Справа № 640/9165/19

н/п 2/640/2066/19

                                               РІШЕННЯ

                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       10 грудня 2019 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Губської Я.В.

при секретарі Савицької М.В.

за участі позивача         ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідачів         ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення суми боргу за договором позики

        ВСТАНОВИВ:

07.05.2019 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення суми боргу за договором позики від 04.03.2010 року.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 13.05.2019 року відмовлено в задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору та залишено позовну заяву для руху для усунення недоліків.

03.06.2019 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення суми боргу за договором позики від 04.03.2010 року на виконання вимог ухвали від 13.05.2019 року.

Згідно ухвали судді Київського районного суду м. Харкова від 05.06.2019 року продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви.

18.06.2019 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позову в повному обсязі.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 19.06.2019 року відкрито провадження по даній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в порядку загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що він 04.03.2010 року уклав з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір позики і передав ним грошові кошти у розмірі 125000 доларів США, а вони їх отримали в борг. Оригінал розписки знаходиться у нього і борг йому в відповідачі не повернули. Оскільки умовами було передбачено повернення за першою вимогою, він направив листа до відповідачів 12.02.2019 року про повернення грошових коштів за розпискою від 04.03.2010 року, однак грошові кошти не повернуті, у зв*язку з чим він звернувся до суду та просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 грошову заборгованість за договором позики в сумі 3310057,63 грн. (по курсу долара США до гривні України на день подання позову).

26.07.2019 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_4 (а.с. 35-41), в якому той просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що 04.03.2010 року він склав та написав розписку на користь ОСОБА_1 про те, що бере в борг 125000 доларів США. Вказує, що насправді він брав в борг від ОСОБА_1 лише 100000 доларів США, які віддав в період 2010-2013 років. Також, зазначає, що в кінці лютого 2019 року отримав вимогу від ОСОБА_1 про повернення боргу 125000 доларів США, однак вказує, що всі грошові кошти за цією позикою були повернуті.

26.07.2019 року до суду також надійшов відзив відповідача ОСОБА_5 (а.с. 56-61), в якому вона вказує, що 04.03.2010 року її чоловік ОСОБА_4 склав та передав розписку на користь ОСОБА_1 про те, що бере в борг у ОСОБА_1 125000 доларів США і була домовленість, що буде повертати по 5000 доларів США на місяць. У період з 2010-2013 років чоловік ОСОБА_4 в повному обсязі повернув грошові кошти ОСОБА_1 , на що останній обіцяв порвати боргову розписку. Також зазначає, що її підпису у розписці немає, а тому і правовідносини між нею та Левітаном не виникали і немає підстав для стягнення з неї суми по борговій розписці. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

26.07.2019 року до суду надійшла заява ОСОБА_4 про застосування строків позовної давності. (а.с. 73-75).

26.07.2019 року до суду подана заява відповідача про виклик свідків, яка не була підтримана в судовому засіданні його представником.

15.08.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзиви відповідачів. (а.с. 103-106).

19.09.2019 року від відповідачів ОСОБА_6 до суду направлені заперечення та висновок лінгвістичної експертизи від 16.09.2019 року. В своїх запереченнях відповідачі вказують, що договір позики між сторонами не укладений, всіма сторонами не підписаний, а наведене свідчить лише про намір сторін сформувати договірні правовідносини позики з можливою передачею грошових коштів на підставі відповідного договору в майбутньому, що має бути підтверджено складанням окремого документа. На підставі викладеного, просять відмовити в задоволенні вимог позивача.

02.10.2019 року подані заяви відповідачів про підтримання заперечень від 18.09.2019 року.

17.10.2019 року відповідачем ОСОБА_4 направлено до суду науково-правовий експертний висновок від 15.10.2019 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 05.11.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті позовних вимог.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

При цьому позивач вказував, що він 04.03.2010 року уклав з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір позики і передав ним грошові кошти у розмірі 125000 доларів США (купюри по 100 доларів), при цьому грошові кошти взяв ОСОБА_4 , а коли писали розписку ОСОБА_5 стало погано, оскільки вона була вагітна і вона розписку не підписала. На той момент в них були гарні стосунки і питання про повернення грошей в судовому порядку не виникало, оскільки він чекав коли вони повернуть йому гроші. Потім, йому стало відомо про інші судові процеси про повернення грошей з ОСОБА_6 і він вирішив поставити питання про повернення боргу за розпискою від 04.03.2010 року, оскільки ОСОБА_6 перестали з ним спілкуватися та відмовлялися повертати гроші. Він направив листа до відповідачів 12.02.2019 року про повернення грошових коштів за розпискою від 04.03.2010 року, який вони отримали, однак грошові кошти так повернуті і не були, у зв*язку з чим він звернувся до суду. В судовому засіданні надав для огляду оригінал розписки від 04.03.2010 року.

Представник відповідачів в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог в повному обсязі заперечував, вказуючи про те, що розписка, яка надана позивачем не є договором позики, а є лише підтвердженням наміру укласти відповідний договір. На підставі викладеного, підстав для задоволення позовних вимог немає. З приводу направлених до суду відзивів відповідачів від 26.07.2019 року зазначав, що на той час у відповідачів був інший представник і то була правова позиція минулого адвоката, з якою станом на теперішній час відповідачі не згодні.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Вимогами ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України  передбачено, що кожна сторона повинна довести  ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини і відповідні ним правовідносини.

Судом встановлено, що 04.03.2010 року був укладений договір позики на суму 125000 доларів США, що є еквівалент  станом на день укладення 1000000 грн. між позивачем  ОСОБА_1  та  відповідачем ОСОБА_4 ,   з терміном повернення – за першою вимогою.

Отримання відповідачем ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 125000 доларів США від ОСОБА_1 підтверджується розпискою від 04.03.2010 року та підписом ОСОБА_4 на цій розписці, оригінал якої надано в судовому засіданні та справжність якої не заперечується учасниками судового розгляду.

Посилання на укладення договору з обома подружжя – чоловіком ОСОБА_4 та дружиною ОСОБА_5 та пред*явлення вимог до обох, суд вважає необґрунтованим та відмовляє у задоволені позовних вимог до ОСОБА_5 , оскільки підпису на розписці від 04.03.2010 року її немає, а посилання в розписці на укладення договору також і з нею ніким не підтверджено та спростовується відповідачем ОСОБА_7 в її поясненнях, наданих на адресу суду. Крім того, в судовому засіданні позивач пояснив, що передавав грошові кошти (долари США в розмірі 125000) особисто ОСОБА_8 .

Відсутні у суду і вимоги про стягнення з подружжя ОСОБА_6 боргу в солідарному порядку, оскільки таких підстав не заявляє і позивач в своїй заяві та відсутні такі умови та докази на підтвердження зазначеного згідно ч.4 ст. 65 СК України.

Також, не знайшли свого підтвердження і доводи відповідачів на ті обставини, що грошові кошти за договором позики у розмірі 125000 доларів США були повернуті позивачеві, оскільки наявність на руках позивача оригіналу боргової розписки від 04.03.2010 року свідчить про наявність невиконаного зобов*язання, а інших належних та допустимих доказів на спростовування зазначеного відповідачами надано не було.

Доводи відповідача на наявність рішення суду від 09.09.2011 року по справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу з посиланням на відомості про повернення суми боргу у розмірі 100000 доларів США позивачу по даній справі не спростовує висновків суду та відсутність зобов*язань ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 за позикою від 04.03.2010 року.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином  є дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Даних про скасування вищезазначеного договору або про визнання його недійсним суду під час розгляду справи не надано. Позивачем в судовому засіданні повідомлено, що даний договір не оскаржений в судовому порядку, не визнаний недійсним, не скасований та з приводу даного договору кримінальних справ немає.

Посилання на позицію відповідачів, викладеної у запереченнях від 19.09.2019 року щодо не укладення договору позики 04.03.2010 року, а лише про наявність наміру на укладення з посиланням на висновок лінгвістичної експертизи від 16.09.2019 року та науково-правовий експертний висновок від 15.10.2019 року суд вважає необґрунтованим та безпідставним.

Так, за текстом наданої до суду боргової розписки від 04.03.2010 року (а.с. 16) вбачається, що сторони визначили всі істотні умови правочину – договору позики, а саме: дату укладення, сторони, предмет (грошові кошти у розмірі 125000 доларів США) та визначили термін повернення (за вимогою). А тому, лише єдине посилання на лінгвістичну оцінку тексту розписки, а саме слова «беремо» є безпідставним та таким, що не спростовує висновків суду.

Крім того, суд зазначає, що наданий до суду висновок лінгвістичної експертизи від 16.09.2019 року не відповідає вимогам ст.ст. 102,106 ЦПК України та не може бути прийнятий судом як доказ по даній справі.

З приводу науково-правового експертного висновку від 15.10.2019 року суд також зазначає, що наданий до суду висновок не відповідає вимогам ст. 114 ЦПК України, не є доказом в розумінні вимог ЦПК України та суд визначає самостійні висновки з питань, які підлягають з*ясуванню під час розгляду даної справи.

В судовому засіданні встановлено, що договір позики від 04.03.2010 року з боку відповідача ОСОБА_4 не виконаний в повному обсязі і дані обставини не спростовані відповідачем. Посилання відповідача на показання позивача під час розгляду кримінальної справи суд вважає необґрунтованим та таким, що не спростовує наявність зобов*язань саме за договором від 04.03.2010 року.

За умовами договору, було передбачено повернення грошових коштів – за першою вимогою.

Згідно матеріалів справи, 12.02.2019 року ОСОБА_1 було направлено листа на адресу відповідачів та згідно рекомендованого повідомлення про отримання поштового відправлення лист від 12.02.2019 року отримано відповідачем ОСОБА_4 18.02.2019 року.

А тому посилання відповідача ОСОБА_4 в заяві про застосування строку позовної давності є необґрунтованими та безпідставними, оскільки строк позовної давності почав діяти з моменту пред*явлення вимоги 12.02.2019 року, яку отримав відповідач 18.02.2019 року, що і було передбачено умовами договору.

Згідно вимог ст.ст.  256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

       Частиною п*ятої статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. 

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України). Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тобто, відповідно до положень цивільного законодавства, сторони самостійно, на свій розсуд визначають умови договору, виконання яких в подальшому є для сторін обов`язковим. Відповідач, укладаючи договори позики, погодилася з усіма його умовами: сумою грошових коштів, строком повернення, відсутністю процентної ставки, відповідальністю за невиконання умов договору та інше.

Як вбачається, позивач свої зобов`язання за договором виконав, що підтверджено відповідною розпискою, але у визначений сторонами строк (за вимогою) грошові кошти йому повернуто не було.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання його умов сторонами.

За змістом положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.1046  ЦК  України  за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.  

Відповідно  до  ст.1049  ЦК  України  за договором позики позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

На підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги  ОСОБА_1 про стягнення суму боргу за договором позики від 04.03.2010 року з відповідача ОСОБА_4 підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, суд виходить з того, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. (ст. 526 ЦК України).

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству, а том суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18, від 16 січня 2019 року по справі №373/2054/16-ц.

На підставі викладеного та враховуючи висновки Великої Палата Верховного Суду, які є обов*язковими для суду першої інстанції, враховуючі ті обставини, що судом встановлені обставини передачі та отримання суми боргу саме у доларах США, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 04.03.2010 року в розмірі 125000 доларів США, задовольнивши позовні вимоги до відповідача ОСОБА_4 в повному обсязі, як доведені та обґрунтовані належними і допустимим доказами. Щодо вимог позивача до ОСОБА_10 суд відмовляє, як недоведені та необгрунтовані.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача   ОСОБА_4 понесені позивачем судові витрати по оплаті судового збору. 

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 160, 256, 259, 263-265 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги  ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) -  задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) суму боргу за договором позики від 04.03.2010 року у розмірі 125000 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 9605 грн.

В задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення суми боргу за договором позики від 04.03.2010 року – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

На  рішення суду першої інстанції протягом  30  днів  з дня  його  проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до вимог п.15 Перехідних положень ЦПК України ( в ред. з 15.12.2017 року) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя