КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 04.07.2007                                                                                           № 18/7

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Корсака В.А.

 суддів:                                           

 при секретарі:                       

 За участю представників:

 від позивача - Федоренко І.Л. (за довір.),

 від відповідача - Пукас А.Ю., Пономарьов П.О. (за довір.),

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонет"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 01.06.2007

 у справі № 18/7  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонет"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю  "Курені"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  визнання недійсним пункту 6.2.6 статті 6 договору оренди №14/09/04 від 27.09.2004

 

ВСТАНОВИВ:

 На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товаристваз обмеженою відповідальністю «Сонет» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Курені» про:

-          визнання недійсним п. 6.2.6 договору оренди № 14/09/04 від 27.09.2004 р., укладеного між ТОВ «Сонет» та ТОВ «Курні»;

-          зобов’язання відповідача виконувати договір оренди № 14/09/04 від 27.09.2004 р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.06.2007 р. у справі № 18/7 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, оскаржив його до суду апеляційної інстанції з мотиву грубого порушення та неправильного застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права.

Відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечує, оспорюване рішення вважає законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає, а тому просить суд апеляційної інстанції залишити його без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

27.09.04 р. між сторонами був укладений договір оренди №14/09/04, відповідно до якого за актом приймання-передачі № 1 від 01.12.04 р. орендодавець (відповідач) передав, а орендар (позивач) прийняв у тимчасове платне користування строком на одинадцять місяців частину нежитлового приміщення Універсального Торгівельного Центру „Метрополіс”, яка є власністю відповідача, з метою здійснення орендарем господарської діяльності щодо здавання в піднайм нерухомого майна шляхом передачі об’єкта, що орендується, в суборенду.

Відповідно до п. 4.2 договору, якщо жодна сторона у строк 15 днів до закінчення строку дії договору, не заявить про намір його розірвати, договір автоматично продовжується на 11 місяців.

За відсутності вищевказаної заяви з боку сторін строк договору був продовжений в порядку, передбаченому п. 4.2 договору, на 11 місяців, тобто до 01.10.2006 р., а потім – ще на 11 місяців, тобто до 01.09.2007 р.  

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було укладено цілий ряд договорів, відповідно до яких орендоване майно передане в суборенду іншим юридичним особам та фізичним особам-підприємцям.

30.11.06 р. відповідач направив позивачеві повідомлення про розірвання договору оренди №14/09/04 від 27.09.2004 р. та припинення оренди.  Повторні повідомлення аналогічного змісту були направлені відповідачем позивачеві 19.12.06 р., 15.01.07 р. та 02.02.07 р.

Вищенаведені дії відповідача мотивовані посиланням на п. 6.2.6 ст. 6 договору № 14/09/04 від 27.09.04 р., відповідно до якого орендодавець (відповідач) має право у разі необхідності в будь-який час звернутися до орендаря (позивача) з вимогою про припинення орендних відносин, звільнення орендованого приміщення відповідно до умов договору (або часткового звільнення орендованого приміщення), та/або розірвання договору оренди. При настанні умов цього пункту орендар (позивач) повинен повернути орендовані приміщення, які витребує орендодавець (відповідач), у термін до п’яти діб на умовах цього договору.

За змістом ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно п. 6.2.6 ст. 6 договору оренди № 14/09/04 від 27.09.04 р. адресована в будь-який час вимога орендодавця (відповідача) до орендаря (позивача) про припинення орендних відносин, звільнення орендованого приміщення відповідно до умов договору (або часткового звільнення орендованого приміщення), та/або розірвання договору оренди є підставою для припинення зобов’язань, передбачених договором оренди, і тягне за собою обов’язок орендаря (позивача) повернути орендовані приміщення, які витребує орендодавець (відповідач), у п’ятиденний термін.   

Наведені положення (п. 6.2.6) за своїм змістом є істотними умовами договору оренди №14/09/04 від 27.09.04 р., оскільки хоча такі умови й не передбачені законодавством, але включені до договору за заявою орендодавця (відповідача) і погоджені сторонами при його укладенні.

Укладаючи спірний договір, позивач погодився з вищенаведеними умовами, а отже, такі умови обов’язкові для сторін в силу приписів ст. 526 ЦК України і відповідно до ст. 598 ЦК України є самостійною підставою припинення зобов’язань за вищевказаним договором на вимогу орендодавця (відповідача).   

За таких обставин вимога орендодавця (відповідача) про припинення договору оренди є правомірною, оскільки право заявити таку вимогу передбачене умовами укладеного сторонами договору.  

Таким чином, внаслідок направлення відповідачем позивачеві повідомлення від 30.11.06 р., передбаченого п. 6.2.6 договору оренди № 14/09/04 від 27.09.04 р., орендні відносини за вказаним договором (а відповідно – і права позивача, що випливають із зазначеного договору та про захист яких позивач звернувся до суду) припинені на підставі, передбаченій договором.

Відтак у суду відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог, що випливають з договору, припиненого на підставах та в порядку, передбачених зазначеним договором.

Судова колегія не може погодитися із твердженням скаржника, що договір оренди № 14/09/04 від 27.09.04 р. є договором приєднання та посиланнями на ст. 29 ГК України, як норми що регламентує спірні правовідносини та підлягає обов’язковому застосуванню при вирішенні даного спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.   

Статтею 29 ГК України встановлено ознаки зловживання монопольним становищем на ринку. В свою чергу, факт зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку доводиться органами Антимонопольного комітету України на підставі відповідного дослідження, проведеного у порядку, передбаченому Методикою визначення монопольного становища суб'єкта господарювання на ринку, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05 березня 2002 р. № 49.

Однак, позивачем, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, не надано доказів, підтверджуючих факт встановлення умов договору оренди № 14/09/04 від 27.09.04 р. у формулярах або інших стандартних формах, укладення даного договору шляхом приєднання до нього позивачем та не доведено факту зайняття відповідачем монопольного становища на ринку, а також ознак зловживання ним монопольним становищем і не надано жодних доказів, що підтверджують дані обставини.

Посилання скаржником в апеляційній скарзі як на підставу своїх вимог і заперечень на незастосування ст. 207 ГК України в частині визнання нікчемними умов договорів приєднання, є безпідставним, з огляду на те, що як встановлено вище договір оренди № 14/09/04 від 27.09.04 р. не є договором приєднання в розумінні ст. 634 ЦК України.

Щодо твердження позивача про суперечність та невідповідність п. 6.2.6 договору оренди №14/09/04 від 27.09.04 р. вимогам закону, а саме ст.ст. 188, 291 ГК України та ч. 3 ст. 651 ЦК України та про неправильне застосування зазначених норм, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що зазначені норми судом першої інстанції застосовані правильно, а п. 6.2.6 договору оренди № 14/09/04 від 13.11.02 р. не суперечить та відповідає зазначеним нормам чинного законодавства України, а отже вимога позивача визнати даний пункт договору недійсним задоволенню не підлягає, а твердження про неправильне застосування зазначених норм чинного законодавства є безпідставними.

Статтею 291 ГК України передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Виходячи з приписів статті 188 ГК України, зміна або розірвання господарських договорів в односторонньому порядку допускається у разі, якщо це передбачено законом або договором. 

Аналогічні приписи містяться і у ст. 651 ЦК України, причому у частині 3 цієї статті зазначено, що у разі односторонньої відмови у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Тобто, якщо ані закон, ані умови договору не наділяють сторону правом в односторонньому порядку припинити орендні правовідносини по договору оренди, припинення договору можливе або за згодою сторін, або в судовому порядку.

Пунктом 6.2.6 ст. 6 договору оренди № 14/09/04 від 27.09.04 р. передбачено саме право відповідача в односторонньому порядку припинити договір.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову. Оскаржуване рішення відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам справи та матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необгрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонет» на рішення Господарського суду м. Києва від 01.06.2007 р. у справі № 18/7 – залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду м. Києва від 01.06.2007 р. у справі № 18/7 – залишити без змін.

3.          Матеріали справи № 18/7 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді