Головуючий суду 1 інстанції - Архипенко А.В.

Доповідач - Луганська В.М.

Справа № 423/127/19

Провадження № 22-ц/810/811/19

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2019 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Луганської В.М.

суддів: Коновалової В.А., Єрмакова Ю.В.

за участю секретаря - Сінько А. І.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку Луганської області цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Попаснянского районного суду Луганської області від 08 серпня 2019 року ухвалене судом у складі судді Архипенко А.В.

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в :

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеними вимогами, в обґрунтування яких вказала, що вона є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у якій зареєстровані позивач, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

З 2010 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 добровільно виїхали у невідомому напрямку за межі території України та не залишили у помешкані особисті речі.

Посилаючись на те, що позивачу важко утримувати будинок, а реєстрація ОСОБА_2 , ОСОБА_3 перешкоджає їй розпоряджатися житлом, отримувати субсидію та призводить до сплати за комунальні послуги в збільшеному розмірі, у зв`язку з чим просила суд визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Попаснянського районного суду Луганської області від 08 серпня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Попаснянского районного суду Луганської області від 08 серпня 2019 року та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідачі виїхали у невідомому напрямку за межі України, особистих речей у будинку не залишили, з позивачем не спілкуються. Відповідачі перешкоджають скаржнику розпоряджатися житлом, отримувати субсидію, що призводить до сплати за комунальні послуги у збільшеному розмірі. ОСОБА_2 є її донькою, ОСОБА_3 є її сином. Звернення скаржника до суду із вимогами про втратившими відповідачів право користування житловим приміщенням є однією із форм захисту її прав як власника.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, про дату, час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином.

В судове засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка учасників сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що позивачем не доведено обґрунтованість заявлених вимог.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи з наступного.

Положеннями частини третьої статті 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частиною першою статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Підстави втрати членом сім`ї власника житла права користування цим житлом передбачені частиною другою статті 405 ЦК України, згідно з якою член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що позивачка є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 (а.с.8).

ОСОБА_2 є дочкою позивача та згідно домової книги зареєстрована у належному позивачу будинку із 30.09.2004 року (а.с. 6).

ОСОБА_3 є сином ОСОБА_2 , який також зареєстрований у помешкані позивачки із 30.09.2004 року

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка посилалася на те, що відповідачі з 2010 року виїхали у невідомому напрямку за межі України, особистих речей у будинку не залишили. Наведене перешкоджає оформленню субсидії та призводить до сплати за комунальні послуги в збільшеному розмірі, тому відповідачів слід визнати таким, що втратили право користування спірним житлом. Інших обґрунтувань позовна заява не містить.

Зміст ст. 405 ЦК України передбачає, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом. Право користування житлом втрачає член сім`ї власника у разі відсутності без поважних причин понад один рік.

Аналізуючи вказану норму, можна дійти висновку, що вона регулює правовідносини між власником житла та членом його сім`ї з приводу користування цим житлом. При вирішенні питання про втрату членом сім`ї власника житла права на користування жилим приміщенням з`ясуванню підлягає як строк його відсутності, так і поважність причини такої відсутності.

До позовної заяви позивачем додано акт обстеження побутових умов, складений депутатом Попаснянської міської ради від 04.12.2018 року.

Із вказаного акту, вбачається, що обставини, які зазначені у акті, а саме, щодо не проживання відповідачів у квартирі та відсутності речей відповідачів у квартирі, встановлені зі слів сусідів.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що наданий акт обстеження житлово-побутових умов позивача не є належним та достатнім доказом, який підтверджує відсутність відповідачів у вказаному житловому приміщенні та поважності причин їх відсутності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем заявлених вимог.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково зазначив у рішенні суду, що не надавши доказів статусу відповідачів позивач не має права на звернення до суду з вимогами відповідно до ст.405 ЦК України або ст.71 ЖК України, однак це не впливає на правильний висновок суду про відмову у задоволенні заявлених вимог позивачу.

Доводи позивача про те, що відповідачі не несуть витрати на утримання будинку, є безпідставними, оскільки позивачем не надано доказів того, які саме витрати нараховуються на утримання будинку та чи зверталася вона до відповідачів з вимогою сплатити ці витрати.

Крім того, посилання позивача, що реєстрація відповідачів створює їй перешкоди отримати субсидію є безпідставними, оскільки відповідно до положень п. 8 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою КМ України від 21 жовтня 1995 р. № 848 житлова субсидія призначається одному із членів домогосподарства, які зареєстровані і фактично проживають в житловому приміщенні (будинку).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції по доводам апеляційної скарги не має.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то із ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 1152, 60 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Попаснянского районного суду Луганської області від 08 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 19 грудня 2019 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Коновалова

Ю.В. Єрмаков