Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 127/21709/17-ц

провадження № 61-45868св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєлая Оксана Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Медвецького С. К., Рибчинського В. П., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 22 вересня 2016 року банк у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки, укладеного між сторонами на забезпечення виконання кредитного договору

від 14 листопада 2006 року № VIH0GL02021089.

Після отримання права власності на предмет іпотеки, ПАТ КБ «ПриватБанк» намагалося отримати доступ до житла, проте перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація у ньому ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення зі зняттям з реєстраційного обліку в органах МВС України.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до

ПАТ КБ «ПриватБанк», приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М., треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання правочину недійсним, визнання протиправним та скасування рішення, визнання права власності.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що правочин з набуття ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на квартиру, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 , є незаконним, а рішення нотаріуса про державну реєстрацію такого права протиправним, оскільки перехід права власності на квартиру відбувся з порушенням положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» за відсутності підстав для оформлення права власності. На момент відчуження банком квартири, у ній зареєстровані та проживають неповнолітні діти, проте попереднього дозволу на вчинення такого правочину орган опіки та піклування не надавав. Вказує також, що квартира, в якій проживає її сім?я придбана не за рахунок кредитних коштів, наданих відповідачем, у зв?язку з чим просила її позов задовольнити.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просила визнати недійсним правочин з набуття ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , визнати недійсним та скасувати рішення приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31574493 від 26 вересня 2016 року, визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 червня 2018 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним правочин із набуття ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на квартиру, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 . Визнано недійсним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31574493 від 26 вересня 2016 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що заставне майно придбане не за рахунок кредитних коштів, наданих позивачем, а також у зв`язку із відсутністю дозволу органу опіки та піклування на виселення малолітніх дітей. Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що порушені права іпотекодавця при реєстрації права власності на квартиру, отже, така реєстрація відбулася з порушенням встановленого законом порядку, а тому наявні підстави для визнання правочину недійсним, визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк». Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення. В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що права ОСОБА_1 не порушені, остання була повідомленою про наявність заборгованості, та їй надано строк для сплати, а оскільки вона не виконала письмові вимоги іпотекодержателя, банк звернув стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що вимоги від 25 липня 2016 року № 952 та 952/1 направлено не за адресою проживання власника квартири та не за місцем знаходження предмета іпотеки, а на іншу адресу, тому вказані вимоги боржник не отримувала, отже, відсутній документ, який підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя. Крім того, висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідачі за первісним позовом підлягають виселенню із займаної квартири без надання іншого жилого приміщення не ґрунтується на вимогах закону, оскільки право власності на передану в іпотеку банку квартиру набуто не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Встановлено, що 14 листопада 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № VIH0GL02021089, за умовами якого останній наданий кредит у розмірі 55 012,00 доларів США, з яких 50 000,00 доларів для купівлі нерухомості та 5 012,00 доларів США для сплати страхових платежів на строк до

12 листопада 2026 року.

На забезпечення виконання зобов?язань за вказаним кредитним договором,

20 листопада 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В., зареєстрований у реєстрі за № 6312.

Згідно з пунктом 7 цього договору предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме - квартира

АДРЕСА_1 , загальною площею 63,80 кв. м, житловою площею 38,20 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 листопада 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. за реєстром № 6309.

Відповідно до пункту 16.7.1 договору іпотеки з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Указаний договір містить застереження, відповідно до якого звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку, зокрема шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов?язаний письмово повідомити іпотекодавця (пункт 27 договору).

Відповідно до повідомлення від 25 липня 2016 року за вих. № 952/1 ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось із вимогою до ОСОБА_1 у термін до 25 серпня

2016 року здійснити погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі

652 630,00 грн. У разі невиконання вказаної вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» змушений буде звернути стягнення на предмет іпотеки. Також ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило, що після спливу тридцятиденного строку з дня отримання цього повідомлення банком буде зареєстроване право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки.

Згідно з повідомленням від 25 липня 2016 року за вих. № 952 ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до ОСОБА_1 та повідомило останню, що відповідно до пункту 27 договору іпотеки від 14 листопада 2006 року, банк має намір укласти від свого імені договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , що є предметом іпотеки. ОСОБА_1 запропоновано письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки.

Встановлено, що 26 вересня 2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу

Бєлою О. М., проведено державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на квартиру, що розташована за адресою:

АДРЕСА_2 , за ПАТ КБ «ПриватБанк».

Судом встановлено, що 22 вересня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність квартиру, загальною площею 38,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору іпотеки від 20 листопада 2006 року, що посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 6312.

11 квітня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило на адресу ОСОБА_1 вимогу, у якій запропоновано останній укласти договір оренди квартири розташованої на АДРЕСА_2 , або звільнити цю квартиру, передавши ПАТ КБ «ПриватБанк» ключі, коди доступу та інші механізми доступу до цього приміщення.

Згідно з особовим рахунком на квартиру АДРЕСА_1 , у ній проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання, наданих Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради, за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_3 із 09 вересня 2016 року до теперішнього часу, ОСОБА_1 із 30 січня 2007 року до теперішнього часу, ОСОБА_4 із 17 липня 2017 року до теперішнього часу, ОСОБА_5 із 08 квітня 2008 року до теперішнього часу.

Згідно з висновком Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 01 березня

2018 року № 01-00-011-9605, Виконавчий комітет Вінницької міської ради вважає недоцільним виселення дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з квартири АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що заставне майно придбане не за рахунок кредитних коштів, наданих позивачем, а також у зв`язку з відсутністю дозволу органу опіки та піклування на виселення малолітніх дітей. Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що порушені права іпотекодавця при реєстрації права власності на квартиру, тому наявні підстави для визнання правочину недійсним, визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, виходив із того, що права ОСОБА_1 не порушені, остання була повідомленою про наявність заборгованості, та їй надано строк для сплати, а оскільки вона не виконала письмові вимоги іпотекодержателя, банк звернув стягнення на предмет іпотеки.

Проте із вказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій у повній мірі не можна погодитися з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України «Про заставу», стаття 572 ЦК України).

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні відповідне волевиявлення та вчинення певних дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Так, відповідно до пункту першого частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії) державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Отже, на нотаріуса як на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов`язок покладено на нотаріуса як державного реєстратора згідно з правилом частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що письмову вимогу про усунення порушень направлено на іншу адресу, а саме: АДРЕСА_4 , у той час як ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , тобто не на адресу позичальника, а отже, кредитор не довів, що направив повідомлення боржнику про усунення порушення зобов`язання у тридцятиденний строк, передбачений статтею 35 Закону України «Про іпотеку», що є вирішальним у цій справі.

При перевірці належності наданих під час реєстрації права власності за позивачем на предмет іпотеки нотаріусом не перевірено, чи належним чином реалізовано банком обов`язок, передбачений статтею 35 Закону України «Про іпотеку», щодо направлення вимоги, та не встановлено чи вручена така вимога іпотекодавцю.

Із зазначеного вбачається, що судами попередніх інстанцій не враховано, що недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для скасування відповідного рішення про реєстрацію права власності за іпотекодержателем на іпотечне майно.

Скасування рішення про реєстрацію права власності за іпотекодержателем відновлює права попереднього власника, а тому відсутні підстави для застосування статті 392 ЦК України та визнання права власності за попереднім власником на іпотечне майно.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у справі, що розглядається, зустрічний позов задоволено, то в порядку частини першої статті 141, підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви - 1 280,00 грн; за подання апеляційної скарги - 5 556,88 грн; за подання касаційної скарги - 9 261,46 грн; а всього - 16 018,34 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєлая Оксана Миколаївна, про виселення відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої Оксани Миколаївни, треті особи: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання правочину недійсним, визнання протиправним та скасування рішення, визнання права власності задовольнити частково.

Визнати недійсним та скасувати рішення приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої Оксани Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» на квартиру АДРЕСА_1 , індексний номер: 31574493 від 26 вересня 2016 року.

У задоволенні інших вимог зустрічного позову - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1 200,00 грн, за подання апеляційної скарги - 5 556,88 грн, за подання касаційної скарги - 9 261,46 грн, а всього 16 018,34 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко