Справа № 2-а-8/2010

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

5 березня 2010 року Чернігівський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючої - судді: Шитченко Н.В.,

суддів – Салая М.Г., Майбороди С.М.,

при секретарях: Борисенко О.І., Чуйко Г.Г.,

з участю представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача управління Пенсійного фонду України

в Чернігівському районі – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чернігові адміністративну справу за позовами ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області, Державного казначейства України про визнання незаконним рішення та бездіяльності, стягнення недоотриманої пенсії, визнання права на пенсію за нормами, визначеними ст.ст. 50 та 54 Закону України „Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року, № 796-ХІІ, -

В С Т А Н О В И В:

      23 жовтня 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративними позовами, в яких просив визнати неправомірними рішення управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі щодо відмови у перерахунку державної пенсії як особі, віднесеної до категорії І, для інваліда, щодо якого встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, як особі, віднесеної до категорії І, за нормами, встановленими ст.ст. 50, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року, № 796-ХІІ, бездіяльність відповідача щодо не нарахування йому цієї пенсії з 1 січня 2007 року, а також стягнути на його користь суми недоотриманих коштів за цей період. Крім цього, просив зобов’язати  управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі перерахувати йому державну та додаткову пенсію у відповідності до норм ст.ст. 50 та 54 Закону України „Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року, № 796-ХІІ, оскільки вважав, що відповідач неправомірно робив йому виплати пенсійних коштів, виходячи з мінімального розміру пенсії, встановленого постановою КМУ „Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” від 3 січня 2001 року, № 1, в сумі 19,91 грн.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав і просив задовольнити, посилаючись на обставини позову.

Представник відповідача управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі вважала, що в задоволенні позову слід відмовити, оскільки відповідач діяв в межах законодавчо наданих повноважень і не порушив вимоги чинного законодавства України, а також просила застосувати термін позовної давності відповідно до статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині перерахунку пенсії за 2007-2008 роки.

Представник відповідача Державного казначейства України в судове засідання не з’явився, надав суду заяву, в якій просив справу розглядати без його участі. Проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що  казначейство рахунки Пенсійного фонду та його структурних підрозділів не обслуговує, а отже, правові підстави для визначення взаємовідносин між відповідачем і позивачем відсутні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_3 являється інвалідок ІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 7, 8), та отримує державну та додаткову пенсії, виплата яких передбачена ст.ст. 50 та 54 Закону України „Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року, № 796-ХІІ. Статтею 49 цього закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю, яка визначається після виникнення права на державну пенсію.

Частиною 4 ст. 54 вищенаведеного закону визначено, що розмір державної пенсії особам,  віднесеним до 1 категорії, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим за 2-ю групою інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком. Згідно із ст. 50 Закону України „Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року, № 796-ХІІ, інвалідам ІІ групи, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком. Виплата додаткової пенсії відповідно до ст. 53 зазначеного закону здійснюється незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсії є мінімальна пенсія за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком відповідно до положень ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058 встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Відповідач здійснював розрахунок пенсії позивачу з огляду на встановлений постановою Кабінету Міністрів України „Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” від 3 січня 2002 року № 1, розмір, який становить 19,91 грн. Представник відповідача в судовому засіданні посилалась також на те, що положення ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058 не можуть бути застосовані в спірних правовідносинах, оскільки суперечить вимогам ч. 3 цієї статті, за якою мінімальний розмір пенсії за віком, визначений абзацом 1 ч. 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058.

Разом з тим, суд вважає, що проведений управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі не відповідає вимогам законодавства, виходячи з наступного. Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2007 року, № 523. Ця постанова є чинною і  її положення стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсії відповідають положенням ст.ст. 50, 54  Закону України „Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року, № 796-ХІІ. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України „Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” від 3 січня 2002 року № 1 всупереч положенням ст.ст. 50 та 54 Закону України „Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року, № 796-ХІІ Кабінетом Міністрів України встановлено розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, і вказані суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.

З огляду на засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами під час вирішення цього спору, суд приходить до висновку про те, що у разі розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених наведеними вище статтями закону, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений у Законі про державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається розмір пенсії за віком.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058, на які посилається представник відповідача під час розгляду справи, не можуть бути перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних із мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, ніж передбачений ч. 1 цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України у Чернігівському районі Чернігівської області щодо непроведення перерахунку пенсії ОСОБА_3 з 6 травня 2009 року, тобто з часу звернення з відповідною заявою до відповідача, є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню, виходячи з наведеного вище, а відповідача слід зобов'язати провести перерахунок державної та додаткової пенсій позивача за нормами, встановленими ст.ст. 50, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року, № 796-ХІІ  з цього часу.

Заявлені ОСОБА_3 вимоги про зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області  вчинити дії по виплаті спірних коштів, задоволенню не підлягають, оскільки фінансування витрат пов’язаних з реалізацією Закону України „Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року, № 796-ХІІ здійснюється не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України, а позивач в цій частині заявлені вимоги під час розгляду справи не змінював.

Відповідач наполягає на застосуванні строків звернення до адміністративного суду згідно статті 100 КАС України, а тому позивачу слід відмовити в задоволенні вимог про перерахунок сум пенсій за 2007, 2008 роки та січень-квітень 2009 року. Підстав для поновлення строку суд не вбачає, виходячи з того, що посилання ОСОБА_3  використання досудового порядку врегулювання спору, не можуть бути поважною причиною для поновлення процесуального строку, оскільки на протязі 2007-2009 років позивач щомісячно отримував пенсію, був обізнаний про розмір належних йому виплат, проте з будь-якими заявами до відповідача з цього приводу не звертався. Таким чином, і доводів на підтвердження бездіяльності управління Пенсійного фонду України у Чернігівському районі Чернігівської області з посиланням на відповідні докази, за цей період суду не надано, оскільки відповідач виплату пенсій йому проводив регулярно.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 100, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 50 та 54 Закону України „Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року, № 796-ХІІ,  ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058, -

П О С Т А Н О В И В:

    Позов ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області, Державного казначейства України про визнання незаконним рішення та бездіяльності, стягнення недоотриманої пенсії, визнання права на пенсію за нормами, визначеними ст.ст. 50 та 54 Закону України „Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року, № 796-ХІІ, – задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України у Чернігівському районі Чернігівської області щодо непроведення перерахунку пенсії ОСОБА_3 з 6 травня 2009 року з визначенням її розміру відповідно до положень ст.ст. 50, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року, № 796-ХІІ.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Чернігівському районі Чернігівської області провести перерахунок ОСОБА_3 державної пенсії, як особі, віднесеної до категорії І, для інваліда, щодо якого встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, як особі, віднесеної до категорії І, за нормами, встановленими ст.ст. 50, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року, № 796-ХІІ, - з 6 травня 2009 року.

В задоволенні іншої частини заявлених вимог – відмовити.

    Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано до Київського апеляційного адміністративного суду через Чернігівський районний суд протягом 10 днів з дня проголошення постанови.

    Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Чернігівський районний суд протягом 20 днів після подання заяви на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга  може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

            Головуюча                                                                                          Н.В. Шитченко

    Судді                                                                                                   М.Г. Салай

                                                                                                                         ОСОБА_4