АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц/391                                                         Головуючий в суді 1-ї інстанції Бабич В.І.

Категорія 48                                                                  Доповідач Балашкевич С.В.

РІШЕННЯ

іменем України

24 лютого 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі: головуючого - судді Балашкевича С.В. суддів: Рафальської І.М., Зарицької Г.В. при секретарі Сухоребрій Т.А. з участю ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бердичівського міськрайонного суду від 24 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про повернення аліментів, -

ВСТАНОВИЛА:

22 серпня 2003 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, залишення дітей їй на виховання та стягнення аліментів, мотивуючи свої вимоги тим, що 19 липня 1986 року зареєструвала шлюб з відповідачем. Від шлюбу вони мають двох дітей: сина, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають з нею, позивачкою. Посилаючись на те, що відповідач систематично влаштовує сварки, застосовує до неї фізичну силу, що негативно позначається на здоров'ї дітей, на утримання яких він не надає матеріальної допомоги, позивачка просила задовольнити її вимоги.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 12 серпня 2004 року скасовано рішення Бердичівського міського суду від 26 грудня 2003 року в частині позовних вимог про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів з направленням справи в цій частині на новий розгляд, а рішення в частині розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 залишено без

змін.

8 серпня 2005 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про повернення аліментів. Зазначав, що після ухвалення рішення Бердичівського міського суду від 26 грудня 2003 року у вересні-листопаді 2004 року ОСОБА_2 безпідставно отримала аліменти на дітей в сумі 690, 81 грн. і використала їх не за призначенням. За таких обставин просив стягнути з ОСОБА_2 вказані кошти на підставі ст. 192 СК.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 19 серпня 2005 року позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 24 жовтня 2008 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Постановлено вважати, що діти сторін ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були передані і знаходилися на проживанні з матір'ю -ОСОБА_2 з часу подання позову -22.08.2003 року. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/4 частини всіх його доходів щомісячно на утримання дочки, ОСОБА_6, та сина, ОСОБА_5, а після досягнення останнім повноліття з 27 грудня 2005 року аліменти на утримання дочки, ОСОБА_6, в розмірі 1/5 частини всіх доходів ОСОБА_5, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття.

В позові ОСОБА_5 про повернення стягнутих аліментів відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати й ухвалити нове - про зменшення розміру аліментів до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дитину, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд розглянув справу за його відсутністю в судовому засіданні, що, на думку ОСОБА_5, є безумовною підставою для скасування судового рішення; при вирішенні справи суд не прийняв до уваги його стан здоров'я та матеріальний стан та не врахував ту обставину, що він уже сплатив частину аліментів.

Апеляційна скаргу підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що сторони мають двох дітей: сина, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Ухвалюючи рішення про визнання, що діти сторін були передані і знаходилися на проживанні біля матері з часу подання позову, суд першої інстанції на порушення вимог статті 11 ЦПК вийшов за межі позовних вимог і при вирішенні позовної вимоги про визначення місця проживання дітей не врахував, що відповідно до частини 1 статті 161 СК судом вирішується спір між батьками щодо місця проживання малолітніх дітей.

Згідно частини 3 статті 160 СК якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою.

Оскільки на час постановления рішення суду діти досягли повноліття, а відтак відпала правова підстава для визначення їх місця проживання в судовому порядку, тому колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні цієї вимоги необхідно відмовити за безпідставністю.

Відповідно до статті 80 КпШС України (з 1 січня 2004 року 180 СК) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Встановивши, що з 22 серпня 2003 року ( з часу звернення ОСОБА_4 з позовною заявою до суду) ОСОБА_3 на утримання дітей не надавав матеріальної допомоги, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення аліментів.

Як вбачається з письмового повідомлення директора Струсівської школи-- інтернат (ах. 199), під час навчання в останній ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не перебували на повному державному утриманні. В цей період ОСОБА_2 забезпечувала їх утримання. Батько не надавав матеріальної допомоги на дітей, що стверджується висновком органу опіки і піклування (а.с.88-89).

Також судом першої інстанції встановлено, що під час канікул діти проживали з матір'ю, яка забезпечувала їх виховання та утримання.

За таких обставин посилання ОСОБА_3 на те, що під час навчання в Струсівської школі - інтернаті діти не перебували на утриманні матері є безпідставними.

При визначенні розміру аліментів суд першої інстанції прийняв до уваги стан здоров'я ОСОБА_7, його матеріальне становище, а тому обгрунтовано стягнув на утримання двох дітей аліменти в розмірі 1/ 4 частини доходів ОСОБА_3, а після досягнення сином повноліття - на утримання дочки аліменти в розмірі 1/5 частини його доходів.

Рішення в цій частині відповідає обставинам справи та узгоджується з нормами матеріального права.

З огляду на наведене суд правильно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3 про повернення аліментів.

Як вбачається з матеріалів справи (а.е.335), ОСОБА_3 був повідомлений про час та місце судового засідання, що відбулося 24 жовтня 2008 року. Суд першої інстанції, зважаючи на тривалий період розгляду справи, слухання якої неодноразово відкладалося з ініціативи ОСОБА_3, обгрунтовано визнав його повідомлення про те, що він (ОСОБА_3) «забирає батька з лікарні» (а.с.336) неповажною причиною його неявки в судове засідання та розглянув справу у його відсутність. При цьому суд першої інстанції не допустив порушення норм процесуального права, зокрема ст. 169 ЦПК.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24 жовтня 2008 року в частині визнання, що діти сторін були передані і знаходилися на проживанні з матір'ю з часу заявления позову скасувати.

У позові ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей відмовити за безпідставністю.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України

протягом двох місяців.