Постанова

Іменем України

16 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 654/93/17-ц

провадження № 61-48868св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - служба у справах дітей Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 лютого 2018 року у складі судді Данилевського М. А. та постанову Херсонського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Приходько Л. А., Вейтас І. В., Воронцової Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дитину.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є бабою малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьками малолітньої дитини є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Батько дитини - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_3 проживає п`ять років з бабою ОСОБА_1 та дідом ОСОБА_5 . Мати дитини - ОСОБА_2 вже п`ять років сином не цікавиться, матеріально не забезпечує.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 .

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 лютого

2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_3 відмовлено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи від дня пред`явлення позову і до повноліття дитини. Попереджено відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покладено на службу у справах дітей Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків. Допущено до негайного виконання судове рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Рішення мотивоване тим, що позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не буде відповідати меті такого заходу, як захисту інтересів дитини та стимулювання матері щодо належного виконання своїх обов`язків, зазначивши, що відповідачу необхідно приймати більш активну участь у вихованні та утриманні дитини з урахуванням висновків психолога та служби у справах дітей.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 лютого 2018 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 лютого

2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що маючи докази наявності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а саме свідомого, винного ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, суди не застосували до неї цей захід впливу, відповідно до положень частини першої статті 164 СК України. Крім того, позбавлення відповідача батьківських прав відповідало б інтересам дитини, так як, лише він міг би подіяти на матір, показати серйозність ставлення до проблеми, змусити її змінити свою поведінку, почати нарешті виконувати свої обов`язки, докласти зусиль для поновлення її прав та довести свою небайдужість до дитини.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені судами обставини

Із 26 листопада 1999 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу у ОСОБА_4 та ОСОБА_2 народилися діти: дочка - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та син - ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Голопристанського районного суду від 26 вересня 2014 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірваний. Стягнено з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , 1999 року народження, та ОСОБА_3 , 2009 року народження, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця починаючи з 08 вересня 2014 року і до повноліття дітей.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть

від 02 лютого 2016 року серії НОМЕР_1 , актовий запис № 4.

Із акта обстеження матеріально-побутових умов Великокардашинської сільської ради вбачається, що ОСОБА_3 проживає разом з бабою ОСОБА_1 та дідом

ОСОБА_5 Хлопчик залишився без батьківського піклування у зв`язку зі смертю батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Мати ОСОБА_3 життям сина не цікавиться, матеріально не забезпечує.

Службою у справах дітей Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області здійснене виїзд на територію с. Мала Кардашинка, 29 серпня 2016 року та перевірено умови проживання родини ОСОБА_1, про, що свідчить акт обстеження житлово-побутових умов проживання. Під час візиту встановлено, що ОСОБА_3 проживає разом з бабою ОСОБА_1 та дідом ОСОБА_5 , у будинку створені всі необхідні умови для проживання та виховання дитини. Мати ОСОБА_2 разом із сином не проживає більше трьох років, місце перебування її невідоме. ОСОБА_3 знаходиться повністю на утриманні та вихованні діда та баби.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області від 12 жовтня 2016 року № 01-22/705 орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що ОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов`язків.

Із квитанцій про переказ грошових коштів, вбачається, що ОСОБА_2 перерахувала у 2015-2016 роках на утримання дітей кошти в сумі 6 593,60 грн.

Відповідно до довідки-розрахунку за виконавчим провадженням № 654/3919/14-ц, виданим 20 жовтня 2014 року Голопристанським районним судом про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 на утримання дітей ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 26 вересня 2014 року до 27 липня 2017 року виникла заборгованість у розмірі 29 048,30 грн.

Згідно з довідкою-розрахунком за виконавчим провадженням № 654/3919/14-ц, виданим 20 жовтня 2014 року Голопристанським районним судом про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 на утримання дітей ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період із 26 вересня 2014 року до 31 січня 2018 року виникла заборгованість у розмірі 19 828,42 грн, тобто заборгованість зменшено.

У матеріалах справи міститься консультація лікаря психолога щодо дитини,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до розпорядження голови Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області від 11 травня 2017 року № 240 ОСОБА_1 призначено опікуном над малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позбавленої батьківського піклування.

Із висновку практичного психолога ОСОБА_10 , вбачається, що у ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , ніяких симптомів, синдромів, депресії чи інших патологічних станів, аномальної поведінки не виявлено. Хлопчик знаходиться в достатньо стабільному стані, але емоційні потрясіння все ж таки присутні. Він хоче спокійного життя поряд з бабою та дідом, бути захищеним, мати усі умови для розвитку своєї особистості. Відсутність матері позначилася на психічному та емоційному стані дитини, рівень тривожності у ОСОБА_3 вище середнього через складну ситуацію в родині та недостатньої уваги з боку матері. Хлопчик, на цей час, має стійке бажання жити з бабою та дідом, не хоче ніяких змін, не хоче міняти місце проживання, країну, родину. Якщо мати хоче відновити втрачену довіру свого сина, це треба робити поступово, відновлюючи і психологічну, і матеріальну присутність матері в житті дитини. Спілкування потрібно відновлювати не нав`язливо, спочатку один, два рази на місяць, через телефонні дзвінки, подарунки. На цей час, така поступова форма спілкування з мамою, буде мати найменший для дитини ризик ускладнення внаслідок стресових факторів.

Нормативно-правове обґрунтування

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини

від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем виключних підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення особи батьківських прав, при тому, що це є крайнім заходом впливу, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях.

При цьому, суди правильно не прийняли до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача з огляду те, що він має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду. Крім того, зазначений висновок суперечить інтересам дитини, у висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, лише зазначено, що ОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов`язків.

Доводи касаційної скарги про те, що маючи докази наявності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а саме свідомого, винного ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, суди не застосували до неї цей захід впливу, відповідно до положень частини першої статті 164 СК України, не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до вимог статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що позбавлення відповідача батьківських прав відповідало б інтересам дитини, так як, лише він міг би подіяти на матір, показати серйозність ставлення до проблеми, змусити її змінити свою поведінку, почати нарешті виконувати свої обов`язки, докласти зусиль для поновлення її прав та довести свою небайдужість до дитини, не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 лютого

2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик