Справа № 727/4257/19

Провадження № 2/727/968/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2019 року Шевченківський районний суд м.Чернівці в складі:

головуючого судді: Чебан В.М.

при секретарі: Алієв А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності житловою квартирою шляхом виселення, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності - житловою квартирою шляхом виселення до відповідачки ОСОБА_2 , посилаючись на те, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .

Зазначає, що в березні 2005 року його рідний брат ОСОБА_3 звернувся до нього з проханням дозволити йому поселитись в спірну квартиру, в зв`язку з чим він з братом 25.04.2005 року уклали договір найму квартири, на підставі якого 18.05.2005 року його брат зареєструвався в квартирі.

Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 його брат ОСОБА_3 помер. Після похорону брата, він виявив, що доступу до належної йому квартири немає, оскільки в ній проживає відповідачка ОСОБА_2 .

Позивач стверджує, що своєї згоди на вселення в спірну квартиру відповідачки, він не давав, а відповідно до п.2 договору найму квартири від 25.04.2005 року ОСОБА_3 було заборонено здавати квартиру в піднайом. Крім того, термін дії договору найму квартири закінчився 25.04.2006 року.

Зазначає, що він неодноразово звертався до відповідачки з проханням звільнити займану квартиру, останній раз 18.03.2019 року в письмовій формі, однак відповідачка відмовляється це зробити, вказуючи на те, що вона дружина його померлого брата і має законне право проживати в спірній квартирі.

Вказує, що його брат з відповідачкою не перебували в зареєстрованому шлюбі, відповідачка проживає в спірній квартирі без реєстрації, хоча має інше житло, а саме квартиру АДРЕСА_2 , де вона зареєстрована.

На основі викладеного, позивач просить суд усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді від 23 квітня 2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності житловою квартирою шляхом виселення - відкрито.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в судове засідання, призначене на 26.12.2019 року не з`явився, однак надав суду заяву, згідно якої просить справу розглянути у його відсутність, позовні вимоги підтримує. Будучи присутнім в ході розгляду справи судом, представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, зазначених в позовній заяві. Доповнив, що позивач письмової згоди на вселення в квартиру відповідачки не давав, відповідачка в квартиру вселилась без його згоди, а тому відповідно до ч.3 ст.116 ЖК УРСР вона підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення. Зазначив, що у відповідачки є інше житло, в якому вона зареєстрована. Просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_5 в судове засідання, призначене на 16.12.2019 року не з`явилась, спрямувавши до суду клопотання, згідно якого просить розгляд справи відкласти у зв`язку з перебуванням адвоката на лікарняному, однак доказів такого перебування - суду не надано. В судове засідання, призначене на 26.12.2019 року представник відповідача повторно не з`явилась, спрямувавши до суду заяву, згідно якої просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку з зайнятістю в іншому процесі в Чернівецькому апеляційному суді, однак доказів цього суду не представила, у зв`язку з чим суд вважає за можливе завершити розгляд справи у відсутність відповідачки та її представника. Будучи присутньою в ході розгляду справи, представник відповідача позовні вимоги не визнала з підстав, зазначених у письмових поясненнях. Доповнила, що відповідачка ОСОБА_2 з покійним ОСОБА_3 офіційно працювала за кордоном. Позивач ОСОБА_1 також працював з ними за кордоном. Вказала, що відповідачка та ОСОБА_3 уклали контракт за кордоном, тому не могли приїхати в Україну для того, щоб придбати квартиру. Вони передали кошти позивачу для того, щоб він їм придбав квартиру, однак позивач придбав квартиру на своє ім`я, а не на ім`я свого брата ОСОБА_3 . Зазначила, що відповідачка доглядала за ОСОБА_3 , коли він хворів. Ствердила, що з 2005 року відповідачка проживає в спірній квартирі, проводила в квартирі ремонтні роботи, оплачувала комунальні послуги. Просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши надані сторонами документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору дарування квартири від 22.01.2003 року (а.с.13), копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.14) та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.04.2019 року (а.с.6).

Відповідно до п.1 договору найму квартири від 25.04.2005 року (а.с.16), позивач ОСОБА_1 здав ОСОБА_3 у тимчасове користування спірну квартиру строком на один рік з 25.04.2005 року по 25.04.2006 року.

Пунктом 2 договору найму квартири передбачено, що квартира здається ОСОБА_3 для проживання і йому забороняється використовувати її в інших цілях та здавати в піднайом.

Згідно з п.6 договору найму квартири, після закінчення строку договору ОСОБА_3 зобов`язується звільнити квартиру і здати її власнику в належному стані і не має вимагати перезаключення договору.

Відповідно до п.7 договору найму квартири, наймач незалежно від строку користування квартирою не набуває права на її власність.

Як вбачається з копії довідки ЖБК-54 від 09.11.2015 року (а.с.19), в квартирі АДРЕСА_1 був зареєстрований брат власника ОСОБА_3 з 18.05.2005 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.15).

Згідно з копією акту ЖБК-54 від 18.04.2019 року (а.с.8), в квартирі АДРЕСА_1 проживала ОСОБА_2 разом зі своїм громадянським чоловіком ОСОБА_3 до дня його смерті до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також ОСОБА_2 проживає в спірній квартирі і по даний час. Вказані обставини також підтверджуються копією довідки ЖБК-54 від 05.09.2019 року (а.с.77), копією акту обстеження ЖБК-54 від 25.03.2019 року (а.с.78) та копією довідки ЖБК-54 від 25.03.2019 року (а.с.79). Крім того, факт проживання відповідачки ОСОБА_2 в спірній квартирі був підтверджений і письмовими поясненнями ОСОБА_2 (а.с.74-76) і поясненнями представника відповідачки в судовому засіданні.

Відповідно до повідомлення від 18.03.2019 року та фіскального чеку від 20.03.2019 року (а.с.17-18), позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідачки ОСОБА_2 з проханням виселитись зі спірної квартири, однак відповідачка з квартири не виселилась.

При цьому, суд вважає, що посилання відповідачки ОСОБА_2 в своїх письмових поясненнях про те, що вона та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , надали позивачу кошти для придбання для них квартири, тому що за умовами трудового контракту перетин межі Португалії під час роботи заборонявся, є безпідставними, оскільки строкова трудова угода укладена з відповідачкою ОСОБА_2 01.03.2004 року (а.с.80), тобто після придбання квартири (22.01.2003 року), а строкова трудова угода з ОСОБА_3 укладена 01.02.2001 року на один рік до 01.02.2002 року, тобто до придбання квартири (22.01.2003 року).

Більше того, вищезазначений договір купівлі-продажу спірної квартири - відповідачкою в судовому порядку не оспорювався.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно зі статтею 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року по справі №569/2530/16-ц.

Суд вважає, що відповідачка ОСОБА_2 не зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , зайняла житлове приміщення без достатньої правової підстави, оскільки позивач ОСОБА_1 своєї згоди на вселення її в спірну квартиру не давав, відповідно до п.2 договору найму квартири від 25.04.2005 року ОСОБА_3 було заборонено здавати квартиру в піднайом (а.с.16), відповідачка відмовляється залишати квартиру добровільно, хоча згідно з довідкою адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в Чернівецькій області (а.с.25) зареєстрована за іншою адресою, зокрема в квартирі АДРЕСА_2 , чим чинить перешкоди позивачу у користуванні спірною квартирою, яка належить позивачу на праві власності відповідно до договору дарування квартири від 22.01.2003 року (а.с.13).

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачкою ОСОБА_2 та її представником не надано суду жодних доказів, якими б підтверджувалися обставини, зазначені у письмових поясненнях.

Відповідно до положень ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч.5 ст.81 ЦПК України).

Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.

За таких обставин, інші доводи учасників справи не стосуються предмету доказування в межах спірних правовідносин.

Таким чином, враховуючи викладені обставини, оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд вважає, що належить усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 , задовольнивши позовні вимоги.

Також, згідно вимог статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідачки ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір за подання до суду позовної заяви в сумі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією (а.с.9).

На підставі викладеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст.109, 116 ЖК УРСР, ст.ст.16, 317, 319, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності житловою квартирою шляхом виселення - задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

З повним текстом рішення суду учасники справи можуть ознайомитись 02 січня 2020 року.

СУДДЯ: