Справа № 462/7165/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 січня 2020 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Кирилюк А.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

Позивач 18 листопада 2019 року звернувся в суд із позовом до відповідача, в якому просить стягнути з відповідача на його користь 105 509 грн. 76 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування податків та інших обов`язкових платежів та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 1055,10 грн. Свої позовні вимоги мотивує тим, що він з 29 червня 2011 року по 02 липня 2018 року працював у Львівському міському комунальному підприємстві „Львівтеплоенерго". 29 червня 2011 року був прийнятий на район магістральних теплових мереж слюсарем з ремонту устаткування теплових мереж по третьому розряду згідно наказу № 373-к від 25.06.2011 р. 03 січня 2012 року його було переведено слюсарем з ремонту устаткування теплових мереж по четвертому розряду цього ж району згідно наказу № 766-к від 30.12.2011р. 20 грудня 2013 року його було переведено слюсарем з ремонту устаткування теплових мереж по п`ятому розряду цього ж району згідно наказу № 726-к від 20.12.2013р. 02 липня 2018 року був звільнений за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України згідно наказу № 359-к від 02.07.2018р.Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11.07.2019 року у справі № 462/3316/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недонарахованої заробітної плати його позов було задоволено, вирішено стягнути з відповідача на його користь 23 333,00 грн. недорахованої заробітної плати та 27174,91 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. Вищевказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем його трудового права, зокрема, невиплати заробітної плати станом на день звільнення - 02.07.2018 року. 23.09.2019 року відповідачем було сплачено ОСОБА_1 недораховану заробітну плату у сумі 23 333,00 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків виплати у сумі 27 174,91 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. Оскільки відповідач у день звільнення позивача не здійснив всіх розрахунків, позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2018 року по 23.09.2019 року. Відповідно до розрахунку позивача середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки виплати заробітної плати після його звільнення складає 105 509,76 грн. = 343,68 грн. (середньоденна заробітна плата) X 307 (кількість робочих днів, за весь час затримки розрахунку). За наведеного, просить позов задовольнити, а також стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 19.11.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з позовними вимогами, зазначивши, що за спірний період (з 01.01.2010 року по вересень 2015 року включно) заробітна плата та додаткові виплати позивача становили 102774,00 грн. згідно розрахункових листків. Спір у справі № 462/3316/19 виник внаслідок того, що у формулу розрахунку заробітної плати було закладено нижчий розмір мінімальної заробітної плати, ніж було передбачено Законами України «Про державний бюджет України». Таким чином, згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11.07.2019 року по справі № 462/3316/19, позивачу було виплачено дану різницю по мінімальній заробітній платі. Відтак різниця недонарахованої заробітної плати (згідно рішення суду) становить 20% від загальної суми нарахованої і отриманої заробітної плати. Просить застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 . Зазначає, що дана позиція повністю узгоджується із позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за № 6-113цс16. При розгляді справи також просить врахувати, що відповідач - ЛМКП «Львівтеплоенерго», є комунальним теплопостачальним підприємством, що має стратегічне значення, особливо в опалювальний період. Непомірні фінансові навантаження, спричиненні позовами про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, можуть призвести до банкрутства підприємства. Важають, що позивач свідомо умисно, користуючись відсутністю термінів позовної давності для справ щодо стягнення заробітної плати, затягував час звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

27.12.2019 року представник позивача ОСОБА_2 подала до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що покликання відповідача на те, що позивачем умисно затягувався час звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необгрунтованим і недоцільним, так як відповідач з 18.11.2015 року по 02.07.2018 року (день звільнення позивача з роботи), а це близько 3 років, добровільно не вжив заходів для того, щоб виплатити позивачу належні суми. Якщо б відповідач добровільно виплатив позивачу до дня звільнення усі належні суми, то це б мінімізувало його витрати на сплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати позивачу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та судові витрати, пов`язані із судовим розглядом позову позивача.

Керуючись п. 2 ч. 6 ст. 279 ЦПК України суд не вбачає необхідності проводити розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, так як характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був 29 червня 2011 року по 02 липня 2018 року працював у Львівському міському комунальному підприємстві „Львівтеплоенерго". 29 червня 2011 року був прийнятий на район магістральних теплових мереж слюсарем з ремонту устаткування теплових мереж по третьому розряду згідно наказу № 373-к від 25.06.2011 р.

03 січня 2012 року його було переведено слюсарем з ремонту устаткування теплових мереж по четвертому розряду цього ж району згідно наказу № 766-к від 30.12.2011р.

20 грудня 2013 року позивача було переведено слюсарем з ремонту устаткування теплових мереж по п`ятому розряду цього ж району згідно наказу № 726-к від 20.12.2013р.

02 липня 2018 року останній був звільнений за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України згідно наказу № 359-к від 02.07.2018р.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11.07.2019 року у справі № 462/3316/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недонарахованої заробітної плати його позов було задоволено, вирішено стягнути з відповідача на його користь 23 333,00 грн. недорахованої заробітної плати та 27174,91 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. Вищевказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем його трудового права, зокрема, невиплати заробітної плати станом на день звільнення - 02.07.2018 року.

На виконання вказаного рішення суду був виданий виконавчий лист від 11.07.2019 року.

23.09.2019 року відповідачем було сплачено ОСОБА_1 недораховану заробітну плату у сумі 23 333,00 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків виплати у сумі 27 174,91 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Частинами 1, 7 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Із змісту ст.117 КЗпП України вбачається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Як вбачається із роз`яснень даних у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, якщо роботодавець недоведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11.07.2019 р. доведено вину відповідача у невиплаті належних позивачу при звільненні сум.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого вказаною постановою, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Пунктом 4 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати /компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо/.

У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець недоведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом встановлено, що 23.09.2019 року на виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11.07.2019 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» виплатило ОСОБА_1 недораховану заробітну плату та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, що підтверджується довідкою ПФУ від 28.10.2019 року.

Враховуючи вищенаведене, на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2018 року по 23.09.2019 р.

Суд приймає до уваги розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вказаний позивачем у позовній заяві, оскільки з таким відповідач ознайомлений і такий ним не оспорювався.

З наданого позивачем розрахунку, який не спростований відповідачем, вбачається, що відповідно до розрахункових листків заробітна плата за травень - червень 2018 р. становила 13 747,33 грн. (8194,35 грн. + 5552,98 грн.). Позивачем було відпрацьовано за травень - червень 2018 р. 40 робочих днів 20 роб. днів. + 20 роб. днів), отже, його середньоденна заробітна плата складає 343,68 грн. (13747,33 грн. : 40 роб. днів).

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 19 жовтня 2017 року № 224/0/103- 17/214 «Про надання роз`яснення» роботодавцям рекомендовано скористатися розрахунком норм тривалості робочого часу на 2018 рік, відповідно до якого при 40-годинному робочому тижні норма тривалості робочого часу становить 250 роб.днів, а за період з 03.07.2018р. по 31.12.2018р. становить 127 робочих днів.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206- 18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» норма тривалості робочого часу за період з 01 січня по 23 вересня 2019 року становить 180 робочих днів.

Разом кількість робочих днів, за весь час затримки розрахунку, тобто починаючи з 03.07.2018р. по 23.09.2019р. становить 307 робочих днів.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2018 року по 23.09.2019 року в розмірі 105 509,76 грн. проведено позивачем відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 8 лютого 1995 року.

Разом з тим, як вбачається із Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачає, що справляння і сплата податку із заробітної плати є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а суд визначає таку суму без утримання цього податку та інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем і в день звільнення йому не були виплачені належні від підприємства суми, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 105509,76 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2018 року по 23.09.2019 року, без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Доводи відповідача про застосування принципу співмірності та зменшення відповідно розміру середнього заробітку, який має бути виплачений у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України судом відхилені з наступних мотивів.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Згідно правової позиції Верховного Суду у справі № 761/2451/15-ц закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всієї суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Крім цього, Верховним Судом у цій справі зазначається, що нормою частини другої статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі позитивного для працівника вирішення судом спору про розміри належних йому сум, роботодавець не звільняється від оплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що підтверджується і правовим висновком Верховного Суду України у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-788цс16.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 11.07.2019 року у справі 462/3316/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені в повному обсязі. Дане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили. Відтак, суд вважає, що немає підстав для застосування принципу співмірності.

Що стосується доводів представника відповідача, викладених у додаткових поясненнях, поданих до Залізничного районного суду м. Львова 13.12.2019 року, згідно яких підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Відтак, вважає відповідач, незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. Як свідчать матеріали справи здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися.

Таким чином, зазначає представник відповідача, тільки згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11.07.2019 року по справі №462/3316/19 позов ОСОБА_1 було задоволено та вирішено стягнути 23333,00 грн. недоплаченої заробітної плати та 27174,91 гри. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, і відтак позивачу було виплачено недоплачену різницю по мінімальній заробітній платі. У зв`язку із чим вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Суд не вбачає жодного прошення строків звернення ОСОБА_1 до суду із даним позовом, оскільки судом належним чином встановлено, що 23.09.2019 року відповідачем було сплачено ОСОБА_1 недораховану заробітну плату у сумі 23 333,00 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків виплати у сумі 27 174,91 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн., в той час як позивач звернувся до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 18.11.2019 року, тобто в достатньо стислі для цього строки. Від так, підстави для відмови у позові за викладених обставин відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.2 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову на відповідача покладаються судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно договору про надання правничої (правової) допомоги від 01.11.2019 року, ордера серії ВС №1007225 на надання правничої (правової) допомоги від 01.11.2019 року, додаткової угоди до договору про надання правничої (правової) допомоги від 01.11.2019 року, акту приймання-передачі від 01.11.2019 року, квитанції до прибуткового касового ордера № 59 від 11.11.2019 року, розрахунку витрат на професійну правничу допомогу по справі ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від 11.11.2019 року, долучених до матеріалів справи, позивач уклав з адвокатом Прімєровою Н.Г. договір про надання правничої (правової) допомоги та здійснила оплату у розмірі 2500 грн.

Керуючись ст.141 ЦПК України суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1055,10 грн. судового збору та 2500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, ст. 38, 116, 117 КЗпП України, суд

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 105 509 /сто п`ять тисяч п`ятсот дев`ять/ грн. 76 коп. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 03.07.2018 року по 23.09.2019 року без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 2500 грн. витрат на правову допомогу.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 1055,10 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , адреса листування: АДРЕСА_2 ,.

Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», код ЄДРПОУ 05506460, знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Д.Апостола, 1.

Текст рішення виготовлено 02.01.2020 року

Суддя/підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: А.І. Кирилюк