Постанова

Іменем України

28 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 757/24137/17-ц

провадження № 61-40639св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міністерство юстиції України, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2017 року у складі судді Гладун Х. А. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року у складі колегії суддів:

Білич І. М., Болотова Є. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - Держказначейство України) про відшкодування моральної шкоди.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що у порушення гарантованого статтею 40 Конституції України права на отримання обґрунтованої відповіді у встановлені законом строки посадові особи Міністерства юстиції України не надали обґрунтованої відповіді на його інформаційні запити від 21 грудня 2016 року та

04 лютого 2017 року, не захистили його права, що свідчить про невиконання ними покладених на них посадових обов`язків. Протиправними діями посадових осіб Міністерства юстиції України принижено його честь, гідність та ділову репутацію, завдано моральних переживань, оскільки були порушені нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активної діяльності, порушено стосунки з оточуючими людьми, які глузують з нього через неможливість ним доказати свою правоту в органах державної влади. Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб Міністерства юстиції України при здійсненні ними своїх повноважень, гарантоване статтею 56 Конституції України, розмір якої не обмежений законодавством України.

Посилаючись на порушення Конституції України посадовими особами Міністерства юстиції України, до повноважень якого входить гарантування дотримання норм чинного законодавства та прав громадян, вважав, що адекватним та співрозмірним розміром моральної шкоди є 2 000 000,00 грн, яку просив стягнути з Держказначейства України та Міністерства юстиції України у рівних частках, по 1 000 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому шкоди та її розміру, не доведено протиправності дій (бездіяльності) органів державної влади та причинного зв`язку між такими діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду

м. Києва від 27 липня 2017 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, а тому рішення суду є законним та обгрунтованим. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження протиправної поведінки органу державної влади та причинного зв`язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою, як і факту заподіяння йому моральної шкоди у визначеному ним розмірі, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Зокрема, суд зазначив, що позивачеві були надані відповіді за підписом заступника Міністра юстиції України з питань виконавчої служби

Шкляра С. на звернення заявника від 21 грудня 2016 року та від 04 лютого 2017 року в межах компетенції, визначеної Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228. Апеляційний суд вважав небгрунтованими посилання заявника на те, що суд першої інстанції зобов`язаний був при вирішенні заявлених ним позовних вимог взяти до уваги ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року у справі № 6-19535св14, від 25 лютого 2015 року у справі № 6-25499св14 та постанову Верховного Суду України

від 11 вересня 2013 року у справі № 6-48цс13, оскільки рішення суду першої інстанції містить обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з посиланням на положення статей 23, 1167, 1174 ЦК України, а також постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Позивач не надав доказів про наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, визначених статтею 1174 ЦК України є шкода, протиправна поведінка посадової особи або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з них виключає відповідальність відповідача за заподіяну шкоду.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2018 року до касаційного суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва

від 27 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 26 лютого

2018 року, ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин Конституцію України, як норми прямої дії, а отже не захистили його порушені права. Зокрема суди попередніх інстанцій не урахували, що статтею 56 Конституції України йому гарантовано право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, та необґрунтовано відмовили у задоволенні позову. Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наданих ним доказів протиправності дій посадових осіб Міністерства юстиції України, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, в оскаржуваних рішеннях не зазначили на підставі яких доказів вони дійшли такого висновку. Натомість, не надали належної оцінки його доводам про те, що Міністерство юстиції України у порушення вимог статті 40 Конституції України, статей 20, 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» надало неповну та неправдиву інформацію на його запити та з порушенням визначеного законодавством строку на надання відповіді. Зазначаючи, що Міністерство юстиції України не є володільцем запитуваної інформації, відповідач у порушення пункту 3 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не направило його запит до органу, який такою інформацією володіє. Крім того, упорушення норм процесуального права суди попередніх інстанцій при розгляді справи та ухваленні оскаржуваних рішень не взяли до уваги ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року у справі №6-19535св14, від 25 лютого 2015 року у справі №6-25499св14 та постанову Верховного Суду України

від 11 вересня 2013 року у справі №6-48цс13. Також вказував на те, що зміст рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам, визначеним в статтях 264, 265 ЦПК України, а зміст постанови апеляційного суду не відповідає вимогам статей 263, 382 ЦПК України, оскільки у рішеннях не вказано мотиви відхилення наданих ним доказів.

Короткий зміст вимог та доводів відзиву на касаційну скаргу

У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Міністерства юстиції України, у якому відповідач зазначав, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи та ухвалили законні і обгрунтовані рішення, підстави для їх скасування відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з статтею 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що 21 грудня 2016 року ОСОБА_1 направив до Кабінету Міністрів України інформаційний запит, в якому просив надати інформацію щодо дати початку та закінчення строку оскарження до адміністративного суду постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого

2008 року № 45, якою затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

У відповідь на зазначений запит Секретаріат Кабінету Міністрів України повідомленням від 11 січня 2016 року № 17-17/44 повідомив ОСОБА_1 , що його запит скеровано до Міністерства юстиції України для розгляду та інформування, оскільки надання такої інформації не входить до компетенції Кабінету Міністрів України.

Повідомленням від 25 січня 2017 року № 2751/4-0-6-17/9 за підписом заступника Міністра юстиції України з питань виконавчої служби Шкляра С., Бурці В. В. роз`яснено порядок перебігу строку на оскарження постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Вважаючи зазначену відповідь посадової особи Міністерства юстиції України неповною, ОСОБА_1 повторно звернувся до Міністерства юстиції України з аналогічним запитом від 04 лютого 2017 року, який відповідач отримав 10 лютого 2017 року.

Листом Міністерства юстиції України від 06 березня 2017 року № 8104/Б-3845/9, ОСОБА_1 повідомлено, що Міністерство юстиції України не є володільцем інформації щодо закінчення процесуального строку, встановленого для оскарження постанов Кабінету Міністрів України, та роз`яснено право на безоплатну вторинну правову допомогу.

Висновки Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Зазначені положення кореспондуються з частиною першою статті 4 ЦПК України.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановленій законом строк.

Статтею 56 Конституції України закріплено право особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, з урахуванням особливостей визначених статтею 1174 ЦК України, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Обов`язок доведення наявності шкоди, її розміру, протиправності дій заподіяювача та причинно наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою та протиправними діями відповідача покладається на позивача. Заподіювач зобов`язаний довести відсутність вини у заподіянні шкоди позивачеві.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, перевіривши доводи заявника, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок протиправних дій Міністерства юстиції України під час надання відповіді на його запити за недоведеністю позивачем протиправності дій Міністерства юстиції України, наявності заподіяної йому моральної шкоди відповідачем та причинного зв`язку між ними. Крім того, апеляційний суд правильно вказав, що позивач не навів належного обґрунтування, що надання запитуваної ним інформації належить до компетенції Міністерства юстиції України.

Надання Міністерством юстиції України відповідей на запити позивача з порушенням строків, визначених статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди за відсутності одного із елементів цивільно-правової відповідальності, зокрема - наявності заподіяної позивачеві моральної шкоди.

Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не урахували висновки, викладені в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року у справі №6-19535св14, від 25 лютого 2015 року у справі №6-25499св14 та викладені у постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі №6-48цс13, є необгрунтованими, оскільки зазначені судові рішення ухвалені за наявності інших фактичних обставин у зазначених справах.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, що були предметом перевірки та оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано відхилив, та зводяться до переоцінки доказів наданої судами попередніх інстанцій, що відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

С. О. Погрібний

В. В. Яремко