Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 524/9633/14-ц

провадження № 61-23813св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 19 квітня 2016 року у складі судді Кривич Ж. О. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Карпушина Г. Л., Дорош А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

20 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь проценти за час користування грошовими коштами за період з 16 жовтня 2011 року до 22 лютого 2016 року у розмірі 36 495,67 грн.

У лютому 2016 року уточнив свої вимоги та просив стягнути також інфляційні втрати за період прострочення грошового зобов`язання з 11 лютого 2014 року до 22 лютого 2016 року в розмірі 57 056,80 грн, три проценти річних від простроченої суми за період з 11 лютого 2014 року до 22 лютого 2016 року у розмірі 4 050,41 грн.

На обґрунтування своїх вимог зазначав, що рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 16 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 06 жовтня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 517 658,10 грн боргу за договорами позики з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Постановою Верховного Суду України від 27 січня 2016 року рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 16 листопада 2010 року, ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 06 жовтня 2011 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року змінено, зменшено розмір стягнутої суми боргу до 374 317,50 грн.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 23 червня 2014 року, з ОСОБА_2 на його користь стягнуто інфляційні збитки за період з 17 червня 2013 року до 10 лютого 2014 року у розмірі 52 867, 50 грн. та три відсотки річних у розмірі 981,81 грн за період з 16 листопада 2010 року до 10 лютого 2014 року.

Станом на 22 лютого 2016 року борг відповідачем повернуто не було, у зв`язку з чим просив задовольнити позов, посилаючись на норми статті 625 ЦК України, та стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати за період прострочення грошового зобов`язання з 11 лютого 2014 року до 22 лютого 2016 року та три проценти річних від простроченої суми за період з 11 лютого 2014 року до 22 лютого 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 19 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :

- проценти за час користування грошовими коштами за період з 16 жовтня 2011 року до 22 лютого 2016 року у розмірі 36 489,89 грн;

- інфляційні втрати за період прострочення з 11 лютого 2014 року до 22 люютого 2016 року у розмірі 57 056,80 грн,

- три проценти річних за період прострочення з 11 лютого 2014 року до 22 лютого 2016 року у розмірі 4 049,61 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із наявності між сторонами грошових зобов`язань, які ОСОБА_2 належним чином не виконала, що є підставою для стягнення на користь позивача процентів у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, інфляційних втрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов`язання.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 26 грудня 2016 року рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 19 квітня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив судове рішення без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги

У січні 2017 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки, у зв`язку з чим дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Зазначала, що на підставі судових рішень з неї стягнута вся сума боргу на загальну суму 374 317,50 грн. Тобто, є одне грошове зобов`язання, що виникає з судового рішення. Стаття 625 ЦК України регулює зобов`язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошових зобов`язань, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення.

Крім того, вказувала, що вона не була нележаним чином повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

У березні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить залишити без змін оскаржувані судові рішення як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування коштами.

Справу № 524/9633/14-ц витребувано з Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області.

Зупинено виконання заочного рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 19 квітня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року справу № 524/9633/14-ц призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 524/9633/14-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 16 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 06 жовтня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики встановлено факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у борг у ОСОБА_1 , у тому числі за розписками від 20 липня 2007 року, 01 серпня 2007 року, 28 липня 2008 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 517 658,10 грн боргу за договорами позики від 08 жовтня 2004 року, 12 листопада 2004 року, 01 квітня 2006 року, 16 липня 2007 року, 20 липня 2007 року, 01 серпня 2007 року, 28 липня 2008 рокуз урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Постановою Верховного Суду України від 27 січня 2016 року зменшено розмір стягнутої з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу до 374 317,50 грн.

Верховний Суд України виходив із того, що норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Установивши, що між сторонами виникли правовідносини на підставі розписок, за змістом яких ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 у тому числі грошові кошти в іноземній валюті - 32 тис. 900 доларів США, Верховний Суд України зробив висновок про те, що суди помилково застосували до таких грошових зобов`язань положення закону в частині нарахування індексу інфляції, який регулює порядок сплати боргу, визначеного у гривнях, та зменшив розмір стягнутого боргу з 517 тис. 658 грн 10 коп. до 374 тис. 317 грн 50 коп., що складається з боргу в розмірі 66 тис. 415 грн та 32 тис. 900 доларів США, трьох відсотків річних у розмірі 3 тис. 50 доларів США та 3 тис. 554 грн, а також 17 тис. 108 грн інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, визначеного у гривнях.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 23 червня 2014 року, з ОСОБА_2 на його користь стягнуто інфляційні збитки за період з 17 червня 2013 року до 10 лютого 2014 року у розмірі 52 867, 50 грн. та три відсотки річних у розмірі981,81 грн за період з 16 листопада 2010 року до 10 лютого 2014 року.

Станом на 22 лютого 2016 року судові рішення не виконані.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування судового рішення апеляційного суду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно з якою за змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що наявність судового рішення про стягнення боргу не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та має право на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за час його прострочення відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Разом із тим, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 16 жовтня 2011 року до 22 лютого 2016 року у розмірі 36 489,89 грн.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Зазначений висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Укладені між сторонами договори позики не містять умов щодо встановлення процентів за користування позикою після закінчення строку, на який вона надавалась.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення процентів за час користування грошовими коштами є безпідставними.

З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову в частині стягнення процентів за користування позикою на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 16 жовтня 2011 року до 22 лютого 2016 року є помилковими та не ґрунтуються на вимогах закону.

Тому відповідно до статті 412 ЦПК України судові рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення процентів за користування позикою на рівні облікової ставки Національного банку України підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови в цій частині про відмову в позові.

В частині вирішення спору про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до частини другої стаття 625 ЦК України суди правильно застосували норми матеріального закону, тому у цій частині судові рішення є законними і обґрунтованими.

Посилання ОСОБА_2 на те, що про розгляд справи вона не була належним чином повідомлена у суді першої інстанції, що позбавило її можливості подати свої заперечення, заявити клопотання, колегія суддів також відхиляє.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 755/15824/15-ц (провадження № 61-23983сво18) зроблено висновок про те, що «Тлумачення статті 309 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) свідчить, що у суду апеляційної інстанції було відсутнє процесуальне повноваження скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу, а порушення норм процесуального права могли бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувані судові в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування коштами постановлено без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати в з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у позові. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини 1, 2 статті 141 ЦПК України).

Керуючись статтями 141, 400, 411, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 19 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 грудня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 16 жовтня 2011 року до 22 лютого 2016 року у розмірі 36 489,89 грн скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 16 жовтня 2011 року до 22 лютого 2016 року у розмірі 36 489,89 грн відмовити.

В іншій частині заочне рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 19 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 грудня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 716,00 грн, за подання касаційної скарги - 146,16 грн.

Поновити виконання заочного рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 19 квітня 2016 року у нескасованій Верховним Судом частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель

В. І. Крат

В. П. Курило