Постанова

Іменем України

20 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 295/3/18

провадження № 61-19504св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 квітня 2019 року у складі судді Лєдньова Д. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про вселення.

Позов мотивовано тим, що у період з 1998 року по 2008 рік вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , під час якого подружжя за спільні кошти збудувало будинок по АДРЕСА_1 .

Внаслідок виникнення спору між вказаними особами з приводу набутого майна подружжя, у червні 2015 року позивач звернулась до суду із позовом, в якому просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке видано на ім`я ОСОБА_3 , визнати договір дарування спірного будинку від 29 квітня 2015 року, який укладений між колишнім її чоловіком ОСОБА_3 та його сином ОСОБА_2 , недійсним, визнати житловий будинок по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, визнати за позивачем та відповідачем право власності по Ѕ частини будинку за кожним.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада 2017 року спірний житловий будинок визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та за позивачем визнано право власності на 1/2 частину будинку.

Посилаючись на те, що з боку відповідача ОСОБА_2 , який також є співвласником Ѕ частини спірного будинку, чиняться перешкоди у реалізації нею прав власності на майно, вона не має можливості як власник потрапити до будинку та користуватися ним, ОСОБА_1 просить вселити її в будинок АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 квітня 2019 року позов задоволено. Вселено ОСОБА_1 в житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

З огляду на вказані позивачем утруднення в доступі до житлового будинку, частина у праві власності на який зареєстрована за позивачем, суд першої інстанції дійшов до висновку про порушення прав позивача як власника майна, а тому вважав позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 квітня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в порушення вимог ЦПК України не відклав розгляд справи за заявою відповідача, який з поважних причин не міг бути присутнім в судовому засіданні 09 квітня 2019 року через проходження військової служби на посаді начальника кінологічної служби 9 прикордонного загону Північного регіонального правління Державної прикордонної служби України, що свідчить про упередженість судді та наявність підстав для його відводу. Суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що будинок в натурі не поділений, а тому незрозуміло, в яку саме частину будинку вселена позивач, та на даний час земельна ділянка, на якій розташований будинок, знаходиться у приватній власності третьої особи, яка не надавала згоди позивачу на її користування. Позивачем не доведено що їй чиняться перешкоди з боку відповідача ОСОБА_2 .

Відзив до суду касаційної інстанції не подано.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження по справі, витребувано справу № 295/3/18 з Богунського районного суду м. Житомира.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_3 у шлюбі в період з 1998 року по 2008 рік. За час перебування в шлюбі подружжя за спільні кошти збудувало будинок по АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці, яка надана згідно державного акту від 20 квітня 2000 року в постійне користування ОСОБА_3 .

У червні 2015 року позивач звернулась до суду із позовом, в якому просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на дане нерухоме майно, яке було видано на ім`я ОСОБА_3 , визнати договір дарування спірного будинку від 29 квітня 2015 року, який укладений між колишнім її чоловіком ОСОБА_3 та його сином ОСОБА_2 (відповідачем у справі), недійсним, визнати житловий будинок по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, визнати за позивачем та відповідачем право власності по Ѕ частини будинку за кожним.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада 2017 року спірний житловий будинок визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнано недійсним договір дарування від 29 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та за позивачем визнано право власності на Ѕ частину будинку.

Постановою Верховного Суду від 15 серпня 2018 року, рішення апеляційного суду Житомирської області в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування будинку недійсним скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення даного позову. Визнано недійсним договір дарування в Ѕ частині житлового спірного будинку, який укладений 29 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . В решті рішення апеляційного суду залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, а тому згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначені норми матеріального права визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

З огляду на вказане суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінили докази та доводи сторін, та обґрунтовано виходили із наявності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , як співвласника будинку, про вселення.

При цьому судом апеляційної інстанції вмотивовано відхилено доводи відповідача щодо відсутності будь-яких перешкод у користуванні позивачем даним приміщенням, оскільки з пояснень представників відповідача та змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач заперечує право позивача на користування даним житлом, оскільки на даний час в спірному будинку з дозволу відповідача, проживає колишній чоловік позивача разом зі своєю сім`єю. При цьому між позивачем та її колишнім чоловіком існують неприязні стосунки, що робить неможливим проживання позивача в спірному будинку. Разом з тим, неприязні стосунки між сторонами та не встановлення порядку користування спірним будинком не може бути підставою для позбавлення позивача права користування своєю власністю.

Також суд відхиляє доводи відповідача щодо розгляду справи неуповноваженим судом через незадоволення суддею Лєдньовим Д. М. заяв про його відвід, оскільки вони були заявлені з підстав незгоди представників відповідача з процесуальними рішеннями судді, що відповідно до пункту четвертого статті 36 ЦПК України не може бути підставою для його відводу.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахуванням судом тієї обставини, що на даний час земельна ділянка, на якій розташований будинок, знаходиться у власності третьої особи, яка не надавала згоди позивачу на її користування на правильність ухваленого рішення не випливає, оскільки спір стосується порушення права власності позивача на користування належним будинком, а не земельною ділянкою, яка перебуває у користуванні іншої особі.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 квітня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська