ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/148/19Головуючий у першій інстанції: Орендарчук М.П.

Справа № 706/1669/17 Категорія: ч. 2 ст. 121 КК України Доповідач в апеляційній інстанції: Соломка І.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:

головуючогоСоломки І.А,

суддівБиби Ю.В., Поєдинка І.А.,

з участю: секретаря судового засідання прокурорів Бєлан О.В., Рідзель О.В., Пашковської Ю.П.,

обвинуваченогоОСОБА_1

захисника перекладача Божка О.А., Пилипенка А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження за апеляційними скаргами адвоката Божка О.А. в інтересах обвинуваченого та обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 11 жовтня 2018 року, яким

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт. Городище, Перевальського району Луганської області, українець, громадянин України, зареєстрований АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимий;

засуджений у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, до 9 років позбавлення волі.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 225 586,40 грн., з яких у відшкодування моральної шкоди - 200 000 гривень, майнової шкоди - 25 586,49 грн.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 визначено рахувати з моменту затримання, а саме з 01.11.2017 року.       

В строк відбування покарання зараховано термін перебування ОСОБА_1 під вартою із 01.11.2017 року.

Вирішена доля речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Христинівського районного суду Черкаської області від 11 жовтня 2018 року ОСОБА_1  визнаний винуватим та засуджений за те, що він,  31 жовтня 2017 року близько 22 години 30 хвилин у с. Вербувата, Христинівського району Черкаської області, перебуваючи у дворі домоволодіння АДРЕСА_3 , за місцем проживання ОСОБА_3 , під час сварки із останнім, яка виникла на грунті неприязних відносин, діючи умисно і цілеспрямовано, з метою спричинення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, наніс 3 удари ножем ОСОБА_3 в область живота, лівої половини грудної клітки та лівого вуха, внаслідок чого останнього було госпіталізовано до Христинівської центральної районної лікарні, де він помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Смерть ОСОБА_3 , згідно висновку судово-медичного експерта № 05-7-02/461 від 20.12.2017 року настала внаслідок проникаючих колото-різаних ран грудної клітки та передньої черевної стінки: ушкодження тонкого кишківника, кореня та брижі тонкого кишківника, заочеревинної гематоми, гематоми селезіночного кута товстої кишки, що в своєму перебігу ускладнились розвитком лівостороннього гострого серозно-гнійного плевриту, розлитим каловим серозно-гнійний перитонітом та інтоксикацією, що спричинило гостру ниркову недостатність, які носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя й знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_3 .

При зовнішньому дослідженні в ОСОБА_3 виявлено в ділянці мочки лівого вуха косу рану, яка утворилась від дії гострих предметів і відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Не погоджуючись з вироком суду, захисник Божко О.А. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, вважаючи вирок суду незаконним, просив його змінити, змінивши правову кваліфікацію злочину з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 118 КК України, та призначити покарання, передбачене згідно цієї норми кримінального закону України.

Апеляційні вимоги захисник мотивував тим, що суд першої інстанції не дотримався вимог, передбачених ст.ст. 370 та 94 КПК України.

Показання ОСОБА_4 стосовно обставин інциденту між ним та потерпілим об`єктивно підтверджуються і наявністю в нього тілесних ушкоджень, виявлених при освідуванні в медичному закладі. Однак дані показання обвинуваченого ОСОБА_1 не були взяті судом до уваги.

Досліджені судом першої інстанції докази не доводять винуватості обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Вважає, що протокол слідчого експерименту є недопустимим доказом, оскільки проведений за відсутності захисника, чим порушено право на захист обвинуваченого ОСОБА_1 .

Прямих доказів, зокрема і показань очевидців, якими б підтверджувалися обставини інкримінованого ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, які суд вважає встановленими в ході судового розгляду, немає.

Висновки суду, викладені в оскаржуваному вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Порушення судом першої інстанції норм матеріального права та вимог

кримінально-процесуального закону призвели до неправильного застосування закону України

про кримінальну відповідальність, несправедливого та незаконного засудження ОСОБА_1 та

призначення йому надмірно суворого покарання.        

Досліджені судом докази підтверджують винуватість ОСОБА_1 лише у вчиненні умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони, чого не заперечує і сам обвинувачений.

В поданій скарзі обвинувачений ОСОБА_1 вказує, що вирок суду першої інстанції є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки в ході судового провадження судове слідство було неповним, мало безліч суперечностей, які не розглядалися достатньою мірою.

Судом першої інстанції не взято до уваги, що виявлені в нього тілесні ушкодження свідчать про напад на нього з боку потерпілого ОСОБА_3 .

Крім того, обвинувачений вказує на порушення вимог КПК під час проведення слідчого експерименту, оскільки він проводився без участі його захисника, що є грубим порушенням права на захист.

В доповненнях до апеляційної скарги від 12.12.2018 обвинувачений ОСОБА_1 просив вирок суду змінити з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 118 КК України, призначити відповідне покарання та направити кримінальне провадження до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, думки обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Божка О.А., які підтримали подані ними апеляційні скарги з доповненнями, узгодили під час апеляційного розгляду справи позицію захисту і просили вирок суду скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції; думку прокурорів Рідзель О.В. та Пашковської Ю.П., які заперечили проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Божка О.А., просили вирок суду залишити без змін; провівши за клопотанням захисника повторно часткове дослідження доказів по справі, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення по даній справі вказані вимоги закону були належним чином дотримані.

Так, висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, відповідають фактичним обставинам справи, що ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному їх дослідженні, яким суд дав обґрунтовану і правильну правову оцінку, відповідно до вимог ст. 94 КПК України.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 за ч.2 ст. 121 КК України судом першої інстанції кваліфіковано вірно.

Незважаючи на невизнання ОСОБА_1 своєї вини у пред`явленому йому обвинуваченні, його винуватість у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_3 , підтверджується безпосередньо дослідженими в судовому засіданні судом першої інстанції та наведеними у вироку доказами.

       Так, в суді першої інстанції  ОСОБА_1 , не заперечуючи факту спричинення ним  ножем тілесних ушкоджень потерпілому  ОСОБА_3 , не визнав себе винуватим в частині пред`явленого йому органом досудового розслідування обвинувачення та кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 121 КК України і показав, що прийшов до будинку потерпілого, щоб придбати горілку, постукав у двері , почув лайку на свою адресу та пішов з двору. Доходячи до хвіртки почув, що ззаду нього хтось іде і відчув удар у голову, від чого впав на землю, а потерпілий продовжував наносити йому удари в різні частини тіла. Лежачи на землі, побачив, що на землі лежить ніж, який він взяв та почав наносити ним удари потерпілому, потім піднявся та  пішов пішки додому в м. Умань.

       В суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_1 визнав, що наносив удари потерпілому ножем та пояснив, що прийшов до потерпілого придбати горілки, але той не дав. Коли виходив з двору - побачив потерпілого, який почав наносити йому удари, від чого він впав. Звідки взявся ніж в його руках - не зрозумів, можливо то був ніж потерпілого, скільки ударів ножем наніс потерпілому - не пам`ятає. Ніж приніс до себе додому, а в подальшому видав працівникам поліції. Визнав, що потерпілий помер від ударів, які він йому наніс ножем, але вважає, що лікарі його лікували неналежним чином, тому потерпілий не вижив.

Незважаючи на невизнання ОСОБА_1 винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за обставин наведених в обвинувальному акті та вироку суду першої інстанції, та твердження про необхідність кваліфікації його дій за ст. 118 КК України, його винуватість підтверджується безпосередньо дослідженими в судовому засіданні, перевіреними судом першої інстанції і наведеними у вироку доказами.

Допитана в суді першої інстанції свідок  ОСОБА_5  пояснила, що  ввечері, близько 11 години до неї прийшов  сусід ОСОБА_6 , який тримався за бік, і сказав, що його підрізали, попросив викликати швидку. Вона намагалась викликати швидку допомогу. Разом із своїм чоловіком та ОСОБА_7 сіли у свій автомобіль та поїхали на зустріч швидкій допомозі.

Свідок ОСОБА_8 , допитаний судом першої інстанції, пояснив, що 31 жовтня 2017 року о 23-35 год. ОСОБА_9 був доставлений у приймальне відділення Христинівської ЦРЛ по швидкій допомозі, з діагнозом колото-різані рани передньої черевної стінки, різана рана лівого вуха і різана рана проникаюча грудної клітки.

Як вбачається з висновку експерта №05-7-02/461 від 20.12.2017 року, смерть ОСОБА_3 , настала внаслідок проникаючих колото-різаних ран грудної клітки та передньої черевної стінки: ушкодження тонкого кишківника, кореня та брижі тонкого кишківника, заочеревинної гематоми, гематоми селезіночного кута товстої кишки, що в своєму перебігу ускладнились розвитком лівостороннього гострого серозно-гнійного плевриту, розлитим каловим серозно-гнійний перитонітом та інтоксикацією, що спричинило гостру ниркову недостатність, які носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя, й знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_3 .

Дані тілесні ушкодження утворились від дії гострих предметів в час та при обставинах вказаних в постанові від 31.10.2017 року.

Допитаний суді першої інстанції експерт Тульчинський В.А., підтвердив наданий ним висновок експерта та пояснив, що він проводив судово-медичну експертизу трупа ОСОБА_3 .. Смерть ОСОБА_3 настала в результаті отриманих ножових поранень, які пошкодили тонкий кишківник, корінь та брижі тонкого кишківника, заочеревинної гематоми, гематоми селезіночного кута товстої кишки, що в своєму перебігу ускладнились розвитком лівостороннього гострого серозно-гнійного плевриту, розлитим каловим серозно-гнійний перитонітом та інтоксикацією, що спричинило гостру ниркову недостатність, які носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя , й знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_3 .

Крім того, винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 підтверджується письмовими доказами, які містяться в матеріалах кримінального провадження, зокрема даними:

- протоколу огляду місця події від 01.11.17 року та ілюстрованими таблицями до нього згідно якого по АДРЕСА_3 в будинку, починаючи із вхідних дверей та в різних кімнатах було виявлено сліди бурого кольору схожі на кров (т. 1 а.м. 164-172);

- протоколу проведення слідчого експерименту із застосуванням відеозйомки від 01.11.2017 року, повторно дослідженого в суді апеляційної інстанції, згідно яких, ОСОБА_1 чітко, без примусу, добровільно розповів та показав на території будинку по АДРЕСА_3 про обставини вчиненого ним злочину, механізм та спосіб нанесення ударів ножем потерпілому. ОСОБА_1 пояснив та показав, що коли потерпілий штовхнув його - він впав, пошкодивши собі коліно та пальці правої руки. Коли піднімався, то дістав з сумки ніж, яким наніс удар потерпілому в живіт, від чого потерпілий похитнувся назад, і він наніс йому ще 1-2 удари ножем, а потім втік (т. 1а.м. 179);

- заяви ОСОБА_1 від 01.11.2017 року про проведення слідчого експерименту без участі захисника, яка написана обвинуваченим власноручно (т. 1 а.м. 178);

- протоколу огляду предметів від 01.11.2017 року із фототаблицею, згідно яких проведено огляд ножа загальною довжиною 23 см., довжина клинка 12 см., ширина від найменшої 3 мм до найширшої 22 мм., кросівок чорного кольору, штанів чоловічих, жилетки балонової, темно синього кольору, яка в декількох місцях розірвана по швах, які добровільно видав ОСОБА_1 01.11.2017 по місцю свого проживання в АДРЕСА_2 , відповідно до власноручно написаної заяви (т.1 а.с.180-182,161).

       Аналіз наведених доказів в їх сукупності з доказами, на які маються посилання у вироку суду, свідчить про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження і його дії за ч.2 ст. 121 КК України судом першої інстанції кваліфіковано правильно, а тому доводи сторони захисту про необхідність кваліфікації його дії за ст. 118 КК України, оскільки обвинувачений захищався від неправомірних дій потерпілого ОСОБА_3 який напав на нього та наносив удари, не узгоджуються з встановленими обставинами вчинення злочину.

Так, право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього певних умов, визначених законом. Такими відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України є будь-які дії особи, безпосередньо спрямовані на заподіяння негайної та невідворотної істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, і у зв`язку з цим вимагають свого негайного відвернення або припинення.

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме: прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у випадку необхідної оборони, а й при перевищенні її меж.

У тому випадку, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання заподіяти шкоди потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.

Доводи обвинуваченого  ОСОБА_1  про те, що він оборонявся від нападу потерпілого та перевищив межі необхідної оборони, спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Так в своїх показаннях суду обвинувачений ОСОБА_1 зазначав, що коли він доходив до хвіртки - на нього напав потерпілий та наніс удар по голові від чого він впав на землю, а потерпілий продовжував наносити йому удари у різні частини тіла, він побачив на землі ніж, який взяв і почав ним наносити удари потерпілому. Тобто між обвинуваченим та потерпілим відбувалась боротьба.

З дослідженого в ході судового розгляду судом першої інстанції протоколу огляду місця події від 01.11.2017 вбачається , що в ході проведення огляду на території домоволодіння по АДРЕСА_3 будь-яких слідів боротьби не зафіксовано.

Крім того, з переглянутого в суді першої інстанції та повторно – під час апеляційного розгляду відеозапису слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 , проведеного на наступний день після зазначених подій, вбачається , що ОСОБА_1 не вказував про будь-яку боротьбу між ним та потерпілим ОСОБА_3 , а пояснив, що прийшов до потерпілого за горілкою, потерпілий йому відмовив та відштовхнув його, в результаті чого він впав, пошкодив ліве коліно та праву руку, коли піднімався - дістав з сумки ножа, яким наніс удари в живіт.

З висновку експерта № 05-7-02/461 вбачається, що при проведенні судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, які б могли вказувати на можливу боротьбу чи самооборону не виявлено.

       Згідно даних довідки лікаря Христинівської центральної районної лікарні від 01.11.2017 у ОСОБА_1 були виявлені тілесні ушкодження у виді забитої рани лівого колінного суглобу, пальців правої руки. (т.1 а.м.162)

Виявлені тілесні ушкодження у обвинуваченого ОСОБА_1 не узгоджуються з його показаннями про те, що потерпілим ОСОБА_10 наносились йому удари в голову та різні частини тіла, оскільки крім забитої рани лівого колінного суглобу та пальців правої руки, жодних інших тілесних ушкоджень у нього виявлено не було.

Колегія суддів вважає, що в ході судового розгляду кримінального провадження як судом першої, так і апеляційної інстанції, версія обвинуваченого про те, що він захищався від неправомірних дії потерпілого ОСОБА_10 не знайшла свого об`єктивного підтвердження, а тому розцінюється як обраний ним спосіб захисту та намагання в такий спосіб уникнути кримінальної відповідальності.

       За обставинами кримінального провадження, що об`єктивно підтверджені доказами, обвинувачений ОСОБА_1 наніс потерпілому ОСОБА_10 удари ножем в грудну клітку, область живота (черевну порожнину), що не заперечується і самим обвинуваченим. Між такими протиправними діями обвинуваченого та їх наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень від яких наступила смерть потерпілого ОСОБА_3 існує прямий причинний наслідковий зв`язок. Спрямованість ударів ножем в життєво важливі органи – грудну клітку та живіт потерпілого свідчить про те, що обвинувачений ОСОБА_1 усвідомлював суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачав можливість настання наслідків у виді спричинення шкоди здоров`ю потерпілого, в тому числі тяжких тілесних ушкоджень.

Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що дії потерпілого за своїми об`єктивними ознаками не могли створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди обвинуваченому, які б у зв`язку з цим викликали невідкладну необхідність у нанесенні ОСОБА_10 трьох ударів ножем в життєво важливі органи (грудну клітку, передньої черевної стінки), який обвинувачений після вчинення злочину приніс до себе додому, а в подальшому видав працівникам поліції - як знаряддя вчинення злочину. Отже, вважати, що обвинувачений ОСОБА_1 , завдаючи потерпілому удари ножем у життєво важливий орган, перебував у стані необхідної оборони та діяв з перевищенням її меж, підстав немає.

       При цьому, кримінальне провадження не містить будь-яких доказів, що вказують на наявність реальної загрози для обвинуваченого або інших осіб з боку потерпілого ОСОБА_10 , більш того, сторона захисту не надала таких доказів при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Дії, передбачені ст.118 КК України, а саме вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, яке органом досудового розслідування обвинуваченому не інкримінується, вчиняється лише умисно. Даних про те, що обвинувачений ОСОБА_11 бажав настання для потерпілого негативних наслідків саме у виді смерті, не встановлено. Разом із тим, виходячи з фактичних обставин, умисел ОСОБА_11 при завданні ударів ножем  потерпілому охоплювався настанням тілесних ушкоджень, у тому числі й тяжких. Тому діяння ОСОБА_11 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК України, тобто за наслідками, які фактично настали.

       Таким чином, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, є правильними, а доводи апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника такі висновки не спростовують.

       Посилання обвинуваченого ОСОБА_1 на те, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про виклик та допит в судовому засіданні свідка ОСОБА_12 , покази якої, на його думку, мають значення для правильного вирішення справи, оскільки вона могла підтвердити той факт, що на його куртці були порізи від ножа, колегія суддів вважає необгрунтованими.

       З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції відмовився від допиту свідка обвинувачення ОСОБА_12 , оскільки він її явку протягом тривалого часу в судове засідання не міг забезпечити, обвинувачений клопотав про її допит, але судом в допиті даного свідка йому було відмовлено. Під час апеляційного розгляду з врахуванням позиції захисту щодо скасування вироку та призначення нового судового розгляду обвинувачений та його захисник не наполягали на допиті вказаного свідка апеляційним судом.

       Обвинувачений ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на те, що показання свідка ОСОБА_12 мають істотне значення для прийняття вірного рішення у даній справі, оскільки вказаний свідок можливо могла бачити та підтвердити наявність порізу на його куртці, яка була на ньому в день вчинення злочину, і який, як він стверджує зробив ножем потерпілий під час нападу на нього, так як балонову куртку без рукав – «жилетку» ( як про це він зазначає в своїй заяві від 1.11.2017, а.с.161) працівникам поліції він видавав у її присутності.

       Твердження обвинуваченого ОСОБА_1 про наявність порізу на куртці – спростовується матеріалами кримінального провадження, а саме: протоколом огляду предметів від 01.11.2017, відповідно до якого було оглянуто жилетку балонову темно-синього кольору, добровільно видану обвинуваченим ОСОБА_1 , яка була розірвана по швах в декількох місцях, жодних даних про те, що на ній маються порізи в даному протоколі не зазначено. Як вбачається з вищезгаданої заяви обвинуваченого жодної іншої куртки він працівникам поліції не видавав.

       З огляду на викладене колегія суддів вважає, що матеріали кримінального провадження не містять будь-яких даних, які б свідчили про наявність у потерпілого ОСОБА_3 ножа, та нанесення ним ушкоджень обвинуваченому ОСОБА_11 , протоколом огляду предметів від 01.11.2017 не зафіксовано різаних ушкоджень на куртці – жилетці, тому, показання свідка ОСОБА_12 , яка не була очевидцем вчинення злочину, не можуть мати важливого значення та вплинути на законність прийнятого рішення по даній справі.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Божка О.А. про необхідність визнання недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту за участі ОСОБА_1 , оскільки дана слідча дія була проведена з порушенням права обвинуваченого ОСОБА_1 на захист, без участі захисника, є безпідставними.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 01.11.2017 обвинуваченим ОСОБА_1 власноручно була написана заява про проведення слідчого експерименту за його участі без захисника (т. 1а.м.178). При цьому матеріали кримінального провадження не містять об`єктивних даних про те, що вказана заява обвинуваченим була написана після проведення вказаної слідчої дії, протилежного не надано і стороною захисту.

При проведенні вказаної слідчої дії, яка фіксувалась за допомогою відеозапису, обвинувачений ОСОБА_1 добровільно, послідовно розповів та показав яким чином, він спричинив потерпілому ОСОБА_10 тілесні ушкодження. При цьому жодних заяв, клопотань про необхідність залучення захисника або про порушення його права на захист ОСОБА_1 не заявляв.

Переглянутий в суді апеляційної інстанції відеозапис слідчого експерименту за участі обвинуваченого ОСОБА_1 не містить будь-яких обставин, які б свідчили про тиск або примушування з боку працівників поліції до надання обвинуваченим ОСОБА_1 вигідних для органу досудового розслідування показань, як про це зазначає обвинувачений в своїй апеляційній скарзі.

Також в ході апеляційного розгляду не знайшли свого об`єктивного підтвердження доводи обвинуваченого про порушення органом досудового розслідування вимог ст. 52 КПК України, яка визначає підстави для обов`язкового залучення захисника до участі у справі.

За результатами апеляційного розгляду, колегією суддів не встановлено порушень вимог ст.ст. 22,94 370, 374 КПК України, як про це зазначає захисник в своїй апеляційній скарзі, оскільки вирок суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення, надано оцінку всім зібраним доказам та обставинам кримінального провадження, з точки зору належності допустимості та взаємозв`язку.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону органом досудового розслідування та судом першої інстанції при розгляді даного кримінального провадження, які б слугували підставами для скасування чи зміни вироку суду, колегією суддів не встановлено.

З врахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних вимог обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Божка О.А. про скасування вироку суду та призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції, так як істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, передбачених ст. 412 КПК України, які відповідно до ст. 415 КПК України є підставами для скасування вироку суду та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, обвинуваченим та захисником в апеляційній скарзі не наведено та апеляційним судом не встановлено.

При призначенні покарання ОСОБА_1 районний суд достатньо виконав вимоги ст.ст. 65,66,67 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу винного, який має постійне місце проживання та реєстрації, його відношення до скоєного, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, характеристику з місця проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позицію потерпілої щодо необхідності призначення обвинуваченому максимального покарання, позицію обвинуваченого щодо невизнання своєї вини, за відсутності пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, обґрунтовано призначив ОСОБА_1 покарання в межах ч. 2 ст. 121 КК України у виді 9 років позбавлення волі.

Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання у виді 9 років позбавлення волі відповідає принципу індивідуалізації призначення покарання та вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, належним чином мотивоване, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

З огляду на зазначене, колегія суддів, вважає, що вирок районного суду є законним і обґрунтованим , підстави, передбачені ст. 409 КПК України, для його скасування чи зміни – відсутні.

       На підставі викладеного та керуючись ст. 405, 407, 409, 412, 415 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

       Апеляційні скарги адвоката Божка О.А. та обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення.        

       Вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 11 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_1 – залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий

Судді