Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 219/4755/15-ц

провадження №61-33263св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14 січня 2016 року у складі судді Брежнева О. А. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 29 червня 2017 року у складі колегії суддів: Санікової О. С., Жданової В. С., Канурної О. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду зпозовом до ОСОБА_1 та просило стягнути заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 165 933, 04 грн.

В обґрунтування позову зазначало, що 11 жовтня 2007 року уклало з ОСОБА_1 кредитний договір №GOAWAN70190092, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 35 441, 35 грн з кінцевим терміном повернення до 11 жовтня 2012 року та сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлені договором. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 обов'язків за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 18 травня 2015 року складає 165 933, 04 грн, з якої: 30 233,44 грн - заборгованість за кредитом; 15 575,38 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 613,43 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом; 110 371,12 грн - пеня за несвоєчасневиконання зобов`язань за договором; 250 грн - штраф (фіксована частина); 7 889,67 грн - штраф (процентна складова).

Враховуючи наведене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14 січня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач у 2013 року реалізував своє право щодо стягнення у судовому порядку з відповідача заборгованості за вищевказаним кредитним договором шляхом вилучення у ОСОБА_1 належного йому на праві власності заставленого майна - легкового автомобіля ВАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № GOAWAN70190092 від 11 жовтня 2007 року, що підтверджується належними доказами.

Діючим законодавством України не передбачено можливості повторногостягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача.

Справа переглядалася апеляційним судом неодноразово.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Відповідно до останньої ухвали Апеляційного суду Донецької області від 29 червня 2017 року рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14 січня 2016 року залишене без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2011 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № GOAWAN70190092 від 11 жовтня 2007 року станом на 13 травня 2009 року в розмірі 31 617, 73 грн звернуто стягнення на предмет застави, а саме: легковий автомобіль марки ВАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом надання ПАТ КБ «ПриватБанк» права укладати від імені ОСОБА_1 договір купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, знявши автомобіль з обліку в органах ДАІ України, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування з червня 2009 року процентів за кредитним договором від 11 жовтня 2007 року є неправомірними, оскільки ухилення кредитора від реалізації предмета застави і неможливість вчинення боржником аналогічних дії, спрямованих на задоволення вимог заставодержателя, має кваліфікуватися як невжиття заходів щодо зменшення збитків, завданих порушенням зобов`язання, та призводить до прострочення кредитора. При цьому зобов`язання з погашення тіла кредиту в такому разі не припиняється.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 30 233, 44 грн, ПАТ КБ «ПриватБанк» не надав розрахунку фактичної суми заборгованості станом на 18 травня 2015 року з урахуванням набрання чинності рішенням суду першої інстанції від 20 квітня 2011 року про звернення стягнення на предмет застави.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Артеміського міськрайонного суду Донецької області від 14 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 29 червня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки відсутня можливість виконати рішення про звернення стягнення на предмет застави, та враховуючи ту обставину, що вартість предмета застави значно нижча, ніж заборгованість по кредиту, банк звернувся до суду із заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Факт передачі позичальником автомобіля для реалізації банку не припиняє існування між ними договірних зобов`язань і не звільняє боржника від обов`язку з погашення тіла кредиту.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а не в силу ухвалення судового рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Артемівського міськрайонного суду Донецької області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

01 червня 2018 року справу № 219/4755/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 11 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № GOAWAN70190092, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 35 441, 35 грн з кінцевим терміном повернення до 11 жовтня 2012 року. Розмір річної відсоткової ставки дорівнює дванадцяти місячним відсотковим ставкам.

У травні 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 жовтня 2007 року та із заявою про накладення арешту на заставлене майно, що належить ОСОБА_1 - автомобіль ВАЗ, модель 210700-20, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2009 року накладено арешт на все майно, що належить відповідачу, в межах заявлених позовних вимог у розмірі 31 617, 73 грн, у тому числі на автомобіль ВАЗ, модель 210700-20, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції Донецької області від 03 листопада 2009 року відкрито виконавче провадження з виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2009 року про накладення арешту на все майно та рахунки боржника ОСОБА_1

Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції Донецької області від 07 грудня 2009 року закінчено виконавче провадження з виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2009 року про накладення арешту на все майно та рахунки боржника ОСОБА_1 у зв`язку з фактичним повним виконанням ухвали суду.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2011 року передано в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом вилучення у ОСОБА_1 належного йому на праві власності заставленого майна - легкового автомобіля марки ВАЗ, модель 210700-20, 2007 року випуску.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 жовтня 2007 року станом на 13 травня 2009 року у розмірі 31 617, 73 грн звернуто стягнення на предмет застави- легковий автомобіль марки ВАЗ, модель 210700-20, 2007 року випуску, що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом надання ПАТ КБ «ПриватБанк» права укладати від імені ОСОБА_1 договір купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, знявши автомобіль з обліку в органах ДАІ України, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Скасовано заходи забезпечення позову.

Суди встановили, що державною виконавчою службою не проводилось примусове виконання рішення суду в частині вилучення у ОСОБА_1 автомобіля та звернення стягнення на нього.

Відповідно до витягу з кримінального провадження № 12015050150003669 04 грудня 2015 року о 14 год 30 хв до Артемівського ВП звернувся ОСОБА_1 із заявою про те, що у червні 2009 року представник ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом вчинення шахрайських дій незаконно заволодів належним йому автомобілем марки ВА3 2107, державний номерний знакНОМЕР_1 .

11 вересня 2016 року на підставі ухвали слідчого судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області № 1-кс/219/1244/2016 від 11серпня 2016 року у Краматорському відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» проведено заходи зтимчасового доступу до документів, що містять охоронювану законом таємницю. Згідно протоколу проведення даної слідчої дії встановлено, що відомості про вилучення у кредитора ОСОБА_1 автомобіля марки ВАЗ-2107, державний номерний знак НОМЕР_1 , відсутні, у зв`язку з їх знаходженням у архіві банку, який знаходиться у м.Макіївка, яке окуповане незаконними збройними формуваннями так званої «Донецької народної республіки», доступ до них фізично не можливий.

В постанові слідчого Бахмутського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області про закриття кримінального провадження від 12 грудня 2016 року зазначено, що допитаний в якості потерпілого ОСОБА_1 повідомив, що до червня 2009 року у його користуванні знаходився автомобіль марки ВАЗ-2107, державний номерний знак НОМЕР_1 , який він придбав у кредит у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» м. Артемівська. У червні місяці 2009 року до нього прибули представники відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» в м. Артемівську Перепелиця В. Л. та Пічман О. С., які повідомили, що у зв`язку з наявністю у нього кредитної заборгованості керівництвом банку було прийнято рішення про вилучення вказаного автомобіля. Так як у ОСОБА_1 дійсно була заборгованість за кредитом він добровільно передав автомобіль зазначеним особам. З цього часу ОСОБА_1 вважав, що він погасив заборгованість закредитом шляхом повернення транспортного засобу.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_3 повідомив, що у червні 2009 року він працював у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» м. Артемівська, однак транспортний засіб у ОСОБА_1 не вилучав. Він разом з ОСОБА_4 доставив автомобіль, належний ОСОБА_1 , у м. Горлівка в центральний офіс Горлівської філії ПАТ КБ «ПриватБанк», якому підпорядковувалось відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» м. Артемівська, та передали його начальнику служби безпеки Лисенко О. Т. і головному спеціалісту по кредитуванню автотранспорту Заіці Е. В. В подальшому автомобіль залишився на території Горлівської філії ПАТ КБ «ПриватБанк».

Органом досудового слідства встановлено, що вилучення автомобіля ОСОБА_1 було здійснено працівниками ПАТ КБ «Приватбанк».

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 обов'язків за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 18 травня 2015 року становить 165 933, 04 грн і складається з: 30 233, 44 грн - заборгованості за кредитом; 15 575, 38 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом; 1 613, 43 грн - заборгованості з комісії за користування кредитом; 110 371, 12 грн - пеніза несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 250 грн - штраф (фіксована частина); 7 889, 67 грн - штраф (процентна складова).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині перші статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (стаття 19 Закону України «Про заставу»).

Виходячи з умов кредитного договору, за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк ПАТ КБ «ПриватБанк» використало право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в заставу майна.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. В разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Згідно з частиною четвертою статті 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Встановивши, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2011 року були задоволені позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет застави - автомобіль ВАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 , у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 31 617, 73 грн станом на 13 травня 2009 року, спірний автомобіль добровільно був переданий відповідачем банку, однак вказане рішення не було виконано у зв'язку з незаконним вилученням автомобіля працівниками ПАТ КБ «ПриватБанк», які в подальшому були звільнені, відтак у даних правовідносинах мало місце прострочення кредитора, з урахуванням того, що банк використав своє право на дострокове стягнення кредитної заборгованості, суди дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, яким надана належна правова оцінка, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для йогоскасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 29 червня 2017 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 29 червня 2017 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов