ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/23/19Головуючий по 1 інстанції

Справа № 707/1359/16-ц Категорія: 310000000 Смоляр О.А.

Доповідач в апеляційній інстанції

Нерушак Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2019 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: :

Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач)

Суддів Вініченка Б.Б., Єльцова В. О.

За участю секретарів Анкудінова О. І., Винник І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - адвокат Дмитрик С. В.

відповідач - ОСОБА_2 ;

представник відповідача - адвокат Грищенко Л. О.;

особи, які подали апеляційну скаргу - позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Смоляра О.А. 22.01. 2018 року о 14 год. 25 хв. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та поділу майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, -

в с т а н о в и в :

08 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позов до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та поділу майна.

Позивач ОСОБА_1 в обґрунтовування позовних вимог вказує, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 лютого 1994 року, який було розірвано рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 вересня 2014 року. Від шлюбу неповнолітніх дітей немає. За період шлюбу сторони побудували новий дім з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 13.02.2008 року, виданого виконавчим комітетом Червонослобідської сільської ради Черкаського району.

Позивач вважає вказаний житловий будинок з надвірними спорудами, який введений в експлуатацію в період шлюбу, спільною сумісною власністю подружжя, тому будинок підлягає розподілу згідно до ст. 70 СК України по 1/ 2 частині між подружжям ОСОБА_2.

Згідно інвентаризації вартість вказаного домоволодіння становить 201050 гривень.

Після розірвання шлюбу домовленостей щодо поділу майна не досягнуто, тому позивач просив суд визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 . Поділити домоволодіння, що є спільною сумісною власністю: виділити ОСОБА_1 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 та виділити ОСОБА_2 1/ 2 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

10 листопада 2016 року позивач ОСОБА_1 подав суду заяву про зміну та доповнення позовної заяви, в якій просив суд визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 та поділити домоволодіння, що є спільною сумісною власністю: виділити ОСОБА_1 1/ 2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 і виділити ОСОБА_2 1/ 2 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 .

10 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.

В обґрунтовування позовних вимог ОСОБА_2 вказує, що спірний будинок було побудовано силами її батьків, ще до укладення шлюбу. Фактично в житловому будинку завжди проживали та проживають її батьки, а оформлений будинок на неї. ОСОБА_2 зазначає, що всі матеріали на будівництво були придбані її батьками та їй подаровані. Також батьками оплачувались всі будівельну роботи. Під час шлюбу з ОСОБА_1 будинок було лише введено в експлуатацію, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Черкаської районної ради народних депутатів № 62 від 18.04.1991 року про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 .

18 липня 1991 року було виготовлено та погоджено план забудови земельної ділянки. Після чого почалося будівництво будинку, яке проводилося силами батьків ОСОБА_2 , оскільки всі будівельні матеріали та оплата робіт будівельників були за кошти покійного батька ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , що можуть підтвердити свідки.

06 квітня 1994 року було виготовлено ЧОБТІ схематичний план на житловий будинок, в якому уже було відображено збудований житловий будинок. ОСОБА_2 зазначає, що будинком користувались її батьки, спочатку як дачею, так як проживали у м. Черкаси, а потім в 1996-1997 роках переїхали проживати на постійне місце проживання у будинок, де були зареєстровані. Лише 09 липня 2006 року було оформлено акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом садибного житлового будинку, господарських споруд до експлуатації, в якому комісією вказано, що будівництво розпочато у 1991 році і закінчено в 1994 році. Тому вважає, що в неї наявні всі допустимі докази, які підтверджують її особисту приватну власність на спірний будинок, який не є спільною сумісною власністю подружжя.

За таких обставин, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею, ОСОБА_2 , право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 понесені судові витрати. Викликати та допитати свідків згідно вказаного переліку у зустрічній позовній заяві.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та поділу майна - задоволено частково.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільною сумісної власності на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 .

У решті позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили рішення в апеляційному порядку, подавши апеляційні скарги ОСОБА_2 20 лютого 2018 року, а ОСОБА_1 26 лютого 2018 року.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, ОСОБА_2 вказує, що рішення суду незаконне, висновки суду не відповідають обставинам справи, постановлене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права. Скаржник ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції безпідставно вважав відповідним та доведеним факт, що за час шлюбу сторони за спільні кошти побудували новий жилий будинок, а висновки суду, що житловий будинок є об`єктом спільної сумісної власності є надуманими та безпідставними. Скаржник посилається, що матеріали справи не містять жодного доказу, що позивач ОСОБА_1 вкладав кошти у будівництво будинку. ОСОБА_2 вказує, що будинок був введений в експлуатацію в період шлюбу, але побудований був за кошти її батьків до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 в лютому 1994 року. Тому будинок не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою власністю того з подружжя, за особисті кошти якого майно придбано. ОСОБА_2 вказує, що із рішення суду першої інстанції не вбачається, на підставі яких доказів суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову. У рішенні суду відсутні належні мотиви обрахунку часток сторін, тому не вбачається, чому саме суд визначив частку позивача як 1/3 частину. Скаржник вважає, що всі перелічені обставини є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та поділ майна і задовольнити в повному обсязі зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконне, прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що вказане домоволодіння сторони будували як до шлюбу, так і після укладення шлюбу. Також не було враховано, що час набуття права власності на будинок, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі і судом першої інстанції при поділі майна не було дотримано принципу рівності часток подружжя. ОСОБА_1 посилається, що не згідний, із поданими відповідачем запереченнями та посиланнями у зустрічному позові, поясненнями під час судових засідань, де відповідач постійно наголошувала, що будинок побудований виключно за кошти її батьків, оскільки будівельні матеріали оплачувались батьком, як і будівельні роботи проводились за кошти батьків відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_1 вказує, що ним не заперечується, що батьки ОСОБА_2 приймали активну участь у будівництві будинку, але вважає це нормальним явищем, коли батьки допомагають своїм дітям, тому батьки допомагали не конкретно дочці, а їх сім`ї .

Тому ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду частково, як незаконне, прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 Поділити домоволодіння по АДРЕСА_1 , що є спільною сумісною власністю, виділивши ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/ 2 частині зазначеного домоволодіння, а в іншій частині рішення суду залишити в силі.

21 березня 2018 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1 . Вх. № 3061/18 вх.

ОСОБА_1 зазначає у відзиві, що спірне домоволодіння є їх спільною сумісною власністю, яка набута ними під час шлюбу. Після його повернення із закордонного відрядження з Республіки Кіпр, де він проходив службу у Посольстві СССР в Республіці Кіпр, із серпня 1993 року сторони стали проживати однією сім`єю до одруження у м. Черкаси, у період із серпня 1993 року по 10 січня 1995 року вели спільне господарство. ОСОБА_2 запропонувала йому побудувати дім в с. Червона Слобода, він погодився, оскільки мав кошти для будівництва, так як отримував зарплату у інвалюті, під час проходження служби за кордоном. ОСОБА_1 вказує, що після прийняття пропозиції ОСОБА_2 щодо будівництва будинку, прийняв активну участь у будівництві домоволодіння у АДРЕСА_1 , а саме : купляв будівельні матеріали та здійснював будівельні роботи.

У відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність апеляційної скарги ОСОБА_2 , що спотворює фактичні обставини.

03 квітня 2018 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 від ОСОБА_2 . Вх. № 3639/18 вх.

ОСОБА_2 у відзиві зазначає, що згідно матеріалів справи, станом на момент укладення шлюбу між сторонами в лютому 1994 року, житловий будинок був готовий на 78 %, що підтверджується довідкою ЧОБТІ. Зокрема, було проведено парове опалення, підведена електрика, свердловина, не готовими були лише господарські будівлі. Також вважає, що позиція ОСОБА_1 , щодо права спільної сумісної власності подружжя у своїх доводах ґрунтується лише на ідеї, та не підтверджена доказами. Крім того, вона вважає, що ОСОБА_1 не надано жодних доказів, які підтверджували б його участь в купівлі будівельних матеріалів та здійсненні будівельних робіт. Зокрема, зазначає відповідач, що позивачем не вказана сума коштів, які були ним вкладені у будівництво спірного домоволодіння.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції без задоволення, а її апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задовольнити в повному обсязі зустрічний позов ОСОБА_2 .

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року скасовано.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та поділ майна - відмовлено.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Вирішено питання судових витрат ( а. с. 123 -128 т.3).

Не погоджуючись із постановою Апеляційного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року, ОСОБА_1 оскаржив дану постанову до суду касаційної інстанції, подавши касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції ( а. с. 188 - 192 т.3).

13 червня 2019 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, в зазначеній справі визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Василенко Л. І. і члени в колегії суддів - Єльцов В. О., Карпенко О. В. ( а. с. 194 т.3).

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2019 року справу призначено до розгляду на 03 липня 2019 року на 10 год. 00 хв. ( а. с. 195 т.3).

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 03 липня 2019 року зупинено провадження у справі у зв`язку з клопотанням ОСОБА_2 ( а. с. 225 -227 т.3).

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» апеляційний суд Черкаської області ліквідовано, утворено Черкаський апеляційний суд.

Відповідно до ч. 5 ст. 31 ЦПК України у разі ліквідації суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом.

26 липня 2019 року розпочав свою роботу Черкаський апеляційний суд, у зв`язку з чим суду була передана для розгляду вказана цивільна справа.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями через систему документообігу суду визначено для розгляду суддю (суддю-доповідача) Черкаського апеляційного суду Нерушак Л.В. та членів в колегії суддів Вініченка Б.Б., Єльцова В.О. ( а. с. 240 т.3).

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року дану справу прийнято до провадження судді Нерушак Л. В. ( а. с. 241 - 242 т.3).

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року відновлено апеляційне провадження у даній цивільній справі ( а. с. 1-2 т.4).

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін та їх представників, які з`явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 та апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вищевказаним вимогам закону.

Вирішуючи спір, і постановляючи рішення про часткове задоволення позову про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та поділу майна, часткове задоволення зустрічного позову про визнання майна особистою власністю, суд першої інстанції мотивував рішення та виходив із того, що під час шлюбу сторони побудували жилий будинок за час шлюбу та на спільні кошти, тому будинок є об`єктом спільної сумісної власності. Судом першої інстанції встановлено, що будинок частково збудований до одруження сторін в лютому 1994 року, що підтверджується показаннями свідків та наявними в матеріалах справи накладними і копіями квитанцій про придбання будівельних матеріалів для будівництва будинку. Суд, враховуючи всі обставини справи та докази, прийшов до висновку при визначенні часток сторін в спірному житловому будинку, що частка позивача ОСОБА_1 в житловому будинку становить 1/ 3 частину, а відповідно частка відповідача ОСОБА_2 становить 2/ 3 частини. За таких обставин, суд визнав право власності за кожним із подружжя на вказані та визначені судом частки.

Суд послався у рішенні, що в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, яка покладає обов`язок на кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, зі сторони ОСОБА_2 суду не було надано об`єктивних та переконливих доказів, які б надавали можливість у судовому порядку визнати спірний будинок її особистою приватною власністю, а також визнати за позивачем ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/ 2 частину будинку.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та вимогам норм матеріального права повністю, оскільки наявні в матеріалах справи докази та встановлені судом обставини не дають підстав для висновку, що судом вірно визначено частки подружжя у розподілі спільної сумісної власності - житлового будинку, тому рішення суду не може залишатись в силі, так як ухвалено з порушенням вимог закону, на що звернув увагу і суд касаційної інстанції, тому підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб сторони набули права власності на спірний об`єкт.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 лютого 1994 року, який зареєстровано відділом реєстрації актів громадянського стану Черкаського міськвиконкому актовий запис № 310, що підтверджується даними копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 (т.1.а.с. 11).

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 вересня 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. В рішенні суду вказано, що сім`я розпалась в 2010 році, та з березня 2010 року сторони не проживають разом, спільного господарства не ведуть ( а. с. 12 т. 1).

Згідно рішення Виконавчого комітету Черкаської районної ради народних депутатів № 62 від 18 квітня 1991 року ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 . У рішенні в п.1 вказано : дозволити громадянину ОСОБА_2 будівництво індивідуального житлового будинку, жилою площею 600 кв. м. і господарських споруд для особистого підсобного господарства в АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 500 кв. м., виділеної рішенням зборів членів колгоспу / зборів уповноважених наказом дирекції радгоспу / від 21 травня 1990 року № 156 ( а. с. 66 т.1).

Із плану забудови земельної ділянки від 18 липня 1991 року забудовник ОСОБА_2 вбачається, що виготовлено та погоджено план забудови земельної ділянки площею 0, 10 га по АДРЕСА_1 . Площа ділянки виправлена на підставі довідки сільської ради с. Червона Слобода за № 2080 від 31.07. 1991 року ( а. с. 67 т.1).

06 квітня 1994 року було виготовлено ЧОБТІ схематичний план на житловий будинок по АДРЕСА_1 . Готовність будинку складала 78 % згідно даних довідки від 15 квітня 1994 року № 342 ( а. с. 68 , 159 т.1).

Згідно з даними Акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом садибного житлового будинку, господарських споруд до експлуатації від 09.07.2006 року комісія в присутності забудовника ОСОБА_2 оглянула, пред`явлені до здачі будівлі по АДРЕСА_1 та встановила, що будівництво розпочато у 1991 році, закінчено у 1994 році. Житловий будинок має 2 поверхи, підвал, складається із 5 житлових кімнат, вітальні кухні, санвузла, кладової, веранди, тамбура загальною площею 223, 7 кв. м. Площа забудови 171, 9 кв. м., господарські будівлі сарай - 41,1 кв. м. Висновки комісії : з відхиленням від виданого будівельного паспорту. Рішення комісії : розташований житловий будинок «А-1» ( надвірні споруди) громадянки ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 готовий до експлуатації. Цей акт є основа для реєстрації об`єкта приватної власності у відповідних органах згідно встановленого порядку. ( а. с. 69 т. 1).

ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 13.02.2008 року, виданого Виконавчим комітетом Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області є власником житлового будинку площею 223,7 кв. м., з надвірними спорудами гараж, ІІ Б, сарай ІІ В, погріб Г, огорожа 1-2, колодязь І, житлова площа 134, 2 кв. м. по АДРЕСА_1 ( а. с. 197 т.1).

Із матеріалів справи вбачається, що у грудні 1994 року подружжя ОСОБА_2 отримали згідно ордеру трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , в якій сторони постійно проживали під час шлюбу, були зареєстровані за вказаною адресою. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 грудня 2011 року сторонами встановлено порядок користування даною квартирою.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції між сторонами виник спір про розподіл майна, а саме: спірного житлового будинкупо АДРЕСА_1 , яке позивач ОСОБА_1 вважає спільною сумісною власністю подружжя, набутою під час проживання однією сім`єю в період шлюбу. Відповідач ОСОБА_2 , вважає, що даний спірний будинок є її особистою приватною власністю, оскільки дозвіл на його будівництво будинку був отриманий нею в 1991 році, будівництво проводилось протягом 1991- 1994 років, що підтверджується наданими відповідачем доказами про придбання будівельних матеріалів, тому будівництво було закінчено в 1994 році до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 . Отже, за позивачем ОСОБА_1 не може бути визнано право власності на 1/ 2 частину будинку, вважає відповідач ОСОБА_2 , оскільки будинок був побудований до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 .

У зв`язку з недосягненням згоди щодо розподілу спірного будинку позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та поділ майна, а відповідач ОСОБА_2 , заперечуючи проти позовних вимог позивача, подала до суду зустрічний позов про визнання майна особистою приватною власністю.

За правилом статті 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, та вказано, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Стаття 62 СК України передбачає можливість перетворення за певних умов правового режиму майна, яке належало одному з подружжя, із об`єкта права особистої власності в об`єкт права спільної сумісної власності. Підставою для цього є спільні грошові кошти і (або) трудові затрати дружини і чоловіка або затрати другого з подружжя.

Згідно роз`яснення пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина 3 статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Отже, спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи та зазначалось вище судом у постанові, земельна ділянка для будівництва будинку та дозвіл на будівництво були надані відповідачу ОСОБА_2 19.04. 1991 року, погоджено план забудови 18.07. 1991 року, а згідно довідки ЧОБТІ від 06.04. 1994 року станом на квітень 1994 року готовність будинку складала 78 %.

Однак, шлюб між сторонами зареєстровано 24 лютого 1994 року, а будівництво розпочалось та тривало до реєстрації шлюбу між сторонами, тому твердження позивача ОСОБА_1 в позові та доводах апеляційної скарги, що будівництво розпочалось під час перебування сторін у шлюбі, не відповідають фактичним обставинам справи, суперечать наявним у справі доказам, які підтверджено письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Отже, спірні правовідносини, які виникли між сторонами щодо поділу майна подружжя, визначення часток у спільній сумісній власності подружжя, на період будівництва спірного будинку регулюються нормами КпШС України, які підлягають застосуванню, з врахуванням, що вказані норми закону діяли до 01 січня 2004 року.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, або з інших поважним причин не мав самостійного заробітку.

Статтею 23 КпШС України встановлено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

У відповідності до ст. 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках, суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Виходячи з вище викладеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що сімейним законодавством, яке діяло в період до січня 2004 року, яким є КпШС України, норми якого необхідно враховувати та застосовувати до даних спірних правовідносин, приймаючи до уваги початок будівництва будинку, готовність якого на період укладення шлюбу була 78 % , та у акті державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом садибного житлового будинку, господарських споруд до експлуатації від 09.07.2006 року встановлено, що будівництво розпочато у 1991 році, закінчено у 1994 році.

Тому встановлення судом обставин, що будівництво проводилось відповідачем ОСОБА_2 з 1991 року до лютого 1994 року, тобто до реєстрації шлюбу між сторонами є беззаперечним, оскільки були отримані всі дозволи на будівництво, придбані будівельні матеріали, що підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а саме квитанціями про оплату будівельних матеріалів, які датовані 1991 -1993 роками, на яких вказано замовника будівельних матеріалів, якими є лише відповідач ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), її батько ОСОБА_11 , навіть колишній чоловік в першому шлюбі ОСОБА_12 .

Матеріали справи не містять жодного письмового доказу на підтвердження, що позивач ОСОБА_1 в період до реєстрації шлюбу приймав участь у будівництві будинку до лютого 1994 року, ним було придбано певні будівельні матеріали чи оплачено роботу працівників, які займалися будівництвом даного спірного будинку.

Згідно до ст.24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Відповідно до ст. 25 КпШС України виникнення спільної сумісної власності подружжя на роздільне майно, що їм належало, передбачено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно до частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або а порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до вимог ст. 24 КпШС України за відповідачем ОСОБА_2 слід визнати право власності на 78 % будинку по АДРЕСА_1 .

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що до 27 липня 1993 року, відповідач ОСОБА_2 , на той час ОСОБА_2 , перебувала у шлюбі з ОСОБА_12 , який був розірваний 27 липня 1993 року, що підтверджується даними свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого 15.02. 1994 року Соснівським райвідділом ЗАГС м. Черкаси актовий запис № 630 ( т. 2 а. с. 154 ).

Позивач ОСОБА_1 також перебував в іншому шлюбі, який був розірваний, що вбачається із пояснень, наявних в матеріалах справи. ОСОБА_1 не звертався із вимогами до суду на підставі ст. 25 КпШС України, якою передбачено, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Він наполягає, що будинок був побудований під час перебування сторін у шлюбі, тому вважає, що його частка становить 1/ 2 частину будинку, яку і просить виділити йому при розподілі спільного сумісного майна подружжя.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності, якщо майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї внаслідок ведення ними спільного господарства, побуту, спільного бюджету, або якщо інше не встановлено письмовою угодою сторін.

За таких обставин, враховуючи, що будівництво будинку було розпочато в 1991 році та тривало до реєстрації шлюбу позивача ОСОБА_1 з відповідачем, продовжувалось сторонами після реєстрації шлюбу в лютому 1994 року, то слід прийняти до уваги вимоги ст. ст. 16, ст. 17 Закону України «Про власність» , який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, оскільки суди повинні виходити з того, що спільною сумісною власністю є не лише майно подружжя, нажите під час шлюбу, а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї.

Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір щодо поділу майна, набутого до 01 січня 2004 року, особами, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі, суд повинен перевірити не лише обставини спільного проживання сторін у справі, а й обставини, що спірне майно було придбано чи побудовано сторонами внаслідок спільної праці та за спільні кошти. Сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін. Частка спірного майна визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного із сторін, в тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю. Оскільки позивачем ОСОБА_1 не надано доказів щодо його участі у будівництві будинку до реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 ні його особистою працею, ні коштами, вкладеними в будівництво будинку, то 78 % готовності будинку дають підстави суду для висновку, що не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо рівності часток, та визнання за ним права власності на 1/2 частину будинку з господарськими спорудами.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що вказане домоволодіння сторони будували як до шлюбу, так і після укладення шлюбу, та, що час набуття права власності на будинок, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі і судом першої інстанції при поділі майна не було дотримано принципу рівності часток подружжя, не знайшли свого підтвердження належними доказами в повному обсязі в матеріалах справи, оскільки із матеріалів справи не вбачається, що, за встановлених судом обставин справи, частки сторін є рівними, тому вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню.

Застосовуючи норму ст. 60 СК України, та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти, або спільна праця подружжя.

Правова природа набуття права власності на новобудову відрізняється від набуття права власності на інше майно, оскільки новобудова може бути здійснена за рахунок інших осіб, у тому числі й за рахунок батьків, а прийнята в експлуатацію вже під час укладення шлюбу.

Визначення частки права власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведення будівлі у період шлюбу.

Як вбачається із матеріалів справи будинок був прийнятий в експлуатацію комісією згідно акту від 09.07. 2006 року, на що звертає увагу позивач ОСОБА_1 , але саме прийняття комісією будинку та висновок комісії про готовність будинку до експлуатації, отримання свідоцтва про право власності на будинок відповідачем 13.02. 2008 року не дають підстав визнати, що позивач набув права власності на половину будинку з господарськими спорудами лише тому, що будинок був зданий в експлуатацію та отримано свідоцтво про право власності значно пізніше в період шлюбу, ніж побудований спірний будинок.

Матеріалами справи встановлено, що будівництво спірного будинку здійснювалось за участі відповідача ОСОБА_2 та її батьків, позивача ОСОБА_1 , який наполягає, що приймав участь у будівництві будинку з господарськими спорудами, а факт участі позивача у будівництві підтверджується показаннями свідків, знайомого позивача та сусідів.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що будинок частково збудовано до одруження сторін, що підтверджується показаннями свідків та матеріалами справи : копіями накладних та квитанцій про придбання будівельних матеріалів на ім`я відповідача ОСОБА_2 та її батьків, тому колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, оскільки лише 22 % будинку з господарськими спорудами є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу між сторонами.

Згідно даних технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 08 серпня 2006 року наявні побудовані будівлі, які відсутні на схематичному плані від 06 квітня 1994 року, і які були зведені під час шлюбу позивача та відповідача, а саме: прибудовано тамбур ІІІ площею 2,8 кв. м, гараж, сарай, колодязь, що підтверджується копією плану земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 08 серпня 2006 року ( а. с. 32-37 т. 1).

У схематичному плані від 24.03.1994 року і оціночному акті, від 24.03.1994 року, вказано жилий будинок, веранда, сіни, ганок. В додатку до схематичного плану, а саме : абрис і ескіз жилого будинку відображено розмір кімнат першого і другого поверхів. Вказаний схематичний план, абриз і ескіз відповідають даним технічного паспорта від 08.08.2006 року. Порівнюючи схематичний план від 24.03.1994 року і технічний паспорт від 08.08.2006 року можливо прийти до висновку, що за період із 24.03.1994 року ( один місяць після укладення шлюбу) до 08.08.2006 року в жилому будинку прибудовано тамбур ІІІ площею 2, 8 кв. м., гараж, сарай, колодязь.

З огляду на вищевказані обставини, колегія суддів апеляційного суду не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спірний житловий будинок набуто сторонами у період шлюбу, оскільки згідно даних довідки № 342 від 15 квітня 1994 року, виданої КП ЧООБТІ зазначено, що готовність будинку складала 78 % ( а. с. 159 т.1), тому за період перебування сторін у шлюбі ними лише добудовувався спірний будинок, а позивачем ОСОБА_1 не були спростовані доводи, що весь будинок був побудований сторонами у період шлюбу.

Разом з тим, слід зазначити, що вимоги відповідача ОСОБА_2 за зустрічним позовом про визнання будинку особистою приватною власністю, не підлягають задоволенню в повному обсязі, а лише частковому задоволенню, оскільки нею не доведено, що після реєстрації шлюбу з позивачем, лише за її особисті кошти було закінчено будівництво та проведено всі необхідні роботи щодо облаштування будинку, оскільки сторони в цей період перебували у шлюбі, мали спільний бюджет.

Колегія суддів вважає, що слід визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на 22% спірного будинку з господарськими спорудами, а за ОСОБА_2 визнати право особистої приватної власності на 78 % спірного домоволодіння.

Відповідно до вимог ст. 60 СК України, у разі поділу майна, що є спільною сумісною власністю кожна із сторін має право на 11 % спірного будинку, отже необхідно за ОСОБА_2 визнати право власності на 89 % спірного будинку з господарськими спорудами, а за ОСОБА_1 визнати право власності на 11% будинку з господарськими спорудами. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на майно припиняється.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладені норми права, обставини справи, наявні в матеріалах справи належні, допустимі докази, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції, та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та поділ майна та часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на 22% домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності 78 % домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 11 % домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 89 % домоволодіння по АДРЕСА_1 .

В задоволенні інших позовних вимог сторін відмовити. Припинити право спільної сумісної власності на будинок.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, змінює розподіл судових витрат.

Однак, апеляційний суд, приймаючи до уваги, що апеляційні скарги та позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково за обома позовами, і позивачем і відповідачем подавались апеляційні скарги, за які сплачувався судовий збір, то судові витрати, понесені сторонами за сплату судового збору та інші судові витрати сторін, слід покласти на сторони, тобто понесені судові витрати залишаються за кожною із сторін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року скасувати, прийняти нову постанову.

ПозовОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та поділ майна - задовольнити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на 22% домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності 78 % домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 11 % домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 89 % домоволодіння по АДРЕСА_1 .

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Судові витрати, понесені сторонами, покласти на сторони.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законом.

Головуючий Нерушак Л.В.

Судді Вініченко Б. Б.

Єльцов В. О.