Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 465/7682/13-ц

провадження № 61-30398св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 18 травня 2017 року у складі судді Ванівського Ю. М. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Струс Л. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню.

Заява ОСОБА_2 мотивована тим, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2015 року, з неї на користь ОСОБА_1 було стягнуто 4 298,00 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 2 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди, витрати з проведення експертного будівельно-технічного дослідження у розмірі 1 176,00 грн та судові витрати у розмірі 223,41 грн.

На підставі цього рішення Франківським районним судом м. Львова було видано два виконавчі листи, а саме виконавчий лист від 25 червня 2015 року про стягнення з неї на користь ОСОБА_1 6 798,00 грн і виконавчий лист про стягнення з неї на користь ОСОБА_1 1 399,41 грн.

При виготовлені і видачі вказаних виконавчих листів було допущено описки, які було виправлено ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 04 липня 2016 року та зазначено у графі щодо набрання законної сили - 14 травня 2015 року, замість невірного зазначення 03 червня 2015 року, а у графі щодо строку пред`явлення до виконання - 16 травня 2016 року, замість невірного зазначення 04 червня 2016 року.

Таким чином, останнім днем пред`явлення до виконання виконавчих листів, виданих на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 серпня 2014 року, є 16 травня 2016 року.

18 травня 2016 року ОСОБА_1 було подано заяву про примусове виконання виконавчих листів від 25 червня 2015 року та постановами державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 18 травня 2016 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищевказаних виконавчих документів.

Разом з тим, у зав`язку з пропуском стягувачем строку пред`явлення виконавчих документів до виконання ухвалою Франківського районного суду від 04 липня 2016 року, що набрала законної сили, визнано протиправними і скасовано постанови державного виконавця Франківського відділу виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 18 травня 2016 року ВП № 51159621 та ВП № 51159540.

Незважаючи на вказане стягувачем було повторно пред`явлено до виконання виконавчий лист, строк пред`явлення якого закінчився, та постановою державного виконавця Франківського відділу виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 18 січня 2017 року відкрито виконавче провадження про стягнення з неї 1 399,41 грн.

На підставі вказаного ОСОБА_2 просила суд визнати такими, що не підлягають виконанню виконавчі листи, видані Франківським районним судом м. Львова 25 червня 2015 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 399,41 грн та 6 798,00 грн.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 18 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 листопада 2017 року, заяву ОСОБА_2 задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 2/465/490/14, виданий Франківським районним судом м. Львова 25 червня 2015 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 399,41 грн.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 2/465/490/14, виданий Франківським районним судом м. Львова 25 червня 2015 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 798,00 грн.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що строк пред`явлення до виконання виконавчих листів, виданих Франківським районним судом м. Львова 25 червня 2015 року, закінчився 16 травня 2016 року, що є підставою для визнання цих виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження в.о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 11 червня 2019 року № 655/0/226-19 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

У пункті 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом, а згідно зі статтею 12 цього Закону виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

Вказане свідчить про помилковість висновків судів про задоволення заяви ОСОБА_2 , оскільки відсутні підстави для визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню.

Заперечення на касаційну скаргу відповідачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2015 року,частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 298,00 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 2 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з проведення експертного будівельно-технічного дослідження у розмірі 1 176,00 грн і судовий збір у розмірі 223,41 грн.

25 червня 2015 року Франківським районним судом м. Львова були видані: виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 798,00 грн і виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 399,41 грн.

18 травня 2016 року ОСОБА_1 пред`явила вказані виконавчі листи до примусового виконання.

Постановами державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 18 травня 2016 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчих листів про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 798,00 грн і 1 399,41 грн.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 04 липня 2016 року виправлено описки у виконавчих листах від 25 червня 2015 року та зазначено у графі щодо набрання законної сили цими виконавчими листами - 14 травня 2015 року, замість невірного зазначення 03 червня 2015 року, а у графі щодо строку пред`явлення до виконання виконавчих листів - 16 травня 2016 року, замість невірного зазначення 04 червня 2016 року.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 04 липня 2016 року задоволено скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

Визнано протиправною і скасовано постанову державного виконавця Франківського відділу виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 18 травня 2016 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 51159621 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 798,00 грн.

Визнано протиправною і скасовано постанову державного виконавця Франківського відділу виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 18 травня 2016 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 51159540 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 399,41 грн.

У січні 2017 року ОСОБА_1 повторно пред`явлено виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів до примусового виконання.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Частиною першою статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час набрання законної сили рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13 серпня 2014 рокута видачі виконавчих листів) передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання у такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

У пункті 1 частини другої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (у вищевказаній редакції) визначено, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі, якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Судом установлено, що останнім днем пред`явлення до виконання виконавчих листів, виданих Франківським районним судом м. Львова 25 червня 2015 року, є 16 травня 2016 року.

Вказані обставини були предметом дослідження суду у цій справі та встановлені ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 04 липня 2016 року, що набрала законної сили, і постановлена на підставі скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанови державного виконавця Франківського відділу виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про відкриття виконавчих проваджень.

Доводи касаційної скарги, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», зокрема статті 12 цього Закону, є безпідставні з огляду на наступне.

Так, у статті 58 КонституціЇ України закріплений принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»).

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Згідно з пунктом 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

З аналізу змісту пункту 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» вбачається, що положення цього закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності цим законом.

Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону до виконавчих документів, пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Аналогічний висновок щодо застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 640/4782/15, провадження № 61-5664св19, і від 28 жовтня 2019 року у справі № 161/11814/18, провадження № 61-3249св19.

Згідно з частиною четвертою статті 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вказаного доводи касаційної скарги про застосування до спірних правовідносин положень Закону України від02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» є безпідставними, оскільки положення цього закону застосовується лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом, тобто до 05 жовтня 2016 року.

У справі, що переглядається, видані Франківським районним судом м. Львова 25 червня 2015 року виконавчі листи підлягали виконанню на підставі Закону України від 21 квітня 1999 № 606-ХІV «Про виконавче провадження», рішення суду, на виконання якого видано вказані виконавчі документи, набрало законної сили 14 травня 2015 року, а річний строк пред`явлення його до виконання сплив 16 травня 2016 року, тобто до прийняття та відповідно набрання чинності Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року.

З указаного вбачається, що суди правильно встановили строк пред`явлення до виконання виконавчих листів, виданих Франківським районним судом м. Львова 25 червня 2015 року.

Разом з тим, не можна погодитися із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про визнання вказаних виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню, оскільки він зроблених без з`ясування усіх обставин, визначених статтею 369 ЦПК України 2004 року.

Так, задовольняючи заяву ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що строк пред`явлення виконавчих листів до виконання на момент розгляду справи сплив і пред`явлення цих листів до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання є підставою для визнання їх такими, що не підлягають виконанню.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України 2004 року суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, зазначені у частині четвертій статті 369 ЦПК України 2004 року, згідно з якою суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо: а) його було видано помилково; б) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою; в) з інших причин.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

При цьому пред`явлення до виконання виконавчих листів вже після закінчення строку їх пред`явлення, не може бути безумовною підставою для їх скасування, оскільки згідно з частиною першою статті 371 ЦПК України 2004 року стягувачам, які пропустили строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (аналогічні положення містяться й у статті 433 ЦПК України). У разі відсутності підстав для поновлення, однак пред`явлення виконавчого документа до виконання з пропуском строку для його пред`явлення, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, що робить недоцільним визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий судовий розгляд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що випливає зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, згідно з прецендентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine, № 60750/00, § 43).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції не врахували, що судове рішення є обов`язковим до виконання на всій території України та не встановили, чи наявні причини, які могли бути визнані поважними, що призвели до пропущення строку пред`явлення виконавчих документів до виконання, й, відповідно, наведене не буде підставою для визнання їх таким, що не підлягають виконанню, чи наявні інші причини для визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню, визначені у частині четвертій статті 369 ЦПК України 2004 року.

У частині третій статті 406 ЦПК України встановлено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірили доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, тому постановлені у справі ухвали суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 18 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта