ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 540/546/19 Номер провадження 22-ц/814/3009/19Головуючий у 1-й інстанції Косик С. М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2019 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.

суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О.

розглянула в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

на заочне рішення Машівського районного суду Полтавської області від 19 вересня 2019 року, ухвалене суддею Косик С.М., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що між ними було укладено договір б/н від 27.08.2013 р., за умовами якого відповідачка отримала від позивача кредит у розмірі 500,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Оскільки відповідачка зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, за нею утворилася заборгованість у розмірі 17307,69 грн., яку позивач прохає стягнути з неї на користь банку, та витрати зі сплати судового збору.

Заочним рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 19 вересня 2019 року позов Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” заборгованість за договором про надання банківських послуг без номера від 27.08.2013 р. у розмірі 125,88 грн. та сплачений позивачем судовий збір у розмірі 13,97 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

З вказаним заочним рішенням місцевого суду не погодився позивач АТ КБ «ПриватБанк», оскарживши його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення відсотків та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позов, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Позивач вказує, що суд першої інстанції помилково послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки він стосується інших правовідносин, де сторона відповідача заперечувала умови договору як погоджені у належний спосіб.

Тоді як у даній цивільній справі відповідачка не оспорювала факт укладання чи не укладання кредитного договору, ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг, до яких приєдналася, підписавши заяву. Недійсним кредитний договір не визнавався.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про згоду відповідачки з усіма умовами цього договору.

Також позивач зазначає, що відповідач не доводив, а суд не встановлював те, що надані Банком витяги з Умов та Тарифи відрізняються від відповідної редакції документів, що діяли на момент укладення договору.

Крім цього, вказує, що відповідачка особистим підписом у заяві засвідчила згоду на приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а відсутність підпису на Правилах та Тарифах не свідчить про те, що позичальник не ознайомлений з ними, договір не укладено та відсутність заборгованості.

Посилається на висновки Верховного суду у постанові від 28.03.2019 року у справі № 428/2873/17, від 08.07.2019 року у справі № 923/760/18., від 11.09.2019 року у справі № 153/1334/16.

Вважає, що суд безпідставно відмовив у стягненні відсотків.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачкою не подавався.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що 27.08.2013 р. позивач ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якої вона своїм підписом погодилася про те, що дана заява з Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Також вказано те, що Пам`ятку клієнта, що містити також Тарифи та основні умови обслуговування та кредитування, отримала і ознайомлена з її змістом під підпис (а.с. 53).

Відповідно до п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил після отримання від клієнта всіх документів, банк самостійно встановлює кредитний ліміт, який має право в будь-який час змінити, що є безумовною згодою клієнта про прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту (а.с. 71).

Згідно Тарифів банку базова відсоткова ставка складає 3,0 % на місяць, за тратами здійсненими з 01.09.2014 р. – 2,9 %, з 01.04.2015 р. – 3,6 %, щомісячний платіж становить 7 % від заборгованості (але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості) та за несвоєчасне погашення заборгованості передбачена сплата пені, яка розраховується як : пеня 1 (базова % ставка за договором / 30 – нараховується за кожен день прострочення кредиту) + пеня 2 (1% від заборгованості, але не менше 30 грн. на місяць, нараховується 1 раз на місяць, при наявності прострочки по кредиту або % 5 і більше днів при виникненні прострочки на суму більше 50 грн.). При порушенні строків платежів по будь-якому із грошових зобов`язань, штраф у сумі 500 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій (а.с. 54).

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 30.04.2019 заборгованість відповідачки ОСОБА_1 за даним кредитним договором перед банком становить 17307,69 грн., з яких: 125,88 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 12601,44 грн. – заборгованість за процентами; 3280,00 грн. – нарахована пеня та комісія; 1300,37 грн. – заборгованість по судовим штрафам (а.с. 51-52).

Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено право на стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 125,88 грн. та відсутні правові підстави для стягнення інших складових заборгованості, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

Відповідно до  частини першої  статті 1054  ЦК України за кредитним договором  банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що в анкеті-заяві позичальника про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 27.08.2013 року процентна ставка не зазначена (а.с. 53).

У підписаній сторонами заяві, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, пенею і штрафами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 27.08.2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» : «Універсальна 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна контракт», «Універсальна голд» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pags/70/ як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Суд першої інстанції вірно послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, згідно яких неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом , тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Таким чином в матеріалах справи відсутні докази прийняття відповідачем вимог Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pags/70/.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Вірно встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють дані правовідносини, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позову, та стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за тілом кредиту в сумі 125,88 грн. та обґрунтовано відмовив у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», які зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, правильних висновків місцевого суду не спростовують, тому залишаються колегією суддів без задоволення.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають встановленим по справі обставинам, узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

За змістом ч. 2 ст. 416 ЦПК України, у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд вра­ховує висновки щодо застосування від­повідних норм права, викладені в поста­новах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом висновків Верховного суду у постановах від 28.03.2019 року у справі № 428/2873/17, від 08.07.2019 року у справі № 923/760/18, від 11.09.2019 року у справі № 153/1334/16, є безпідставними, так як незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Зазначене узгоджується з висновками, наданими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 755/10947/17.

Підстав для скасування рішення суду з наведених в апеляційній скарзі мотивів колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Заочне рішення Машівського районного суду Полтавської області від 19 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя                                                О.В.Чумак

Судді: Ю.В.Дряниця

Т.О.Кривчун