Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #83976572

У Х В А Л А

24 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 759/2328/16-ц

провадження № 61-22846ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю., Петрова Є.В., Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 9 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року в справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Солонько Микола Миколайович, Публічне акціонерне товариство «Банк Національний Кредит» на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька Миколи Миколайовича,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька М. М. (далі - приватний виконавець), в якій просила: визнати неправомірними та незаконними дії приватного виконавця; визнати неправомірними та незаконними постанови приватного виконавця про накладення штрафу від 29 травня 2019 року, про арешт майна боржника від 29 травня 2019 року, про арешт коштів боржника від 29 травня 2019 року та скасувати дані постанови.

В обґрунтування скарги вказувала, що приватним виконавцем Солоньком М. М. порушено порядок виконання рішень зобов`язального характеру, зокрема порушено положення статей 18, 48, 56, 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 09 вересня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, в задоволенні скарги відмовлено.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги в частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з відсутності правових підстав для визнання неправомірними та незаконними дій та постанов приватного виконавця від 29 травня 2019 року про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, провадження в частині накладення штрафу, судом першої інстанції не розглядалось.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 09 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, в якій просила скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення, яким її скаргу задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли необґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги, оскільки не врахували, що за рішенням суду його виконання полягає саме у вчиненні боржником певних дій та з дотримання вимог статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», які під час здійснення виконавчого провадження приватним виконавцем не враховано.

Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, оскаржувані судові рішення, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України).

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Судом встановлено, що 03 квітня 2019 року Святошинським районним судом м. Києва видано виконавчий лист на виконання заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2016 року про зобов`язання ОСОБА_1 повернути публічному акціонерному товариству "Банк Національний Кредит" (далі - ПАТ "Банк Національний Кредит", Банк) грошові кошти в розмірі 21 496 доларів США 29 центів.

24 квітня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Солоньком М. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №58990938, в якій зазначено про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 днів.

Згідно Акту приватного виконавця, 29 травня 2019 року на виклик приватного виконавця з`явився представник боржника, будь-яких документів, які підтверджують виконання рішення суду боржник не надав.

Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним (справи ЄС «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

З цією метою законодавець передбачив два варіанти можливого виконання судового рішення. Перший варіант - це добровільне виконання судового рішення відповідачем у справі. У разі, якщо особа добровільно не виконує рішення, передбачено другий варіант-його примусове виконання.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню є Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

Згідно з частиною першою статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Судом встановлено, що рішення Святошинського районного суду від 21 липня 2016 року до 24 квітня 2019 року у справі не було виконано добровільно.

24 квітня 2019 року приватним виконавцем за заявою стягувача розпочато примусове виконання рішення суду. У постанові про відкриття виконавчого провадження приватний виконавець, з дотриманням вимог частини 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» зазначив, що боржник має виконати рішення впродовж 10 робочих днів.

Суди попередніх інстанцій встановивши, що боржник у встановлений приватним виконавцем строк не вчинив дій щодо виконання рішення суду, дійшли вірного висновку, що винесення постанов про накладення арешту на майно та на кошти боржника здійснено приватним виконавцем з дотриманням закону.

Доводи касаційної скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги, про незаконність такого висновку є необґрунтованим та спростовуються наступним.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених Законом заходів примусового виконання рішень.

Оскільки приватним виконавцем здійснювалися дії щодо примусового виконання рішення суду він повинен дотримуватися обов`язків покладених на нього Законом.

За приписами пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання судового рішення є заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем.

Таким чином, метою таких заходів є спонукання боржника до виконання рішення суду.

Судами встановлено, що за наслідками примусового виконання, рішення суду виконано боржником у повному обсязі.

У зв`язку з повним виконанням рішенням суду під час його примусового виконання, 08 липня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону. Даною постановою також знято арешт з майна боржника та з грошових коштів боржника, які накладено на підставі постанов приватного виконавця від 29 травня 2019 року.

Щодо вимог скарги в частині визнання незаконною та скасування постанови приватного виконавця від 29 травня 2019 року про накладення штрафу на боржника, колегія суддів апеляційного суду правильно зазначила наступне, що боржник звернувся до суду зі скаргою на дії та постанови приватного виконавця у виконавчому проваджені, у тому числі і щодо постанови про накладення штрафу.

Однак, матеріали справи не містять доказів, що судом відкрито провадження за скаргою боржника щодо дій та постанови приватного виконавця про накладення штрафу, з мотивувальної частини судового рішення суду першої інстанції не вбачалося, що такі вимоги розглядалися судом.

Крім того, апеляційний суд зазначав, що за приписами частини 2 статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже із наведеного вбачається, що на справи з приводу оскарження постанов приватного виконавця про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані, поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Саме такі правові висновки містяться в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року по справі №370/1034/15-ц.

За таких обставин, апеляційний суд вказав, що оскільки судом першої інстанції провадження в цій частині не відкривалося і мотивувальна частина оскаржуваної ухвали не містить висновків, що ці вимоги розглядалися, то відсутні підстави для скасування ухвали та закриття провадження в цій частині.

Крім того, в постанові апеляційного зазначено, що підстави поважності причин невиконання судового рішення мають значення для винесення постанови про накладення штрафу, та підлягають з`ясуванню у адміністративній справі.

Касаційний суд погоджується з мотивами апеляційного суду в цій частині.

Згідно з абзацом 3 частини 4 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, а постановлені судові рішення, їх зміст і мотивування, а також доводи касаційної скарги, які по суті стосуються лише переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, свідчать про відсутність підстав вважати, що розгляд цієї справи в суді касаційної інстанції має значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки застосування норм правозастосовчої практики у цій справі за встановлених фактичних обставин не є складним.

Доводи касаційної скарги про порушення норм процесуального права не встановлено.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

У Х В А Л И В :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 09 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко



  • Номер: 4-с/759/11/18
  • Опис:
  • Тип справи: на скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС
  • Номер справи: 759/2328/16-ц
  • Суд: Святошинський районний суд міста Києва
  • Суддя: Сімоненко Валентина Миколаївна
  • Результати справи: скасовано рішення апеляційної інстанції із залишенням у силі рішення першої інстанції
  • Етап діла: Розглянуто у касаційній інстанції
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 21.02.2017
  • Дата етапу: 09.01.2019
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація