ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.12.2019Справа № 910/12517/19

За позовом Публічного акціонерного товариства «Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інноваційні стратегії» (м. Київ)

До Міністерства оборони України (м. Київ)

Про стягнення 4.240.182,83 грн

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

від позивача: Бондарев В.В.

від відповідача: Барда С.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інноваційні стратегії" (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (відповідач) про стягнення 4.240.182,83 грн, з яких: 3.325.050,24 грн інфляційних втрат та 915.132,59 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.17. у справі № 910/1609/17.

В позовній заяві позивачем викладено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, з яких: 42.401,82 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 63.602,74 грн судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.19. відкрито провадження у справі № 910/12517/19, призначено підготовче засідання на 15.10.19.

15.10.19. відповідачем подано клопотання про відкладення підготовчого засідання та про продовження (встановлення нового) строку для надання відповідачем відзиву на позовну заяву.

15.10.19. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 07.11.19.

23.10.19. відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.

30.10.19. позивачем подано заяву, в якій ним подано розрахунок витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 41.500,00 грн, та наголошено, що до моменту прийняття рішення по суті позивач може понести додаткові витрати на правничу допомогу, докази на підтвердження яких будуть надані протягом п`яти днів після постановлення судового рішення по справі.

01.11.19. позивачем подано відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.19. клопотання Міністерства оборони України задоволено та продовжено йому процесуальний строк для подачі письмового відзиву на позовну заяву.

06.11.19. позивачем подано заяву, в якій ним подано розрахунок витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 54.000,00 грн.

07.11.19. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.12.19.

В судовому засіданні 03.12.19. після закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 10.12.19.

При розгляді справи по суті судом було заслухано вступне слово, з`ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України).

В судовому засіданні 10.12.19. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі, відповідач проти позову заперечував.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 10.12.19. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача проти них, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.17. у справі № 910/1609/17, яке набрало законної сили 06.05.17., не змінено і не скасовано, та на виконання якого 10.05.17. видано відповідний наказ, стягнуто з Міністерства оборони України на користь Публічного акціонерного товариства "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інноваційні стратегії" 14665200,00 грн суми боргу та 219978,00 грн судового збору.

Обставини, встановлені у справі № 910/1609/17 суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Оскільки, на момент розгляду даної справи набрало законної сили та діє рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.17. у справі № 910/1609/17, то встановлені ним факти мають обов`язкову силу для вирішення даної справи.

Зазначеним рішенням встановлено наступне.

19.12.07. між Міністерством оборони України (сторона-1) та Відкритим акціонерним товариством "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інноваційні стратегії", управління активами якого здійснює Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами ДАН" (сторона-2) був укладений договір № 270/3/123-07Р про спільну діяльність у будівництві житла (без об`єднання вкладів учасників) (далі - договір № 270/3/123-07Р).

21.12.07. між Міністерством оборони України (сторона-1) та Відкритим акціонерним товариством "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інноваційні стратегії" (сторона-2) укладено договір № 270/3/137-07Р про врегулювання відносин по договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об`єднання вкладів учасників) № 270/3/123-07Р від 19.12.07. (далі - договір № 270/3/137-07Р).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.16. у справі № 910/9289/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.16. та постановою Вищого господарського суду міста Києва від 21.12.16., визнано недійсним (з моменту укладення) договір № 270/3/123-07Р від 19.12.07. "Про спільну діяльність у будівництві житла (без об`єднання вкладів учасників)", укладений між Міністерством оборони України та ПАТ "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інноваційні стратегії"; визнано недійсним (з моменту укладення) договір № 270/3/137-07Р від 21.12.07. "Про врегулювання відносин сторін по договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об`єднання вкладів учасників) № 270/3/123-07Р від 19 грудня 2007 року", укладений між Міністерством оборони України та ПАТ "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інноваційні стратегії, в зв`язку з тим, що Міністерство оборони України не наділено повноваженнями на розпорядження земельною ділянкою загальною площею 1,00 га по пр. Гагаріна, 19-21 у м. Одеса, за відсутності відповідних рішень Кабінету Міністрів України, як органу, що уповноважений державою розпоряджатись вказаною земельною ділянкою.

За наданими до матеріалів даної справи № 910/1609/17 документами судом встановлено, що Публічним акціонерним товариством "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інноваційні стратегії" сплачено на виконання умов Договору відповідачу грошові кошти в розмірі 14665200,00 грн. згідно платіжних доручень № 2 від 04.01.2008 р., № 5 від 21.01.2008 р. та № 7 від 22.01.2008 р. на рахунок Міністерства оборони України, відкритий у Державній казначейський службі України.

За викладеного Господарський суд міста Києва за результатами розгляду справи № 910/1609/17 дійшов висновку, що оскільки договір № 270/3/123-07Р про спільну діяльність у будівництві житла (без об`єднання вкладів учасників) від 19.12.07. та договір № 270/3/137-07Р про врегулювання відносин по договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об`єднання вкладів учасників) № 270/3/123-07Р від 19.12.07., на виконання умов яких Публічним акціонерним товариством "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інноваційні стратегії" були перераховані Міністерству оборони України грошові кошти в розмірі 14.665.200,00 грн, в судовому порядку визнані недійсними, підстави для утримання Міністерством оборони України сплачених за договорами грошових коштів в розмірі 14.665.200,00 грн на час розгляду справи № 910/1609/17 відсутні, в зв`язку з чим суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Позивач вказує, що оскільки відповідач станом на день звернення з даним позовом до суду рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.17. у справі № 910/1609/17 не виконав, позивачем на стягнуту суму в розмірі 14.885.178,00 грн (14.665.200,00 грн заборгованість та 219.978,00 грн судовий збір) нараховано 3% річних та інфляційні втрати, які він просить суд стягнути з Міністерства оборони України на свою користь.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Доводи відповідача, викладені на сторінках 1, 2 письмового відзиву на позовну заяву (арк. справи 90,91) досліджувались судами в межах справ № 910/1609/17 та № 910/9289/16 та не стосуються підстав спору в даній справі - добровільного невиконання відповідачем судового рішення у справі № 910/1609/17 щодо сплати позивачу 14.665.200,00 грн, з огляду на що не приймаються судом разом з наданими на їх підтвердження доказами (арк. справи 98-103).

Суд критично ставиться до доводів Міністерства оборони України про те, що позивач своїми діями сприяв невиконанню відповідачем зобов`язання щодо повернення коштів в сумі 14.665.200,00 грн, оскільки лише листом від 12.07.19. № 1/12-19 проінформував відповідача про свій намір звернутись до суду в разі відмови відповідача добровільно сплатити вказану суму грошових коштів. При цьому суд виходить з наступного.

З листів позивача, адресованих відповідачу, № 1209/17-1 від 12.09.17., № 1/12-19 від 12.07.19. вбачається, що позивач ще у вересні 2017 року попереджав Міністерство оборони України про те, що хоча наказ № 910/1609/17 ним до виконання не пред`явлено, однак у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку він звернеться до суду з вимогами про стягнення з Міністерства оборони України інфляційних втрат та штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду в справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України (заява № 48553/99) від 25.07.2002 зазначено, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1, повинне тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права, як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів ("Брумареску проти Румунії").

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Натомість відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.17. у справі № 910/1609/17, яке набрало законної сили 06.05.17., не виконано протягом 2,5 років.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому в п. 5.4 вказаної Постанови Пленум Вищого господарського суду України наголосив на тому, що за приписом частини п`ятої статті 11 ЦК України грошове зобов`язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов`язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв`язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв`язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов`язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання (п. 7.1 зазначеної Постанови).

Отже, дії відповідача є підставою для здійснення захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд звертає увагу позивача на те, що зобов`язання відповідача з (повернення) коштів виникли з підстав визнання недійсними договору № 270/3/123-07Р від 19.12.07. та договору № 270/3/137-07Р від 19.12.07., а рішеннями Господарського суду міста Києва від 18.04.17. у справі № 910/1609/17 лише встановлено факт відсутності підстав для утримання Міністерством оборони України сплачених за договорами грошових коштів в розмірі 14.665.200,00 грн та факт наявності обов`язку відповідача повернути такі грошові кошти позивачу, відтак, нарахування на підставі ст. 625 ЦК України здійснюється на суму основної заборгованості в розмірі 14.665.200,00 грн.

Судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3.273.677,77 грн інфляційних втрат, 900.993,67 грн 3% річних. Інфляційні втрати в сумі 51372,47 грн та 3% річних в сумі 14.138,92 грн нараховані безпідставно, з огляду на що суд відмовляє в позові в цій частині.

Отже, позов задовольняється судом частково.

Інші доводи сторін суд відхиляє, оскільки вони не впливають на встановлені судом обставини.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо стягнення з відповідача 54.000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено наступне.

Відповідач в повному обсязі заперечує проти покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу адвоката, оскільки: з аналізу позовної заяви не вбачається значної складності судової справи та великого обсягу виконаних адвокатом робіт4 позивачем не надано доказів неминучості витрат, того, що гонорар є розумним та враховує витрачений адвокатом час; матеріали справи не містять доказів обґрунтування розміру заявлених до стягнення витрат на оплату правничої допомоги; позивачем не надано належних доказів оплати правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Натомість положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові від 03.10.19. у справі № 922/445/19 Об`єднаної палати Верховного суду у складі суддів Касаційного господарського суду.

До стягнення позивачем за рахунок відповідача заявлені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 54.000,00 грн.

02.07.19. між позивачем (Замовник) та Адвокатським об`єднанням «Лекс Плюс» (Виконавець) було укладено Договір № 20 про надання правничої допомоги (далі - Договір) за умовами якого Виконавець зобов`язався надати юридичні послуги по представництву інтересів Замовника у судових справах, що визначаються у відповідних Дорученнях.

Пунктом 2.1.1 Договору сторонами погоджено зміст послуг, а пунктом 2.1.2 Договору визначено, що конкретні юридичні послуги в межах змісту таких послуг надаються на підставі доручень замовника.

Згідно з п. 4.3 Договору визначено, що ставки гонорару залежать від складності послуг, та визначено найменування послуг та їх вартість за градацією: незначна складність, середня складність та значна складність.

Між Замовником та Виконавцем було підписано та скріплено печатками Доручення № 1 від 02.07.19., щодо надання правничої допомоги щодо стягнення з Міністерства оборони України на користь Замовника 3% річних та інфляційні втрати, судовий збір у зв`язку з невиконанням рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.17. № 910/1609/17.

Вказаним Дорученням сторони погодили, що послуги за ним відносяться до послуг середньої складності.

На підставі звернення позивача № 11-07/19 від 11.07.19. між Замовником та Виконавцем було підписано та скріплено печатками Доручення № 2 від 11.07.19., щодо здійснення представництва Замовника під час досудового врегулювання питання щодо стягнення з Міністерства оборони України на користь Замовника 3% річних та інфляційні втрати, судовий збір у зв`язку з невиконанням рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.17. № 910/1609/17.

У відповідності до Звіту № 1 до Договору Виконавцем на користь Замовника було фактично надано послуги з:

- правового аналізу документів на суму 5.000,00 грн;

- складання та подання позовної заяви на суму 30.000,00 грн;

- складання заяви на виконання вимог ухвали суду від 17.09.19. на суму 1.500,00 грн;

- участі в судовому засіданні 15.10.19. на суму 5.000,00 грн.,

на загальну суму 41.500,00 грн.

Суми, вказані в Звіті № 1 за надані послуги відповідають п. 4.3 Договору, в якому визначена вартість послуг у справах середньої складності.

Між сторонами підписано та скріплено печатками Акт № 1 від 15.10.19. за Договором про надання послуг на суму 41.500,00 грн.

Платіжним дорученням № 732 від 23.10.19. позивач сплатив Виконавцю 41.500,00 грн.

У відповідності до Звіту № 2 до Договору Виконавцем на користь Замовника було фактично надано послуги з складання та подання відповіді на відзив на суму 7.500,00 грн.

Сума, вказана в Звіті № 2 за надані послуги відповідає п. 4.3 Договору, в якому визначена вартість послуг у справах середньої складності.

Між сторонами підписано та скріплено печатками Акт № 2 від 05.11.19. за Договором про надання послуг на суму 7.500,00 грн.

Платіжним дорученням № 732 від 23.10.19. позивач сплатив Виконавцю 41.500,00 грн.

Оплата вказаних витрат не проводилась, оскільки відповідно до п. 4.8 Договору розрахунок за послуги здійснюється Замовником протягом 30 робочих днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі послуг на підставі виставлених виконавцем рахунків-фактур.

Також позивач поніс додаткові витрати на правничу допомогу за участь в судовому засіданні 07.11.19. в сумі 5.000,00 грн.

Правовий аналіз документів підтверджується аналітичною довідкою від 04.07.19. № 43/898/11.

Представник позивача був присутнім, зокрема, в судовому засіданні 15.10.19., 07.11.19.

Правову позицію про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, висловлено Об`єднаною палатою Верховного суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.19. у справі № 922/455/19.

Разом з тим, суд вважає, що складання заяви на виконання вимог ухвали суду від 17.09.19. про залишення позовної заяви без руху зумовлено недодержанням саме позивачм вимог ст. ст. 162, 164 ГПк України, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача витрат на оплату професійної правничої допомоги в сумі 1.500,00 грн.

Таким чином, суд визнає обґрунтованими та документально підтвердженими витратами на професійну правничу допомогу в розмірі 52.500,00 грн., які і належить стягнути з відповідача.

При цьому заперечення відповідача щодо витрат на професійну правничу допомогу спростовуються викладеним вище.

Не приймається судом посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.06.18. в адміністративній справі № 826/1216/16, оскільки в останній суд виходив з того, що зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені; відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 52.500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, б. 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь Публічного акціонерного товариства «Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інноваційні стратегії» (01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, 73, оф. 5; ідентифікаційний код 3743651) 3.273.677 (три мільйони двісті сімдесят три тисячі шістсот сімдесят сім) грн 77 коп. інфляційних втрат, 900.993 (дев`ятсот тисяч дев`ятсот дев`яносто три) грн 67 коп. 3% річних, 62.620 (шістдесят дві тисячі шістсот двадцять) грн 07 коп. судового збору, 52.500 (п`ятдесят дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 18.12.19.

Суддя Т.М. Ващенко