Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 367/3487/15-ц

провадження № 61-18599св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Гостомельська селищна рада Київської області, ОСОБА_1 ,

треті особи: комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , та Гостомельської селищної ради Київської області на рішенняІрпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 року у складі судді Мікуліна А. В., та на рішення Апеляційного суду Київської області від

23 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Савченка С. І., Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» (далі - КП «Святошинське лісопаркове господарство»), ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішення селищної ради, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що за результатами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення виявлено порушення вимог законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою земельних ділянок у приватну власність громадянам для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

Перший заступник прокурора Київської області вважав незаконним рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0, 1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 .

Відповідно до проекту землеустрою, який затверджено оспорюваним рішенням, відведення земельної ділянки передбачене за рахунок земель запасу, однак у період із 01 січня 2009 року до 01 січня 2011 року на території Гостомельської селищної ради згідно з державною статистичною звітністю за формою 6-зем площа земель запасу не змінювалася.

За інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» та

ВО «Укрдержліспроект» на момент відведення спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 18 Київського лісництва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га. Вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України. Перевіркою також встановлено, що погодження на вилучення з постійного користування вказаної спірної ділянки КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав. Крім того, цільове призначення вказаної земельної ділянки змінено у порушення норм земельного та лісового законодавства не уповноваженим органом, за відсутності погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства, землю відведено для житлової забудови за межами населеного пункту.

Вказував, що за інформацією з Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 08 жовтня 2014 року спірна територія була лісами ще з радянських часів.

Перевіркою установлено, що погодження на вилучення з постійного користування вказаної спірної ділянки КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав.

На думку позивача, земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_2 передано з порушенням порядку зміни цільового призначення земель.

Крім того, зазначену земельну ділянку державної власності лісогосподарського призначення, що знаходилася за межами населеного пункту смт Гостомель, без вилучення у постійного користувача передано у приватну власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Вважав, що прийнятим рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V порушено право власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення та за відсутності відповідних повноважень передано у приватну власність

ОСОБА_2 .

Посилаючись на зазначене, перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів Українипросив суд:

- визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року №1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №217585, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку із кадастровим номером 3210945900:01:101:0044 площею 0,1000 га з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 ;

- витребувати із володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0044 площею 0,1000 га вартістю 36 671,20 грн.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 07 квітня 2016 року, позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено.

Визнано недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року №1298-50- V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217585, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1000 га з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 .

Витребувано із володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,1000 га вартістю 36 671,20 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що Гостомельською селищною радою Київської області з перевищенням визначених законом повноважень передано ОСОБА_2 у власність спірну земельну ділянку державної власності лісогосподарського призначення, що знаходилася за межами населеного пункту селища Гостомель, без вилучення у постійного землекористувача та з незаконною зміною цільового призначення. Суд вважав, що оскільки спірна земельна ділянка незаконно вибула з володіння власника (держави) поза його волею шляхом перевищення повноважень органом місцевого самоврядування, вона підлягає витребуванню з приватної власності ОСОБА_1 та поверненню у власність держави.

Крім того, суд першої інстанції вважав, що позивачем не пропущений строк позовної давності, оскільки прокуратурі Київської області стало відомо про допущені Гостомельською селищною радою Київської області порушення при винесенні оскаржуваного рішення від 11 березня 2010 року №1298-50-V тільки після проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року

№ 51.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що вимога прокурора обґрунтовувалася порушенням права власності держави на землю з боку органу місцевого самоврядування, а тому на правовідносини, які виникли між сторонами у вересні 2010 року, позовна давність не поширюється (пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення правовідносин).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року ухвалу Апеляційного суду Київської області від 07 квітня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з тих підстав, що апеляційний суд у порушення статей 212-214, 315 ЦПК України не з`ясував, з якого часу стало відомо про порушення оскаржуваним розпорядженням земельного законодавства саме державі в особі Кабінету Міністрів України, а не прокурору, та у випадку пропущення початку перебігу позовної давності - поважність причин такого пропуску. Також апеляційний суд не визначився з характером спірних правовідносин, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та зробив передчасний висновок, що до спірних правовідносин позовна давність не застосовується.

Крім того, касаційний суд зазначив, що апеляційний суд не перевірив, чи знаходиться спірна земельна ділянка в межах населеного пункту селища Гостомель, у чиєму розпорядженні перебуває ця земельна ділянка, чи має право Кабінет Міністрів України розпоряджатися нею, а тому фактично апеляційний суд не з`ясував, чи порушені права держави в особі саме Кабінету Міністрів України оспореним рішенням органу місцевого самоврядування та видачею на його підставі державного акта на право власності на цю земельну ділянку, а також її подальшим відчуженням.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2017 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 року змінено.

Виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на те, що позивачем не пропущений строк позовної давності з тих підстав, що прокуратурі Київської області стало відомо про допущені Гостомельською селищною радою Київської області порушення при винесенні оскаржуваного рішення від 11 березня 2010 року №1298-50-V тільки після проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсними рішення селищної ради, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що відсутні підстави для застосування строку позовної давності, про що заявлено Гостомельською селищною радою, оскільки у разі пред`явлення позову прокурором в інтересах певної особи, відлік позовної давності обчислюється з моменту коли особа, в інтересах якої подано позов довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Рішення суду мотивоване відсутністю доказів того, що Кабінет Міністрів України, в інтересах якого пред`явлено прокурором позов, у 2010 чи

2011 роках довідався про порушення свого права на розпорядження землями лісогосподарського призначення.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі ОСОБА_1

14 березня 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_3 , у якій просить скасувати рішенняІрпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд при новому розгляді справи не врахував вказівок Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, не встановив порушення прав Кабінету Міністрів України, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження перебування спірної ділянки в розпорядженні, володінні або користуванні останнього.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами селища Гостомель та віднесена до земель лісового фонду не відповідають дійсності і не підтверджені належними доказами.

Крім того, судами не досліджено наявність у КП «Святошинське лісопаркове господарство» права постійного користування земельною ділянкою.

Посилання позивача на указ Президента України від 01 травня 2014 року

№ 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», відповідно до якого оспорювана земельна ділянка начебто є територією парку, є безпідставними, оскільки станом на пред`явлення позову межі національного парку не були визначені.

Вважає, що спірна земельна ділянка знаходилася в межах селища Гостомель, землевпорядна документація про її відведення була узгоджена у встановленому законом порядку, що і стало підставою для передачі її у власність.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі Гостомельської селищної ради Київської області

15 березня 2017 року Гостомельська селищна рада Київської області засобами поштового зв?язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, підписану селищним головою Прилипко Ю. І., у якій просить скасувати рішенняІрпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2017 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили помилкові та необґрунтовані висновки про те, що позивачем не пропущений строк позовної давності, оскільки в матеріалах справи наявні докази того, що прокуратурі Київської області, яка діє в інтересах Кабінету Міністрів України, було відомо про оскаржувані рішення та акти ще у 2010 році.

Вважає, що обізнаність позивача, яким у цій справі є Кабінет Міністрів України, варто розглядати через призму обізнаності органу, до повноважень якого належить контроль у сфері земельних правовідносин (прокуратури).

Зазначає, що відповідно до указу Президента України від 01 травня 2014 року

№ 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» заповідання територій національного парку здійснено шляхом розширення його меж за рахунок земель, що знаходяться в користуванні

КП «Святошинське лісопаркове господарство», без вилучення із користування комунального об`єднання Київської міської ради «Київзеленбуд», а отже, особою, чиї права ймовірно порушені, оскаржуваними рішеннями Гостомельської селищної ради є саме «Київзеленбуд», а не Кабінет Міністрів України.

Крім того, відповідно до відповіді секретаріату Кабінету Міністрів України положення пункту 1.6 до указу Президента України від 01 травня 2014 року

№ 446/2014 викладено в новій редакції, згідно з якою передбачено включення земель до складу національного парку без вилучення у землекористувачів.

Судами проігноровано той факт, що зазначений указ прийнято лише 01 травня 2014 року, що свідчить про відсутність порушень зі сторони Гостомельської селищної ради при прийнятті оскаржуваних рішень у 2010-2011 роках.

Доводи інших учасників справи

24 квітня 2017 року перший заступник прокурора Київської області подав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Заперечення мотивоване тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, правильно встановивши характер спірних правовідносин, зробили обґрунтовані висновки про порушення вимог ЗК України та наявність правових підстав для застосування положень статей 387-388 ЦК України.

Відзиви на касаційну скаргу Гостомельської селищної ради не надходили.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Гостомельської селищної ради.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Справу № 367/3487/15-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду

Перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи відзиву, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня

2010 року №1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», було передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №217585.

Встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від

15 червня 2010 року відчужив зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Білоконь С. І.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційних скарг та застосовані норми права

Щодо повноважень прокурора та вирішення питання строку позовної давності

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України (у редакції, чинній на момент пред`явлення позову) покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (Korolev v. Russia (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; Menchinskaya v. Russia, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежним чином. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд зобов`язаний перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною першої статті 46 ЦПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Судом установлено, що прокуратурою пред`явлено позов в інтересах Кабінету Міністрів України, який є стороною у цій справі.

Позивач як юридична особа набуває та здійснює свої права і обов`язки через свої органи, тому його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності необхідно розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, які покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

З огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Крім того, якщо позивач заявив декілька позовних вимог, то питання застосування позовної давності, початку її перебігу та спливу має вирішуватися щодо кожної позовної вимоги окремо.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (провадження

№ 14-172цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зроблено висновок, що у разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від

30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93,

№ 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2),

№ 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Змінюючи рішення суду першої інстанції, виключивши з його мотивувальної частини посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не пропущений строк позовної давності з тих підстав, що прокуратурі Київської області стало відомо про допущені Гостомельською селищною радою Київської області порушення при винесенні оскаржуваного рішення від 11 березня 2010 року №1298-50-V тільки після проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня

2014 року, суд апеляційної інстанції вважав відсутніми підстави для застосування строку позовної давності у зв`язку з відсутністю доказів повідомлення Кабінету Міністрів України про виділення спірної земельної ділянки, а тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги Гостомельської селищної ради Київської області про пропущення строку позовної давності.

Щодо обґрунтованості позовних вимог

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

У справі, що переглядається, судами встановлено, що спірні земельні ділянки віднесені до категорії лісогосподарського призначення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії особливо цінних земель, та переданаГостомельською селищною радою Київської області з перевищенням визначених законом повноважень у порушення вимог статей 12, 20, 21, 38, 39, 84, 116, 118, 122, 149, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, статей 33, 57 Лісового кодексу України, пункту 34 статті 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ОСОБА_2 у власність, оскільки спірна земельна ділянка державної власності лісогосподарського призначення знаходилася за межами населеного пункту смт Гостомель, без вилучення у постійного землекористувача та з незаконною зміною цільового призначення.

Доводи касаційної скарги Гостомельської селищної ради Київської області про те, що спірне рішення приймалося у 2010 році, в той час, як Указ Президента України «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» було видано лише в 2014 році, не заслуговують на увагу, оскільки вказана обставина не свідчить про правомірність та законність рішення від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» Гостомельської селищної ради, яка діяла з перевищенням визначених законом повноважень, тому що спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 18 Київського лісництва і була лісами ще з радянських часів.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що вимоги першого заступника прокурора Київської області про визнання недійсним розпорядження, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння є обґрунтованими.

Процедура вилучення та відведення відповідачеві спірної земельної ділянки, що перебувала у постійному користуванні лісового господарства та знаходилась у межах єдиного масиву в кварталі № 18 Київського лісництва, суперечить вимогам чинного законодавства, була проведена Гостомельською селищною радою Київської області поза межами її повноважень.

Таким чином, посилання касаційної скаргиОСОБА_1 на те, що спірна земельна ділянка знаходилася в межах селища Гостомель, землевпорядна документація про її відведення була узгоджена у встановленому законом порядку, що і стало підставою для передачі її у власність, не заслуговують на увагу, оскільки суперечать матеріалам справи та встановленим судами обставинам.

Щодо порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Разом із тим, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

Втручання у володіння майном фізичної особи буде переслідувати легітимну мету у випадку встановлення контролю за використання відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки (земля лісогосподарського призначення).

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель, наслідків порушення заборони на зміну їх цільового призначення і регламентування підстав для витребування з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16,

від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц.

Таким чином, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду робить висновок, що встановивши, що Гостомельською селищною радою Київської області з перевищенням визначених законом повноважень передано ОСОБА_2 у власність спірну земельну ділянку державної власності лісогосподарського призначення, що знаходилася за межами населеного пункту селища Гостомель, без вилучення у постійного землекористувача та з незаконною зміною цільового призначення, а також встановивши відсутність доказів повідомлення Кабінету Міністрів України про виділення спірної земельної ділянки, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсними рішення селищної ради, державного акта на право власності на земельну ділянку і витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та вмотивовано не застосував строки позовної давності до спірних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи неправильно застосовані норми матеріального права чи порушені норми процесуального права та зводяться до незгоди із оскарженими судовими рішеннями.

Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті

6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE,

№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Гостомельської селищної ради Київської області залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді:

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик