Єдиний унікальний номер 236/3384/19        Номер провадження 22-ц/804/3243/19

Головуючий у 1-й інстанції Саржевська І.В.

Доповідач Азевич В.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

23 грудня 2019 року  Донецький апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Азевича В.Б.,

суддів: Кішкіної І.В., Халаджи О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 236/3384/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» (суддя Саржевська І.В., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Лиман Донецької області, текст повного судового рішення складено 10 жовтня 2019 року),-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Краснолиманського міського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі – АТ «Українська залізниця») про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Свої вимоги обґрунтував тим, що перебував в трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, звільнений за статтею 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію. При звільненні відповідач не виплатив йому належні виплати, у зв`язку з чим просив стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 55 232,72 грн.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 02 жовтня 2019 року позовні вимог ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 55 232,72 грн (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів). Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в розмірі 768,40 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

АТ «Українська залізниця» на вказане судове рішення подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом першої інстанції не враховано пред`явлені представником відповідача докази щодо отримання ОСОБА_1 заробітної плати за першу половину березня 2017 року, в сумі 2 044,98 грн згідно із відомістю від 24.07.2017 року № 158. Позивач на підтвердження своїх позовних вимог надав копії довідок, в яких нарахування заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року, але доводів та підтверджень наявності даної заборгованості не надано. Довідка підписана особою, яка втратила повноваження на підписання фінансових документів, також не має не печатки, що ставить під сумнів їх дійсність. Також, необґрунтовано збільшена сума компенсації невикористаних днів відпустки з липня 2016 року по червень 2017 року включно на 2 341,91 грн. та сума вихідної допомоги при звільненні у зв`язку із скороченням штату працівників на 9 036,79 грн. Крім того, вказує, що нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатним розписом, розцінками та нормами праці, табелем обліку використання робочого часу, розпорядженнями про надбавки та премії за умови, що господарська діяльність здійснювалась. Достовірно встановлено, що через захоплення підприємства невідомими особами відповідач втратив контроль над виробничими потужностями підприємства, нерухомим майном та документацією. На думку скаржника, відсутність даних в індивідуальних відомостях застрахованих осіб і відомостях з центральних баз даних Державного реєстру фізичних осіб про доходи на відсутність проведення нарахувань, а як наслідок і заборгованості, що сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Додатково звертає увагу суду, що у зв`язку з відсутністю нарахування заробітної плати колишнім працівникам дирекцій, відсутня заборгованість по виплаті заробітної плати, що подається щомісячно в розділі ІІ статистичної звітності форми 1 ПВ.

Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження».

В частині 1 статті 274 ЦПК України зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин.

Крім того, згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

В даній справі спір виник із трудових правовідносин, тому така справа відповідно до вищевказаних норм розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині визначення розміру стягненої заробітної плати, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як передбачено частинами 1 та 3 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся з позовною заявою до АТ «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року №938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815.

Згідно з записами в трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 01.08.2016 року по 17.07.2017 працював на посаді електромеханіка дільниці ІІ групи у ВП «Луганська дистанція сигналізації та зв`язку» СП «Луганська дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Наказом начальника СП «Луганської дирекції залізничних перевезень» від 16.03.2017 року № 58-ДН та наказу заступника начальника ВП «Луганська дистанція сигналізації та зв`язку» від 18.03.2017 № 20/ШЧ було встановлено початок простою з причин, незалежних від працівників, у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 20.03.2017.

Згідно з Наказом (розпорядження) про припинення трудового договору № 795-ОС від 17.07.2019 ОСОБА_1 з 17.07.2017 звільнений з посади електромеханіка дільниці ІІ групи у ВП «Луганська дистанція сигналізації та зв`язку» за ст. 38 КЗпП України у зв`язку із виходом на пенсію, про що також зроблений відповідний запис в його трудовій книжці. Зазначений наказ видано структурним підрозділом Луганська дирекція залізничних перевезень «Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

В наказі про припинення трудового договору зазначено, що позивач ОСОБА_1 має право на компенсацію за 45 днів відпустки та з виплатою вихідної допомоги та згідно з пунктом 3.26 Колективного договору 7-ми середньомісячних заробітних плат. Даних про оскарження вказаного наказу чи його скасування суду не надано.

Позивачем надані суду на підтвердження не виплаченої заробітної плати розрахункові листи (табуляграми) за період з березня – липень 2017 року, в яких зазначені суми до виплати: березень – 2 262,10 грн., квітень 2017 року – 2 696,84 грн., травень 2017 року – 2 696,84 грн., червень 2017 року – 2 696,84 грн., липень 2017 року – 47 279,74 грн.( в тому числі компенсація за невикористану відпустку та допомогу при виходу на пенсію).

З розрахунку заробітної плати за березень - липень 2017 року входить оплата простоїв (код 340).

Крім того, позивачем надані копії табелів обліку використання робочого часу, які підписані, головним бухгалтером, працівником кадрових служби, головним інженером, відповідно до яких позивачем за березень відпрацьовано 12 днів, за квітень, за травень, за червень, за липень – «0».

Відповідно до копії журналу обліку приходу-уходу працівників ЛАЗу та цеху диспетчерського зв`язку ст. Луганськ ВП «Луганської дистанції сигналізації та зв`язку», які знаходяться у простої, ОСОБА_1 перебував у простої у березні 10 днів (80 год.), у квітні 19 (152), у травні 20 (159), у червні 20 (159), у липні 11(88).

Відповідно до зведеного розрахунку загальної суми на відшкодування заробітної плати, підписаної головним бухгалтером та заступником начальника підприємства, сума нарахованої до виплати заробітної плати ОСОБА_1 складає – 55 232,72 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, у тому числі на базі Державного підприємства «Донецька залізниця» згідно додатку №1.

Також КМУ своєю постановою від 2 вересня 2015 року за №735 затвердив Статут ПАТ «Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

21 жовтня 2015 року в Єдиному державному реєстрі проведено державну реєстрацію ПАТ Українська залізниця. «Державне підприємство Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Факт знаходження позивача в трудових відносинах з відповідачем підтверджується записами в його трудовій книжці, наказом про припинення трудового договору. Останній запис в трудовій книжці позивача зроблений відповідачем. Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що АТ «Українська залізниця» є належним відповідачем у справі.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень – липень 2017 року, в строки, встановлені частиною 1 статті 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом першої інстанції. Стягнення заборгованості із заробітної плати без утримання із суми передбачених законом податків та зборів суд обґрунтував тим, що на підтвердження існуючої заборгованості з виплати заробітної плати позивачем до суду були надані розрахунки заробітної плати, в яких зазначені суми до виплати, тобто після утримання судом податків і обов`язкових платежів.

Проте, апеляційний суд частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між учасниками справи, регулюються КЗпП України.

Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У частині 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 1); в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством (стаття 33).

Відповідно до статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги оскільки зі змісту положень статей 84, 113 КЗпП України та положень статті 12 Закону України «Про оплату праці» випливає, що норми і гарантії в оплаті праці, передбачені зазначеними нормами є мінімальними державними гарантіями які застосовуються для захисту прав найманого працівника.

Поняття «простій» законодавчо дано в статті 34 КЗпП України і визначено як призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Отже, вирішуючи спір про оплату простою, суди повинні з`ясовувати зокрема, факт перебування сторін у трудових правовідносинах, факт простою, правові наслідки і наявність чи відсутність вини працівника в цьому, тощо.

Відповідно до наказу № 58-ДН від 16 березня 2017 року «Про встановлення простою» встановлено початок простою по причинам, незалежних від робітників з 0-00 годин. 20.03.2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» та виробничого штату дирекцій. Оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи.

Крім того, позивачем було надано журнал обліку приходу-уходу працівників ЛАЗу та цеху диспетчерського зв`язку ст. Луганськ виробничого підрозділу «Луганська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», які знаходяться на простої. Також, надано копії табелів обліку використання робочого часу, які підписані заступником начальника, інженером з організації та нормування праці, в.о. старшого електромеханіка, відповідно до яких позивачем за березень відпрацьовано 12 днів, простій – 10 днів, за квітень відпрацьовано – 0 днів, простій – 19 днів, за травень відпрацьовано – 0 днів, простій – 20 днів, за червень відпрацьовано – 0 днів, простій – 20 днів, за липень відпрацьовано – 0 днів, простій – 11 днів (а.с. 35-48).

Відповідачем не оспорюється наявність зазначеного наказу, а також факт перебування з позивачем у трудових відносинах та звільнення його саме 17 липня 2017 року.

Стягуючи з АТ «Українська залізниця» заборгованість по заробітній платі в розмірі 55 232,72 грн, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач порушив законні права працівника на оплату праці, які підлягають захисту шляхом стягнення певних сум.

Проте, суд першої інстанції не врахував те, що позивачу було нараховано заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 2 540,35 грн, з урахуванням виплати податків та зборів він отримав 2 044,98 грн, що підтверджується наданим відповідачем видатковим касовим ордером № 158 від 24 липня 2017 року (а.с. 73).

Зазначений ордер було надано відповідачем вже під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції. Колегія суддів вважає за можливе відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України прийняти зазначені докази, оскільки матеріали справи не містять даних стосовно отримання АТ «Українська залізниця» копії ухвали суду першої інстанції від 30 серпня 2019 року про відкриття провадження у справі та відповідно копії позовної заяви ОСОБА_1 .

Відповідно до розрахунку заробітної плати (табуляграми) за березень 2017 року всього нараховано 5 350,42 грн (а.с.19).

Враховуючи те, що відповідачем було виплачено позивачу заробітну плату за першу половину березня 2017 року, заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року, виходячи із нарахованої зарплати в табуляграмі, складає 2 810,07 грн (5 350,42 грн – 2 540,35 грн).

Отже, рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року підлягає зміні.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на науково-правовий висновок Торгівельно-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року, оскільки належна оплата праці є конституційним правом людини. Наявність викладених обставин та відповідного висновку Торгівельно-промислової палати України може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань, проте не звільняє роботодавця від обов`язку здійснювати оплату праці та належно виконувати передбачені чинним законодавством гарантії.

Право позивача на отримання відповідних виплат підтверджується матеріалами справи, зокрема, наказом «про припинення трудового договору» № 795-ОС від 17.07.2017 року, табелями обліку використання робочого часу. В свою чергу, в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази щодо недостовірності відомостей, викладених в табелях обліку, які оформлені відповідно до діючого трудового законодавства за підписом відповідальних осіб. Відповідачем не надано до суду доказів того, що на час складання вказаних документів посадові особи, які посвідчили відомості викладені у табелі, не мали відповідних повноважень, питання щодо визнання недійсною печатки не вирішувалося.

Посилання відповідача на той факт, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу за час простою, не заслуговують на увагу, зазначені обставини були досліджені судом першої інстанції, який відхиляючи заперечення відповідача обґрунтовано виходив з того, що обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця. Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком щодо застосування наведеної норми, який був викладений у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17.

Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За статтями 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець. Позивачем доведено наявність права на отримання певних сум та відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження факту своєчасного розрахунку з працівником та на спростування факту наявності заборгованості. Відсутність документації не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, оскільки відповідачем не надано належних доказів щодо виплати позивачу заробітної плати за вказаний період.

Підприємством працювало в умовах АТО до 2017 року і зобов`язане було передбачити всі можливі обставини, які б перешкодили подальшій діяльності структурних підрозділів, задля чого повинно було приймати всі заходи для того, щоб мати на території Україні всі первинні бухгалтерські документи для оплати працівників, крім того, ці обставини були досліджені судом першої інстанції та їм надана належна правова оцінка.

Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати.

Заборгованість з виплати заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким в даному випадку є відповідач у справі.

Проте, суд першої інстанції в порушення законодавства стягнув заборгованість по заробітній платі в сумі після утримання передбачених законом податків та зборів.

Статтею 168 Податкового кодексу України передбачений порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету.

168.1. Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.

168.1.1. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

168.1.2. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано вказаних вище норм законодавства.

В розрахункових листах (табуляграмах) за період з березня 2017 року по липень 2017 року зазначені такі суми нарахувань: за березень 2017 року – 5 350,42 грн, за квітень 2017 року – 3 350,11 грн, за травень 2017 року – 3 350,11 грн, за червень 2017 року – 3 350,11 грн, за липень 2017 року – 58 732,60 грн (а.с. 19-23).

Таким чином, загальний розмір нарахованої заробітної плати за березень – липень 2017 року складає 74 133,35 грн. ОСОБА_1 одержав заборгованість по заробітній платі за період з 01.03.2017 року по 15.03.2017 року в сумі 2 044,98 грн (нараховано – 2 540,35 грн), тому з відповідача підлягає стягненню заробітна плата в розмірі 71 593,00 грн (74 133,35 грн – 2 540,35 грн).

Колегія суддів вважає, що, оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень – липень 2017 року, то збільшення її розміру до 71 593,00 грн не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог, оскільки сама така сума в доданих до позовної заяви довідці та табуляграмах, і саме така сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати.

Згідно з пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Встановивши, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції змінює рішення в частині стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення судових витрат з відповідача.

Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача в дохід держави належить стягнути судовий збір в сумі 742,07 грн.

Від сплати судового збору з цих позовних вимог позивач звільнений на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про стягнення заробітної плати.

Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» з апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2019 року становить 1 921 гривня.

Тобто, з апеляційної скарги відповідача підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 152,60 грн. (1 921,00 грн. х 0,4 х 150%).

З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, з держави на користь відповідача підлягає відшкодуванню судовий збір, пов`язаний з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 39,50 грн.

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи, що з відповідача в дохід держави підлягає сплаті судовий збір у розмірі 742,07 грн у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції, а відповідачу за рахунок держави підлягає відшкодуванню судовий збір у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 39,50 грн, з відповідача в дохід держави підлягає стягнення різниця в компенсації судових витрат у сумі 702,57 грн. (742,07 грн – 39,50 грн).

Отже, апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржуване рішення слід змінити в частині суми стягнутої заробітної плати, а в іншій частині – залишити без змін.

За пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Донецький апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 02 жовтня 2019 року в частині визначення розміру стягнутої заробітної плати та стягнення судових витрат з відповідача, змінити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 71 593,00 (сімдесят одна тисяча п`ятсот дев`яносто три) гривень.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» утримати з цієї суми податок з доходів фізичних осіб та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 702 (сімсот дві) гривні 57 (п`ятдесят сім) копійок.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді:         В.Б. Азевич

         І.В. Кішкіна

О.В. Халаджи