Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 311/2187/18

провадження № 61-12108св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представник відповідачів - ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 11 лютого 2019 року у складі судді Носика М. А. та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Дашковської А. В., Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу і відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 25 жовтня 2015 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 взяли у неї в борг під реалізацію продукти харчування та супутні товари на суму 270 000,00 грн та зобов`язалися у строк до 01 січня 2017 року сплатити за товар кошти частинами у загальному розмірі 230 000,00 грн, про що склали відповідну розписку.

Вказувала, що взяті на себе зобов`язання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не виконали, борг за товар не повернули, чим завдали їй моральної шкоди.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд стягнути солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 230 000,00 грн та 50 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Заперечуючи проти задоволення позовуОСОБА_1 , у серпні 2018 року ОСОБА_4 і ОСОБА_3 пред`явили зустрічний позов про визнання правочину недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 2006 року здійснює підприємницьку діяльність з реалізації продуктів харчування, промислових товарів, алкогольних напоїв і тютюнових виробів у магазині «Дар`я» у с. Балки Василівського району Запорізької області, в якому ОСОБА_3 до серпня 2016 року працювала продавцем.

У жовтні 2015 року сторони дійшли згоди, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 передасть їм в оренду магазин, разом із торгівельним обладнанням і продовольчими товарами, за які останні до січня 2017 року частинами повинні сплатити їй 230 000,00 грн, про що була складена відповідна розписку. При укладенні договору сторони домовились, що весь товар і майно будуть передаватися за актом прийому-передачі із зазначенням його асортименту і вартості. Проте після написання розписки ОСОБА_6 відмовилася передавати магазин в оренду, і до серпня 2016 ОСОБА_3 залишилася працювати у магазині за трудовим договором і отримувала заробітну плату.

Вказували, що фактично укладений між сторонами договір купівлі-продажу товару у розстрочку і договір оренди магазину не відповідає вимогам цивільного законодавства, оскільки ОСОБА_1 не є власником цього магазину, сторони не дійшли згоди стосовно усіх суттєвих умов договору щодо асортименту товару, його кількості, ціни і якості, фактично правочин не був виконаний, тому ОСОБА_4 і ОСОБА_3 просили суд визнати цей договір недійсним.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 11 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто у дольовому порядку з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 кошти за борговим зобов`язанням у розмірі по 115 000,00 грн, витрати по оплаті судового збору по 1 150,00 грн, витати на професійну правничу допомогу по 750,00 грн, а всього - по 116 900,00 грн з кожного.

У задоволенні інших вимог позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 і ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідачі у визначений договором строк позику не повернули, тому з них на підставі статей 1049, 1050 ЦК України підлягає стягненню заборгованість за цим договором. Встановивши, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є суб`єктом підприємницької діяльності, знаходиться на загальній системі оподаткування, її діяльність по продажу продуктів харчування та інших супутніх товарів з розстрочкою оплати є основним видом її підприємницької діяльності, правочинів із відповідачами як суб`єктами підприємницької діяльності вона не укладала, отже відсутні підстави для визнання такого правочину недійсним. При написанні розписки сторони дійшли згоди щодо всіх суттєвих умов договору, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а тому відповідно до статей 203, 204 ЦК України цей правочин є правомірним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 і ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 11 лютого 2019 року змінено в частині правового обґрунтування.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що між сторонами був укладений договір позики, оскільки не взяв до уваги, що правовідносини з приводу стягнення грошової суми за придбаний товар за договором купівлі-продажу, які існували між сторонами, не припинили свою дію, оскільки, отримавши від ОСОБА_1 товар на суму 280 000,00 грн, відповідачі у строки, визначені у розписці, кошти за товар не повернули. При цьому вказана помилка суду першої інстанції не призвела до неправильного вирішення спору і підлягає виправленню шляхом зміни правового обґрунтування підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2019 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи та доказам, зібраними у справі. Вважають, що суди дійшли помилкового висновку, що за умовами складеної ними розписки відбулася фактична передача товару та сторони дійшли згоди щодо усіх суттєвих умов договору купівлі-продажу, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що товар за цією розпискою був їм переданий. Таким чином, висновки судів щодо правової природи укладеного сторонами договору є суперечливими, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень про відмову у задоволенні вимог про визнання правочину недійсним. Крім того, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статті 1046 ЦК України, просила суд стягнути заборгованість за договором позики, а апеляційний суд, вийшовши за межі позовних вимог, дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини з приводу стягнення грошової суми за придбаний товар за договором купівлі-продажу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з серпня 1998 року до серпня 2016 року здійснювала підприємницьку діяльність з роздрібної торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами у магазині «Дар`я» у с. Балки Василівського району Запорізької області, власником якого є її чоловік ОСОБА_7

ОСОБА_3 працювала продавцем в указаному магазині за трудовим договором від 13 березня 2006 року, укладеним з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 13 березня 2006 року, зареєстрованим Дніпрорудненською філією Василівського районного центру зайнятості населення.

У зв`язку з похилим віком ОСОБА_1 вирішила припинити підприємницьку діяльність і закрити продуктовий магазин, однак ОСОБА_3 і ОСОБА_4 запропонували їй розпродати весь товар, що залишався у магазині, та зобов`язалися сплачувати оренду і податки.

На підтвердження домовленостей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 склали розписку, в якій зазначили, що «беруть товар в магазині «Дар`я» у с. Балки у ОСОБА_1 у вигляді продуктів харчування і супутніх товарів за роздрібною ціною 280 000,00 грн, знижка 20 %, борг складає 230 000,00 грн і зобов`язуються виплатити у строк до 01 січня 2017 року частинами. Оренда за використання приміщення магазину «Дар`я» і за торгівельне обладнання складає 2 500,00 грн у рік… Беремо на себе зобов`язання сплачувати податки, електроенергію, заробітну плату, штрафи особисто. Акт оренди приміщення додається» (а. с. 9).

Спору щодо заборгованості зі сплати орендної плати, податків, заробітної плати, штрафів між сторонами немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_8 і ОСОБА_4 - ОСОБА_5 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставам виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша і друга статті 598 ЦК України).

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

За положенням статті 692 ЦК України продавець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

З урахуванням вказаного, встановивши, що правовідносини з приводу стягнення грошової суми за придбаний товар за договором купівлі-продажу не припинили свою дію, оскільки, отримавши від ОСОБА_1 товар на суму 280 000,00 грн, відповідачі у строки, визначені в розписці, кошти за товар не провернули, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

При цьому, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що між сторонами був укладений договір позики.

Крім того, встановивши, що при написанні відповідачами розписки відбулася фактична передача товару, сторони дійшли згоди щодо усіх суттєвих умов договору купівлі-продажу, визначилися із датою розрахунку, проте відповідачі свій обов`язок зі сплати вартості товару не виконали, в обумовлені договором строки кошти продавцю не передали, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Твердження заявника, що апеляційний суд, застосувавши до спірних правовідносин положення статей 655, 692 ЦК України, вийшов за межі позовних вимог, є безпідставним, оскільки відповідно до пункту 4 частини першої статті 264 ЦПК України саме суд вирішує питання, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, а позивач - обставини, якими обґрунтовує свої вимоги (пункт 5 частини третьої статті 175 ЦПК України).

У силу положень статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З урахуванням вказаного, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Таким чином, вказані доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, яким судами попередніх інстанцій надана належна оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 11 лютого 2019 року у незміненій частині та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович