Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 753/1535/16-ц

провадження № 61-27454св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство акціонерний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2016 року у складі судді Шклянки М. П. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М.,

Мараєвої Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У січні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», зараз акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет заставленого майна.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 14 березня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 26 813,93 доларів США строком до

20 вересня 2012 року. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_2 передав банку у заставу належний йому на праві власності автомобіль «Toyota Land Cruiser 100», реєстраційний номер НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Станом на дату його смерті кредитна заборгованість складала 19 437,57 доларів США. Згідно з листа Сьомої Київської державної нотаріальної контори від

30 червня 2010 року із заявою про прийняття спадщини після смерті боржника звернулася ОСОБА_1 .

У зв`язку з наведеним та враховуючи те, що кредитна заборгованість не погашена, спадкоємець боржника кредит у добровільному порядку не повертає, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд звернути стягнення на предмет застави - автомобіль «Toyota Land Cruiser100», реєстраційний номер

НОМЕР_1 , у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором

від 14 березня 2008 року, шляхом продажу вказаного автомобіля АТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату. Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу або його дублікату для його подальшої реалізації, а також надати АТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що банк позбавлений права вимоги до спадкоємців ОСОБА_2 , оскільки він не пред`явив до них вимог у строки, передбачені статтею 1281 ЦК України. При цьому суд першої інстанції зазначив, що оскільки зі смертю боржника зобов`язання по поверненню кредиту включається до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статей 1281, 1282 ЦК України.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Рішення суд апеляційної інстанції мотивовано тим, що банк звернувся з позовом не щодо виконання зобов`язань спадкодавця перед своїм кредитором, а з позовом про звернення стягнення на предмет застави, а тому дані правовідносини регулюються положеннями статті 593 ЦК України та Законом України «Про заставу». Проте, дізнавшись з листа Сьомої Київської державної нотаріальної контори від 30 червня 2010 року про звернення ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини після смерті боржника, банк звернувся до суду за захистом свого порушеного права лише у січні 2016 року. Тобто, банк пропустив строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права (стаття 257 ЦК України), про застосування якого заявила відповідачка.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення апеляційного суду та передаючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд у порушення вимог закону та статей 212-214, 303, 316 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справу в суді апеляційної інстанції) не звернув увагу на те, що позовна давність, встановлена законом, була збільшена за домовленістю сторін у пункті 14.11. спірного кредитного договору, який недійсним не визнавався. А згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від

14 березня 2008 року № КІОНАЕ000054760 в сумі 19 437,57 доларів США вилучено у ОСОБА_1 та передати в заставу АТ КБ «ПриватБанк» предмет застави - автомобіль «Toyota Land Cruiser 100», 1999 року випуску,

НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_2 на праві приватної власності; комплект ключів; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) автомобіля «Toyota Land Cruiser 100», 1999 року випуску, НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_2 на праві приватної власності.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від

14 березня 2008 року № КІОНАЕ000054760 в сумі 19 437,57 доларів США звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль «Toyota Land Cruiser 100», 1999 року випуску, НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_2 на праві приватної власності, шляхом продажу вказаного автомобіля АТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності на момент продажу даного майна, з наданням повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по свідоцтву про реєстрацію транспортного засову або його дублікату для його подальшої реалізації, а також з наданням АТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , утворилась заборгованість, яка станом на день смерті боржника становила 19 437,57 доларів США. Відповідальність за порушення вказаних зобов`язань повинна нести ОСОБА_1 , яка звернулась із заявою про прийняття спадщини. Ураховуючи те, що виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором було забезпечено заставою, суд дійшов висновку про звернення стягнення на предмет застави у рахунок погашення вказаної заборгованості. При цьому, апеляційний суд дійшов висновку, що строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, позивачем не пропущено, оскільки позовна давність, встановлена законом, була збільшена за домовленістю сторін у пункті 14.11. кредитного договору, який недійсним не визнавався.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

31 липня 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що встановлений у пункті 14.11. кредитного договору строк, стосується вимог щодо повернення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, а не вимог щодо звернення стягнення на заставне майно.

Позивачем 01 червня 2010 року та 01 липня 2011 року направлялися на адресу боржника досудові вимоги щодо погашення кредитної заборгованості, а тому усі строки встановлені у пункті 14.11. кредитного договору втратили чинність, оскільки саме з часу першої досудової вимоги (01 червня 2010 року) почався загальний перебіг позовної давності у три роки.

Суд не установив початкову ціну предмета застави для його подальшої реалізації на прилюдних торгах (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»).

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дарницького районного суду міста Києва.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 14 березня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитно-заставний договір № КІОНАЕ000054760, відповідно до якого банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти шляхом перерахування на поточний рахунок продавця на строк з 20 вересня 2007 року по 20 вересня 2012 року включно у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 26 813,93 доларів США.

В забезпечення виконання зобов`язань за даним кредитно-заставним договором виступав автомобіль «Toyota Land Cruiser 100», 1999 року випуску, НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_2 на праві приватної власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Станом на дату смерті заборгованість ОСОБА_2 перед банком за вказаним кредитно-заставним договором складала 19 437,57 доларів США.

Листом від 30 червня 2010 року Сьома Київська державна нотаріальна контора повідомила позивача про те, що претензія АТ КБ «ПриватБанк» отримана, із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_2 звернулася ОСОБА_1 . Видачі свідоцтва про право на спадщину не було.

У серпні 2011 року АТ КБ «ПриватБанк» звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 12 грудня 2012 року провадження у справі закрито.

Окрім того, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 липня 2014 року було скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 09 квітня 2014 року та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено та задоволено зустрічний позов

ОСОБА_3 . Визнано припиненою поруку за договором поруки від

14 березня 2008 року № КІОНАЕ000054760, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 14 березня 2008 року

№ КІОНАЕ000054760, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 .

Заперечуючи проти позову АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 вказувала на те, що право на звернення з позовом до суду банком могло бути реалізовано лише у межах позовної давності. ОСОБА_1 через свого представника просила суд відмовити у задоволенні позову на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України у зв`язку з пропущенням позивачем строків позовної давності.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Оцінка обставин справи, та мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За приписами частини першої статті 1048 ЦК України (параграф 1 глава 71) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Застава є способом забезпечення зобов`язань, у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України та стаття 1 Закону України «Про заставу» ).

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (частини перша, друга статті 590 ЦК України).

Частиною першою статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»передбачено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Тобто законом визначений вичерпний перелік способів звернення стягнення на предмет застави в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого зобов`язання.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 26 Закону України

«Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема: продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Пунктом 13.2 договору застави сторони прямо погодились, що для задоволення забезпечення вимог вартості предмета застави після настання події дефолту банк не зобов?язаний звертатися за захистом своїх прав в судовий орган або інший орган вирішення спорів (далі - судові процедури). За рішенням банку, і якщо це не заборонено законодавством України, предмет застави може бути реалізований або використаний в інший спосіб для задоволення забезпечених вимог без застосування судових процедур (при цьому попереднє не повинно тлумачитися як заборона застосування банком судових процедур, якщо він вважатиме за потрібне вдатися до них). Не застосовуючи судові процедури, банк має право на власний розсуд обрати процедуру позасудового звернення стягнення на предмет застави для задоволення забезпечених вимог з-поміж таких варіантів: 1) передача предмета застави у власність банку для задоволення і погашення забезпечених вимог; 2) продаж предмета застави банком третій особі у відповідності із вимогами законодавства України; 3) звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса (у випадку нотаріального посвідчення договору); 4) будь-яка інша процедура, дозволена законодавством України.

Сторони, підписавши договір про заставу транспортного засобу, узгодили всі його умови, у тому числі, вирішили питання щодо позасудового порядку врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду заставодержателя з позовом про звернення стягнення на предмет застави шляхом укладення банком з іншою особою-покупцем договору купівлі-продажу.

Зважаючи на наведене, висновки суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог є помилковими, оскільки позивач обрав позасудовий спосіб захисту порушеного права, який не підлягає застосуванню у судовому порядку.

Такі ж висновки Верховний Суд зробив у постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 461/11585/15-ц (провадження № 61-16884св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 463/4243/15-ц (провадження

№ 61-21308св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 202/2151/15-ц (провадження № 61-15652св18), від 09 жовтня 2019 року у справі

№ 754/21778/13-ц (провадження № 61-25886св18), підстав відступити від яких не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги:

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат:

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги ОСОБА_1 та ухваленням у справі нового рішення про відмову у позові, судові витрати в розмірі 3 086,00 грн, понесені відповідачем за подання касаційної скарги, слід стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет заставленого майна шляхом його продажу банком від імені заставодавця, - відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 3 086,00 грн судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

В. П. Курило