивача 7500 доларів США, які зобов`язався повертати до кожного 10 числа місяця по 250 доларів США до повного погашення заборгованості починаючи, з 10 січня 2018 року. Проте, відповідач жодного разу не здійснював погашення боргу, внаслідок чого станом на 10 жовтня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 2250 доларів США.

Задовольняючи позов про стягнення боргу, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у встановленій законом формі укладено договір позики, який не виконується боржником (відповідачем).

Цей висновок суду відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правові відносини позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. (ст.1046 ЦК УКраїни).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 ЦК України).

Доводам відповідача про те, що розписка є безгрошовою, суд першої інстанції дав належну правову оцінку, вказавши на те, що, оскільки договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником.

Цей висновок суду повністю відповідає змісту ст.1051 ЦК України щодо оспорювання договору позики.

Таким чином доводи скаржника про те, що суд безпідставно не взяв до уваги показання свідків на підтвердження безгрошовості розписки, не заслуговують на увагу, оскільки грунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.

Також є неприйнятними доводи скаржника про те, що позивач не довів передачу йому грошей у борг, оскільки належним доказом отримання грошей у борг є боргова розписка, яка власноруч написана відповідачем. Те, що в розписці не зазначена дата її написання, не впливає на зміст договору позики, оскільки істотною умовою договору позики є предмет договору, якими є грошові кошти.

Також апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що розписка про отримання грошей у борг написана ним під впливом обману зі сторони позивача та зауважує наступне.

Договір позики, про укладення якого свідчить боргова розписка, є оспорюваним договором (правочином) та може бути оспорений в суді з підстав, передбачених законом, у тому числі з підстави введення в оману. Такий правочин визнається судом недійсним, що передбачено ст.230 ЦК України.

Однак, відповідачем не заявлявся позов про визнання недійсним укладеного між ним та відповідачем договору позики, у зв`язку з чим суд не вправі був робити висновки щодо недійсності цього договору з підстав введеня відповідача в оману позивачем.

Задовольняючи позов про стягнення трьох процентів річних, суд першої інстанції виходив з того, що ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Цей висновок суду першої інстанції є правильним, оскільки у разі прострочення повернення кредитних коштів, позивач відповідно до вказаної норми закону має право на стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції, не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розподілу судових витрат з наступних підстав.

Судом стягнуто з відповідача на користь позивача у відшкодування понесених ним витрат по сплаті судового збору 768,40 грн., що не відповідає матеріалам справи.

Позивачем сплачено за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 704,80 грн. за ставкою, встановленою Законом України «Про судовий збір» на момент звернення до суду 26 жовтня 2018 року (а.с.1).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.141 ЦПК України, виходячи з пропорційності задоволених позовних вимог, підлягає відшкодуванню позивачу судовий збір у розмірі 683,19 грн., оскільки позов задоволено частково (на 97% від ціни позову).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України понесені відповідачем судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення.

Однак, апеляційний суд зауважує, що за подання апеляційної скарги скаржником сплачено судовирй збір у більшому розмірі, ніж передбачено Законом України «Про судовий збір».

За подання апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1057,20 грн. (150% від 704,80 грн.) Сплачено 1152,60 грн. Переплата становить 95,40 грн., які можуть бути повернуті за заявою скаржника відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 388, 389, 390, 391 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 вересня 2019 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору -зменшити розмір стягнення з 768,40 гривень до 683,19 гривень.

В іншій частині рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Дата виготовлення повного тексту постанови - 13 січня 2020 року.

Головуючий Н.М.Авалян

Судді В.А.Коновалова

В.М.Луганська