ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/8371/17 Номер провадження 22-ц/814/3287/19Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж. О. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2019 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Абрамова П.С., Бондаревської С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12 вересня 2019 року (повний текст складено 22.09.2019 року)

по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 20.07.2016 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого банк надав боржнику кредит в сумі 25000,00 грн. у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків згідно умов договору.

Зазначають, що відповідач кредитних коштів не повертає, процентів за користування коштами не сплачує, внаслідок чого, станом на 25.09.2017 року, утворилась заборгованість в загальному розмірі 35540,71 грн., яка складається з наступного: 16057,58 грн. – тіло кредиту; 5519,58 грн. – відсотки за користування кредитом; 11794,94 грн. – пеня; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина), 1668,61 грн. – штраф (процентна складова).

З урахуванням наведеного прохали стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість, станом на 25.09.2017 року, в сумі 35540,71 грн., вирішити питання судових витрат.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12 вересня 2019 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, залишено без задоволення.

З вказаним рішенням не погодився позивач, представник якого, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Банку задовольнити в повному обсязі, вирішити питання судових витрат.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10.05.2017 року установлено, що ОСОБА_2 05.11.2016 року, шляхом вільного доступу, таємно заволоділа пластиковою карткою ПАТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка належала ОСОБА_1 , чим завдано йому матеріальної шкоди на загальну суму 18439,00 грн.

Зауважують, що при наявності встановленого факту крадіжки грошових коштів з кредитної карти Відповідача, відшкодовувати спричинену позивачу шкоду має відповідач, а відповідачу - винна особа.

Окрім того, вказують, що в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до Банку із заявою про внесення карти в стоп-лист платіжної системи.

Суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.07.2016 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого банк надав боржнику кредит в сумі 25000,00 грн. у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків згідно умов договору (а.с.7).

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 травня 2017 року визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік 7 місяців.

На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом часткового складання покарань за даним вироком та вироком Крюківського районного суду м. Кременчука від 03.03.2017р. за ч.2 ст.185, ч.3 ст.357 КК України яким призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 7 місяців, остаточно призначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 9 місяців, зарахувавши в цей строк частково відбуте покарання за попереднім вироком з 03.03.2017 року по 09.05.2017 року.

Строк відбування покарання рахувати з 10.05.2017року.

Цивільний позов ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 8466,00 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судової дактилоскопічної експертизи в сумі 703,68 грн..

Речовий доказ - золотий ланцюжок залишено у потерпілого ОСОБА_3 (а.с.42-44).

Вирок набрав законної сили 12.06.2017 року.

Так, вказаним вироком установлено, що 05.11.2016 року біля магазину «Брусничка» по АДРЕСА_1 у ОСОБА_1 було викрадено кредитну картку № НОМЕР_1 . Особа, яка викрала картку – ОСОБА_4 , зняла з неї кредитні кошти в сумі 18439,00 грн.

05.11.2016 року ОСОБА_1 звернувся до поліції із заявою про викрадення банківської картки та зняття з неї коштів.

За заявою ОСОБА_1 06.11.2016 року було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення за правовою кваліфікацією ч.1 ст.185 КК України, що підтверджується витягом з ЄРДР (а.с.70).

При цьому, згідно наданого Банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 . за вказаним кредитним договором станом на 25.09.2017 року складає 35540,71 грн., з яких: 16057,58 грн. – тіло кредиту; 5519,58 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 11794,94 грн. – заборгованість за пенею, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1668,61 грн. – штраф (процентна складова) (а.с.6).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що позивачем не доведено факту вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомив правоохоронні органи про цей факт.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Так, місцевим судом в оскаржуваному рішенні, як на підставу для відмови в задоволенні вимог Банку, було зроблено посилання на правову позицію Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та на позицію Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №127/23496/15-ц.

Колегія суддів критично оцінює зроблений місцевим судом висновок про відсутність підстав для задоволення вимог банку з тих мотивів, що наведені в оскаржуваному рішенні, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 7, 8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженого постановою правління НБУ від 05 листопада 2014 року №705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Так, з аналізу вказаної справи №127/23496/15-ц, в якій Верховний Суд прийшов до відповідних висновків, вбачається невідповідність фактичних обставин з даною справою, оскільки по справі №127/23496/15-ц особа позичальника, після виявлення блокування сім картки телефону та зняття коштів, звернулась до ПАТ КБ «Приватбанк» на гарячу лінію «3700» із заявою за номером №3011853, що слідує з переписки між сторонами та роздруківки дзвінків, наданих ПрАТ «Київстар».

Частиною 16 статті 14 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач.

Всупереч вимог Закону відповідач, у даному випадку, не повідомив банк про викрадення в нього електронного платіжного засобу (картки) та зняття з неї відповідної суми грошей і в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження вчинення відповідачем вказаних дій.

Відтак, посилання місцевого суду, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог на відповідні висновки Верховного Суду України та Верховного Суду є безпідставними.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтями 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).

Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 20.07.2016 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого банк надав боржнику кредит в сумі 25000,00 грн. у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків згідно умов договору (а.с.7).

Відтак, оскільки саме між Банком та ОСОБА_1 існують договірні зобов`язання, які є дійсними, а договор не розірвано, ці зобов`язання підлягають до виконання сторонами.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконував, внаслідок чого має непогашену заборгованість, зокрема, за тілом кредиту в сумі 16057,58 грн., яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Відтак, оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як убачається з матеріалів справи, у Анкеті - заяві позичальника від 20.07.2016 року, долученої до матеріалів справи, процентна ставка не зазначена, тобто сторонами договору, при його укладенні, не обумовлена.

При цьому, як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, розмір процентної ставки, за яким було визначено розмір заборгованості ОСОБА_1 , установлено у розмірі - 3,5 % на місць.

Відтак, Банк при здійсненні розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договірними процентами, не керувався умовами, визначеними в анкеті-заяві від 20.07.2016 року, а на власний розсуд визначив їх розмір без обумовлення такого права у вказаній анкету-заяві.

Позивач (апелянт), обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 20.07.2016 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи Банку, які викладені на сайті www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила, Умови та Тарифи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про отримання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів взагалі, визначення розміру процентної ставки та рівні визначному в розрахунку заборгованості та умов щодо можливості в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки за користування кредитними коштами

Окрім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що до даних правовідносин не можна застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПприватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (20.07.2016 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом 06.11.2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

       Відтак, в задоволенні позову в частині стягнення відсотків необхідно відмовити за відсутності підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, де визначено про можливість банку стягувати відсотки за користування кредитом, визначати їх розмір в довільному порядку.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в -заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

       Відтак, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача також суми пені та штрафів, оскільки така відповідальність позичальника при укладенні договору не була обумовлена його умовами та за відсутності підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, де визначено про можливість банку стягувати відповідні суми.

При цьому, відповідно до ч.ч.1,2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Так, як убачається з матеріалів справи, вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 травня 2017 року визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України.

Вказаним вироком установлено, що 05.11.2016 року біля магазину «Брусничка» по АДРЕСА_1 у ОСОБА_1 було викрадено кредитну картку № НОМЕР_1 . Особа, яка викрала картку – ОСОБА_4 , зняла з неї кредитні кошти в сумі 18439 грн.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 звертався до суду з позовом про відшкодування завданої йому шкоди неправомірними діями ОСОБА_2 .

Окрім того, колегія суддів зауважує, що наявність відповідного вироку суду не звільняє ОСОБА_1 від виконання ним договірних зобов`язань перед Банком за кредитним договором, при цьому в нього наявне право стягнути завдану йому шкоду з її заподіювача.

Статтею 141 ЦПК України визначено механізм розподілу судових витрат між сторонами, частиною один якої встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову Банком було сплачено 1600,00 грн. судового збору, а при подачі апеляційної скарги – 2400,00 грн.

Оскільки даною постановою позов задоволено частково та визначено до стягнення суму заборгованості у розмірі 16057,58 грн., то вимоги банку задоволено на 45,18% (16057,58 *100/35540,71).

Відтак, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму понесених ним судових витрат у розмірі частки задоволених позовних вимог, що становить 1807,20 (1600,00+2400,00/45,18%) грн.

У зв`язку з наведеним рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

У відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»,- задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12 вересня 2019 року, - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» 16057,58 (шістнадцять тисяч п`ятдесят сім гривень 58 коп.) грн. заборгованості за кредитним договором №б/н від 20.07.2016 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» 1807,20 (одну тисячу вісімсот сім гривень 20 коп.) грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ                                                Т.О. Кривчун

СУДДІ                                                        П.С. Абрамов

С.М. Бондаревська