Справа № 357/15241/15-к 

                           Провадження по справі № 1-кп/367/145/2019

 

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18грудня 2019року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді:                             ОСОБА_1 ,

суддів                                     ОСОБА_2 ,

                                        ОСОБА_3 ,

при секретарі:                                 ОСОБА_4 ,

за участю прокурора                             ОСОБА_5 ,

захисників                                 ОСОБА_6 ,

                                        ОСОБА_7 ,

обвинувачених                             ОСОБА_8 ,

                                        ОСОБА_9 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ірпінського міського суду Київської області кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 12015110030003107 від 01.08.2015 року по обвинуваченню:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Біла Церква Київської області, українця, громадянина України, не працюючого, з середньою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, -

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Душанбе Республіки Таджикистан, українки, громадянки України, з середньою освітою, не працюючої, не заміжньої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року, точної дати судом не встановлено, ОСОБА_9 разом із ОСОБА_8 прийшла за місцем проживання ОСОБА_8 в кв. АДРЕСА_3 , де перебувала ОСОБА_10 .. На ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з приводу ревнощів, щодо проживання однією сім`єю з ОСОБА_8 між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , виникла сварка, під час якої ОСОБА_9 та ОСОБА_10 почали ображати одна одну. В подальшому до вказаної кімнати зайшов ОСОБА_8 , який почав підтримувати ОСОБА_9 в її діях та також ображати ОСОБА_10 , при цьому, зачинивши вхідні двері до квартири на замок та вийнявши ключ з замка. Під час вказаної сварки у ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виник єдиний злочинний намір, спрямований на умисне, протиправне позбавлення життя ОСОБА_10 .. Реалізовуючи свій намір, ОСОБА_8 з використанням малозначного приводу та з мотивів помсти, викликаної відмовою потерпілої покинути житло ОСОБА_8 та тривалих неприязних відносин, які виникли на ґрунті крадіжок грошей потерпілою ОСОБА_10 з його кишень, звалив ОСОБА_10 на диван та почав наносити удари руками по голові та тілу останньої, а також здавлювати руками її шию з метою позбавити життя. Про намір позбавити життя ОСОБА_10 ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_9 , яка підтримала останнього в його діях. Для позбавлення життя ОСОБА_10 ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи при цьому настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_10 , дав ОСОБА_9 до рук ніж, який знаходився в квартирі та з метою доведення єдиного з ОСОБА_9 умислу, спрямованого на позбавлення життя ОСОБА_10 , вказав нанести ним удар по тілу ОСОБА_10 .. ОСОБА_9 взявши до рук ножа, діючи з мотивів ревнощів, що виникли через те, що ОСОБА_10 проживала разом із ОСОБА_8 , за попередньою змовою з ОСОБА_8 узгодивши з ним свої дії, спрямовані на умисне, протиправне позбавлення життя ОСОБА_10 , на ґрунті неприязні, яка виникла під час сварки нанесла останній три удари ножем у живіт. Переконавшись в тому, що ОСОБА_10 не подає будь-яких ознак життя, бажаючи приховати сліди скоєного злочину, ОСОБА_8 загорнув тіло ОСОБА_10 у простирадло та виніс з будинку, а потім скинув до колодязя, який знаходився на території домоволодіння АДРЕСА_4 . Внаслідок спільних умисних протиправних дій ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . ОСОБА_10 заподіяно тілесні ушкодження: три колото-різані рани на животі, рана на голові в лобній області справа, рана в скуловій області справа, перелом ріжка під`язикової кістки справа, повний перелом ріжка щитоподібного хряща справа, неповний перелом ріжка щитоподібного хряща зліва, від яких ОСОБА_10 померла на місці.

Вищевказаними діями, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вчинили злочин, передбачений п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України не визнав і суду пояснив, що з ОСОБА_9 познайомився, ще коли та перебувала в дитячому будинку. Після того, він проживав спільно з нею приблизно 2,5 роки у своїй квартирі по АДРЕСА_4 . Остання періодично втікала з дому після конфліктів, але потім поверталася. Наприкінці 2014 року ОСОБА_9 знову пішла з дому і зникла, а він приблизно в березні 2015 року випадково познайомився з ОСОБА_10 і, запросив її до себе та почав з нею проживати у своєму будинку. Пізніше у 2015 році (коли саме - не пам`ятає) ОСОБА_9 зателефонувала йому і сказала, що хоче забрати свої документи, що залишились у нього. Того ж дня увечері, близько 20 год., вони зустрілися з ОСОБА_9 та її матір`ю ОСОБА_11 біля магазину «Сільпо» по вул. Гетьманській і утрьох пішли до нього додому. По дорозі до дому вони з ОСОБА_9 примирилися. Коли близько 21 год. вони прийшли до його будинку, побачили, що ОСОБА_10 сиділа п`яна у кімнаті на дивані. Він повідомив останній, що ОСОБА_9 його жінка і сказав, що тепер буде жити з нею, а ОСОБА_10 сказав уходити з його будинку. Проте ОСОБА_10 покидати його будинок відмовилась. У цей час до нього прийшов ОСОБА_12 , який приніс горілку і удвох з ОСОБА_11 став розпивати її в іншій кімнаті. Під час розпиття горілки ОСОБА_10 обурилась, що їй ніхто не наливав спиртного, і почала нецензурно лаятися, продовжуючи при цьому сидіти на дивані у кімнаті. Це, у свою чергу, обурило ОСОБА_8 і він, вирішив заспокоїти ОСОБА_10 та пішов до неї. Окрім цього, його також обурило те, що остання неодноразово крала у нього гроші з кишень його одежі. Підійшовши до ОСОБА_10 він наніс їй приблизно два удари (ляпаси) рукою по щоках. Після цього він схопив ОСОБА_10 за шию і надавив рукою на сонну артерію з тим, щоб «виключити» останню. Здавлював шию доки тіло потерпілої розслабилося і тільки тоді відпустив її. Після чого він, покинув ОСОБА_10 на дивані та пішов до кімнати, де знаходились ОСОБА_12 та ОСОБА_11 і продовжив з ними сидіти та спілкуватись. Потім, ОСОБА_8 зайшов знову до кімнати де перебувала ОСОБА_10 та побачив, що остання мертва та не подає жодних ознак життя. Після чого він завернув її тіло у покривало і виніс його на подвір`я, де кинув до колодязя. Ствердив, що не може пояснити як трапилось, що ОСОБА_10 померла, і що наміру позбавляти останню життя у нього не було. Він лише надавив рукою на сонну артерію на шиї потерпілої з тим, щоб на деякий час її «виключити», а коли побачив, що та розслабилась  відпустив її. Також, зазначив, що під час того, як він наносив удари та придушував потерпілу, ОСОБА_9 знаходилась на кухні разом із своєю мамою та ОСОБА_12 і нічого не знала про те, що відбувалось у кімнаті між ним та потерпілою. Крім того, зазначив, що в той час ОСОБА_9 стало погано та вона виходила на вулицю подихати свіжим повітрям. Визнав себе винним за ч. 1 ст. 115 КК України. Також, в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 цивільний позов заявлений потерпілою ОСОБА_13 в повному обсязі. Просив його строго не карати. 

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_9 свою вину у пред`явленому їй обвинуваченні за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України не визнала і суду пояснила, що до події дійсно два з половиною роки співмешкала з ОСОБА_8 , з котрим познайомилась ще під час перебування в дитячому будинку, коли їй виповнилось 17 років. Вони проживали удвох в будинку ОСОБА_8 .. Останній випивав і на цьому ґрунті часто бив її, тому вона періодично тікала з дому, але потім поверталась. Наприкінці 2014 року ОСОБА_8 черговий раз побив її, і вона знову пішла від нього та вирішила більше не повертатися до останнього. Приблизно чотири місяці проживала зі своєю матір`ю ОСОБА_11 в с. Трушках. У квітні 2015 року, точної дати не пам`ятає, приїхала з матір`ю до м. Білої Церкви і, зателефонувавши ОСОБА_8 , сказала, що хоче забрати свої документи, які залишила у нього. Цього ж дня ввечері, близько 18 год., вони з матір`ю зустрілися з ОСОБА_8 біля магазину «Сільпо» по вул. Гетьманській і утрьох пішли до нього додому. По дорозі до дому вони з ОСОБА_8 примирилися. Коли близько 20 год. прийшли до його будинку ОСОБА_10 сиділа п`яна у кімнаті на дивані і розмовляла з ОСОБА_12 .. Вона відразу зрозуміла, що остання живе з ОСОБА_8 .. ОСОБА_8 представив її ОСОБА_10 , як свою жінку і сказав, що тепер буде жити з нею, а ОСОБА_10 сказав уходити з його будинку. Проте остання продовжувала сидіти на дивані. Після цього вони пішли до іншої кімнати і там ОСОБА_12 та її матір ОСОБА_11 удвох стали вживати горілку, яку приніс ОСОБА_12 .. ОСОБА_10 обурилась, що їй ніхто не наливав спиртного, і продовжуючи сидіти на дивані у кімнаті, почала нецензурно лаятися. ОСОБА_8 це не сподобалось і він, обурившись поведінкою ОСОБА_10 , а також тим, що остання неодноразово крала у нього гроші з кишень його одежі, пішов її заспокоювати, прикривши за собою двері та наказавши їм сидіти в кімнаті і мовчати. В цей час ОСОБА_9 стало погано та подальші події вона не пам`ятає. Зазначила лише, що коли вона прийшла до тями та вийшла на вулицю бачила як ОСОБА_8 виніс з будинку тіло ОСОБА_10 , загорнуте у покривало, та кинув у колодязь, який знаходився на подвір`ї. Цивільний позов потерпілої визнала частково, просила суд задовольнити його в частині моральної шкоди в сумі 50 тисяч гривень.

 

Незважаючи на не визнання своєї вини обвинуваченими, у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, їх провина у вчинені злочину підтверджується доказами, дослідженими судом в судовому засіданні. 

 

Так, допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_13 , суду пояснила, що зимою-весною 2015 року її донька ОСОБА_10 проживала у ОСОБА_8 та періодично приходила до неї або телефонувала, а десь у квітні 2015 року вона втратила зв`язок з донькою. Дізнавшись через знайомих номер телефону ОСОБА_8 вона зателефонувала останньому, однак той сказав, що якогось дня за ОСОБА_10 приїхав чорний «джип» і вона кудись поїхала на ньому, і що більше він її не бачив. Також, потерпіла повідомила, що з цього приводу мала телефонну розмову з ОСОБА_9 , яка в грубій формі повторила слова ОСОБА_8 та вимагала їх не турбувати. А 01.08.2015 року труп її доньки було виявлено в колодязі на подвір`ї належного ОСОБА_8 домоволодіння. При цьому потерпіла стверджувала, що її донька жодних проблем з здоров`ям не мала, і що остання періодично вживала алкогольні напої, однак не зловживала ними. Цивільний позов до обвинуваченніх підтримала у повному обсязі.

Вказані показання потерпілої, являються логічними та послідовними, в судовому засіданні було встановлено, що вона ніколи не була особисто знайома з обвинуваченою ОСОБА_9 та не перебувала з нею в будь-яких відносинах, також не мала неприязних відносин із ОСОБА_8 , за таких підстав суд не вбачає підстав для визнання даних показань недостовірними та неправдивими.

 

Крім показань потерпілої, вина обвинувачених у вчиненні злочину передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України підтверджується показами свідків, які будучи безпосередньо допитаними, у судовому засіданні у відповідності до вимог положень § 3 Глави 28 КПК України, зокрема, з урахуванням положень ст. 352 КПК України, та попередженими про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, підтвердили обставини, які підлягають встановленню відповідно до змісту ст. 91 КПК України, у тому числі й в частині часу, місця та способу вчинення кримінального правопорушення та осіб, що вчинили вказаний злочини.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 , суду пояснив, що приблизно перед «Пасхою» 2015 року він прийшов до квартири ОСОБА_8 , щоб вжити алкогольні напої. Прийшов до ОСОБА_8 приблизно о 16-17 год., в квартирі в той момент знаходилась одна ОСОБА_10 , яка сиділа на дивані. Тілесних ушкоджень він на ній не бачив та остання на стан здоров`я не скаржилася. Зазначив, що він спілкувався з ОСОБА_10 до приходу ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 .. Після чого, ОСОБА_8 наказав ОСОБА_12 та ОСОБА_11 піти до іншої кімнати та закрив двері до кімнати на гачок. Потім, перебуваючи в іншій кімнаті разом із ОСОБА_11 , ОСОБА_12 чув як за дверима кімнати, де перебували ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , розпочався конфлікт між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з одного боку та ОСОБА_10 з іншого. Під час даного конфлікту вони сильно кричали та як зрозумів свідок, даний конфлікт виник на грунті ревнощів ОСОБА_9 та раптово виниклих неприязних стосунків ОСОБА_8 .. В ході сварки свідок чув, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виганяли ОСОБА_10 , а остання відмовлялася уходити. Конфлікт тривав приблизно 10-20 хв.. Свідок повідомив, що коли даний конфлікт затих, до кімнати одразу зайшли ОСОБА_8 та ОСОБА_9 при цьому ОСОБА_8 сказав  «Все готова». Після чого, ОСОБА_8 попросив про допомогу у ОСОБА_12 , щоб заховати тіло у кар`єрі у селі Піщана. Однак, свідок відразу вийшов до іншої кімнати, де побачив ОСОБА_10 , яка лежала на дивані, звісивши ноги на підлогу, а на її обличчі була кров. Після чого він перевірив пульс останньої та не побачивши інших ознак життя, свідок зрозумів, що ОСОБА_10 померла. Злякавшись він підійшов до вхідних дверей у будинок та побачив, що вони замкнені на замок, попросив ОСОБА_8 , щоб той відчинив двері надвір. Вийшовши на вулицю він одразу побіг додому. Після чого до ОСОБА_8 він більше не приходив, оскільки боявся за своє життя.

В судовому засіданні, також, було допитано ОСОБА_14 в якості свідка, який суду пояснив, що ОСОБА_10 він декілька раз бачив, але не спілкувався, вона в той час проживала у ОСОБА_8 .. Приблизно з травня місяця 2015 року, протягом 2 місяців, він проживав у ОСОБА_8 .. Так, під час проживання з ОСОБА_8 останній забороняв користуватись криницею, що знаходиться на подвір`ї домоволодіння ОСОБА_8 сказавши, що хтось накидав до криниці «дохлих котів», тому воду з криниці не можна використовувати, тому воду носили від колонки. Після того, як свідок ОСОБА_14 , вже не проживав у будинку ОСОБА_8 , точної дати він не пам`ятає, але це було приблизно за два тижні до виявлення тіла ОСОБА_10 , ОСОБА_14 прийшов до ОСОБА_8 для того, щоб вжити алкогольні напої. Так, він разом із ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вживали алкогольні напої, а коли алкоголь закінчився ОСОБА_14 дав гроші ОСОБА_8 та попросив, щоб той сходив за горілкою. Після того, як ОСОБА_8 пішов до магазину, ОСОБА_9 сказала, що вона «штрикала» ножем жінку бо її попросив це зробити ОСОБА_8 тому що та жінка ображала ОСОБА_8 , ОСОБА_9 взяла ніж та вбила її ударами в живіт. Після чого, ОСОБА_8 , викинув тіло вбитої жінки у криницю, що в дворі його будинку. Однак, свідок, зазначив, що він не повірив ОСОБА_9 , оскільки сприйняв цю інформацію як п`яні балачки. Натомість ОСОБА_9 у підтвердження своїх слів підняла частину покриття на дивані, на якому вони сиділи та показала свідку плями бурого кольору та сказала, що це кров вбитої жінки. Разом із тим, свідок все одно не повірив ОСОБА_9 , оскільки вважав, що це не правда, тому що ОСОБА_9 була п`яна. Плями, які показувала ОСОБА_9 він сприйняв як плями від вина.

Допитана в судовому засіданні судмедексперт ОСОБА_15 підтвердила свій висновок щодо неможливості, через різко виражені гнильні зміни на трупі, встановити причину смерті ОСОБА_10 , однак при цьому фактично виключила інші причини смерті ОСОБА_10 , окрім механічної асфіксії шляхом удушення. Ствердила, що під час судово-медичної експертизи будь-яких ознак хвороб, від яких могла померти ОСОБА_10 , не було виявлено; що від втрати крові остання померти не могла; що будь-які інші тілесні ушкодження, виявлені на трупі ОСОБА_10 під час СМЕ, окрім перелому під`язикової кістки та під`язикового хряща, не могли спричинити смерть останньої; що перелом під`язикової кістки та перелом під`язикового хряща не могли виникнути при падінні до криниці, оскільки ці ушкодження заподіяні шляхом здавлювання шиї з двох сторін обмежено контактуючими поверхнями, в даному випадку - пальцями ОСОБА_8 , і що ОСОБА_9 наносила ОСОБА_10 удари ножем коли та була жива та наносила їх у живіт, де містяться життєво важливі органи. 

Так, аналізуючи зміст показів свідків та експерта, суд визнає їх належними, оскільки вони підтверджують обставини, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, та обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також не вбачає підстав для визнання їх недостовірними та недопустимими, враховуючи, що останні отримані у порядку встановленому КПК України.

Викликана в судове засідання свідок сторони обвинувачення ОСОБА_11 , яка є матір`ю обвинуваченої ОСОБА_9 в судовому засіданні скористалася правом наданим їй ст. 63 Конституції України, а саме правом відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім`ї.

 

Крім того, незважаючи на не визнання своєї вини обвинуваченими ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України їх винність у вчиненому злочині підтверджується доказами, дослідженими судом в судовому засіданні, зокрема:

- протоколом огляду місця події від 01.08.2015 року, під час якого у колодязі, розташованому на подвір`ї домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , де було виявлено труп ОСОБА_10 з ознаками насильницької смерті, а також фототаблицею та планом-схемою до вказаного протоколу; 

- протоколом проведення слідчого експерименту за участі обвинуваченої ОСОБА_9 від 02.08.2015 року, з якого вбачається, що під час проведення вказаного слідчого експерименту ОСОБА_9 на місці події, у присутності захисника та понятих, показала, що на початку квітня 2015 року, вона, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_3 , нанесла два удари ножем у черевну порожнину ОСОБА_10 , оскільки це їй наказав зробити ОСОБА_8 , і що після цього ОСОБА_10 померла, а її тіло ОСОБА_8 викинув до розташованого на подвір`ї вказаного домоволодіння колодязя, а також дослідженими судом додатками до вказаного протоколу у виді DVD-диску з відеозаписом зазначеної слідчої дії;

- висновком судово-медичного експерта № 395 від 28.09.2015 року, відповідно до якого: при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_10 знайдено наступні ушкодження: три рани на животі (№№ 1, 2, 3); дві рани на голові (рана № 4 в лобній області справа, рана №5 в скуловій області справа), перелом ріжка під`язикової кістки справа, повний перелом ріжка щитоподібного хряща справа, неповний перелом ріжка щитоподібного хряща зліва, закритий перелом лівого стегна в нижній третині, перелом поперекового відділу хребта; труп гр. ОСОБА_10 знаходиться у стані різко виражених гнильних змін; із-за різко виражених гнильних змін установити причину смерті ОСОБА_10 не представляється можливим. Не виключена можливість настання смерті в період вказаний в постанові (квітень 2015 року), про що свідчить наявність пізніх трупних явищ (жировіск); три колото-різані рани (№№ 1, 2, 3) на животі заподіяні гострими предметами, не виключена можливість виникнення їх від дії одностороннє-гострого колюче-ріжучого предмету типу клинка ножа, які не проникали в черевну порожнину. Характер реактивних змін в м`яких тканинах навколо цих ран дає змогу вважати, що виникли вони за життя потерпілої протягом однієї години до моменту настання смерті і мають ознаки легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я; рана (№ 4) в лобній області справа, рана (№ 5) в скуловій області справа заподіяні тупими предметами і мають ознаки легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я. Характер клітинної реакції навколо них не дає змоги встановити зажиттєвий чи посмертний характер її походження; характер реактивних змін в м`яких тканинах навколо переломів під`язикової кістки та щитоподібного хряща не дає можливості встановлення зажиттєвого чи посмертного виникнення їх. Як правило закритий перелом під`язикової кістки має ознаки тяжких тілесних ушкоджень по критерію як небезпечні для життя за наявності загрозливих для життя явищ, які в даному випадку підтвердити або спростувати не представляється можливим, згідно правил визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (Наказ МОЗ України № 6 від 17 січня 1996 року); з найбільшою вірогідністю закритий перелом стегна та перелом поперекового відділу хребта могли виникнути при падінні в колодязь після настання смерті потерпілої, що не виключає судово-гістологічна експертиза; локалізація та характер тілесних ушкоджень виявлених у ОСОБА_10 дають змогу вважати, що виникли вони не менше ніж від восьми точок прикладення сили; при судово-токсилогічній експертизі в м`язі стегна трупа знайдено 1,75 проміле етилового спирту.

- протоколом одночасного допиту осіб від 05.08.2015 року, відповідно до якого даний допит проводився між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та фіксувався на відеокамеру. Відеозапис даної слідчої дії був записаний на комп`ютерний диск, який був досліджений судом, в ході даної слідчої дії жоден з обвинувачених не заперечував нанесення ОСОБА_9 ударів ножем у живіт потерпілої, після того, як ОСОБА_8 придушував останню за горло, та перебування обвинувачених під час цього разом в кімнаті, де перебувала потерпіла. 

- висновком судово-психіатричної експертизи № 366 від 26.08.2015 року, згідно якого обвинувачена ОСОБА_9 на психічне захворювання не страждає, у неї відмічаються судомні напади в анамнезі. Під час скоєння інкримінованих їй дій ОСОБА_9 могла усвідомлювати свої дії та керувати ними, у стані фізіологічного афекту не перебувала. Під час проведеного обстеження ознак психічного захворювання у неї не виявлено. Вона може у даний час усвідомлювати свої дії та керувати ними. Примусових заходів медичного характеру не потребує.

- висновком судово-психіатричної експертизи № 368 від 26.08.2015 року, згідно якого обвинувачений ОСОБА_8 під час скоєння інкримінованих йому дій на психічне захворювання не страждав, у стані фізіологічного афекту не перебував, а перебував у стані простого алкогольного сп`яніння, тому міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Під час проведеного обстеження ознак психічного захворювання у нього не виявлено. Він може у даний час усвідомлювати свої дії та керувати ними. Примусових заходів медичного характеру не потребує;

- висновком судово-психіатричної експертизи № 369 від 26.08.2015 року, який робився на основі одночасного допиту між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .. З даного висновку експерта вбачається: процес пояснень, наданих ОСОБА_8 під час одночасного допиту із застосуванням відеозапису має наступні індивідуально-психологічні особливості: увага активна протягом всієї процедури допиту та слідчого експерименту. Емоційний фон загалом рівний, настрій суттєво не пригнічений. Періодично уникає зорового контакту. Відповіді періодично нещирі, ухильні, намагається применшити ступінь своєї причетності до інкримінованих йому дій, перекласти відповідальність на ОСОБА_9 .. При уточнюючих запитаннях дає змістовні відповіді. Наявна цілеспрямованість до співпраці. Комунікативна діяльність характеризужться загалом психологічною конгруентністю, тобто такою, що свідчить про відсутність у нього на той період внутрішньо суперечливих моделей (схем мислення) власної поведінки стосовно пояснень ним особливостей обставин подій, про які він повідомляє. Вказані особливості є психологічною підставою, що дозволяє визнати поведінку ОСОБА_8 як самостійну. Ознак психологічного впливу (чи тиску) з боку вербального (мовного) та невербального (інтонаційного, жестово-знакового) під час комунікативного процесу не визначено. Усі запитання були поставленні ОСОБА_8 мали переважно уточнюючий характер. Інтонації поставлених запитань були рівні, вони не містять емоційного залучення. Побудова допиту давала можливість ОСОБА_8 відповідати у вільному темпі і довільній формі. Під час допиту із застосуванням відеозапису ознак фантазування у ОСОБА_8 не виявлено.

- висновком судово-психіатричної експертизи № 367 від 26.08.2015 року, який робився на основі допиту ОСОБА_9 та одночасного допиту між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .. З даного висновку експерта вбачається: процес пояснень, наданих ОСОБА_9 під час допиту 01.08.2015 року та під час одночасного допиту 05.08.2015 року із застосування відеозапису має наступні індивідуально-психологічні особливості: увага активна протягом всієї процедури допиту та слідчого експерименту. Емоційні прояви періодично лабільні, настрій дещо пригнічений. Періодично уникає зорового контакту. Відповіді періодично нещирі, ухильні, намагається применшити ступінь своєї причетності до інкримінованих їй дій, звинувачує спільника в психологічному тиску на неї. Наявна спрямованість до співпраці зі слідчим, адвокатом та спеціалістом. Комунікативна діяльність ОСОБА_9 під час вищевказаних слідчих дій характеризується психологічною конгруентністю, тобто такою, що свідчить про відсутність у нього на той період внутрішньо суперечливих моделей (схем мислення) власної поведінки стосовно пояснень ним особливостей обставин подій, про які вона повідомляє. Вказані особливості є психологічною підставою, що дозволяє визнати її поведінку самостійну. Ознак психологічного впливу (чи тиску) з боку вербального (мовного) та невербального (інтонаційного, жестово-знакового) під час комунікативного процесу з боку учасників, які були присутні під час допиту в якості підозрюваної та під час одночасного допиту на ОСОБА_9 не визначено. Усі запитання, які були поставленні, мали переважно уточнюючий характер. Інтонації поставлених запитань були рівні, вони не містять емоційного залучення. Побудова допиту та слідчого експерименту дає можливість відповідати у вільному темпі і довільній формі. На представлених відеозаписах під час допиту та одночасного допиту ознак фантазування не виявлено. Виявлена схильність ОСОБА_9 до мотивації своєї поведінки під час скоєння інкримінованих їй дій психологічним тиском на неї з боку ОСОБА_8 

- протоколом проведення слідчого експерименту за участі обвинуваченого ОСОБА_8 , під час якого ОСОБА_8 на місці події у присутності захисника та понятих добровільно відтворив обстановку та обставини зазначеної події, детально розповів про обставини виникнення конфлікту між ним та ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , показав кімнату і місце в будинку, де він спочатку наніс ОСОБА_10 удари руками по обличчю, а потім здавлював руками її шию, місце де він потім побачив ОСОБА_9 з ножем у руці, а також розповів про те, як переконавшись у тім, що ОСОБА_10 мертва, загорнув її труп у покривало, виніс його з хати на подвір`я і кинув у колодязь, показав яким чином виносив труп і кидав його до колодязя, а також дослідженими судом додатками до вказаного протоколу у виді DVD-диску з відеозаписом зазначеної слідчої дії;

- висновком судово-медичного експерта № 407-395 від 19.10.2015 року, з якого вбачається, що не виключена можливість виникнення перелому під`язикової кістки у ОСОБА_10 за обставин, вказаних підозрюваним ОСОБА_8 під час слідчого експерименту 12.10.2015 року.

 

Досліджені безпосередньо в судовому засіданні докази суд оцінює в їх сукупності за критеріями належності та допустимості. За критерієм належності, закріпленим у ст. 85 КПК України, суд вважає всі досліджені докази належними, допустимими, стабільними, послідовними, логічними, узгодженими один з одним, отримані без порушень прав та свобод людини, у законний спосіб, їм надана правильна юридична оцінка та не має підстав їм не довіряти.

Разом із тим, статтею 84 КПК України встановлено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Оцінюючи досліджені докази надані стороною обвинувачення за критерієм допустимості судом встановлено наступне.

В статті 86 КПК України зазначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Судом встановлено, що не всі надані прокурором докази отримані у порядку, встановленому КПК України.

Відповідно дост.240КПК України,з метоюперевірки іуточнення відомостей,які маютьзначення длявстановлення обставинкримінального правопорушення,слідчий,прокурор маєправо провестислідчий експериментшляхом відтвореннядій,обстановки,обставин певноїподії,проведення необхіднихдослідів чивипробувань. За необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста. Під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.

Так, згідно зі ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку чи іншого володіння особи.

Відповідно до ст. 234 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи за результатами розгляду відповідного клопотання слідчого, погодженого з прокурором, або прокурором.

Разом із тим, судом встановлено, що під час проведення такої слідчої дії як слідчий експеримент, а саме слідчий експеримент за участі обвинуваченої ОСОБА_9 , який проводився 02.08.2015 року, слідчими було виявлено та вилучено два фрагменти диванного покриття з слідами бурого кольору, фрагмент наволочки подушки з дивана, які було запаковано до паперових конвертів, які в подальшому були визнані речовими доказами та які були об`єктами експертних досліджень, однак таке вилучення на думку суду не ґрунтується на вимогах закону, зокрема КПК України, оскільки вилучення предметів, які містять на думку слідства сліди злочину, неможливе під час такоє слідчої дії, як слідчий експеримент, а можливе лише під час огляду місця події або обшуку приміщення, а в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості щодо проведення таких слідчих дій 02.08.2015 року в квартирі обвинуваченого ОСОБА_8 , до, під час або ж після проведення слідчого експерименту. При цьому, в матеріалах справи міститься Заява обвинуваченого ОСОБА_8 в якій останній не заперечує щодо проведення саме слідчого експерименту у квартирі, власником якої є ОСОБА_8 , інших дозволів, зокрема на огляд або обшук житла останнім та слідчим суддею не надавались. 

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд визнає таку слідчу дію як вилучення двох фрагментів диванного покриття з слідами бурого кольору, фрагменту наволочки подушки з дивана, як проведену з порушенням порядку, встановленого КПК України, та визнає такі речові докази недопустимими.

Крім того, у рішенні по справі «Гефген проти Німеччини» Європейський суд з прав людини для описання доказів, отриманих із порушенням встановленого порядку, сформував доктрину «плодів отруєного дерева», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж.

У рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.

Також, у рішеннях по справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» Європейський суд з прав людини застосував різновид доктрини «плодів отруйного дерева», яка полягає в тому, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не були б отримано, якби не було отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до переконання, що протокол огляду предмету від 25.09.2015 року, речовий доказ у виді двох фрагментів із дивану та фрагмент наволочки зі слідами крові, вилучені за місцем проживання підозрюванного ОСОБА_8 висновок експерта № 276 від 18.09.2015 року, також є недопустимим доказами.

Разом із тим, на думку суду посилання сторони захисту, щодо необхідності визнання недопустимим доказом наданого прокурором суду в якості доказу обвинувачення DVD-R-диска з відеозаписом слідчого експерименту від 02.08.2015 року за участі обвинуваченої ОСОБА_9 у зв`язку з тим, що в ході досудового розслідування вказаний диск до матеріалів кримінального провадження не долучався як додаток до протоколу проведення слідчого експерименту і стороні захисту та іншим учасникам кримінального провадження не відкривався, є безпідставним.

Відповідно до вимог ст. 103 КПК України процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися у протоколі; на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії. У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі (ст. 104 КПК України). Запис, здійснений за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів, є невід`ємним додатком до протоколу. Відкриття матеріалів іншій стороні відбувається після закінчення досудового розслідування у порядку, визначеному ст. 290 КПК України, та передбачає ознайомлення сторін кримінального провадження з усіма доказами, які наявні у учасників провадження.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, а саме з п. 38 Протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 21.10.2015 року, стороною обвинувачення зазначені вимоги закону було дотримано. Зокрема, обвинуваченим та їх захисникам були відкриті протоколи про результати проведення слідчих дій, в тому числі слідчих експериментів, додатками до яких є диски. Тобто, відповідно до вимог КПК, результат фіксації процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів долучається до протоколу слідчої дії і є його невід`ємною частиною. Відкриттю підлягає доказ цілком, а не його частина.

При цьому, з матеріалів провадження вбачається, що сторона захисту була ознайомлена з даним протоколом та жодних зауважень або клопотань не висловлювала.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 не визнав свою провину у пред`явленому обвинувачені, щодо вчинення вбивства потерпілої за попередньою змовою, групою осіб, оскільки зазначив, що душив та наносив удари потерпілій лише він, ОСОБА_9 участі в цьому не приймала та не вчиняла відносно потерпілої жодних протиправних дій, при цьому ОСОБА_8 не бажав настання смерті ОСОБА_10 , а тому визнав свою провину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Обвинувачена ОСОБА_9 в судовому засіданні взагалі заперечували свою будь-яку участь у побитті потерпілої та умисному заподіянні їй смерті, а лише визнала факт приховування нею вчинення ОСОБА_8 вбивства потерпілої.

Втім, суд вважає вищевказані показання обвинувачених надуманими, та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, та протирічать здобутим органами досудового слідства і дослідженим судом доказам та спростовуються показами свідків, які викладені вище, висновками проведених у справі судово-медичних експертиз. Вказані пояснення обвинувачених, на думку суду, використовувалися з метою уникнути покарання за вчинене, в якості способу захисту від пред`явленого обвинувачення.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 115 КК умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. 

Склад злочину, передбачений частиною другою статті 121 КК, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом - завданням тілесних ушкоджень. Умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК) є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини. 

Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи. 

Характерною ознакою прямого умислу є також бажання настання злочинного наслідку, що був задуманий, щодо матеріальних злочинів, і бажання вчинення злочинного діяння - щодо формальних злочинів. У такого роду бажанні знаходить своє вираження вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини. Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності із свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 умисно душив та наносив удари по голові потерпілої зваливши її на диван, при цьому перестав наносити удари лише після того як зрозумів, що остання втратила свідомість, а ОСОБА_9 , яка знаходилась в цей момент поруч з ОСОБА_8 , та потерпілою, нанесла останній три удари ножем по тулубу. Після чого, ОСОБА_8 загорнув тіло потерпілої ОСОБА_10 у простирадло та виніс з будинку, а потім скинув до колодязя, а ОСОБА_9 була очевидцем даних подій. При цьому, поведінка обвинувачених після вчинення злочину не свідчила про їх намір надати будь-яку допомогу потерпілій та протягом 3-4 місяців останні не повідомляли правоохоронним органам про вчинений ними злочин, до тих пір поки вони не були виявлені працівниками поліції під час проведення слідчо-розшукових дій.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що такі дії та поведінка обвинувачених свідчать про реалізацію свого спільного злочинного умислу, спрямованого на умисне вбивство потерпілої з метою його доведення, спрямованого на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_10 , яка була живою, ОСОБА_8 почав душити та бити її, а ОСОБА_9 нанесла декілька ударів ножем по тулубу потерпілої, доки остання не перестала подавати ознак життя, спричинивши їй тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких вона померла, а потім з метою приховування вчиненого ними злочину ОСОБА_8 виніс труп ОСОБА_10 та скинув у колодязь.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 2 від 7 лютого 2003 року « Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи`для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), суди повинні детально досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного.

Крім того, умисне вбивство визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115), якщо у позбавленні життя потерпілого брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи. Кожна з осіб, які з умислом на вбивство завдали потерпілому поранення, незалежно від того, яке з поранень виявилося безпосередньою причиною смерті потерпілого, повинні відповідати за умисел на вбивство як співвиконавці.

Співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватися також ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо було заподіяно смерть потерпілого, але, будучи об`єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попередньою змовою, до таких дій можуть бути віднесені: а) застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; б) подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співвиконавцем (застосування до потерпілого фізичного чи психічного насильства, зв`язування його чи утримання в той час як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті, тощо); в) усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається або може допомогти жертві, відвернення уваги такої особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до жертви; г) надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час вчинення вбивства шляхом передачі зброї, давання порад тощо; д) ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство.

Про наявність між обвинуваченими попередньої змови та умислу на вбивство потерпілої свідчить те, що обвинувачені під час вчинення злочину перебували разом із потерпілою в одному приміщенні квартири, яку ОСОБА_8 зачинив на замок та вийняв ключі, після нанесення останнім ударів руками по голові та тулубу потерпілій, почав її душити допоки остання не втратила свідомість, після чого наказав ОСОБА_9 нанести потерпілій удари ножем та після цього ОСОБА_8 на очах ОСОБА_9 загорнув тіло ОСОБА_10 в простирадло, виніс з квартири та скинув у колодязь, який знаходився у нього у дворі. Дані обставини підтверджуються дослідженими в суді доказами, такими як слідчий експеримент з обвинуваченою ОСОБА_9 , висновками судово-медичних експертиз, які визнані судом допустимим та належним доказом, а також показами допитаних свідків. Таким чином, судом було встановлено, що спричинення смерті потерпілій відбувалось у невеликій кімнаті квартири, де кожен з обвинувачених мав змогу бачити та усвідомлювати дії один одного, погоджувався із ними та продовжував свої протиправні дії, направлені на позбавлення життя потерпілої.

Аналізуючи встановлені судом вищевикладені обставини справи свідчать про умисел обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , який спрямований на умисне заподіяння смерті іншій людині, а саме: вбивство ОСОБА_10 , вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

З урахуванням наведеного, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення дійшов до впевненого висновку, що провина обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального злочину викладеного у вироку суду доведена та їх дії суд кваліфікує за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки вони своїми умисними діями вчинили вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, за попередньою змовою групою осіб.

У відповідності до вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Судом досліджено дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, не одружений, офіційно не працює, у лікаря психіатра на обліку не перебуває, з 2014 року перебуває на обліку у лікаря-нарколога з приводу синдрому залежності від алкоголю, за місцем проживання характеризується негативно.

При визначенні обвинуваченому ОСОБА_8 міри покарання, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує характер та ступінь тяжкості скоєного, що вчинений ним злочин, відноситься, відповідно до ст. 12 КК України, до особливо тяжких злочинів, його роль у вчиненому злочині, а саме, що саме за його ініціативи розпочався конфлікт між потерпілою ОСОБА_10 і обвинуваченими, дані про особу обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання обвинуваченого.

Відповідно до ст. 66 КК України обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_8 судом не встановлено.

Відповідно до ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання судом, також, не встановлено.

З врахуванням всіх обставин справи, суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_8 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме таке покарання буде відповідати принципам та цілям його призначення та буде найбільш необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 слід обчислювати з 01.08.2015 року  з моменту його затримання, зарахувавши йому на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в ред. Закону № 838-VIII від 26.11.2015р.), у строк призначеного покарання строк попереднього ув`язнення.

Судом досліджено дані про особу обвинуваченої ОСОБА_9 , яка раніше не судима, офіційно не працює, у лікаря психіатра та нарколога на обліку не перебуває, за місцем проживання характеризується негативно.

При визначенні обвинуваченій ОСОБА_9 міри покарання, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує характер та ступінь тяжкості скоєного, що вчинений нею злочин, відноситься, відповідно до ст. 12 КК України, до особливо тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченої, її роль у вчиненому злочині, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання обвинуваченої.

Відповідно до ст. 66 КК України обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_9 судом не встановлено.

Відповідно до ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання судом, також, не встановлено.

З врахуванням всіх обставин справи, суд вважає, що обвинуваченій ОСОБА_9 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме таке покарання буде відповідати принципам та цілям його призначення та буде найбільш необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_9 слід обчислювати з 01.08.2015 року  з моменту її затримання, зарахувавши їй на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в ред. Закону № 838-VIII від 26.11.2015р.), у строк призначеного покарання строк попереднього ув`язнення.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до набрання вироком законної сили - залишити без змін.

Процесуальні витрати по даному кримінальному провадженню відсутні.

Крім того, в даному кримінальному проваджені потерпілою ОСОБА_13 заявлено цивільний позов до обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про відшкодування майнової та моральної шкоди, який обвинувачений ОСОБА_8 визнав у повному обсязі, а обвинувачена ОСОБА_9 визнала частково.

При вирішенні цивільного позову потерпілої про відшкодування матеріальної шкоди завданої злочином, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 127, ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

У судовому засіданні позивач заявлений цивільний позов у даному кримінальному провадженні підтримала у повному обсязі, просила задовольнити. Обвинувачений ОСОБА_8 позов потерпілої визнав в повному обсязі, а обвинувачена ОСОБА_9  частково, просила суд задовольнити їх в розмірі 50 тис. грн..

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_13 просила суд стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 матеріальну шкоду в розмірі 4 000, 00 гривень, яка складається з витрат пов`язаних із організацію і проведенням поховання доньки ОСОБА_10 .. В добровільному порядку збитки, завдані злочином не відшкодовувались.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Зважаючи на доведеність вини обвинувачених у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, суд вважає доведеним і факт заподіяння потерпілій моральної шкоди.

Втім, суд вважає, що вимоги потерпілої ОСОБА_13 про стягнення на її користь матеріальних збитків у розмірі 4000 грн., не підлягають до задоволення, оскільки будь-яких доказів на підтвердження вказаних вимог потерпілою не надано.

Вирішуючи позовні вимоги потерпілої про стягнення моральної шкоди, завданої злочином, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях , яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості

При цьому, колегія суддів вирішуючи вищевказані позовні вимоги в цій частині враховує, що визнана у кримінальному провадженні потерпілою ОСОБА_13 є мамою ОСОБА_10 , яку обвинувачені умисно позбавили життя. Потерпіла у кримінальному провадженні втратила близьку людину  єдину дочку, у зв`язку із чим зазнала глибоких душевних страждань. Враховуючі вказані обставини у сукупності, соціальну значимість дитини, яку насильно позбавили життя, для її батьків, характер кримінального правопорушення, порушення звичайного способу життя, колегія суддів виходячи із засад розумності, виваженості, справедливості, вважає обґрунтованим задоволення позовних вимог в частині розміру компенсації моральної шкоди заявленої в цивільному позові на суму 100 000 гривень з кожного обвинуваченого на користь потерпілої.

Речовими доказами суд розпоряджається відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 100, 124, 127, 368, 374-376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити йому покарання у виді 13 (тринадцять) років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 слід обчислювати з 01.08.2015 року  з моменту його затримання, зарахувавши на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в ред. Закону № 838-VIII від 26.11.2015р.), у строк призначеного покарання строк попереднього ув`язнення з 01.08.2015 року до дня набрання вироком законної сили, виходячи з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований до ОСОБА_8 , до набрання вироком законної сили - залишити без змін.

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити їй покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в ред. Закону № 838-VIII від 26.11.2015р.), ОСОБА_9 у строк призначеного покарання зарахувати строк попереднього ув`язнення з 01.08.2015 року до дня набрання вироком законної сили, виходячи з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований до ОСОБА_9 , до набрання вироком законної сили - залишити без змін.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_13 до ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої злочином  задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_13 в рахунок відшкодування завданої злочином моральної шкоди в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілої ОСОБА_13 в рахунок відшкодування завданої злочином моральної шкоди в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок.

В частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_13 4000 (чотири тисячі) гривень  відмовити.

Речові докази по даному кримінальному провадженню - двох фрагментів із дивану та фрагмент наволочки зі слідами крові, вилучені за місцем проживання підозрюванного ОСОБА_8 , які зберігаються у камері схову речових доказів Білоцерківського ВП ГУНП в Київській області, - знищити.

Вирок суду може бути оскаржено учасниками процесу, протягом 30-ти діб з моменту його проголошення, до Київського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги до Ірпінського міського суду Київської області.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційних скарг, якщо такі скарги не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копії вироку після його проголошення вручити негайно обвинуваченим та прокурору.

 

 

 

 

 

       Судді:                                 ОСОБА_1 

 

                                       

                                        ОСОБА_2 

 

                                       

                                        ОСОБА_3