ПОСТАНОВА

Іменем України

24 грудня 2019 року

Київ

справа №813/1995/15

адміністративне провадження №К/9901/14521/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О., Саприкіної І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу

за касаційною скаргою Заступника прокурора Львівської області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року

у справі №813/1995/15

за позовом прокурора Перемишлянського району Львівської області

до Стрілківської сільської ради Перемишлянського району Львівської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 ,

про визнання незаконним та скасування рішення

УСТАНОВИВ:

1. У квітні 2015 року прокурор Перемишлянського району Львівської області (далі також - позивач, прокурор) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Стрілківської сільської ради Перемишлянського району Львівської області (далі також - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 , про визнання незаконним і скасування рішення №32 від 10 березня 2015 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території Стрілківської сільської ради".

2. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

3. 02 лютого 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Заступника прокурора Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та закрити провадження у справі.

4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

5. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року справу передано для розгляду колегії суддів у складі: судді-доповідача Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О., Саприкіної І.В.

6. Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року справу передано на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, оскільки учасник справи оскаржує рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

7. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року справу повернуто до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії.

8. Крім того, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року зазначено, що правова позиція у подібних правовідносинах щодо юрисдикції спорів стосовно вимог фізичних чи юридичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність особі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд неодноразово висловлювалась у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 756/5081/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі №607/137/49/16-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 666/944/15-а, від 02 жовтня 2019 року у справі № 308/7411/17 та інших.

9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 січня 2009 року відповідачем прийнято рішення № 11 «Про затвердження містобудівного обґрунтування», яким затверджено «Містобудівне обґрунтування по місцю розташування кварталу індивідуальної забудови садибного типу (2-а черга) на 29 садибних ділянок площею 0,24 га кожна в с. Стрілки Перемишлянського району Львівської області».

На підставі зазначеного рішення та заяви ОСОБА_1 (від 10 березня 2015 року №56) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у власність Стрілківською сільською радою Перемишлянського району Львівської області прийнято оскаржуване рішення від 10 березня 2015 року №32 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність останньому для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території Стрілківської сільської ради", площею 0,24 га за рахунок земель запасу Стрілківської сільської ради (кадастровий номер: 4623387200:11:001:0154) у межах с. Стрілки по вул. Шевченка.

10. Позивач вимоги обґрунтував тим, що прокуратурою проведено перевірку, якою встановлено порушення вимог частини 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» під час прийняття Стрілківською сільською радою рішення від 10 березня 2015 року №32 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території Стрілківської сільської ради", яким позивачу затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Стрілківської сільської ради площею 0,2400 га. Позивач вказав, що забороняється передача земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб у разі відсутності плану зонування або детального плану території, що є порушенням статті 39 Земельного кодексу України.

11. Відповідач проти позову заперечив та зазначив, що оскаржуване рішення не підлягає скасуванню, оскільки у 2009 році Відділом регіонального розвитку, містобудування, архітектури та ЖКГ Перемишлянської РДА на замовлення Стрілківської сільської ради розроблено «Містобудівне обґрунтування по місцю розташування кварталу індивідуальної житлової забудови садибного типу», яке у подальшому затверджене на сесії Стрілківської сільської ради відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про планування і забудову територій», а відтак оскаржуване рішення Стрілківської сільської ради відповідає чинному законодавству та є правомірним.

12. Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що посилання позивача на порушення Стрілківською сільською радою при прийнятті оскаржуваного рішення вимог частини 3 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є безпідставними, оскільки рішення Стрілківської сільської ради від 10 березня 2015 року №32 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території Стрілківської сільської ради" є правомірним та прийняте з урахуванням рішення відповідача від 23 січня 2009 року №11 «Про затвердження містобудівного обґрунтування», яким затверджено «Містобудівне обґрунтування по місцю розташування кварталу індивідуальної забудови садибного типу (2-а черга) на 29 садибних ділянок площею 0,24 га кожна в с. Стрілки Перемишлянського району Львівської області», а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

Відсутність плану зонування не може бути підставою для скасування рішення "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території Стрілківської сільської ради", оскільки таке винесене відносно земельної ділянки, на яку вже розроблено містобудівне обґрунтування, яке є чинним і може використовуватись після набрання чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

13. Скаржник у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, просить їх скасувати та закрити провадження у справі №813/1995/15, оскільки судами не враховано, що вимога про визнання незаконним рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки, яка знаходиться у власності позивача, повинна розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства. Судом апеляційної інстанції не взято до уваги те, що у судовому засіданні ОСОБА_1 надав свідоцтво про право власності на нерухоме майно (від 11 вересня 2015 року № 43682291) та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (від 11 вересня 2015 року №43682291) на земельну ділянку кадастровий номер 4623387200:11:001:0154 за адресою: Львівська область, Перемишлянський район, с. Стрілки.

14. Від відповідача заперечення або відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

15. Верховний Суд переглянув судове рішення у межах касаційної скарги, з`ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

16. Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, виходили з того, що цей спір є адміністративним.

17. Колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на таке.

18. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

19. Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

20. Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України передбачено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

21. Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

22. Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

23. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

24. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

25. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

26. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

27. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

28. Як установлено матеріалами справи, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з рішенням сільської ради, на підставі якого третій особі видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку.

29. Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право (наприклад, право користування земельною ділянкою), і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

30. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 126/1373/17.

31. Якщо у результаті прийнятого рішення суб`єкта владних повноважень особа набуває речове права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і має розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу.

32. Аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 08 травня 2018 року у справі № 341/551/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17.

33. Отже, у цій справі існує спір про право на земельну ділянку, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності (постійного користування) на земельну ділянку.

34. На підставі частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

35. Оскільки в даному випадку позивачем фактично оспорюється правомірність набуття третьою особою права власності на земельну ділянку, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

36. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

37. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі №761/33504/14-а, від 18 квітня 2018 року у справі № 802/950/17-а та від 03 жовтня 2018 року у справі № 2-а-299/10.

38. Крім того, колегія суддів зазначає, що на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанції у цій справі, Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 11 листопада 2014 року (справа № 21-493а14), від 9 грудня 2014 року (справа №21-308а14), від 24 лютого 2015 року (справа № 21-34а15), від 06 жовтня 2015 року (справа № 21-1306а15), вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин.

39. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

40. На підставі абзацу 1 частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу.

41. Таким чином, ухвалені в цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження закриттю у зв`язку тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 345, 354, 355, 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року в адміністративній справі № 813/1995/15 скасувати.

Провадження у справі закрити.

Роз`яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Желєзний

Суддя Я.О. Берназюк

Суддя І.В. Саприкіна