Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа №192/1361/15-ц

провадження № 61- 23394св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Сімоненко В.М.,

суддів -Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Мартєва С. Ю., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року, ухвалене під головуванням судді Омелюх В.М., та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2017 року, ухвалене у складі колегії суддів Свистунової О.В., Єлізаренко І.А., Варенко О.П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між ним та відповідачем ОСОБА_1 07 березня 2007 року було укладено кредитний договір №DNІ0GK00000078, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 26 450,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 07 березня 2022 року та зобов`язався погашати заборгованість за кредитом щомісячними платежами, надаючи грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

У порушення умов кредитного договору відповідач ОСОБА_1 зобов`язання по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитними коштами належним чином не виконував, в зв`язку з чим, станом на 30 липня 2015 року утворилася заборгованість за кредитом в сумі 36 223,76 доларів США, з яких: 18 986,76 доларів США - заборгованість за кредитом, 6 978,52 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 702,00 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, нарахована пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - в сумі 6 820,75 доларів США, а також штраф, який складається з фіксованої частини - в сумі 11,33 доларів США і процентної складової - в сумі 1 724,40 доларів США, що еквівалентно 799 458 гривням 36 копійок, а тому позивач просив суд стягнути вказану заборгованість з відповідача.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року ( з урахуванням ухвали Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2016 року про усунення описки в резолютивній частині рішення ( том 3, а.с.19,20) позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором №DNI0GK00000078 від 07 березня 2007 року заборгованість за кредитом в сумі 18986,76 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят шість) доларів США, по відсоткам за користування кредитом - в сумі 6 978,52 доларів США, по комісії - в сумі 1702,00 доларів США, пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - в сумі 6 820,75 доларів США, штраф - в сумі 11,33 доларів США (фіксована частина) та в сумі 1 742,40 доларів США (процентна складова), а всього - 36 223,76 доларів США, що еквівалентно 799 458 гривень 36 копійок.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що достовірно встановлено волевиявлення сторін на укладення спірного кредитного договору, та відповідно є обов`язковим для виконання сторонами своїх зобов`язань відповідно до ст. 629 ЦК України, тому позов підлягає задоволенню.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2017 року рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року в частині стягнення пені у доларах та штрафів скасовано.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість з пені у розмірі 150 533,95 грн.

У задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення штрафів відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені та штрафів та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення , суд апеляційної інстанції виходив з того, що пеня підлягає стягненню у національній валюті - гривні, а відмовляючи у стягнення штрафів суд виходив з того, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності і їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором протирічить положенням, закріпленим у ст. 61 Конституції України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2017 року ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу з Солонянського районного суду Дніпропетровської області.

Зупинено виконання рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу № 192/1361/15-ц передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та стягнув с відповідача пеню у національній валюті.

Судом не було враховано пропуску позовної давності для пред`явлення вимоги про стягнення пені.

Суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду України відносно того, що Банк скориставшись правом на повернення кредиту достроково, чим змінив дату виконання основного зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції проаналізував вимогу про дострокове повернення кредиту від 31 липня 2012 року на власний розсуд, зазначивши, що вона підлягала виконанню до 30 серпня 2012 року, тоді як в самій вимозі зазначено строк до 07 серпня 2012 року.

Суди не взяли до уваги те, що станом на 30 червня 2012 року заборгованості по сплаті кредиту у ОСОБА_1 не було, про що в судовому засіданні підтвердив представник Банку а також вказаний факт підтверджується квитанціями наданими суду до ОСОБА_1 .

Судами не було враховано те, що при зміні кінцевого строку виконання кредитного договору, Банк не має право на отримання відсотків та винагороди після спливу строку виконання кредитного договору.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Банк мав право надавати валютний кредит, посилаючись на Генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій від 05 жовтня 2011 року, тоді як спірний кредитний договір було укладено 07 березня 2007 року.

Суд першої інстанції безпідставно відмовив у залученні в якості третьої особи ОСОБА_3 , дружини відповідача, коштами якої погашався кредит.

Судом апеляційної інстанції було проігноровано клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, чим було позбавлено відповідача права подати клопотання про витребування доказів, які не були витребувані судом першої інстанції хоча і виносилось рішення про їх витребування.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 07 березня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» (Том 1, а.с.13-16 ), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №DNІ0GK00000078 (Том 1, а.с.9-12, Том 2, 44-46 ), відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 23 000,00 доларів США на купівлю квартири, а також у розмірі 3450,01 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п.2.1.3,2.2.7 даного договору зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 1% від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 з кінцевим терміном повернення 07 березня 2022 року, при цьому позичальник повинен був використати кредит за цільовим призначенням - на придбання нерухомого майна: квартири (п.2.2.1 та п.7.1) та зобов`язався повернути кредит шляхом здійснення щомісячних платежів в період з 21 по 28 число кожного місяця відповідно до умов кредитного договору та встановленого графіка, здійснивши сплату не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту, сплачувати відсотки та винагороду за користування кредитом в розмірах та на умовах передбачених кредитним договором п.2.2.2, а в разі несвоєчасного погашення кредиту сплачувати пеню та штрафи відповідно до положень розділу 4 даного договору. Погашення заборгованості за кредитом (за виключенням винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється щомісячно в період сплати шляхом надання банку позичальником коштів (щомісячний платіж) у сумі 296, 26 доларів США, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії, для чого банк відкриває рахунок 29097050231519 (п.7.1-7.2 договору) (Том 2 а.с.2-62 ).

Відповідно до п.4 договору при порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбаченого п.п.4.1, 5.4 даного договору, кредитор має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити кредитору пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки, при цьому сплата пені здійснюється в гривні, а у разі порушення позичальником строків платежів по зобов`язаннях, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів відповідно до п.5.4 сплатити штраф у розмірі 250 грн+5% від суми позову (том 1, а.с.11; том 2, а.с.45 зворотна сторона).

Згідно п.2.3.3 договору (том 1, а.с.10; том 2, а.с.44 зворотна сторона) у разі порушення позичальником зобов`язань, передбачених умовами договору, в т.ч. при порушені цільового використання коштів, позикодавець має право змінити умови договору та зажадати від позичальника дострокового повернення суми кредиту, сплатити винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення.

Згідно п.7.3 укладеного між сторонами кредитного договору кредит надавався позивачем в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені договором строки, а забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором виступала іпотека, що належала на праві власності відповідачеві ОСОБА_1 згідно нотаріально посвідченого 07 березня 2007 року приватним нотаріусом Солонянського районного нотаріального округу Долгопятою С.О. за реєстровим №344 договору купівлі-продажу чотирьохкімнатної кватири АДРЕСА_1 (Том2, а.с.21-40,55-56 т), про що позивачем як позикодавцем з відповідачем ОСОБА_1 як позичальником 07 березня 2007 року було укладено посвідчений приватним нотаріусом Солонянського районного нотаріального округу Долгопятою С.О. за реєстровим №347 договір іпотеки квартири, вартістю 145 188 гривень (Том 2, а.с. 41-43 ).

Крім цього, виконання зобов`язань за кредитним договором також забезпечувалось укладеними 07 березня 2007 року між банком та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 договорами поруки №DNІ0GK00000078 (а.с.47,48 т.2).

Встановлено, що кредитний договір та договір іпотеки нерухомого майна за змістом та формою відповідають вимогам ст.572-577 ЦК України, Закону України «Про заставу» та Закону України «Про іпотеку», які були чинними на період виникнення спірних правовідносин, умови його сторонами на оспорюються, а кожен з зазначених договорів в цілому чи окремі їх положення у встановленому законом порядку недійсними визнані не були.

Позивачем умови кредитного договору виконано в повному обсязі, передано позичальнику грошові кошти, що не оспорював в судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , але в порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання щодо своєчасності сплати коштів за кредитним договором відповідно до умов кредитного договору в установлені строки їх сплати належним чином не виконував, в зв`язку з чим станом на 30 липня 2015 року утворилася заборгованість за кредитом в сумі 36223,76 доларів США, з яких 18 986,76 доларів США заборгованість за кредитом, 6978,52 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом, 1702,00 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом, а також нарахована пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором в сумі 6820,75 доларів США та штраф, який складається з фіксованої частини в сумі 11,33 доларів США і процентної складової в сумі 1724,40 доларів США, що еквівалентно 799458 гривням 36 копійок, що підтверджується розрахунком позивача про наявність заборгованості за кредитним договором, виписками з рахунків відповідача по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та інших платежів, а також наданих відповідачем квитанцій про здійснення платежів по поверненню кредиту за період з березня 2007 року по 30 червня 2012 року (Том 1, а.с.3-8; Том 2, а.с.63-155,157-161,177-190 ).

У зв`язку з наявністю заборгованості за кредитним договором №DNI0GK00000078 від 07 березня 2007 року позивачем 31 липня 2012 року та 07 вересня 2013 року направлялись відповідачеві вимоги щодо дострокового повернення кредиту в повному обсязі в тридцятиденний строк з дня отримання вимоги (а.с.174,203,205 т.2), що свідчить про те, що позивач скористався своїм правом на дострокове повернення кредиту та змінив строк повернення кредиту.

ПАТ КБ «Приватбанк» 05 грудня 2013 року звернувся до Солонянського районного суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення в рахунок погашення заборгованості кредитним договором №DNI0GK00000078 від 07 березня 2007 року станом на 24 жовтня 2013 року в загальній сумі 24 678,28 доларів США, що за курсом НБУ від 24 жовтня 2013 року становить 197 179 гривень 42 копійки (том 2, а.с.109-111,том1.173 ).

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2014 року у цивільній справі №192/2704/13-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_3 як законного представника малолітнього ОСОБА_6 , третя особа - Солонянська районна державна адміністрація Дніпропетровської області (як орган опіки та піклування) про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, в задоволенні позову відмовлено на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (а.с.112-116 т.1, а.с.223-231 т.2), при цьому судовим рішенням було встановлено, що за спірним кредитним договором №DNI0GK00000078 від 07 березня 2007 року станом на 24 жовтня 2013 року була наявна заборгованість за кредитом в сумі 18 857,70 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 2 739,64 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 736 доларів США, а також нараховані пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором в сумі 1 139,98 доларів США та штраф, який складається з фіксованої частини в сумі 31,29 доларів США і процентної складової в сумі 1 173,67 доларів США, а всього - 24 678,28 доларів США, що за курсом НБУ від 24 жовтня 2013 року становить 197 179 гривень 42 копійки, а вказаний позивачем розмір заборгованості за кредитним договором відповідачами при розгляді справи судом не оспорювався.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2014 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» відхилено, рішення Солонянського районного суд Дніпропетровської області від 03 вересня 2014 року залишено без змін (том 1, а.с.117-118, том 2, а.с.232-233 ) та набрало законної сили.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справа від 18 березня 2015 року касаційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» відхилено, рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2014 року залишено без змін ( том 2, а.с.234-236 ).

ПАТ КБ «Приватбанк» 05 жовтня 2011 року було видано Національним банком України Генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій ( том 1, а.с.15; том 2, 162-165 )

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що достовірно встановлено волевиявлення сторін на укладення спірного кредитного договору, та відповідно є обов`язковим для виконання сторонами своїх зобов`язань відповідно до ст. 629 ЦК України, тому позов підлягає задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені та штрафів та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення , суд апеляційної інстанції виходив з того, що пеня підлягає стягненню у національній валюті - гривні, а відмовляючи у стягненні штрафів суд виходив з того, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності і їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором протирічить положенням, закріпленим у ст. 61 Конституції України.

Колегія суддів не може повністю погодитись з вказаними висновками судів з огляду на наступне.

Стосовно зміни строку дії кредитного договору.

Відповідно до частини 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судами встановлено у зв`язку з наявністю заборгованості за кредитним договором №DNI0GK00000078 від 07 березня 2007 року ПАТ КБ «Приватбанк» 31 липня 2012 року та 07 вересня 2013 року направлялись відповідачеві вимоги щодо дострокового повернення кредиту в повному обсязі (Том 2, а.с.174,203,205 ), що свідчить про те, що Банк скористався своїм правом на дострокове повернення кредиту та змінив строк повернення кредиту.

Суди прийшли до правильного висновку про те, що шляхом пред`явлення Банком вимоги про дострокове повернення кредиту було змінено строк дії кредитного договору.

Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що враховуючи тридцятиденний строк з дня отримання досудової вимоги, ОСОБА_1 повинен був виконати вимогу Банку до 30 серпня 2012 року, що свідчить про змінення кінцевої дати строку дії кредитного договору з 07 березня 2022 року на 30 серпня 2012 року.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким визначенням кінцевого строку дії кредитного договору, оскільки у вимозі щодо дострокового повернення кредиту в повному обсязі, яка була направлена Банком ОСОБА_1 31 липня 2012 року, Банк сам визначив кінцевий строк дострокового погашення кредиту - 07 серпня 2012 року, що і є кінцевим строком дії кредитного договору.

Таким чином, судами було невірно встановлено кінцеву дату строку дії кредитного договору.

Отже, доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції проаналізував вимогу про дострокове повернення кредиту від 31 липня 2012 року на власний розсуд, зазначивши, що вона підлягала виконанню до 30 серпня 2012 року, тоді як в самій вимозі зазначено строк до 07 серпня 2012 року знайшли своє підтвердження.

Стосовної наявності заборгованості за кредитним договором.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суди не взяли до уваги те, що станом на 30 червня 2012 року заборгованості по сплаті кредиту у ОСОБА_1 не було, про що в судовому засіданні підтвердив представник Банку а також вказаний факт підтверджується квитанціями наданими суду ОСОБА_1 не заслуговують на увагу , з огляду на наступне.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2014 року та ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2014 року у цивільній справі № 192/2704/13 було встановлено наявність заборгованості у ОСОБА_1 перед Банком за кредитним договором станом на 24 жовтня 2013 року.

Положеннями ч.3 статті 61 ЦПК України ( в редакції, діючій станом до 15 грудня 2017 року) встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Окрім того, вказані доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Стосовно права Банку на стягнення процентів після зміни строку дії кредитного договору.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

До аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Оскільки, Банком було змінено строк дії кредитного договору з 07 березня 2022 року на 07 серпня 2012 року, тому і стягненню на користь Банку підлягають проценти, які були визначені у досудовій вимозі станом на 31 липня 2012 року.

У досудовій вимозі від 31 липня 2012 року визначено загальну суму дострокового повернення кредиту у розмірі 26 331,41 доларів США, яка включає в себе: заборгованість за кредитом 18 857,70 доларів США в тому числі прострочене тіло кредиту 1622,27 доларів США; заборгованість за процентами 2739,64 доларів США, в тому числі прострочені проценти 2580,10 доларів США; заборгованість з комісії 736,00 доларів США , в тому числі прострочення з комісії 690, 00 доларів США; заборгованості з пені 1139,98 доларів США; штраф ( фіксована частина) 31,29 доларів США; штраф ( відсоток від суми заборгованості) 1173,67 доларів США ( Том 2, а.с.203).

Звертаючись до суду з позовом, Банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором станом на 30 липня 2015 року, та посилався на розрахунок заборгованості, який включав в себе загальний залишок заборгованості за процентами у розмір 6941,09 доларів США та загальну суму нарахованої пені 6 820,25 доларів США, що свідчить про те, що Банком продовжувалось нарахування процентів після закінчення строку дії кредитного договору 07 серпня 2012 року, що суперечить правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Отже, після зміни умов основного зобов`язання у Банку (кредитора) були відсутні правові підстави нараховувати проценти у зв`язку з порушенням позичальником умов договору.

Судами при вирішенні даного спору вказаного враховано не було, що потягло за собою безпідставне стягнення процентів, які були нараховані Банком після закінчення строку дії кредитного договору.

Таким чином, доводи касаційної скарги відносно того, що судами не було враховано те, що при зміні кінцевого строку виконання кредитного договору, Банк не має право на отримання відсотків та винагороди після спливу строку виконання кредитного договору знайшли своє підтвердження.

Стосовно стягнення пені.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та стягнув з відповідача пеню у національній валюті а також те, що судом не було враховано пропуску позовної давності для пред`явлення вимоги про стягнення пені заслуговують на увагу частково з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Таким чином цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, та нарахування 3 % річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входить до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті.

Оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.

До аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

За таких обставин висновки апеляційного суду у справі щодо визначення суми пені у гривні є правильними.

Стосовно пропуску позовної давності для пред`явлення вимоги про стягнення пені колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність-це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, при цьому сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові(частина 4 статті 267 ЦК).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності загальна і спеціальна. Згідно вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Положеннями ст. 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Разом з тим, згідно зі ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи(ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що враховуючи тридцятиденний строк з дня отримання досудової вимоги, ОСОБА_1 повинен був виконати вимогу банку до 30 серпня 2012 року, чого зроблено не було, а оскільки Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості 19 серпня 2015 року, що свідчить про дотримання строків позовної давності, визначених статтею 258 ЦК України.

Оскільки у вимозі щодо дострокового повернення кредиту в повному обсязі, яка була направлена Банком ОСОБА_1 31 липня 2012 року Банк визначив кінцевий строк дострокового погашення кредиту - 07 серпня 2012 року, тому кінцевим строком дії кредитного договору є 07 серпня 2012 року.

З вказаним позовом Банк звернувся до суду 19 серпня 2015 року.

У червні 2016 року ОСОБА_1 надав заяву про застосування строку позовної давності ( том 2, а.с.200).

Відповідно до статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судами встановлено, що позивач ПАТ КБ «Приватбанк» 05 грудня 2013 року звернувся до Солонянського районного суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення в рахунок погашення заборгованості кредитним договором №DNI0GK00000078 від 07 березня 2007 року станом на 24 жовтня 2013 року в загальній сумі 24 678,28 доларів США, що за курсом НБУ від 24 жовтня 2013 року становить 197 179 гривень 42 копійки ( Том 1, а.с.109-111, том 2 173 ).

Таким чином, позовна давність стосовно спірних правовідносин переривалась.

Отже, враховуючи вищевикладене та аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Таким чином, пеня підлягає стягненню за останній рік перед зверненням до суду, тобто за період з 19 серпня 2014 року по 19 серпня 2015 року, яка була нарахована Банком у сумі 3798,02 доларів США, а враховуючи вимоги до нарахування та стягнення пені національній валюті України, сума пені складала 89 975,09 грн.

Проте судами не було враховано вищезазначеного, в результаті чого судами не було застосовано наслідки спливу позовної давності та помилково стягнуто пеню у розмірі поза межами позовної давності .

Доводи касаційної скарги відносного того, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Банк мав право надавати валютний кредит, посилаючись на Генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій від 05 жовтня 2011 року, тоді як спірний кредитний договір було укладено 07 березня 2007 року не заслуговує на увагу, оскільки матеріали справи містять Банківську ліцензію 22 та Дозвіл 22-2 , виданий Національним банком України 04 грудня 2001 року на право здійснення операцій з валютними цінностями ( том 2, а.с.162-163).

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у залученні в якості третьої особи ОСОБА_3 , дружини відповідача, коштами якої погашався кредит не заслуговують на увагу, оскільки залучення до участі у справі третьої особи чи ні не впливає на правильність вирішення спору .

Доводи касаційної скарги відносно того, що судом апеляційної інстанції було проігноровано клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, чим було позбавлено відповідача права подати клопотання про витребування доказів, які не були витребувані судом першої інстанції хоча і виносилось рішення про їх витребування заслуговують на увагу.

Відповідно до статті 400 КПК України колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі касаційної скарги, а саме стосовно частини позовних вимог стосовно стягнення комісії та штрафів.

Звертаючись до суду з позовом Банк просив стягнути з ОСОБА_1 комісію за користування кредитом а також штрафи процентна складова та фіксована частина.

Колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення комісії за користування кредитом суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», а її нарахування Банком є несправедливим та незаконним, тому судами помилково було стягнено з відповідача 736 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом.

Також, колегія суддів вважає, що не підлягають стягненню штрафи процентна складова та фіксована частина, оскільки одночасне стягнення пені та штрафів суперечить положенням статті 61 Конституції України, якою встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. До аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2019 року у справі №130/1876/16-ц.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційна скарга є частково обґрунтованою.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2017 року підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення .

Враховуючи викладене та положення статті 553 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 07 березня 2007 року №DNІ0GK00000078, яка складається з 18 857,70 доларів США заборгованості по тілу кредиту; 2 739,64 доларів США заборгованості за відсотками, у загальній сумі 21 597,34 доларів США, що станом на день ухвалення судового рішення за офіційним курсом валют НБУ ( 23,69) еквівалентно 511 640,98 грн, а також з 89 975,09 грн заборгованості з пені.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір понесений позивачем пропроріційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 75%, а саме 5 755,05 грн ( 3654,00 грн за подання позовної заяви+4019,40 грн за подання апеляційної скарги *75%).

Також з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_7 підлягає стягненню судовий збір за подачу касаційної скарги у розмірі 1096,2 ( 4384,80*25%).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» за кредитним договором №DNI0GK00000078 від 07 березня 2007 року заборгованість за кредитом, яка складається з 18 857,70 доларів США заборгованості по тілу кредиту; 2 739,64 доларів США заборгованості по відсоткам, а всього - 21 597 (двадцять одна тисяча п`ятсот дев`яносто сім ) доларів США 34 центи, що еквівалентно 511 640 (п`ятсот одинадцять тисяч шістсот сорок) гривень 98 копійок, а також 89 975,09 грн заборгованості з пені.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 5 755,05 грн витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 1096,20 грн витрат зі сплати судового збору

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик