ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8614/19 Справа № 200/21325/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Лукінова К. С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2019 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.

за участю секретаря - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 липня 2019 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шаган Олексія Анатолійовича щодо вирішення питання про тимчасове обмеження виїзду ОСОБА_2 за кордон, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Шаган О.А. звернувся до суду із поданням щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_2 за кордон. В обгрунтування зазначеного подання заявник посилався на те, що в його провадженні знаходиться зведене виконавче провадження № 58614402, боржником за яким є ОСОБА_2 , до складу якого входить два виконавчих провадження на загальну суму 276937,74 грн. Однак, боржник не виконує рішення судів добровільно.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 липня 2019року було відмовлено у задоволенні вищезазначеного подання.

Не погодившись із такою ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою задовольнити подання щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм матеріального та норм процесуального права.

В обгрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що з документів, поданих приватним виконавцем Шаганом О.А., вбачається, що ним, починаючи з 04.10.2017 року здійснювалися дії направлені на виконання рішень суду про стягнення заборгованості. Апелянт вказує, що до теперішнього часу заочне рішення не виконано, а боржник ОСОБА_2 ухиляється від його виконання, а тому вважає, що приватний виконавець мав право звернутися з поданням до суду про тимчасове обмеження виїзду ОСОБА_2 за кордон.

Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не скористалися.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали подання не містять доказів, що боржник ухиляється від виконання зобов`язання, відсутні відомості про вжиття державним виконавцем всіх, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», заходів примусового виконання.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що обмеження ОСОБА_2 у виїзді за межі України є порушенням його права, гарантованого Конституцією України, та не вбачається підстав для застосування подібного заходу.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно п.5 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, в тому числі якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), до виконання зобов`язань.

Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених ч.6 ст. 12 ЗУ "Про виконавче провадження", зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Тобто ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням є будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Пунктом 18 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент постановлення оскарженої ухвали) передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.

Аналогічне право визначене пунктом 19 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" чинної редакції.

Таким чином, тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України можливе лише у разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ні приватним виконавцем, ні апелянтом не надано доказів того, що боржник вчиняє дії, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду, або боржник безпідставно не з`являвся на виклики державного виконавця та умисно ухилявся й ухиляється від виконання покладених на нього рішеннями суду зобов`язань.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Колегія суддів вважає, що наявні у справі докази не доводять обставини, що мають значення у справі, зокрема, факту ухилення боржника від виконання зобов`язання.

Згідно статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому Протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У зв`язку з цим, апелянту необхідно було надати суду належні та допустимі докази того, що дійсно боржник свідомо не виконував належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково, зокрема докази того, що він має змогу виконувати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей щодо отримання боржником виконавчих документів, що свідчили б про обізнаність боржника про відкриття виконавчого провадження у справі.

Також, не надано доказів про те, що боржник має намір покинути територію України.

Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішеннями, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Однак, належних доказів, які б свідчили про те, що приватний виконавець вчинив всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», що спрямовані на виконання виконавчого листа; того, що боржник вчиняє дії, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду, що він ухилявся від виконання своїх зобов`язань або безпідставно не з`являвся на виклики державного виконавця, заявником не надано.

Таким чином, висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають вимогам закону і підтверджуються матеріалами справи.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 липня 2019 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

О.В. Лаченкова