Номер провадження: 22-ц/813/5372/19

Номер провадження: 22-ц/813/5292/19

Номер справи місцевого суду: 500/5489/15-ц

Головуючий у першій інстанції Бурнусус О. О.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С. ,

суддів Сегеди С.М., Цюри Т.В.,

з участю секретаря Ткачука В.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2019 року та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 березня 2019 року, ухвалених під головуванням судді Бурнусуса О.О., -

в с т а н о в и в:

У серпні 2015 року, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який під час розгляду справи був уточнений, та остаточно заявлений до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованість за договором позики у сумі еквівалентній 2000,00 доларів США, відповідно до офіційного курсу НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, 3% річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі еквівалентом 149,92 доларів США, судові витрати по справі у сумі 455 грн. 35 коп. та витрати на проведення почеркознавчої експертизи 2272,74 грн.

У обґрунтуванні свого позову ОСОБА_1 зазначала, що 14.01.2013 року позивач уклала з ОСОБА_2 договір позики, згідно якого вона у присутності ОСОБА_3 передала йому грошові кошти у сумі 1500 доларів США з умовою їх повернення в строк до 31 грудня 2013 року у тій самій сумі, однак зобов`язання відповідачем ОСОБА_2 виконане не було. Того ж дня на прохання відповідача нею було передано йому додатково ще грошові кошти у сумі 500 доларів США, про що було внесено відповідний запис у розписці. В свою чергу, заявою від 26.11.2018 року позивач вважає , що строк прострочення складає 608 днів та відповідно до цього розмір 3% річних за прострочення виконання зобов`язання складає саме 99,95 доларів США і просила стягнути саме цей розмір.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто на її користь з ОСОБА_2 55791, 60 гривню основного боргу, 3% річних - 2488 грн., а також стягнуто судові витрати у розмірі 2272,74 грн. за проведення експертизи тасудовий збір у розмірі 445, 35 грн.

Додатковим рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 березня 2019 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнутосудові витрати в сумі 4000 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якої просить рішення суду скасувати. Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на незаконність, необґрунтованість та неповноту встановлених обставин, неправильності дослідження та оцінки доказів, порушення норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначив, щосуд приймаючи рішення виходив з того, що не були надані зразки почерку та підписів, а також, що заборгованість за договором позики слід стягнути з ОСОБА_2 , оскільки необхідно вважати, що договір позики був укладений між позивачкою та ОСОБА_2 , а відповідачка ОСОБА_3 не є стороною та суб`єктом договором позики не відповідає дійсності.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення, з тих підстав, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази заявлених судових витрат на правничу допомогу.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, щоправові підстави для стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 4000 грн. відсутні, оскільки не надано до суду доказів на підтвердження понесених відповідачем заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відзивів на апеляційні скарги до суду надані не були.

В судове засідання, призначене на 18 грудня 2019 року відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. (т. 3 59-60).

Від ОСОБА_2 , на адресу суду, надійшла на електрону адресу суду, заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою, проте доказів на підтвердження його хвороби до суду надано не було(т. 3 а.с. 64-65).

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, враховуючи те, що справа до провадження апеляційного суду надійшла у квітні 2019 року, а також у зв`язку з неявкою відповідачів у судові засідання, вважає можливим слухати справу у відсутність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про стягнення суми за договором позики, суд першої інстанції виходив з наступного.

Згідно ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом зазначила, що 14 січня 2013 року між ОСОБА_1 - позикодавцем та ОСОБА_2 - позичальником було укладено договір позики, у відповідності до умов якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошову позику в розмірі 1500 доларів США та 500 доларів США, що підтверджується борговою розпискою про отримання позики від 14.01.2013 року. У розписці зазначені саме дві суми 1500 доларів США та 500 доларів США, під кожною сумою є підпис ОСОБА_2

Датою повернення позики сторони визначили 31.12.2013 року, однак зобов`язання відповідачем ОСОБА_2 виконане не було.

Також позивач зазначила, що кошти в розмірі 2000 доларів США були передані нею відповідачу ОСОБА_2 14 січня 2013 року в момент підписання розписки, що вказує на виконання позивачем своїх зобов`язань за договором позики в повному обсязі.

Згідно вимог ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки (пені).

Згідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, який міститьсяу справі № 6-63цс13, предметом розгляду якого був спір про стягнення боргу за договором позики, зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Частина перша ст. 510 ЦК України визначає, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

У частині першій ст. 527 ЦК України сформульовано загальне правило, відповідно до якого боржник зобов`язаний особисто виконати зобов`язання, а інша сторона (кредитор) повинна особисто прийняти виконання, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно боргової розписки відповідач ОСОБА_2 отримав позику в іноземній валюті.

Відповідно до ст.ст. 192, 524 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом.

Відповідно до частини першої ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За клопотаннями позивача та відповідача ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28.12.2015 року для встановлення, ким виконаний текст і підписи у розписці від 14.01.2013 року було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз. Роз`яснено сторонам положення ст. 146 ЦПК України та наслідки ухилення від проведення призначеної експертизи.

Судом встановлено, що за клопотанням про надання додаткових матеріалів від 28.01.2016 року, судовим експертом було витребувано: оригінал досліджуваної розписки, вільні зразки почерку та підпису ОСОБА_2 , експериментальні зразки його почерку. У судових засіданнях відповідач ОСОБА_2 неодноразово відмовлявся від надання вільних та експериментальних зразків почерку та підпису та надавав на адресу суду заяву, якою відмовлявся від проведення експертизи (т. 1, а.с. 113).

Повідомленням судового експерта від 07.04.2017 року за № 206 було зазначено про неможливість проведення експертизи.

В подальшому позивач ОСОБА_1 наполягала на призначенні експертного дослідження в зв`язку з чим, судом вживалися заходи щодо витребування документів, на яких наявні зразки почерку та підписів відповідачів.

Судом вірно зазначено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ухилялися від надання вільних та експериментальних зразків почерку та підписів (т. 1, а.с. 194, 236, т. 2, а.с. 59).

Разом з тим, за клопотанням позивача Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області винесено ухвалу від 11.07.2017 року про призначення експертизи, якою по цивільній справі призначено судову почеркознавчу експертизу саме за наявними зразками та на вирішення якої поставлене питання, чи виконаний текст розписки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , чи іншою особою. Роз`яснено сторонам положення ст. 146 ЦПК України та наслідки ухилення від проведення призначеної експертизи.

Згідно до висновку експерта № 318-П від 01.12.2017 року, не виявилося можливим відповісти на питання: «Чи виконані підписи у розписці від 14.01.2013 року ОСОБА_2 чи іншою особою?» у зв`язку з встановленням розбіжностей за загальними та окремими ознаками підписів, які свідчать про те, що підписи у документах, які надані в якості порівняльних зразків підписів ОСОБА_2 виконані не однією особою, що викликає у експерта сумніви щодо виконання наданих зразків підписів від імені ОСОБА_2 , самим ОСОБА_2 та унеможливлює проведення повного, об`єктивного та всебічного порівняльного дослідження. Також не виявилося можливим відповісти на питання: «Чи виконані підписи у розписці від 14.01.2013 року ОСОБА_3 чи іншою особою?», у зв`язку з тим, що підписи є незіставними за транскрипцією, а також відсутністю експериментальних зразків підписів ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 .

Судом було прийнято до уваги, що згідно висновку експерта № 318-П від 01.12.2017 року рукописний текст зазначеної розписки, виконаний особою, якій належать зразки почерку в документах та відповідних заявах, які були витребувані судом та відповідно подавались до різноманітних установ від імені відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Статтею 146 ЦПК України (станом на час призначення експертизи) передбачено, що у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд, в залежності від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Відповідно до ч.5 ст. 12 ЦПК України, суд сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, зокрема, витребував всі необхідні документи нібито складені відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , роз`яснював сторонам процесуальні права, наслідки від вчинення певних дій чи ухилення від їх вчинення.

Судом було взято до уваги, ухилення відповідача ОСОБА_2 від надання експериментальних зразків почерку та підпису, необхідних для проведення судової почеркознавчої експертизи, а також яке для нього ця експертиза має значення, вважає за можливе визнати, що заборгованість за договором позики слід стягнути саме з ОСОБА_2 , оскільки необхідно вважати, що договір позики був укладений саме між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 не є стороною та суб`єктом відповідного договору позики.

В свою чергу, володільцем зобов`язання та боргової розписки є саме ОСОБА_1 та суд вважає помилку у по батькові позивача « ОСОБА_1 » замість « ОСОБА_1 », здійснену у розписці від 14.01.2013 року технічною, оскільки вищевказана розписка від 14.01.2013 року зберігалась саме у позивача ОСОБА_1 та неможливістю встановлення іншого виходячи з вищевказаного експертного висновку.

За таких обставин позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню в частині позовних вимог до ОСОБА_2 .

Згідно відомостей Національного банку України співвідношення долара США до української гривні за офіційним курсом НБУ станом на 23.01.2019 року тобто на день ухвалення рішення складає 27,8958 грн. за 1 (один) долар США.

Таким чином, враховуючи вимоги ст. 533 ЦК України, з ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути - 2000 доларів США суми позики, що за курсом Національного банку України становить 55791,60 грн.

Три відсотків річних за період з 31 грудня 2013 р. по 31 серпня 2015 року (608 днів) складають:3% : 365 днів = 0,0082191781 % (в день) х 2000 доларів США = 0,164383562 доларів США х 608 днів = 99,95 доларів США.

За співвідношенням долара США до української гривні за офіційним курсом НБУ три відсотки річних, у зв`язку із невиконанням грошового зобов`язання з грудня 2013 по серпень 2015 року за договором позики від 14 січня 2013 року складає 2788 грн.

Також судом вирішено питання судових витрат у відповідності до ст.. 141 ЦПК України, оскільки позивачем при зверненні з позовом до суду був сплачений судовий збір в розмірі 445 грн. 35 коп. і понесені судові витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи №318-П від 01.12.2017 року в розмірі 2272,74 грн. і в зв`язку з задоволенням позову вказаний судовий збір та судові витрати були стягнуті з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 .

Також суд, ухвалюючи по справі додаткове рішення та стягуючи з ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 4000 грн., виходив з того, що при винесенні рішення судом не було вирішено питання про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_3 судових витрат на правничу допомогу.

Судом встановлено, що представництво у суді інтересів відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 здійснювала адвокат Янковська О.П. на підставі ордерів серії ОД № 249456 від 05.09.2018 р. та ордеру серії ОД № 249455 від 05.02.2018 р.

На підтвердження понесених відповідачем витрат на правову допомогу представником відповідача було надано:

- квитанцій від 07.09.2015 року за № 182 та від 05.02.2018 року за № 39;

- акти виконаних робіт по справі № 5002/5489/15 -ц.

Пунктом 48 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014 визначено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що в квитанції № 391 від 05.02.2018 року про отримання 4000 грн. від ОСОБА_3 помилково був зазначений номер справи № 500/5135/15ц, фактично грошові кошти були отримані по справі № 500/5489/15ц, що підтверджується найменуванням справи та фактичною участю адвоката Янковоської О.П. в участі у справі, як представника відповідачів.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).

При вирішенні питання про стягнення витрат за правничу допомогу, суд враховує складність справи, обсяг наданої правничої допомоги адвокатом, участь представника відповідача в судових засіданнях, їх кількість та час, підстави відкладення судових засідань.

Оскільки, судом задоволені позовні вимоги частково (відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми за договором позики), суд прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що не відповідають дійсності висновки суду щодо ненадання зразків почерку та підписів, а також, що заборгованість за договором позики слід стягнути з ОСОБА_2 , оскільки необхідно вважати, що договір позики був укладений між позивачкою та ОСОБА_2 , а відповідачка ОСОБА_3 не є стороною та суб`єктом договором позики, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у відповідності до матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ухилялися від надання вільних та експериментальних зразків почерку та підписів, що також підтверджується повідомленням судового експерта від 07.04.2017 року за № 206 про неможливість проведення експертизи.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що правові підстави для стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 4000 грн. відсутні, оскільки не надано до суду доказів на підтвердження понесених відповідачем заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу,колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються наданими до суду квитанціями від 07.09.2015 року за № 182 та від 05.02.2018 року за № 39, а також актами виконаних робіт у справі.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Таким чином, при розгляді даної справи суд правильно встановив фактичні обставини, відповідні їм правовідносини, постановив рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права та ґрунтуються на зібраних по справі доказах.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду та додаткове рішення суду відповідають фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційних скарг є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційні скарги і залишає рішення та додаткове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2019 року- залишити без змін.

Додаткове рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 березня 2019року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 21 грудня 2019 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ С.М. Сегеда

______________________________________ Т.В. Цюра