Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #83742936

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 711/10198/15

провадження № 61-24478 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач, відповідач за зустрічним позовом - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Білоуса Андрія Володимировича, який діє в інтересах публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 грудня 2017 року у складі судді Демчика Р. В. та на постанову апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2018 року у складі колегії суддів Пономаренка В. В., Сіренка Ю. В., Ювшина В. І.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та з урахуванням уточнених вимог просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 50 210,01 доларів США, з яких: 28 669,3 доларів США заборгованості за кредитом, 3 700,48 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом, 716,09 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом, 14 733,19 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором, 11,76 доларів США та 2 390,95 доларів США штрафів.

В обґрунтування позовних вимог банк зазначив, що 2 квітня 2008 року уклав із ОСОБА_1 кредитний договір № СSІРGІ0000004807, згідно умов якого зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 110 000 грн на термін до 2 квітня 2018 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.

У забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» уклало із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори поруки.

Згідно заяви відповідача від 11 липня 2008 року валюту у кредитному договорі від 2 квітня 2008 року № СSІРGІ0000004807 переведено з гривні у долар США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складає 23 382,99 доларів США зі сплатою 14,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

26 грудня 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору № CSIPGI0000004807 від 2 квітня 2008 року, якою, зокрема продовжили термін виконання зобов`язання до 23 серпня 2028 року включно.

У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором станом на 11 серпня 2015 року утворилася заборгованість у сумі в сумі 50 210,01 доларів США, яку банк просить стягнути солідарно з позичальника та поручителів.

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживача та визнання додаткової угоди від 26 грудня 2012 року № 1 до кредитного договору № CSIPGI0000004807 недійсною.

Зустрічний позов обґрунтовує тим, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 березня 2011 року стягнуто з нього на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № CSIPGI0000004807 від 02 квітня 2008 року в сумі 23 158,39 доларів США, що станом на 21 квітня 2009 року є еквівалентом 178 319,39 грн.

26 грудня 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 2 квітня 2008 року № CSIPGI0000004807.

Вважає, що додаткова угода від 26 грудня 2012 року є такою, яку укладено з порушенням встановленої законом письмової форми, тому має бути визнана недійсною, бо не відповідає вимогам частини четвертої статті 203 ЦК України.

Також зазначає, що додаткова угода від 26 грудня 2012 року не відповідає законодавству про захист прав споживачів та не містить інформації про сукупну вартість кредиту, вартість супутніх послуг, реквізити рахунків, на які слід сплачувати платежі на погашення кредиту.

Заяву на видачу готівки від 26 грудня 2012 року ОСОБА_1 не підписував, кредитні кошти згідно додаткової угоди банком надані не були.

Просив суд визнати додаткову угоду від 26 грудня 2012 року №1 до кредитного договору № CSIPGI0000004807 від 2 квітня 2008 року недійсною через її нікчемність.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 19 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» та задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів на виконання додаткової угоди від 26 грудня 2012 року № 1 та доказів укладення даної угоди з метою реструктуризації боргу відповідача.

Крім того, враховано рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2011 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 2 квітня 2008 року № СSІРGІ0000004807, що розцінено судом як подвійна цивільно-правова відповідальність у разі задоволення позову у даній справі.

Суд не знайшов підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсною додаткової угоди від 26 грудня 2012 року № 1.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» залишено без задоволення, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 грудня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та дійшов правильних висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову банку, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2018 року адвокат Білоус А. В., який діє в інтересах ПАТ КБ «ПриватБанк», подав до Верховного Суду касаційну скаргу на оскаржувані судові рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник позивачапросить скасувати рішення апеляційного суду, а також рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку. В іншій частині залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначає, що ОСОБА_1 уклав із банком додаткову угоду від 26 грудня 2012 року № 1, відповідно до якої зобов`язався сплатити існуючу заборгованість перед банком за кредитним договором від 2 квітня 2008 року № СSІРGІ0000004807. Така додаткова угода не передбачала видачу нового кредиту банком, а стосувалася реструктуризації боргу ОСОБА_1 .

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у якому відповідачі просять відхилити касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк», а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відповідачі зазначають, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 2 квітня 2008 року № СSІРGІ0000004807, у тому числі стягнуто достроково заборгованість по тілу кредиту, тобто банк змінив строк виконання основного зобов`язання.

Вважають, що додаткова угода від 26 грудня 2012 року № 1 передбачала надання нового кредиту, а не реструктуризацію боргу, а оскільки банк не надав ніяких коштів, то відсутні зобов`язання у ОСОБА_1 перед банком.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 2 квітня 2008 року ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали договір про іпотечний кредит № СSІРGІ0000004807, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 110 000 грн на строк до 2 квітня 2018 року під 15 % річних на поліпшення якості квартири АДРЕСА_1 .

2 квітня 2008 року ЗАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір поруки № СSІРGІ0000004807, згідно умов якого ОСОБА_3 зобов`язується відповідати перед банком солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань за договором про іпотечний кредит №СSІРGІ0000004807 від 2 квітня 2008 року та додатковими угодами до нього.

4 серпня 2008 року ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 2 квітня 2008 року № СSІРGІ0000004807.

Пунктом 8.1 додаткової угоди від 04 серпня 2008 року передбачено, що банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_1 на строк з 4 серпня 2008 року по 2 серпня 2015 року включно у вигляді строкового кредиту у розмірі 23 382,99 доларів США на споживчі потреби, зі сплатою 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Станом на 4 серпня 2008 року залишок заборгованості по договору за іпотечний кредит № СSІРGІ0000004807 від 2 квітня 2008 року складає 108 497,08 грн, що еквівалентно 23 382,99 доларів США.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2011 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №СSІРGІ0000004807 від 2 квітня 2008 року у розмірі 23 158,39 доларів США, що в гривневому еквіваленті складало 178 319,6 грн.

26 грудня 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду від 2 квітня 2008 року № 1 до кредитного договору № СSІРGІ0000004807, в якій дійшли згоди внести зміни в кредитний договір від 2 квітня 2008 року № СSІРGІ0000004807.

Пунктом 1 додаткової угоди передбачено зменшити розмір заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди, на розмір пені, а саме на 13 590,79 доларів США.

Пунктом 3 додаткової угоди від 26 грудня 2012 року передбачено викласти пункт 8.1 договору в наступній редакції:

8.1. Кредитор зобов`язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти на строк до 23 серпня 2028 року у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 23 382, 99 доларів США та у розмірі 5 923,64 доларів США шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_2 на придбання нерухомості зі сплатою 14,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0 % від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 7.2 даного договору.

Відповідно до пункту 4 додаткової угоди підписання цієї додаткової угоди не є рішенням банку про анулювання заборгованості.

26 грудня 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 уклали договір поруки, згідно умов якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань за кредитним договором від 2 квітня 2008 року № СSІРGІ0000004807 та додатковою угодою № 1 до кредитного договору від 2 квітня 2008 року №СSІРGІ0000004807.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Звернення банку про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором платежі припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц.

ПАТ КБ «ПриватБанк» використало право вимоги дострокового повернення заборгованості за кредитним договором, звернувшись у 2009 році до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом, заборгованості по процентах, заборгованості по комісії за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов`язання.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, неустойки та інших платежів за договором, із чим погодився й Соснівський районний суд м. Черкаси, який своїм рішенням від 10 березня 2011 року, яке набрало законної сили, задовольнив вимоги банку про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором.

Правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, що додаткова угода від 26 грудня 2012 року є лише зміною кредитного договору №СSІРGІ0000004807 від 2 квітня 2008 року, на виконання якої позивач заявляє вимогу про стягнення боргу.

Після набрання законної сили рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2011 року позивач має право звернутися з вимогою про стягнення лише платежів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Відмовивши у задоволенні позову, суди правильно виходили з того, що банк просить стягнути заборгованість, нараховану після рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2011 року.

Доводи касаційної скарги, що додаткова угода від 26 грудня 2012 року № 1 укладена з метою реструктуризації боргу, суперечать обставинам, встановленими судами.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду, а також були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу адвоката Білоуса Андрія Володимировича, який діє в інтересах публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація