печерський районний суд міста києва

Справа № 757/5929/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2019 року Печерський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого судді Остапчук Т.В.,

за участю секретаря Ткаченко Ю.М.,

учасники справи:

позивач: не з`явився

представник відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення суми заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрати частини грошових доходів,

ВСТАНОВИВ:

07 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просив стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі АТ «Укрзалізниця») суму нараховану, але не виплачену заборгованості із заробітної плати та не виплачену грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 22 721 грн. 39 коп., нараховану, але не виплачену винагороду за підсумками роботи 2016 року у розмір 1818 грн. 90 коп., суму середнього заробітку, яку відповідач зобов`язаний сплатити на її користь за час затримки розрахунку у розмірі 86 405 грн. 28 коп. та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати - 3021 грн. 88 коп., а також моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн.

Позивач посилається на те, що з 17.07.2008 він був прийняти згідно з наказом №165/ос від 17.07.2008 на посаду інженера впровадження та експлуатації АСУ бухгалтерського обліку та звітності Державного підприємства «Донецька залізниця».

17.07.2017 позивача було звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі наказу від 13.07.2017 № 10571/ДН-ос.

В день звільнення їй було видано трудову книжку, але не виплачено заборгованість із заробітної плати. Позивач вважає дії відповідача незаконними. За частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України), виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводяться у день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, згідно з вимогами ч.1 ст.117 КЗпП України, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до постанови КМУ № 159 від 21.02.2001 р. сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Позивачем надано розрахунок належних сум при звільненні, розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати сум при звільненні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Позивач вважає, що протиправними діями відповідача йому завдано моральної шкоди у розмірі 3000 грн.

28.03.2019 представник відповідач подав відзив на позовну заяву, проти позову заперечував, вказував на те що Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції (далі -АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст.1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669 - VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Представник відповідача вказує, що виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14 квітня 2014 року. Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президента України на сьогоднішній день не видавався.

У зв`язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Укрзалізниця» розташованих, зокрема у містах Донецьк, у відповідача з 20 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю.

Також, представник відповідача посилається на Науково-практичний висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 лютого 2019 року відкрито провадження по справі. Враховуючи положення статей 19, 274 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки з урахуванням предмету та підстав позову, обраного позивачем способу захисту вона відноситься до справ, що виникають з трудових правовідносин розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився та надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився про причини неявки не повідомив. У відзиві на позовну заяву відповідач просив розглянути справу без його участі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, Публічне акціонерне товариство «Укрзалізниця» свою господарську діяльність розпочало 01 грудня 2015 року та є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підвідомчих підприємств і закладів, що мали статус окремих юридичних осіб.

Відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 №4442-IV, Постанови КМУ «Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"» від 25.06.2014 №200, Державне підприємство «Донецька залізниця» було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно з наказом правління ПАТ «Укрзалізниця» від 15.04.2016 №303 Інформаційно-обчислювальний центр державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом перетворення у виробничий підрозділ «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Постановою КМУ «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» від 31 жовтня 2018 р. № 938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменувати його в акціонерне товариство «Українська залізниця». В подальшому внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд вважає, що позивач обґрунтовано звернувся до суду з такими вимогами саме до АТ «Укрзалізниця», а не до ДП «Донецька залізниця», оскільки законом передбачений механізм звернення з такими вимогами до підприємства - правонаступника.

Відповідно до записів у трудовій книжці (а.с.58), наказом №165/ос від 17.07.2008 позивача 18.07.2008 було прийнято на роботу до ДП «Донецька залізниця» на посаду інженера відділу впровадження та експлуатації АСУ бухгалтерського обліку та звітності. 01.10.2009 згідно з наказом 199/ос від 01.10.2009 (а.с.58) переведений інженером 2 категорії.

З 01.08.2016 згідно з наказом № 1/ос від 29.07.2016 (а.с.22,26) у зв`язку з реорганізацією Державного підприємства «Донецька залізниця» продовжено дію безстрокового трудового договору на посаді інженера 2 категорії відділу впровадження та експлуатації АСУ бухгалтерського обліку та звітності з окладом у розмірі 4519 грн. виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

01.03.2017 згідно наказом голови правління ПАТ «Українська залізниця» № 21/ІОЦ від 21.03.2017 позивачу було збільшено оклад до 5649 грн. (а.с.49, 50).

Наказом виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 17 березня 2017 року № 19/ІОЦ, який видано відповідно до вищевказаного наказу, встановлено початок простою з 08-00 год. 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр». На весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу наказано проставляти літерний код «П». Оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи.

17.07.2017 згідно з наказом №10571/ДН-ос від 13.07.2017 (а.с.57) позивача було звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

Позивач надав первинні документи, для остаточного розрахунку у структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» до робочої комісії з опрацювання первинних документів, про що свідчить опис документів для остаточного розрахунку з начальником відділу ВП «ІОЗ» СП «ДДЗП» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Як вбачається з позовних вимог, не виплаченою є сума 22 712 грн. 39 коп. Згідно наданого розрахунків належних до сплати сум при звільнені позивачу за час затримки відповідно до помісячних розрахунків за:

липень 2016 року - 1800 грн. 82 коп.,

березень 2017 року - 3491 грн. 09 коп.,

квітень 2017 року - 2729 грн. 50 коп.,

травень 2017 року - 1074 грн. 44 коп.,

червень 2017 року - 1976 грн. 19 коп.,

липень 2017 року - 13 155 грн. 35 коп. (що складається з із сум заробітної плати за липень 2017 року, грошової компенсації за невикористану грошову відпустку, та одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. Вказані розрахунки відповідають даним табелів обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати за липень 2017 року).

Згідно наданих доказів по справі, розрахунки заробітної плати (а.с.61-67) повністю збігаються із зазначеними розрахунками.

Позивач не заперечує про виплату частини заборгованості, позивач зазначив про 1515 грн. 00 коп., але доказів отримання він не надав. На підтвердження відповідачем було надано довідку про доходи від 21.03.2019 №179/2 за якою позивачу нараховано 1515 грн. 41 коп. Згідно наданого касового ордеру №90 від 17.01.2018 позивачу виплачено суму у розмірі 1515 грн. 41 коп.

При цьому суд обґрунтовано відхиляє посилання відповідача на відсутність первинної документації, як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо, покладено на працедавця, а не на працівника.

Отже сума до задоволення про стягнення невиплаченої заробітної плати у тому числі і грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку підлягає частковому задоволенню у розмірі 22 711 грн. 98 коп.

Вказані розрахунки відповідають даним табелів обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати за липень 2016 року та березень - липень 2017 року.

Крім того, згідно з висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 28.03.2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява №38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно ст.2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

За ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільнені, відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки, за період з 18 липня 2017 року по 31 грудня 2018 року.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили здійснити розрахунок з позивачем, оскільки така позиція повністю спростовується вивченими доказами у справі. Зокрема наявністю належним чином заповненої трудової книжки позивача наказу про його звільнення з роботи, (а.с.59). Наявність роздрукованих розрахунків заробітної плати, виданих позивачу, який використовував їх як доказ існуючої заборгованості із заробітної плати (а.с. 64-69), свідчить та розцінюється судом як обізнаність відповідача про існуючий обов`язок та його невиконання, що тягне за собою відповідне відшкодування у вигляді нарахування середнього заробітку.

Наданий відповідачем висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є сертифікатом в розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Відповідно до ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Тому наданий відповідачем висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/21-10.2 не свідчить про наявність законних підстав щодо невиплати заробітної плати позивачу. Аналогічна позиція зазначена в ухвалі Верховного суду від 29.07.2019 по справі №185/5811/18.

При розрахунку сум середнього заробітку, суд виходить з наступного. Порядок обчислення середньої заробітної плати закріплений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», за ч. 3 п. 2 якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно ч.3 п. 3 вказаного Порядку в розрахунок середньої заробітної плати включаються усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно розрахунку, наданого позивачем в позовній заяві, розмір середньоденної заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільненню позивача становить 236 грн. 08 коп.

Позивача було звільнено з роботи 17.07.2017. Згідно наданого розрахунку заробітної плати (а.с.69,70) позивачу нараховано за травень 2017 року - 3200 грн. 00 коп., без урахування виплат (а.с.65,80), за червень 2017 року - 3200 грн. 00 коп. без урахування виплат (а.с. 66, 83) Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» в травні 2017 року - 20 робочих днів, в червні 2017 року - 20 робочих днів. Так 3200+3200грн./40днів = 160 грн. 00 коп. Тобто згідно розрахунку, розмір середньоденної заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільненню позивача становить 160 грн. 00 коп.

Суд вважає помилковим розрахунок серед неї заробітної плати позивача, оскільки його зроблено не за останні 2 календарні місяці що передували місяцю звільнення як це передбачено у п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Суд критично відноситься до наданої відповідачем довідки №195/3 від 25.03.2019 (а.с.89) за якою заборгованість перед позивачем відсутня. Адже у відповідача був обов`язок нараховувати працівнику заробітну плату до моменту його звільнення.

Згідно поданої заяви про збільшення позовних вимог (а.с.133) позивачем надано розрахунок, за яким період затримки складає 487 днів, з 18.07.2017 по 30.06.2019, а сума заборгованості - 144 970 грн. 96 коп.

При наданні обрахунку позивач послався на листи Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» та Міністерства соціальної політики України від 19.10.2017 №224/0/103-17/214 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2018 рік», Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 №78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік». Відповідачем не спростовано твердження позивача про розрахунок кількості днів затримки.

Оскільки, період затримки виплати заробітної плати за який нараховується середній заробіток згідно ст.117 КЗпП України повинен вираховуватися у робочих днях, таким чином суд визначає, що для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18.07.2017 року по 30.06.2019 року слід використовувати період, який становить 487 робочих днів. Враховуючи викладене, виходячи з розміру середньоденного заробітку позивача, який становить 160 грн. 00 коп., та періоду затримки виплати заробітної плати у 487 робочих днів, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України становить (160 грн. х 487 робочих дні) 77 920 грн. 00 коп.

При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги розрахунки заробітної плати згідно табелів обліку використання робочого часу, особовий рахунок та розрахунки заробітної плати, надані позивачем.

Позивачем не надано доказів на підтвердження суми винагороди, яка належить йому до виплати, відповідно до наказу ПАТ «Українська залізниця» № Ц-2-25/1666-17 від 11 липня 2017 року. На підтвердження цього надано розрахунок заробітної плати за грудень 2016 року з якого не прослідковується виконання показників за 2016 рік. Також посилання на електронну сторінку профспілки залізничників і транспортних будівельників, яка жодним чином не підтверджує, яким саме працівникам та у якому розмірі нарахована винагорода. З урахуванням викладеного позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення компенсації, то відповідно до постанови КМУ № 159 від 21.02.2001 р. сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Враховуючи те, що сума невиплаченої заборгованості липень 2016 року -515 грн. 93 коп., березень 2017 року - 305 грн. 90 коп. (зменшено розмір у зв`язку з частковим задоволенням), квітень 2017 року - 394 грн. 46 коп. травень 2017 року - 139 грн. 49 коп., червень 2017 року - 221 грн. 40 коп., за липень 2017 року - 1444 грн. 67 коп. загальна сума складає 3021 грн. 85 коп.

Суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та частково стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за липень 2016 року та березень-липень 2017 року у розмірі 3021 грн. 85 коп. В іншій частині слід відмовити.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормального життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових життєвих зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством. За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди за підставами статті 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових для організації свого життя.

Суд вважає за можливе стягнути на користь позивача моральну шкоду у розмірі 500 грн.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 81 УПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.141 ЦПК України судовий збір включено до складу судових витрат. Позивач звільнений від сплати судового збору за подання заяви про стягнення заробітної плати на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до положень ч. 2 ст.141 ЦПК України, з урахуванням того, що суд задовольнив позовні вимоги частково, на користь держави підлягає стягненню з відповідача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1036 грн. 54 коп.

При таких обставинах позов слід задовольнити частково.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21,22 ЗУ «Про оплату праці», ст.ст. 44, 47, 94, 97, 116, 117, 233 КзпП України, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100, ст.ст. 12,13,77,79, 81,263,264 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 22 711 гривень 98 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня травня 2017 року по 30 червня 2019 року в розмірі 77 920 гривень 00 копійок

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 3021 гривень 85 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід Держави судовий збір у розмірі 1036 гривень 54 копійки.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерного товариства «Українська залізниця», Код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Тверська, буд. 5.

Суддя Остапчук Т.В.