УХВАЛА

08 січня 2020 р.Справа № 629/3937/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Судді-доповідача: Бенедик А.П.,

Суддів: Гуцала М.І. , Донець Л.О. ,

розглянувши у порядку письмового провадження клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07.10.2019 року по справі № 629/3937/19

за позовом ОСОБА_1

до Інспектора СРПП Лозівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Палагути Юрія Олександровича

про визнання дій протиправними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07.10.2019 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспектора СРПП Лозівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Палагути Юрія Олександровича про визнання дій протиправними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

На зазначене рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Разом з апеляційною скаргою, позивач подав клопотання, в якому просить поновити строк на апеляційне оскарження.

Згідно положень ч. 3 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд заяви проведено в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви та матеріали справи, колегія суддів вважає, що клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності урегульовані статтею 286 КАС України.

Відповідно до ч.4 ст.286 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення, у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.

Як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні 07.10.2019 року оголошено скорочене рішення. Розгляд справи проведено без участі сторін. Повний текст рішення складено 11.10.2019 року.

Копію оскаржуваного рішення отримано позивачем 15.11.2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.57).

Апеляційну скаргу направлено скаржником до суду апеляційної інстанції 13.12.2019 року засобами поштового зв`язку 13.12.2019 року, що підтверджується штампом поштового відділення на конверті.

В такому випадку скаржником пропущено встановлений ст. 286 КАС України строк звернення із апеляційною скаргою.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В обґрунтування поважності пропуску строку звернення із апеляційною скаргою скаржник посилається на неможливість вчасного оскарження судового рішення внаслідок перебування на лікуванні дитини, яка є особою з інвалідністю, законним представником якої є позивач. На підтвердження вказаних обставин позивачем додано до апеляційної скарги копії відповідного посвідчення та довідок медичної установи.

Колегія суддів зазначає, що однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду. Даний принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень.

У пунктах 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп, у абзаці 7 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012 Суд зазначав, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцією якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

У справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі "Скорик проти України" Європейський суд з прав людини нагадав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачених статтею 6 Конвенції. Суд також зазначив, що мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

У справі Bellet v. Fгаnсе Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Враховуючи вказані позивачем обставини та надані на їх підтвердження докази, колегія суддів дійшла висновку, що застосування процесуального обмеження за своєю суттю буде свідченням необґрунтованого позбавлення її права на апеляційне оскарження рішення суду, тобто права на справедливий суд.

Наведене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.03.2018 року по справі № 804/243/16, відповідно до якого, вияв надмірного формалізму під час застосування норм права міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням викладеного, виходячи із необхідності дотримання принципу забезпечення апеляційного оскарження судових рішень, колегія суддів вважає, що строк апеляційного оскарження було пропущено з поважних причин, тому надане клопотання підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 121, 295, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження - задовольнити.

Поновити процесуальний строк на апеляційне оскарження на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07.10.2019 року по справі № 629/3937/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач (підпис)Бенедик А.П.

Судді(підпис) (підпис)Гуцал М.І. Донець Л.О.