Постанова

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 572/1169/17

провадження № 61-684св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 10 серпня 2017 року у складі судді Рижого О. А. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Григоренка М. П., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У травні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», зараз акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 03лютого 2010 року відповідно до Умов та правил надання банківських послуг ОСОБА_1 , підписавши анкету-заяву, отримала кредит у розмірі 6 200,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 30 квітня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 21 196,05 грн, з яких: 3 097,11 грн - заборгованість за кредитом,

16 613,41 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 985,53 грн - штраф (процентна складова).

АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на його користь зазначену заборгованість за кредитним договором.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 10 серпня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що позивачем не доведено, що саме ОСОБА_1 виявила бажання отримати кредитні кошти в розмірі 6 200,00 грн, оскільки надані відповідачкою документи спростовують дані, які містяться в анкеті-заяві, долученої позивачем до позовної заяви, а саме є невідповідність даних паспорта, дівочого прізвища матері та місце народження

ОСОБА_1 .

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» відхилено.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 10 серпня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

18 грудня 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 10 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди здійснили розгляд справи поверхнево. Невідповідність в анкеті-заяві даних паспорта, дівочого прізвища матері та місця народження відповідача не спростовують факту оформлення кредитного договору на ім?я ОСОБА_1 та отримання саме нею кредитних коштів. Судами не враховано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Доводи інших учасників справи:

10 квітня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» відхилити, а рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 10 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що анкету-заяву ОСОБА_1 не підписувала. Анкетні дані, вказані в анкеті-заяві, є різними з анкетними даними

ОСОБА_1

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Сарненського районного суду Рівненської області.

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 03 березня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

За умовами вказаного договору позичальник, з урахуванням збільшеного кредитного ліміту, отримав кредит у розмірі 6 200,000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.

За розрахунком банку станом на 30 квітня 2017 року за ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 21 196,05 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 3 097,11 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 16 613,41 грн; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) -

500,00 грн; штраф (процентна складова) - 985,53 грн.

16 липня 2010 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб, у зв?язку із чим прізвище було змінено на « ОСОБА_1 ».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено, що саме ОСОБА_1 виявила бажання отримати кредитні кошти в розмірі 6 200,00 грн, оскільки надані відповідачкою документи спростовують дані, які містяться в анкеті-заяві, долученої позивачем до позовної заяви, а саме є невідповідність даних паспорта, дівочого прізвища матері та місця народження ОСОБА_1 .

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повністю не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З позовом про визнання недійсним кредитного договору б/н від 03 лютого 2010 року ОСОБА_1 до суду не зверталась.

Крім того, з розрахунку заборгованості наданого банком, вбачається, що ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами та періодично здійснювала його погашення. Доказів на спростування вказаного розрахунку, ОСОБА_1 не надано.

За таких обставин суди зробили помилковий висновок про відмову у задоволені позову з тих підстав, що позивачем не доведено факту підписання саме відповідачкою анкети-заяви на отримання кредитних коштів. Такі висновки судів попередніх інстанцій спростовуються матеріалами справи, зокрема анкетою-заявою б/н від 03 лютого 2010 року, яка в установленому законом порядку недійсною не визнана.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку

АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 03 лютого 2010 року сторони узгодили базову процентну ставку по кредитному ліміту на момент підписання договору в розмірі 2,5 % на місяць з розрахунком 360 днів в році.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності штрафів за порушення зобов`язання.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 03 лютого 2010 року, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження

№ 6-16цс15).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (03 лютого 2010 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (22 травня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Вказане не враховано судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Вимоги банку щодо стягнення з ОСОБА_1 штрафів відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500,00 грн; штраф (процентна складова) - 985,53 грн не можуть бути задоволені у зв`язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 03 лютого 2010 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

З наведених підстав, Верховний Суд дійшов висновку про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов`язання зі сплати штрафів за неналежне виконання зобов?язання.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, судові рішення з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за тілом кредитом у розмірі 3 097,11 грн та 16 613,41 грн заборгованості по процентам за користування кредитом. У задоволенні вимог в частині стягнення штрафу (фіксована частина) у розмірі 500,00 грн та штрафу (процентна складова) у розмірі 985,53 грн відмовити.

Таким чином, наявні правові підстави для стягнення з

ОСОБА_1 3 097,11 грн непогашеного тіла кредиту та 16 613,41 грн заборгованості по процентам за користування кредитом.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову

АТ КБ «ПриватБанк».

Щодо судових витрат:

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 1 487,86 грн (розмір заявлених

вимог - 21 196,05 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню -

19 710,52 грн (92,99 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом - 1 600,00 грн (1 600,00 грн х 19 710,52 грн : 21 196,05 грн = 1 487,86 грн).

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, а тому сплачений позивачем судовий збір у сумі 1 636,65 грн (110 % (відсоткова ставка за подання апеляційної скарги) х 1 487,86 грн (сума судового збору, що підлягала сплаті за подання позовної заяви в частині задоволених позовних вимог) за подання апеляційної скарги, та судовий збір у сумі 1 785,43 грн (120 % відсоткова ставка за подання касаційної скарги) х 1 487,86 грн (сума судового збору, що підлягала сплаті за подання позовної заяви в частині задоволених позовних вимог) за подання касаційної скарги - підлягають стягненню з відповідача на користь банку.

Всього з відповідача на користь банку підлягає стягненню 4 909,94 грн судових витрат понесених банком за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Сарненського районного суду рівненської області від 10 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року скасувати.

Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 03 лютого 2010 року в розмірі 19 710,52 грн, з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 3 097,11 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 16 613,41 грн.

У задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення штрафів за невиконання умов кредитного договору б/н від 03 лютого

2010 року відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 4 909,94 грн судових витрат за подання позову, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

В. П. Курило