Справа № 2- а-3005/09

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2009 року Суворовський райсуд м. Херсона у складі:

головуючого судді             Слюсаренко О.В.

при секретарі                       Фроловій О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1 до Головного Управління   Пенсійного фонду України в Херсонській області,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду зі вказаним позовом , в якому зазначив, що  є інвалідом 3 групи внаслідок  захворювання  пов’язаного з виконанням роботи по ліквідації  наслідків аварії на ЧАЕС . в зв’язку з чим має право на  отримання додаткової пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

 Відповідач відмовив у нарахування додаткової пенсії у зазначеному розмір , в зв’язку з чим просить визнати відмову відповідача виплачувати позивачу додаткову пенсію у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком неправомірним і стягнути з відповідача  недоплачену додаткову пенсію з 22 травня 2008 року.

В ході розгляду справи позивач та його представники  підтвердили обставини , викладені у позові. Позивач уточнив вимоги і просить стягнути з відповідача  недоплачену пенсію у розмірі   2471, 71 грн. .

Представник відповідача вимоги не визнав, вказавши на те, що пенсія позивачу нараховується у відповідності до діючого законодавства в межах кошті в, передбачених для виплати пенсії .

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін суд встановив наступне.

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом 3 групи. Крім того, статтею 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" його віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у  

Відповідно до частини першої статті 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами 3групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами,  суд приходить до висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 р. “ Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”

Зі статей 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Тому суд не приймає до уваги , що   положення  ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком,  , застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Безпідставними визнано посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначених пенсій у таких розмірах, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та статтями 50 та 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щодо визначення розміру та виплати пенсій.

Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки позивачеві слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому визнано правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму статтею 65 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та статтею 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" було встановлено мінімальний розмір пенсії за віком із 1 жовтня 2006 року в розмірі 366 гривень, із 1 січня 2007 року - 380 гривень, із 1 квітня 2007 року - 406 гривень, який суди попередніх інстанцій застосовували під час перевірки законності дій відповідача щодо проведення перерахунку пенсій та невиплати недонарахованої суми пенсій.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно зобов'язали відповідача здійснити перерахунок пенсій позивачеві з урахуванням наведених вище розмірів та визначили розмір недонарахованої суми пенсій.

З огляду на викладене оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій Вищим адміністративним судом України визнанні законними та обґрунтованими.

10. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливість одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника

Гр. З. та гр. Н. звернулись в суд з позовами до районного управління Пенсійного фонду України про визнання незаконними рішень про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах і стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги гр. З. мотивовані тим, що відповідачем відмовлено в призначені пенсії на пільгових умовах, у зв'язку з відсутністю довідки, яка уточнює особливий характер роботи та стаж роботи протягом повного робочого дня. Таку відмову вважає неправомірною, у зв'язку з тим, що відповідачем не враховано записи трудової книжки та покази свідків, що підтверджують стаж роботи в шкідливих умовах за відповідні періоди протягом повного робочого дня. Вимоги гр. Н. обґрунтовуються тим, що відповідач відмовив в призначені пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з відсутністю достатнього трудового стажу для призначення даної пенсії. Таку відмову також вважає неправомірною, у зв'язку з тим, що відповідачем не враховано записи трудової книжки та покази свідків, що підтверджують стаж роботи в шкідливих умовах за відповідні періоди протягом повного робочого дня. Крім того, позивачі зазначають, що відповідач не направив їм у визначений законом термін відповіді про відмову в призначені пенсії, вказаними обставинами завдав моральних страждань.

Рішенням місцевого суду від 17 травня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 5 серпня 2005 року, у позові відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що відповідачем правомірно відмовлено в призначенні позивачам пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки з їх трудових книжок неможливо встановити чи працювали вони в зазначені періоди на підприємстві з шкідливими умовами праці повний робочий день. Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній" від 12 серпня 1993 року N 637 визначено, що для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. Такі довідки до районного управління Пенсійного фонду України позивачами не надано. Крім того, судами не встановлено в діях відповідача порушення строків розгляду заяв позивачів, а також строків повідомлення про відмову в призначені пенсії.

Матеріалами справи встановлено, що гр. З. в період з 22 вересня 1983 року по 31 березня 1987 року та з 12 вересня 1988 року по 31 серпня 1994 року, а гр. Н. в період з 25 травня 1976 року по 17 травня 1979 року та з 17 липня 1981 року по 24 лютого 1995 року працювали слюсарями по ремонту обладнання коксохімічних заводів. Обидва позивачі у вказаний час працювали у спеціалізованому управлінні "У", що підтверджено записами у їх трудових книжках.

Судами також встановлено, що необхідні первинні документи для нарахування пільгової пенсії працівникам управління за період з 1960 року по 1999 року на підприємстві відсутні, що підтверджується довідкою колективного спецуправління "У".

Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України зазначив таке.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N 637.

Пунктом 18 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Відмовляючи в задоволені вимог в частині визнання незаконним рішення районного управління Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суди дійшли помилкових висновків, що для підтвердження стажу роботи приймаються виключно уточнюючі довідки підприємств або організацій, безпідставно не прийнявши при цьому покази свідків, які працювали з позивачами на одному підприємстві.

Крім того Вищий адміністративний суд України зазначив наступне.

Атестація робочих місць за умовами праці - це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров'я і працездатність працівників в процесі трудової діяльності.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року N 442, атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Частиною другою пункту 4 зазначеного Порядку встановлено, що відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Таким чином, законодавцем покладено обов'язок проведення атестації робочих місць на керівників підприємств, а тому її непроведення не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Направляючи справу на новий розгляд Вищий адміністративний суд України вказав, що судам необхідно обов'язково враховувати надані свідками докази, з'ясувати причини відсутності відомостей для надання довідки, що уточнює час, період та стаж роботи позивачів, а також врахувати довідку про заробітну плату позивачів, яка надавалась для розрахунку пенсії та з огляду на неї встановити, за який час нараховувалась заробітна плата.

В.о. Голови Вищого

адміністративного суду України  

О.Панченко

Керуючись ст. 11, 19, 69, 71, 72, 159-162 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління     Пенсійного фонлду України в Херсонській області   у здійсненні нарахування  ОСОБА_1. додаткової пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Стягнути з Головного Управління   Пенсійного фонду України в Херсонській області  на користь  ОСОБА_1  недоплачену додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі  2471, 71 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі протягом десяти днів з дня її проголошення заяви про апеляційне оскарження з подальшим поданням апеляційної скарги протягом двадцяти днів через Суворовський районний суд м. Херсона або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС  України.

Суддя