У х в а л а

і м е н е м У к р а ї н и

16 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 206/3231/18

провадження № 61-20456 ск 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року в справі за скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , субєкт оскарження - відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_3 , про зобов`язання вчинити дії,

В с т а н о в и в:

У червні 2018 році ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із скаргою на бездіяльність відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області та просили відновити втрачене виконавче провадження з метою виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 серпня.2006 року, а також вирішити питання про поновлення виконавчого провадження та повторно виселити боржника ОСОБА_3 з спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.

Скарга обгрнутована тим, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2006 року в справі № 22-3611, виселено ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення. Дане рішення суду було фактично виконане головним державним виконавцем 22 листопада 2006 року, про що складено відповідний акт. Однак,через певний час ОСОБА_3 повторно вселилася у спірну квартиру. У зв`язку із цим та з метою повторного її виселення, заявники 08 червня 2018 року звернулися до Самарського відділу державної виконавчої служби м. Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області із заявами про поновлення відповідного виконавчого провадження та повторного виконання рішення суду про виселення ОСОБА_3 , однак їх заяви не було задоволені, що змусило їх звернутися до суду із даною скаргою.

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2019 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2019 року залишено без змін.

13 листопада 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надіслали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року.

У касаційній скарзі заявники, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просять суд касаційної інстанції скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, зокрема, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні скарги, оскільки відповідно до вимог частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» та частини десятої статті 66 цього ж Закону, рішення суду про виселення ОСОБА_3 підлягає повторному примусовому виконанню, шляхом виселення її із спірної квартири.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Указану касаційну скаргу подано з пропуском строку на касаційне оскарження, та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 порушють клопотання про поновлення цього строку з посиланням на те, що копію повного тексту оскаржуваної постанови Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року отримано ними лише 30 жовтня 2019 року.

На підтвердження дати отримання вказаного рішення суду апеляційної інстанції надано, зокрема, копії супровідних листів Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року, копію конверта із штрихкодовим ідентифікатором 4900076599349 (відправник - Дніпровський апеляційний суд, отримувач - ОСОБА_2 ), а також копію конверта із штрихкодовим ідентифікатором 4900076599330 (відправник - Дніпровський апеляційний суд, отримувач - ОСОБА_1 ), з яких убачається, що відповідне судове рішення надіслано судом 19 жовтня 2019 року та отримано адресатами вже після 19 жовтня 2019 року.

Наведені підстави та обставини вказують на відсутність зловживань заявниками їх процесуальними правами та, відповідно, свідчать про поважність причин пропуску строку для подання касаційної скарги.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку про необхідність задоволення заявленого клопотання.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, з огляду на таке.

Згідно вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів виконавчої служби щодо виконання рішення суду можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку передбаченому законом.

Статтею 447 ЦПК України визначено право сторони виконавчого провадження на звернення до суду із скаргою, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, порушено їх права та свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій в рамках розгляду даної справи встановлено наступне.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2006 року, в справі № 22-3611, виселено ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення. З метою забезпечення виконання даного рішення суду, Самарським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий документ, на підставі якого дане рішення суду було фактично виконане, про що державним виконавцем складено акт 22 листопада 2006 року.

Звертаючись до суду із даною скаргою, заявники зазначали, що ОСОБА_3 повторно та незаконно вселилися у спірну квартиру.

Відповідно до вимог частини десятої статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо особа самостійно вселилася у приміщення, з якого вона була примусово виселена, повторне її виселення може бути здійснено державним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення.

Тобто, відповідними нормами Закону України «Про виконавче провадження» встановлено право особи на звернення до суду із заявою про повторне виселення особи, яка самостійно вселилася у приміщення, з якого вона була примусово виселена, що свідчить про необґрунтованість даної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які звернулись до суду із відповідною скаргою на бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, у порядку, визначеному Розділом VIIЦПК України.

Разом із цим, як зазначено в оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2009 року ОСОБА_3 повторно вселена у спірну квартиру, як член сім`ї наймача, а тому відповідно, якщо даним рішенням суду порушуються права заявників, то вони не позбавлені права на його оскарження в порядку, передбаченому чинним процесуальними законодавством України.

Що стосується доводів касаційної скарги про необхідність поновлення виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду про виселення ОСОБА_3 з урахуванням вимог статтей 40, 66 Закону України «Про виконавче провадження», то вони є необґрунтованими та спростовуються змістом даних норм.

Колегія суддів також критично оцінює доводи касаційної скарги, що боржник ОСОБА_3 могла бути вселена у спірну квартиру виключно на підставі рішення суду про поворот виконання рішення суду апеляційної інстанції від 30 серпня 2006 року, на підставі якого її було виселено, оскільки, як оскаржуваними рішеннями попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 вселена у спірну квартиру згідно рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2009 року, а тому її вселення не потребувало повороту виконання рішення суду про її виселення із спірної квартири.

Інші доводи заявників, викладені ними у касаційній скарзі є необґрунтованими та виключно їх суб`єктивними судженнями, оскільки вони спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, не впливають на їх законність, і зводяться до незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій. Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в справі ними не наведено.

При цьому, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що у разі, якщо заявники вважають порушеними їх права у зв`язку із вселенням ОСОБА_3 до спірної квартири, то вони можуть здійснити захист своїх прав, шляхом звернення до суду із відповідними позов про її виселення.

Враховуючи наведене, обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій, викладеними ними в оскаржуваних судових рішеннях про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд у порядку, передбаченому частинами четвертою, п`ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що дана скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.

Згідно з частиною п`ятою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 127, 389, 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

У х в а л и в:

Поновити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року в справі за скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , субєкт оскарження - відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_3 , про зобов`язання вчинити дії.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов