Рівненський апеляційний суд

___________________________________________________________

В И Р О К

Іменем України

23 грудня 2019 року м. Рівне

       Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:

       Суддів – Збитковської Т.І, Іващука В.Я, Шпинти М.Д.

       За участю секретаря судового засідання – Шулюк І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне кримінальне провадження № 12014180200001600 щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Люхча Сарненського району Рівненської області, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, з вищою освітою, не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 190, ч. ч. 3, 4 ст. 191 КК України, за участю учасників судового провадження: прокурора – Бернадської - Ісаєвої С.П, обвинуваченого – ОСОБА_1 , захисника-адвоката - Іванціва М.Р, потерпілого - ОСОБА_2 , представника потерпілого – адвоката Аврамишина С.В, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 , працюючи на посаді керівника відділення – головного спеціаліста по продажу послуг клієнтам, менеджера-начальника відділення Сарненського відділення № 1 ПАТ КБ “ПриватБанк” (код ЄДРПОУ 14360570), будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, заволодів чужим майном, шляхом зловживання своїм службовим становищем та шляхом шахрайства за ознакою повторності при наступних обставинах:

На початку березня 2012 року приблизно о 09 год. ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ “Приватбанк”, що по вул. Суворова в м. Сарни, для поміщення на депозитний рахунок № НОМЕР_1 отримав від клієнта даної банківської установи ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 80 000 грн, які залишив у себе та в подальшому привласнив, заподіявши потерпілому значної матеріальної шкоди.

В один із днів на початку грудня 2012 року близько 09 год. ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ “Приватбанк”, що по вул. Суворова в м. Сарни, для поміщення на депозитний рахунок № НОМЕР_2 отримав від клієнта банку ОСОБА_3 гроші в сумі 70 000 грн, які привласнив, обернувши на свою користь.

05 січня 2013 року приблизно о 09 год. ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ “Приватбанк”, що по вул. Суворова в м. Сарни, для поміщення на депозитний рахунок № НОМЕР_3 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 15 000 грн, які привласнив.

В один із днів квітня 2014 року ОСОБА_1 , працюючи на посаді провідного менеджера Сарненського відділення № 1 ПАТ КБ “ПриватБанк” та будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ “Приватбанк”, що по вул. Широка в м. Сарни, всупереч волі та без відома власника, оформив кредитну банківську картку та відкрив кредитний рахунок № НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_4 , з якого в період з 25.04.2014 року по 28.07.2014 року, шляхом проведення банківських операцій щодо перерахунку коштів з вказаного рахунку на його особисту картку-касира, здійснення платежів по біплану через термінали, здійснення оплати комунальних та інших платежів, здійснення оплати за покупку товару та оплати за послуги, зняв грошові кошти у межах кредитного ліміту картки в сумі 5000 грн, які в подальшому привласнив, обернувши на свою користь.

21 травня 2014 року ОСОБА_1 , працюючи на посаді провідного менеджера Сарненського відділення № 1 ПАТ КБ “ПриватБанк”, будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, зловживаючи своїм службовим становищем, перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ “Приватбанк”, що по вул. Суворова в

м. Сарни, для перерахування на належний ОСОБА_5 банківський рахунок № НОМЕР_5 отримав від клієнта банківської установи ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 9207 грн, які привласнив.

В один із днів в кінці травня 2014 року ОСОБА_1 , працюючи на посаді провідного менеджера Сарненського відділення № 1 ПАТ КБ “ПриватБанк”, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, шляхом зловживання довірою клієнта банківської установи ОСОБА_2 , отримав від нього банківську кредитну картку під приводом її заміни, за допомогою якої з належного ОСОБА_2 кредитного рахунку № НОМЕР_6 без його відома в період з 20.06.2014 року по 30.09.2014 року, шляхом проведення банківських операцій по оплаті телеком послуг, оплати комунальних та інших платежів в касі, зняв грошові кошти в сумі 19061 грн. 13 коп, які в подальшому привласнив та розпорядився ними на власний розсуд.

15 липня 2014 року приблизно о 12.00 год. ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ “Приватбанк”, що по вул. Суворова в

м. Сарни, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, шляхом зловживання довірою ОСОБА_7 , під приводом здійснення обміну доларів США на національну валюту України, отримав у останнього грошові кошти в сумі 20000 доларів США, що становить еквівалент 234000 грн, обернувши їх на свою користь.

09 серпня 2014 року ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ “Приватбанк”, що по вул. Широка в м. Сарни, для поміщення на кредитний рахунок № НОМЕР_7 та в подальшому закриття вказаного кредитного рахунку, отримав від клієнта вказаної банківської установи ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 91 грн та кредитну банківську картку для закриття кредитного рахунку та знищення картки. Однак, в порушення Постанови Правління НБУ № 223 від 30.01.2010 року “Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів”, кредитну картку ОСОБА_8 не знищив, отриманих грошових коштів в сумі 91 грн. на кредитну картку не помістив, привласнивши їх та продовжив користуватися вказаною кредитною карткою від імені останнього. В період з 09.08.2014 року по 31.10.2014 року, шляхом проведення банківських операцій по оплаті телеком послуг, ОСОБА_1 заволодів належними ОСОБА_8 грошовими коштами у межах кредитного ліміту картки у розмірі 7998,77 грн, що з врахуванням суми 91 грн. складає 8089 грн. 77 коп.

В один із днів вересня 2014 року ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні ПАТ ПАТ КБ “Приватбанк”, що по вул. Суворова в м. Сарни, для перевірки даних по кредитному рахунку отримав від клієнта вказаної банківської установи ОСОБА_9 , належну їй кредитну банківську картку, за допомогою якої без відома останньої, в період з 12.09.2014 року по 24.09.2014 року, шляхом проведення банківських операцій по оплаті телеком послуг, зняв з належного потерпілій кредитного рахунку № НОМЕР_8 грошові кошти у межах кредитного ліміту в сумі 6045 грн, обернувши на свою користь.

ОСОБА_1 , будучи службовою особою КБ “ПриватБанк”, перебуваючи у відділенні вказаної банківської установи, що в м. Сарни по вул. Суворова, в один з днів на початку квітня 2014 року приблизно о 13.00 год, діючи з корисливих мотивів, шляхом зловживання довірою ОСОБА_10 , під приводом здійснення обміну національної валюти України на долари США, отримав у останнього грошові кошти в сумі 46200 грн, якими розпорядився на власний розсуд.

06 липня 2014 року ОСОБА_1 близько 19 год, знаходячись поблизу магазину “Візит”, що в м. Сарни по вул. Белгородська, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, шляхом зловживання довірою ОСОБА_11 , під приводом здійснення обміну національної валюти України на долари США, отримав у потерпілого грошові кошти в сумі 34000 грн, які обернув на свою користь.

ОСОБА_1 , працюючи на посаді керівника відділення-головного спеціаліста по продажу послуг клієнтам, менеджера-начальника відділення Сарненського відділення № 1 ПАТ КБ “Приватбанк” ( код ЄДРПОУ 14360570), будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, діючи умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ “Приватбанк”, що по вул. Суворова в м. Сарни Рівненської області, всупереч волі ОСОБА_3 та не будучи уповноваженим останнім, зловживаючи своїм службовим становищем, шляхом перерахування грошових коштів на належні обвинуваченому банківські картки касира, зняв з банківських рахунків ОСОБА_3 : № НОМЕР_3 – 18 листопада 2013 року 6786,30 грн; № НОМЕР_1 – 25 листопада 2013 року 19438,36 грн та 568,21 грн, і 13 грудня 2013 року – 601,64 грн; № НОМЕР_2 – 10 грудня 2013 року 18926,57 грн та 1078,35 грн; № НОМЕР_9 – 10 грудня 2013 року 6115,28 Євро ( еквівалент у гривні – 67072,36 грн), які обернув на свою користь, заподіявши шкоду на загальну суму 114471,79 грн.

ОСОБА_1 , знаходячись в приміщенні ПАТ КБ “Приватбанк”, що по вул. Суворова в м. Сарни Рівненської області, з кредитного банківського рахунку № НОМЕР_10 , оформленого на ім`я ОСОБА_3 , використовуючи без відома потерпілого банківську картку до вказаного рахунку, в період з 18 листопада 2013 року по 25 червня 2014 року, шляхом проведення банківських операцій щодо оплати послуг за користування своїм мобільним телефоном, зняття готівкових коштів за допомогою банкоматів, зняв грошові кошти в сумі 24908,89 грн, які обернув на свою користь.

04 січня 2014 року близько 17.00 год. ОСОБА_1 , будучи службовою особою, перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ “Приватбанк”, що по вул. Суворова в м. Сарни Рівненської області, для поміщення на належний ОСОБА_12 депозитний рахунок № НОМЕР_11 , відкритий на підставі договору № SAMDNWFD0070051796000, отримав від ОСОБА_13 грошові кошти в сумі 100000 грн, які привласнив.

В один із днів в кінці травня 2014 року ОСОБА_1 , знаходячись в приміщенні ПАТ КБ “Приватбанк”, що по вул. Суворова в м. Сарни Рівненської області, з метою особистого збагачення, повторно, шляхом зловживання довірою клієнта вказаної банківської установи ОСОБА_2 , під приводом погашення кредитної заборгованості та поміщення грошових коштів на належний потерпілому кредитний рахунок, отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 8900 грн, обернувши їх на свою користь.

14 липня 2014 року приблизно о 15.00 год. ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ “Приватбанк”, що по вул. Суворова в м. Сарни Рівненської області, діючи з корисливих мотивів, повторно, шляхом зловживання довірою ОСОБА_14 , під приводом здійснення обміну національної валюти України на долари США, заволодів грошовими коштами останнього в сумі 32000 грн.

07 жовтня 2014 року близько 18.00 год. ОСОБА_1 , знаходячись поблизу будинку № 60 по вул. Широків в м. Сарни Рівненської області, повторно, шляхом зловживання довірою ОСОБА_15 , під приводом здійснення обміну національної валюти України на долари США, заволодів її грошовими коштами в сумі 40000 грн.

Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_1 повністю визнав свою вину у вчиненні злочинів за вказаних у вироку обставинах, зазначивши, що погоджується з перекваліфікацією судом першої інстанції його дій за епізодом незаконного заволодіння коштами ОСОБА_3 з ч. 4 ст. 191 на ч. 2 ст. 191 КК України. щиро розкаявся у скоєному, наголосивши, що усвідомив свою провину, відшкодовує потерпілим заподіяну шкоду і буде продовжувати її відшкодування до повного погашення всіх сум.

Вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 17 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. ч. 2, 3 ст. 191 КК України, і призначено покарання: за ч. 2 ст. 190 КК України – два роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 191 КК України – три роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями на строк один рік; за ч. 3 ст. 191 КК України – п`ять років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями на строк три роки. Згідно ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання – п`ять років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями на строк три роки.        Прийнято рішення рахувати строк відбуття покарання ОСОБА_1 з моменту його затримання з метою направлення для відбування покарання.

У пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 191 КК України ( по епізодах заволодіння майном ОСОБА_3 грошовими коштами в сумі 80000 грн, 70000 грн та 15000 грн; по епізоду заволодіння коштами ОСОБА_2 із рахунку № НОМЕР_6 ; по епізодам заволодіння майном ОСОБА_9 ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ) та за ч. 2 ст. 190 КК України ( по епізодах заволодіння майном ОСОБА_7 , ОСОБА_11 ; по епізоду заволодіння грошовими коштами ОСОБА_10 ) ОСОБА_1 виправдано.

За епізодами заволодіння чужим майном ( майном ОСОБА_3 грошовими коштами в сумі 80000 грн, 70000 грн та 15000 грн; коштами ОСОБА_2 із рахунку № НОМЕР_6 ; майном ОСОБА_9 ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ) шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем та заволодіння чужим майном ( майном ОСОБА_7 , ОСОБА_11 ; грошовими коштами ОСОБА_10 ) шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно, ОСОБА_1 в інкримінованих злочинах, передбачених ч. 3 ст. 191 та ч. 2 ст. 190 КК України, виправдано через недоведеність вчинення кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується особа та недоведеність в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Судом вирішено питання щодо речових доказів у справі.

У поданих апеляційних скаргах:

Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, покликаючись на незаконність вироку, доводить, що висновки суду в частині виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 190 та ч. 3 ст. 191 КК України не відповідають фактичним обставинам скоєних злочинів. Вказує, що органом досудового розслідування у відповідності до норм КПК України зібрано достатньо доказів щодо вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 190, ч. 3 ст. 191 КК України. Зазначає, що наведені у вироку докази не були ретельно перевірені, зіставлені та належно оцінені у їх сукупності, у зв`язку з чим ОСОБА_1 безпідставно виправдано за рядом епізодів злочинної діяльності.

Просить скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190 КК України, з призначенням покарання: за ч. 2 ст. 190 КК України – три роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 190 КК України – чотири роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 191 КК України – п`ять років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на строк три роки. Згідно ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання – п`ять років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на строк три роки.

Обвинувачений ОСОБА_1 , не заперечуючи доведеності своєї вини у вчиненому та правильності кваліфікації його дій, доводить, що судом, на його думку, призначено надто суворе покарання без врахування ряду пом”якшуючих покарання обставин – притягнення до кримінальної відповідальності вперше, наявність сім`ї, в якій утримує малолітню дитину, позитивної характеристики за місцем проживання, добровільного часткового відшкодування завданої шкоди, у зв”язку з чим просить вирок в частині призначення покарання змінити та пом`якшити призначене покарання, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням, застосувавши положення ст. 75 КК України.

Захисник-адвокат Іванців М.Р. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого у вчинених злочинах та правильності кваліфікації його дій, доводить, що судом, на його думку, не в повній мірі враховано ряд пом”якшуючих покарання обставин і призначено винному надто суворе покарання, яке просить пом”якшити, звільнивши ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, застосувавши положення статей 75, 76 КК України.

Потерпілий ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати через невідповідність його висновків фактичним обставинам справи та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, за епізодом заволодіння його грошовими коштами в сумі 19061,13 грн. При цьому зазначає, що судом безпідставно виправдано ОСОБА_1 у незаконному заволодінні його банківською кредитною карткою ПАТ КБ “Приватбанк” № НОМЕР_12 та грошовими коштами в сумі 19061,13 грн. Доводить, що при складанні обвинувального акту слідчим помилково не зазначено повний номер його рахунку ( номер кредитної картки), дозволу на використання якої в особистих цілях ( тобто передача в позику), як і грошових коштів в сумі 8900 грн, так і 19061,13 грн, котрі були на картці, ОСОБА_1 не давав. Вказує, що визнання обвинуваченого за вироком суду винним по епізоду незаконного заволодіння коштами в розмірі 8900 грн та виправдання за епізодом заволодіння коштами в сумі 19061,13 грн є нелогічним, так як ці епізоди є взаємопов`язаними та перебувають між собою у прямому причинно-наслідковому зв`язку.

Іншими учасниками судового розгляду вирок в апеляційному порядку не оскаржено.

Потерпілі, будучи належним чином повідомленими про розгляд апеляційних скарг, в судове засідання не з`явилися. Від потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_15 та ОСОБА_4 надійшли письмові заяви про розгляд апеляційного провадження без їхньої участі, в яких ОСОБА_10 , ОСОБА_16 та ОСОБА_4 , покликаючись на часткове відшкодування шкоди обвинуваченим, просять обрати ОСОБА_1 покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора на підтримання поданої апеляційної скарги, потерпілого ОСОБА_2 , який підтримує свою апеляційну скаргу та просить не позбавляти волі ОСОБА_1 , доводи якого підтримує його представник-адвокат Аврамишин С.В, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника-адвоката Іванціва М.Р, які підтримують свої апеляційні скарги, частково скаргу прокурора і повністю скаргу потерпілого ОСОБА_2 , провівши на клопотання прокурора частково судове слідство, шляхом допиту обвинуваченого ОСОБА_1 , перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши викладене в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга потерпілого ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника-адвоката Іванціва Р.М. – частковому задоволенню.

Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 190 КК України та ч. 3 ст. 191 КК України щодо потерпілих ОСОБА_3 (епізод 12-13), ОСОБА_12 , ОСОБА_2 ( 15 епізод), ОСОБА_14 та ОСОБА_15 за вказаних у оскаржуваному вироку обставин підтверджується технічним записом перебігу судового розгляду, що не заперечується при апеляційному розгляді обвинуваченим.

Поряд з цим, вирок суду першої інстанції в частині недоведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні епізодів злочинної діяльності, за якими обвинуваченого виправдано, є безпідставним і не ґрунтується на сукупності зібраних у справі доказів, аналіз яких об`єктивно свідчить, що ОСОБА_1 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 3 ст. 191 КК України, а тому підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим згідно норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, та оціненими судом, відповідно до статті 94 КПК України.

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, сформульовані законодавцем у частині 1 статті 91 КПК. Згідно з частиною 2 цієї статті, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

На підставі результатів оцінки одних і тих же доказів (їхньої сукупності) щодо однієї і тієї ж події може бути зроблено висновок про наявність тих чи інших її обставин або, взагалі, про відсутність події.

              У мотивувальній частині вироку, суд повинен описати результати оцінки доказів навести докази для підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Викладаючи підстави для прийняття рішення, суд повинен дати відповідь на аргументи сторін. Таким чином, кожен доречний, важливий і вирішальний аргумент учасників судового засідання має бути проаналізований і одержана відповідь.

Дослідивши обставини кримінального провадження, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухвалені вироку вищезазначених вимог закону не дотримався.

Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_1 повністю визнав свою вину у вчиненні злочинів за вказаних у вироку обставинах, зазначивши, що погоджується з перекваліфікацією судом першої інстанції його дій за епізодом незаконного заволодіння коштами ОСОБА_3 з ч. 4 ст. 191 на ч. 2 ст. 191 КК України. щиро розкаявся у скоєному, наголосивши, що усвідомив свою провину, відшкодовує потерпілим заподіяну шкоду і буде продовжувати її відшкодування до повного погашення всіх сум. Просить врахувати ряд пом`якшуючих покарання обставин, позицію потерпілих, які просять не позбавляти його волі, і не призначати надто суворе покарання.

Так, ОСОБА_1 показав, що потерпілому ОСОБА_3 відкривав карткові та валютні рахунки, обслуговував банківські рахунки, знімав із його карткових рахунків готівку, у зв`язку з чим йому було відомо пін-код карточки. В березні 2012 року він отримав від ОСОБА_3 80000 грн для внесення на депозитний рахунок коштів, на початку грудня - 70000 грн та 05 січня 2013 року – 15000 грн, однак вказані суми не були внесені ним на рахунки, а залишені для власних потреб.

В квітні 2014 року оформив кредитну банківську картку та відкрив кредитний рахунок № НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_4 , з якого привласнив кошти в сумі 5000 грн.

21 травня 2014 року отримав від клієнта ПАТ КБ “Приватбанк” ОСОБА_6 для перерахування на належний ОСОБА_5 банківський рахунок № НОМЕР_5 грошові кошти в сумі 9207 грн, які в подальшому привласнив собі.

В кінці травня 2014 року клієнт ПАТ КБ “Приватбанк” ОСОБА_2 передав йому банківську картку для її заміни, з якої він без відома останнього в період з 20.06.2014 року по 30.09.2014 року зняв грошові кошти в сумі 19061,13 грн.

15 липня 2014 року отримав від ОСОБА_7 кошти в сумі 20000 доларів США для здійснення їх обміну на гривні, однак кошти обернув на свою користь.

09 серпня 2014 року отримав від ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 91 грн та кредитну банківську картку для закриття кредитного рахунку і знищення картки. Проте, вказану кредитну картку не знищив, а кошти в сумі 91 грн не помістив на рахунок, привласнивши кредитну картку, якою користувався в період з 09 серпня 2014 року по 31 жовтня 2014 року, заволодівши коштами ОСОБА_8 у розмірі 7998,77 грн.

В один із днів вересня 2014 року отримав від клієнта банку ОСОБА_9 кредитну банківську картку, за допомогою якої незаконно, без відома останньої, в період з 12.09.2014 року та 24.09.2014 року, шляхом проведення банківських операцій по оплаті телеком послуг, зняв з належного останній кредитного рахунку № НОМЕР_8 грошові кошти у межах кредитного ліміту в сумі 6045 грн, які в подальшому привласнив, обернувши на свою користь.

На початку квітня 2014 року отримав від ОСОБА_10 , під приводом здійснення обміну національної валюти України на долари США, грошові кошти в сумі 46200 грн, які обернув на свою користь та у подальшому розпорядився ними на власний розсуд.

06 липня 2014 року отримав від ОСОБА_11 грошові кошти в сумі 34000 грн, з метою здійснення обміну, які обернув на свою користь.

Також не заперечує, що заволодів коштами потерпілого ОСОБА_12 в сумі 100000 грн, ОСОБА_2 в сумі 8900 грн, ОСОБА_14 в сумі 32000 грн, ОСОБА_15 40000 грн та ОСОБА_3 в сумі 24908,89 грн.

При апеляційному розгляді кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_1 органом досудового розслідування щодо заволодіння коштами ОСОБА_3 ( епізод № 12) інкримінується обвинувачення за ч. 4 ст. 191 КК України.

По даному епізоду судом першої інстанції дії обвинуваченого ОСОБА_1 вірно перекваліфіковано з ч. 4 ст. 191 КК України на ч. 2 ст. 191 КК України – привласнення чужого майна, шляхом зловживання службовим становищем, із встановленням суми заволодіння коштами ОСОБА_3 – 114471,79 грн, з чим погодився обвинувачений та прокурор при апеляційному розгляді, визнавши фактичні обставини кримінального провадження і не настоюючи на дослідженні доказів в цій частині, що не суперечить положенням ч. 3 ст. 404 КПК України. З такою позицією погоджується і колегія суддів.

Під час апеляційного розгляду потерпілий ОСОБА_2 підтвердив, що передавав для ОСОБА_1 кошти в сумі 8900 грн, частина з яких відшкодована ним в добровільному порядку (3000 грн), і, скориставшись своїм правом, як потерпілого, передбаченого п. 5 ч. 3 ст. 56 КПК України, просить не позбавляти ОСОБА_1 волі, на чому наголошує і представник потерпілого.

Крім визнання вини ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 3 ст. 191 КК України, його винуватість підтверджена і сукупністю зібраних у кримінальному провадженні доказів, що не заперечується в поданих апеляційних скаргах, і не оспорюється ніким з учасників судового розгляду.

Колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_1 за ч. 2, ч. 3 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно та у великих розмірах, а також за ч. 3 ст. 191 КК України, як привласнення майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене повторно, кваліфіковано вірно.

Відповідно до вимог до п. 3 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності збільшення обсягу обвинувачення, застосування більш суворого покарання, скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м`якого покарання.

Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: “Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права – є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України”.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі “Довженко проти України”) зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.

Відповідно до вимог ст. 69 КК України і роз`яснень п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання”, призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

При цьому, у кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і впливають на пом`якшення покарання.

При призначенні ОСОБА_1 покарання, колегія суддів виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети - кари, виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, і враховує особу ОСОБА_1 , який позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітню дитину, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, ряд обставин, що пом`якшують покарання – визнання вини, щире розкаяння, часткове добровільне відшкодування завданої шкоди, позицію потерпілих, які просять не позбавляти ОСОБА_1 волі, потерпілого ОСОБА_2 , котрому частково відшкодовано шкоду і який категорично заперечує проти позбавлення волі обвинуваченого, відсутність обтяжуючих покарання обставин, що, на думку колегії суддів, в сукупності істотно знижує ступінь тяжкості вчинених злочинів, і вважає за можливе призначити ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 190 КК України більш м`яке покарання, аніж передбачене законом за вчинений злочин, із застосуванням положень ст. 69 КК України.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника-адвоката Іванціва М.Р. щодо застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України - звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням – встановлення іспитового строку колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ОСОБА_1 вчинено ряд умисних корисливих злочинів, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем та шляхом шахрайства із заподіянням шкоди багатьом потерпілим на значні суми, а тому виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів можливе лише в ізоляції від суспільства.

Керуючись ст. ст. 404-405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 задовольнити повністю, а апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника-адвоката Іванціва М.Р. - частково.

Вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 17 травня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати.

Постановити новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 3 ст. 191 КК України, і призначити покарання: за ч. 2 ст. 190 КК України – один рік обмеження волі; за ч. 3 ст. 190 КК України із застосуванням ст. 69 КК України – два роки обмеження волі; за ч. 3 ст. 191 КК України – три роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями на строк три роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_1 призначити – три роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями на строк три роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 рахувати з моменту звернення вироку до виконання.

Речові докази: DVD диски - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду засудженим протягом трьох місяців з дня вручення йому копії судового рішення, а іншими учасниками судового провадження - в цей же строк з дня його проголошення.

С У Д Д І :

  Збитковська Т.І. Іващук В.Я. Шпинта М.Д.