ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

01001, м .Київ, вул. Хрещатик, 42-а

Справа № 2-1684/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

26 березня 2010  року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого:             судді Ільєвої Т.Г,

при секретарях:             Кваші І.М.,Сливка А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Кіровоградської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із зазначеними вимогами, мотивуючи їх тим, що 27 грудня 2007 року між сторонами даної справи було укладено кредитний договір № 014-09.5-81427, згідно умов якого відповідач надав йому кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії з лімітом 14 845, 00 доларів США, що еквівалентно 74 950 гривень на момент укладення договору на споживчі цілі (придбання автомобіля) до 27.12.2003 року виходячи із ставки 12,95 % річних. 10 січня 2008 року між ним та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» був укладений договір застави №20. 24 грудня 2007 року відповідно до копії договору купівлі-продажу №2672 ним було придбано автомобіль марки CHEVROLET AVEO TC58U, 2007 року випуску. Станом на 17.05.2009 року у позивача виникла заборгованість у сумі 13 979,27 доларів США, відповідно до претензії – повідомлення ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». 16 червня 2009 року позивач отримав від банку пропозицію щодо врегулювання проблемної заборгованості по кредитному договору. Вимагає визнати недійсним кредитний договір, оскільки використання іноземної валюти за спірним договором як засобу платежу, на його думку суперечить вимогам чинного законодавства,  вважає, що у банку відсутні правові підстави для здійснення кредитних операцій в іноземній валюті. Просить визнати вищезазначений договір кредиту недійсним.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав з викладених в ньому підстав та просив його задовольнити.

Представник відповідача ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» позов не визнав, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача Кіровоградської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, просив суд у задоволенні позову відмовити

Суд, заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про необґрунтованість заявлених вимог.

Судом встановлено, що 27 грудня 2007 року між сторонами даної справи укладено кредитний договір № 014-09.5-81427, згідно з умовами якого відповідач надає позивачу кредит у розмірі 14 845,00 доларів США строком до 27 грудня 2013 року.  10 січня 2008 року, з метою забезпечення виконання позивачем кредитного зобов’язання, між сторонами було укладено договір застави ВКВ №896716.

   Відповідно до умов кредитування зазначеного договору кредит позивачу надавався в іноземній валюті.

Пунктом 5.1 кредитного договору передбачено, що позичальник забов’язується належним чином використовувати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів банку, та виконувати всі інші  боргові забов’язання в порядку та строки, визначені договором.

 В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що наданням банком грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної кредитної лінії та проведення ним дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті ( в тому числі оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Позивач посилається на ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка передбачає проведення валютних операцій на підставі відповідної ліцензії НБУ, вважає, що використання банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункт, що значно погіршує його становище. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб’єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, тому вважає, що кредитний договір в цілому має бути визнаний недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

 Згідно  п. 8 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 9 листопада 2009 року, відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Утім, усі умови – істотні, звичайні і випадкові після укладення договору стають однаково обов’язковими для сторін  і у сукупності утворюють зміст договору.

Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) забов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених  договором, а позичальник забов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач з січня 2008 року по серпень 2009 року сплачував заборгованість за кредитним договором в іноземній валюті (в доларах США), що підтверджується квитанціями, які містяться в матеріалах справи (а.с.29-66) та ця обставина не заперечувалася позивачем. .

Також було встановлено, що з позовом до суду ОСОБА_2 звернувся після того, як банк звернувся до суду з позовом до нього про стягнення суми боргу за договором кредиту. Позовні вимоги банку до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за кредитним договором були задоволені судом, зі слів позивача рішення суду ним в апеляційному порядку не оскаржувалося.

В своїх поясненнях позивач посилався на те, що на даний час у нього скрутне матеріальне становище, тому що з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, в зв’язку з чим значно погіршився  його фінансовий стан, тому стало важко сплачувати кредит.

Тобто, позивачем було визнано, що між ним та відповідачем було укладено договір  № 014-09.5-81427 від 27.12.2007 року, згідно умов якого банк надав йому кредит у сумі 14 845,00 дол. США строком до 27.12.2013 року зі сплатою 12,95% річних, а позичальник забов’язувався отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту до 27.12.2013 року, сплатити проценти за користування кредитом на основі процентної ставки 12,95 процентів  річних та комісії в узгоджених розмірах, виконати інші забов’язання.

Виконання забов’язань за кредитним договором було розпочате і виконувалось позивачем із порушенням графіку погашення, про що свідчать квитанції, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до цього суд вбачає, що сторони встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Згідно зі ст.ст.6, 627 ЦК  України сторони є вільними в укладені договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. За таких обставин підстав вважати, що передбачені кредитним договором умови є несправедливими для позивача та суперечать чинному законодавству України, у суду немає.  

Крім того, твердження позивача про те, що банк немає права здійснювати кредитні операції в іноземній валюті є необгрунтованим та таким, що не відповідають дійсності виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 47,49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 року №2121-ІІІ, які визначають, що операції банків на розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Стаття 2 вищезазначеного закону визначає банківський кредит як будь-яке забов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке забов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на забов’язання  боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на забов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Чинне законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі банківської ліцензії надавати кредити та бути суб’єктом кредитних забов’язань.

Щодо вимог про наявність генеральної ліцензії для здійснення операцій з надання кредиту в іноземній валюті, суд вважає, що вони необгрунтовані.

Згідно ч.1 ст. 19 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 року №2121-ІІІ банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.

Відповідно до ч.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (надалі Декрету) генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Тобто, операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями.

Відповідач має банківську ліцензію №10 від 11.10.2006 року, зареєстровану НБУ 27.03.1992 року №94 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1  та п.п. 5-11 ч.2 с.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 року №2121-ІІІ (а.с. 85-88).

Правова позиція позивача щодо необхідності отримання банком індивідуальної ліцензії для здійснення операції з надання і одержання кредиту в іноземній валюті та для здійснення операцій на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України згідно з вимогами п «г» ч.4 ст.5 Декрету також не знайшла свого підтвердження.

Згідно ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Пунктом «в» ч.1 с.5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на даний час законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті  як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Відповідно до п.1.4 Положення НБУ №483 від 14.10.2004 року використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання будь-яких забов’язань або оплати товарів, що придбаваються.

Пунктом 1.5 вищезазначеного Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

В судовому засіданні було встановлено, що відповідач має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, тому є уповноваженим банком на здійснення операцій з валютними цінностями.

Виходячи з викладеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплати процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії.

Оскільки посилання позивача про порушення його прав з боку відповідача не знайшли свого підтвердження, позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.

  На підставі викладеного та керуючись ст.ст.6, 203, 215, 627, 638 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 року №2121-ІІІ, ППВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 9 листопада 2009 року №9,  ст.ст.  10, 57, 60, 215 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Кіровоградської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору  – відмовити.

  Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення, а апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

  Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:                                                                                               Т.Г.Ільєва