РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/16961/19

Провадження № 2/643/5191/19

23.12.2019 року Московський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Єрмак Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про визнання наказу незаконним, визнання записів недійсними, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, суд,-                                                         

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з відповідним позовом, в обґрунтування позову зазначив, що з червня 2015 року позивач був прийнятий на роботу до відповідача. Між сторонами був укладений трудовий договір від 10.06.2015 року, згідно якого позивач виконував обов`язки менеджера (управителя) в оптовій торгівлі. В листопаді 2018 року відповідач попередила всіх робітників про припинення діяльності свого підприємства у місті Харкові. С грудня 2018 року по лютий 2019 року позивач неодноразово звертався до свого керівника з проханням розрахунку за виконану роботу. В лютому та березні 2019 року позивач звернувся до відповідача з листами, в яких наполягав на звільненні відповідно до трудового законодавства. Але відповідачем всі звернення були проігноровані, що змусило позивача звернутися до Головного управління Держпраці у Харківській області. З листа Держпраці позивач дізнався, що до його трудової книжки крім запису про прийом на роботу, з`явилося ще три записи. Відповідно до запису № 24 від 08.01.2019 року позивача було звільнено на підставі п.4 ст. 40 КЗпП - за прогули. Після втручання Держпраці позивачу 10.08.2019 року було повернено трудову книжку та перечислені розрахункові кошти. В зв`язку з чим, просить визнати недійсним безномерний наказ відповідача про звільнення позивача від 08.01.2019р. Визнати недійсним запис відповідача № 21 від 10.06.2015р. у трудовій книжці позивача. Визнати недійсним запис відповідача № 22 від 28.12.2018р. у трудовій книжці позивача. Визнати недійсним запис відповідача № 23 від 28.12.2018р. у трудовій книжці позивача. Визнати недійсним запис відповідача № 24 від 08.01.2019р. у трудовій книжці позивача.Зобов`язати відповідача надати позивачу замість його зіпсованої трудової книжки «Дублікат» трудової книжки, який виконати відповідно вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. А саме: без внесення до нього записів визнаних судом недійсними; усі внесені у «Дублікат» записи затвердити підписом та печаткою відповідача та підтвердити підписом посадової особи органу державної служби зайнятості і засвідчити його печаткою. Вищевказані дії виконати за рахунок відповідача без стягнення з позивача суми вартості цих дій.Зобов`язати відповідача зробити запис у «Дублікаті» трудової книжки позивача про прийняття його на роботу під № 21 від 10.06.2015р. відповідно до умов частин 2, З та п. 2.21-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Зобов`язати відповідача змінити формулювання причини звільнення із «Звільнений за прогул згідно п. 4 ст. 40 КЗпП» на «Звільнений з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України» та внести цю запис у «Дублікат» трудової книжки під номером № 22, змінивши дату звільнення із 08.01.2019р. на день фактичного звільнення, надавши про це відповідний наказ. Днем фактичного звільнення (припинення трудового договору) рахувати день рішення суду по справі. Стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з 11.08.2019р по 31.12.2019р. у розмірі попередньо порахованої суми, що складає 21209,76 грн.Зобов`язати відповідача відповідно суми сплаченого позивачу середнього заробітку, провести обов`язкові відрахування до Пенсійного фонду.Стягнути з відповідача матеріальний еквівалент компенсації нанесеної позивачу моральної шкоди у сумі 100 000 грн.Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати позивача, що будуть фактично понесені позивачем у зв`язку із розглядом справи у суді та підтверджені документально.Зобов`язати відповідача у день звільнення позивача надати йому довідки о заробітній платі за увесь період роботи у відповідача та нарахованих і фактично виплачених страхових внесків на обов`язкове пенсійне страхування.

Ухвалою судді Московського районного суду м.Харкова від 21.10.2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою судді Московського районного суду м.Харкова від 20.11.2019 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді Московського районного суду м.Харкова від 27.11.2019 року задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та продовжено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою судді Московського районного суду м.Харкова від 23.12.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про об`єднання позовів.

Ухвалою судді Московського районного суду м.Харкова від 23.12.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про виклик свідків.

Інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо): не застосовувались.

Відповідачем подано відзив, в якому він просить суд в задоволені позову відмовити через безпідставність позову, оскільки вважає звільнення позивача законним та обґрунтованим, а крім того, просить застосувати позовну давність до спірних правовідносин. Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Судом встановлено, що 10.06.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено трудовий договір, за умовами якого позивач був прийнятий на роботу до ФОП ОСОБА_2 на посаду менеджера (управителя) в оптовій торгівлі (запис у трудовій книжці № 21 від 10.06.2015 року). 28 грудня 2018 року ОСОБА_1 , було звільнено відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін (запис у трудовій книжці № 22 від 28.12.2018 року).28.12.2018 року запис про звільнення за угодою сторін відповідачем визнано недійсним (запис у трудовій книжці № 23 від 28.12.2018 року). Наказом про припинення трудового договору б/н від 08.01.2019 року позивача було звільнено з 08.01.2019 року за прогули на підставі п.4 ст.40 КЗпП України (запис у трудовій книжці № 24 від 08.01.2019 року).

Ці обставини підтверджуються трудовим договором від 10.06.2015 року, наказом про припинення трудового договору б/н від 08.01.2019 року, копією трудової книжки № НОМЕР_1 .

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

З листа Управління Держпраці у Харківській області за вих.№К-448/27/9375/К-662/02.02/12.-08/8273 від 19 липня 2019 року, наданого на адресу ОСОБА_1 в результаті перевірки щодо можливих порушень законодавства про працю керівництвом ФОП ОСОБА_2 , вбачається, що в порушення ст.149 КЗпП України, роботодавець не зажадав від ОСОБА_1 письмового пояснення про причину та відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 29.12.2018 року, не ознайомив його під розписку з наказом про звільнення. В порушення ст.47 КЗпП України, роботодавець при звільненні працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, у день звільнення не видав ОСОБА_1 копію наказу про звільнення з роботи, роботодавцем не направлено ОСОБА_1 повідомлення про необхідність отримання трудової книжки.

Доказів дотримання вимог ст.149 КЗпП України при звільненні позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України, відповідачем суду також не надано.

Інші докази, надані відповідачем - копія доповідної записки, копії актів про відсутність на роботі, копія наказу, висновків суду не спростовують.

Таким чином, що відповідач порушила процедуру звільнення позивача.

Відповідно до п.1.1. «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 17 серпня 1993 року за № 110 (далі Інструкція), - трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Зі змісту п. 2.5 цієї Інструкції - з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова відомча форма № П-2, затверджена наказом Мінстату України від 27 жовтня 1995 року № 277), в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для звільнення позивача за пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України.

В зв`язку з чим, також підлягає задоволенню вимога про визнання запису № 24 від 08.01.2019 року у трудовій книжці недійсним.

За змістом статті 48 КЗпП України - трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним, або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Згідно п.п. 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про можливість зобов`язати відповідача змінити запис у трудовій книжці ОСОБА_1 на «Звільнений за ч.1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 10 серпня 2019 року», тобто з дня вручення позивачеві трудової книжки.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Позивач отримав трудову книжку від відповідача 10.08.2019р., про що сам зазначив у позові.

Згідно ст.235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з цим, доказів перешкод у працевлаштуванні після отримання трудової книжки позивачем не надано.

В зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11.08.2019 року по 31.12.2019 року задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання судом відповідача здійснити утримання податків та інших обов`язкових платежів при виплаті позивачу середнього заробітку, то оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки, то і в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача видати дублікат трудової книжки, суд зазначає наступне.

При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається "Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Відповідно до п. 5.2. та 5.3. Інструкції, при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень). Якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ «Відомості про роботу» у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами.

Разом з тим, судом встановлено, що в розпорядженні відповідача відсутні документи щодо роботи позивача, отже, оформлення дублікату трудової книжки, у відповідності до зазначених норм Інструкції є неможливим, а тому заявлені позивачем вимоги щодо зобов`язання відповідача видати дублікат трудової книжки є передчасними.

Суд також не знаходить підстав для визнання записів № 21, № 22, №23 у трудовій книжці недійсними, в зв`язку з наступним.

Зазначена позивачем невідповідність записів у трудовій книжці Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 усуваються шляхом виправлення в трудовій книжці власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис, у відповідності до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а відтак, потреби в здійсненні судового захисту у спосіб, визначений позивачем по справі, не має.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу довідки про заробітну плату за весь період роботи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Разом з цим, доказів звернення до відповідача з такими вимогами та отримання відмови, суду не надано.

Крім цього, враховуючи обставини справи, беручи до уваги поведінку обох сторін та наявність конфлікту між сторонами, а також період відсутності працевлаштування позивача, суд приходить до висновку про можливість стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 2000 грн.

Строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів передбачено положеннями статті 233 КЗпП України, відповідно до яких працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Тому, враховуючи той факт, що належну позивачу трудову книжку ОСОБА_1 отримав лише 10.08.2019 року, він звернувся до суду з дотриманням строків, передбачених ст. 233 КЗпП, а тому заява відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.

Разом з цим, доказів звернення позивача до адвоката та отримання від нього послуг, суду не надано.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 89, 141, 264-265 ЦПК України, суд,-

                               ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним наказ (без номера) від 08.01.2019 року про припинення трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .

Визнати недійсним запис № 24 від 08.01.2019 року у трудовій книжці ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , про звільнення.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з п.4 ст. 40 КЗпП України на ч. 1 ст. 38 КЗпП України, а саме: зі «звільнений за прогули» на «звільнений за власним бажанням».

Зобов`язати ФОП ОСОБА_2  внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1  відповідно до п.2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: в розділі «Відомості про роботу» зазначити: «Запис за №24 є недійсним, звільнений за власним бажанням згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України» та змінити дату звільнення з «08 січня 2019 року» на «10 серпня 2019 року».

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000 грн. моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 2305 грн. 20 коп.

Витрати по судовому збору в розмірі 6531,40 грн. компенсувати за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ФОП ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя:                                                                       Н.В.Єрмак