ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3803/19 Справа № 200/8930/18 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

                                       ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2019 року                Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – Куценко Т.Р.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,

за участю секретаря – Синенка Є.А.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

                        ОСОБА_1 ,

на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року по справі за позовом Просянської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування збитків у вигляді неодержаного доходу, -

                                       ВСТАНОВИЛА:

У травні 2018 року Просянська селищна рада Покровського району Дніпропетровської області звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до  ОСОБА_1 , про відшкодування збитків у вигляді неодержаного доходу (а.с. 1-4).

В обгрунтування своїх вимог посилалась на те, що на підставі укладеного 25.12.2012р. договору з ВАТ «Просянське АТП», яке перебувало у процедурі ліквідації, ОСОБА_1 придбав у власність нерухоме майно – нежитлові будівлі, розташовані зі адресою: АДРЕСА_1 .

Нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 1,3300га, кадастровий номер 1224255400:01:003:0001, яка належить Просянській селищній раді.

На підставі звернення ліквідатора селищною радою прийняте рішення №578-45/6скл від 20.10.2015р. «Про прийняття на баланс земельної ділянки», яка раніше надавалася у постійне користування ВАТ «Просянське АТП» згідно відповідного державного акту.

Відповідач після оформлення права власності на будівлі, розташовані на цій земельній ділянці, договір оренди земельної ділянки не уклав, ухиляється від його укладання, орендної плати не сплачує. Просянською селищною радою направлялися відповідачеві листи з проханням добровільно сплатити збитки, підписати акт про визначення збитків, вирішити питання про укладання договору оренди, які поверталися з відмітками пошти про закінчення терміну зберігання.

Комісією з питань визначення збитків, заподіяних територіальній громаді смт. Просяна у сфері земельних відносин визначено розмір збитків при використанні землі без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування), які дорівнюють сумі, яка могла б надійти до місцевого бюджету в разі, якщо б зазначений договір був укладений Рішенням виконкому ради № 9 від 31.01.2018р. затверджено Акт комісії № 1 від 09.01.2018р., відповідно до якого збитки у вигляді неодержаного Просянською селищною радою доходу, за час фактичного користування ОСОБА_1 земельною ділянкою за період з 01.01.2013р. по 01.01.2018р. складають 368 818грн.25коп. Також, позивачем недоотримані доходи за час фактичного користування земельною ділянкою за період з 01.01.2018р. по 01.05.2018р. в сумі 29 166грн.75коп., а всього 397 985грн.

Просять суд стягнути з  ОСОБА_1  збитки у вигляді недоодержаного доходу у розмірі 397 985грн. 

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. від 27.06.2018 р. справу передано на розгляд Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за підсудністю (а.с. 79).

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року позовні вимоги Просянської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про відшкодування збитків у вигляді неодержаного доходу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Просянської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області суму неодержаного доходу 72 211 грн. 25коп. (сімдесят дві тисячі двісті одинадцять грн. 25коп.).

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 325 773 грн.75 коп. відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат /а.с. 125-128/.

ОСОБА_1 з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права (а.с. 134-141).

Просянська селищна рада Покровського району Дніпропетровської області своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу скористалась та надала відзив на апеляційну скаргу в якому вказує, що вона є необгрунтованою та не підлягає задоволенню (а.с. 166-169).

Інші сторони своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України не скористались.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25.12.2012. між ОСОБА_1 і ВАТ «Просянське автотранспортне підприємство», яке визнано банкрутом і відносно якого відкрито процедуру ліквідації, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна – нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7 — 9).

Як вбачається з п. 1.2. договору, нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 1,3300 га, яка має кадастровий номер 1224255400:01:003:0001 та передана у постійне користування згідно державного акту серії ДР Пк № 37, зареєстрованого у книзі державних актів на право постійного користування землею № 37 від 16.01.1996 р., державний акт виданий Просянською селищною радою 29.11.1994 року.

Право власності на нежитлові будівлі зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 з 04.07.2017 р., індексний № 36066717, що підтверджується з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 10).

Листом № 21-09/01 від 21.09.2015р. «Про відмову від права постійного користування земельною ділянкою» ліквідатор ВАТ «Просянське АТП» Кулаков ОСОБА_3 у зв`язку із ліквідацією ВАТ «Просянське АТП», звернувся до голови Просянської селищної ради із проханням вилучити земельну ділянку площею 1,33 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11).

Рішенням Просянської селищної ради № 578-45/6скл. від 20.10.2015р. «Про прийняття на баланс земельної ділянки» задоволено звернення ліквідатора і означену земельну ділянку площею 1,33 га прийнято на баланс селищної ради в землі запасу (а.с. 30).

Як видно з матеріалів справи, земельна ділянка загальною площею 7,25 га первісно була надана у постійне користування на підставі рішення Просянської селищної ради від 14.12.1994 р. № 19/11/ХХІІ ВАТ «Просянське АТП», якому було видано державний акт серії ДП ПК № 37, зареєстрований у книзі державних актів на право постійного користування землею за № 37 в 16.01.1996 р. (а.с. 17 – 20).

Рішенням Просянської селищної ради від 31.03.1999р. № 49-4/ХХІІІ була вилучена з загальної площі 7,25 га земельна ділянка площею 5,0 га з 01.01.1999 р., прийнята на баланс Просянської селищної ради, також з метою передання її у постійне користування ВАТ «Просянське АТП» (а.с. 20 — 22).

Після оформлення права власності на нежитлові будівлі, які розташовані на цій земельній ділянці, договір оренди земельної ділянки відповідач не уклав, орендної плати не сплачує.

Просянською селищною радою направлялися відповідачеві листи від 01.11.2017р. № 1062, від 16.11.2017р. № 1122, від 27.12.2017р. № 1285, від 07.02.2018р. № 115 (за адресою: АДРЕСА_2 ) з проханням добровільно сплатити збитки, заподіяні внаслідок недоотриманих доходів селищною радою, з`явитися для підписання акту про визначення збитків, вирішення питання про укладання договору оренди, які повернуті поштою з відмітками пошти про закінчення терміну зберігання (а.с. 32 – 42).

Суд першої інстанції обгрунтував своє рішення тим, що в діях відповідача ОСОБА_1 наявний склад цивільного правопорушення, оскільки останній користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що позбавило Просянську селищну раду права одержати дохід у виді орендної плати за землю, який вона могла б отримувати, якби її право не було порушено, і в тому розмірі, який був би встановлений виходячи з грошової оцінки земельної ділянки та її цільового призначення.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду враховуючи наступне.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними, є самовільним зайняттям земельної ділянки.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, викладено у ст.120 ЗК України.

Виходячи зі змісту ст. 120 ЗК України, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Водночас зі змісту ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на положення ст. 125 ЗК України новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Отже, з моменту виникнення права власності на вищезазначене нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під нежитловими будівлями.

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Отже, правомірне набуття відповідачем права власності на нерухомість, в силу положень Земельного кодексу України породжує у нього, як у власника нерухомого майна, виникнення обов`язку з оформлення відповідного речового права на землю.

Згідно з пунктом «д» частини 1 ст. 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як зазначено в Постанові Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі № 629/4628/16-ц ( провадження № 14-77цс18), право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (під кондикційними відносинами розуміються відносини зобов`язального права, що виникають із набуття та/або збереження майна без достатньої правової підстави).

За положенням ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною 2 статті 120 ЗК України. Тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки у частині щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно. Наведене також узгоджується з правовою позицією постанови Верховного Суду України від 08.06.2013р. у справі № 21-804а16.

Наведені норми слід розуміти таким чином, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами. При цьому відповідний договір оренди землі припиняється щодо попереднього власника майна, однак діє на тих самих умовах щодо особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки, зокрема із сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто договір оренди не припиняється в цілому, має місце заміна сторони в зобов`язанні.

Оскільки у даній справі припинилося право землекористування ПАТ «Просянске АТП» з 20.10.2015 р. у зв`язку із вилученням у нього земельної ділянки відповідним рішенням селищної ради № 578-45/6скл від 20.10.2015р., то зважаючи на положення статті 125 ЗК України, новий власник нерухомості - відповідач ОСОБА_1 не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства. Тобто, з цього моменту у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під нежитловими будівлями, тобто укласти новий договір оренди земельної ділянки.

Водночас, судом встановлено, що право власності на нежитлові будівлі під спірною земельною ділянкою відповідач зареєстрував 04.07.2017 р. (а.с. 10).

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ч.ч. 1, 3, 4 ст. 334 ЦК України).

Приписами ст. 210 ЦК України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідач не є власником і постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача - орендна плата (п.п. 14.1.72, 14.1.73 статті 14 ПК України).

Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога про стягнення несплаченої орендної плати за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди, внаслідок чого позивачем не отримано дохід у зазначеному розмірі у виді неодержаної орендної плати за землю, який за визначенням статті 22 ЦК є збитками у вигляді упущеної вигоди.

Статтею 1166 ЦК передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

У ч. 1 ст. 1166 ЦК України міститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювача шкоди, як обов`язкова підстава деліктної відповідальності. При цьому, протиправною поведінкою у цивільних правовідносинах є, зокрема, порушення особою вимог правової норми, тобто здійснення заборонених дій, оскільки за принципом генерального делікту, кожному заборонено заподіювати шкоду майну або особі та будь-яке заподіяння шкоди іншому вважається протиправним.

Отже, для виникнення деліктної відповідальності необхідно встановити, що саме протиправна поведінка заподіювача шкоди стала причиною виникнення шкоди, оскільки відсутність причинного зв`язку у всіх випадках тягне звільнення особи від зобов`язання відшкодувати шкоду.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача збитків починаючи з дати набуття ним права власності на нерухоме майно (зокрема, з 2012р.), а також визначаючи розмір збитків, суд виходив з того, що вирішення питання про наявність правових підстав для стягнення збитків (за наявності усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення), може мати місце лише з 04.07.2017 р., тобто з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, розташоване на використовуваній земельній ділянці. 

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 157 ЗК України).

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. № 284.

Пункт 3 Порядку № 284 встановлює, що відшкодуванню підлягають інші збитки власників землі, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. А під неодержаним доходом розуміється, зокрема, дохід, який міг би одержати власник землі із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її тимчасового зайняття.

Як вбачається з Акту визначення розміру завданих збитків та Розрахунку розміру збитків (а.с. 67 - 69), збитки було визначено комісійно, а саме комісією з питань визначення збитків, заподіяних територіальній громаді смт. Просяна у сфері земельних відносин, яка діє на підставі рішення виконкому селищної ради № 67 від 07.11.2017р. Акт затверджено рішенням виконкому № 9 від 31.01.2018р. (а.с. 45).

Збитки визначено за наявністю у розпорядженні комісії копій документів: витягу з Державного реєстру правочинів № 12385798 від 25.12.2012р., витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 91590179, витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, розрахунок розміру збитків за час фактичного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , підготовленого спеціалістом II категорії, землевпорядником Просянської селищної ради.

Загальний розмір збитків визначений за період з 25.12.2012р. по 31.12.2017р. як за час фактичного користування земельною ділянкою у розмірі 368 818 грн. 25 коп., виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 1,33 га в сумі 1 750 005грн. за даними технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відділу у Покровському районі ГУ держгеокадастру в Дніпропетровський області (а.с. 70) і затверджених ставок орендної плати рішеннями Просянської селищної ради від 29.02.2008р. № 240-24/V скликання і від 02.02.2017р. № 124 14/7скл (а.с. 71 – 74), з розрахунку щомісячної орендної плати: 8 233,35 грн. на місяць у 2013 – 2016 р.р. і 7 291,69 грн. у 2017 році.

Крім того, позивачем, виходячи з цих самих даних (нормативної оцінки, затверджених ставок орендної плати) визначено розмір збитків за період з 01.01.2018р. - 01.05.2018р.в сумі 29 166,75 грн. Отже, загальний розмір збитків за період з 25.12.2012р.-01.05.2018р., який визначений позивачем, склав 397 985грн.

Водночас, маючи у своєму розпорядженні відомості про дату державної реєстрації відповідачем права власності на нерухоме майно лише 04.07.2017р., що містилися у витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 91590179 – а.с. 10), позивач безпідставно розрахував збитки, починаючи з 2013 р.

Відтак, з урахуванням того, що право власності на нерухоме майно зареєстроване лише відповідачем з 04.07.2017р., він має сплатити позивачеві збитки за період з 04.07.2017р. по 01.05.2018р., які становлять: 43 044,50грн. за 28 днів і 5 місяців 2017р. і 29 166,75грн. за 4 місяці 2018р., а всього 72 211,25 грн.

Встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про те, що підтвердження факту користування земельною ділянкою обумовлене самою суттю придбання об`єкту нерухомості, оскільки він знаходиться на земельній ділянці, необхідній для його обслуговування. За змістом наведених норм ЗК України щодо переходу права на земельну ділянку з придбанням об`єкту нерухомості вбачається, що з придбанням нерухомості покупець набув право, яке було у попереднього користувача, яке слід було оформити та сплачувати орендну плату.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до правильного та обгрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів.

Доводи заявника в апеляційній скарзі були предметом розгляду в суді першої інстанції, досліджені судом першої інстанції належним чином, судом було надано їм обгрунтовану та належну оцінку та вказані доводи спростовуються матеріалами справи і колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо вказаних доводів.

Крім того, щодо перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності Просянською селищною радою Покровського району Дніпропетровської області до відзиву на апеляційну скаргу було надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 171), згідно якого спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності, власник: Просянська селищна рада Покровського району Дніпропетровської області.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності рішення не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення, оскільки скарга не містить обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року – залишити без змін.        

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий:                                                        Т.Р. Куценко

Судді:                                                                Е.Л. Демченко        

                                                                       М.О. Макаров