Єдиний унікальний номер 233/6096/19 Номер провадження 22-ц/804/3381/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2019 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Будулуци М.С.

суддів: Біляєвої О.М., Папоян В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення сторін в м. Бахмут Донецької області апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (справа № 233/6096/19, суддя Наумик О.О., повний текст рішення складено 16 жовтня 2019 року в місті Костянтинівка Донецької області),

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому просить стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату, за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 15 332,85 грн., пославшись на таке:

З 11 липня 2016 року по 17 липня 2017 року вона працювала у Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» оглядачем вагонів 3 розряду виробничого підрозділу «Дебальцівське вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати йому заробітну плату, хоча продовжував її нараховувати.

Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої їй заробітної плати, за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 19 223,04 грн. (за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 15 332,85 грн.), що підтверджується довідкою, виданою за місцем роботи.

Однак ця довідка не засвідчена печаткою відповідача у зв`язку з вилученням печаток із структурних підрозділів, що залишилися на непідконтрольній органам державної влади території.

Отримати належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати вона не може. Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Добровільно сплатити їй заборгованість по заробітній платі відповідач відмовився.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 13 929 грн. 94 коп.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. на рахунок для зарахування до державного бюджету надходжень за кодом класифікації доходів бюджету 22030106, (стягувач Державна судова адміністрація України), отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача 899998; рахунок отримувача 31211256026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Рішення мотивовано тим, що відповідач на порушення вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника не виплатив всі суми, що належать йому від підприємства, а тому позовні вимоги в частині стягнення 13 929 грн. 94 коп., що складають заборгованість по заробітній платі, підлягають задоволенню.

Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення справи, порушення судом норм матеріального права і процесуального права, просило рішення суду в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд безпідставно стягнув з відповідача заборгованість з заробітної плати на підставі наданих позивачем доказів, які не є первинними документами і не врахував, що нарахування заробітної плати не здійснювалось, оскільки АТ «Укрзалізниця» не мало можливості перевірити факт виконання позивачем трудових обов`язків через існування форс-мажорних обставин і припинення здійснення господарської діяльності структурного підрозділу, який знаходиться у м. Дебальцеве Донецької області на непідконтрольній українській владі території.

На час перегляду справи апеляційним судом відзив позивача ОСОБА_1 на апеляційну скаргу не надійшов.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 18 червня 2012 року перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах.

17 липня 2017 року звільнена у зв`язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП.

Зазначені обставини підтверджені відповідними записами в трудовій книжці позивача (а.с.4-8) і не спростовані відповідачем.

Постановою Кабінету Міністрів України №938 від 31.10.2018 р. Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» змінило тип з публічного на приватне та повне найменування на Акціонерне товариство «Українська залізниця».

З тексту нової редакції Статуту АТ «Укрзалізниця», розміщеного на офіційному сайті Верховної Ради України за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/go/735-2015-n, Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Позивачем на підтвердження невиплаченої заробітної плати надана довідка (а.с.9) в якій зазначено, що за період з березня 2017 року по липень 2017 року позивачу була нарахована заробітна плата в розмірі 19 223,04 грн., у тому числі: березень - 3 845,23 грн., квітень - 2 090,25 грн., травень - 2 186,51 грн., червень - 5 758,66 грн., липень 5 342,39 грн.

Сума до виплати визначена в розмірі 15 332,85 грн., у тому числі: березень - 3 058,34 грн., квітень - 1 662,14 грн., травень - 1 738,67 грн., червень - 4 579,19 грн., липень 4 294,51 грн.

За довідкою відповідача від 03 березня 2019 року №1098/2 позивачу у січні-березні 2017 року була нарахована заробітна плата в розмірі 9 304,81 грн., в тому числі в січні - 3 948,34 грн., в лютому - 3 595,99 грн., в березні - 1 760,48 грн., з нарахованої заробітної плати в означений період визначено до виплати 7 402,04 грн., в тому числі за січень - 3 139,66 грн., за лютий - 2 859,47 грн., за березень - 1 402,91 грн., за період з квітня 2017 року по липень 2017 року - 0 грн. (а.с.27).

Відомістю на виплату грошей № 12 за березень 2017 року підтверджена обставина виплати позивачу заробітної плати в сумі 1 402,91 грн. (копія - на а.с.25).

Установивши ці обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав працівника при звільненні, зокрема на отримання заробітної плати, а тому частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .

Однак, суд першої інстанції дійшов такого висновку через порушення норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Стаття 47 КЗпП України передбачає обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частина перша цієї норми права наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 81 ЦПК України.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України, належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з матеріалами справи (копією трудової книжки), з 18 липня 2012 року ОСОБА_1 працювала на різних посадах Державного підприємства (далі - ДП) «Донецька залізниця» .

01 травня 2016 року Вагонне депо Дебальцеве-сортувальне ДП «Донецька залізниця» реорганізовано у виробничий підрозділ «Дебальцівське вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (наказ Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 15 квітня 2016 року № 303).

10 липня 2017 року відповідач видав наказ № 8233/ДН-ос про звільнення позивача у зв`язку зі скороченням штату п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 8).

Відповідно до довідки АТ «Українська залізниця» від 03 жовтня 2019 року № 1098/2, дохід ОСОБА_1 з березня по травень 2017 року становить 1 760 грн. 48 коп. (до видачі - 1 402 грн. 91 коп.) і складається із заробітної плати за березень 2017 року, в період часу з квітня по травень 2017 року заробітна плата позивачу не нараховувалась (а.с. 27).

Відповідно до відомості на виплату грошей №12 за березень 2017 року, позивач отримала зазначену суму від відповідача 21 липня 2017 року.

Ці обставини не спростовані позивачем.

Наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18.06.2015, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 року за № 736/27181, із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства юстиції України від 12 червня 2018 року № 1827/5, від 4 липня 2018 року № 2277/5, затверджено Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (далі - Правила), які встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи).

Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами (пункт 1 розділу І).

Відповідно до п. 1 ч. 3 розділу ІІ Правил, на документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

Згідно з п. 1 та п. 2 глави 4 розділу II Правил, датою документа є відповідно дата його підписання, затвердження, прийняття, реєстрації або складення (для актів), засідання колегіального органу (для протоколів). Дату оформляють відповідно до ДСТУ 4163-2003 цифровим або словесно-цифровим способом. Усі реквізити на документі, пов`язані з його проходженням і виконанням, датуються і підписуються. Дата документа проставляється посадовою особою, яка його візує, погоджує або затверджує. Дата зазначається нижче підпису ліворуч.

Крім того, під час реєстрації документа його дата проставляється працівником служби діловодства в лівій верхній частині документа на спеціально відведеному місці на бланку. У документах, складених не на бланку (заяви працівників, доповідні записки, довідки тощо), дата проставляється автором документа нижче підпису (пункт 3 глави 4 розділу II Правил).

У разі застосування автоматизованої системи реєстрації документів може використовуватися штрих-код. Для вихідних документів штрих-код включає реєстраційний індекс і дату документа (пункт 6 глави 3 розділу III Правил).

На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану нею роботу, а також, що з березня 2017 року по 17 липня 2017 року їй нараховувалася заробітна плата, яка не виплачена на момент звернення до суду з даним позовом, ОСОБА_1 подала довідку, підписану начальником ВП «Дебальцівське вагонне депо» Левицьким Р.В. та головним бухгалтером Михарєвою К. П . (а.с. 9).

У відзиві на позов відповідач, крім іншого, зазначив, що поданий позивачем на підтвердження позовних вимог документ підписаний неповноважними особами.

Проте, суд першої інстанції, визнавши довідку належним доказом наявності заборгованості по заробітній платі, не зважив на те, що ця довідка не містить інформації щодо розцінки та норми праці, обліку використаного часу; документального підтвердження нарахування зарплати.

Також довідка оформлена без додержання вимог, встановлених Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, зокрема, не засвідчена печаткою та не містить необхідні реквізити, дату документа, що унеможливлює перевірити повноваження посадових (відповідальних) осіб, які підписали довідку, на час її видачі, а також наявність заборгованості на час розгляду справи.

Відсутність заборгованості по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі, підтверджується письмовими доказами, що були подані відповідачем, а саме: довідкою про доходи Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 03 жовтня 2019 року №1098/2.

З огляду на наведене, суд першої інстанції безпідставно визнав довідку про доходи, що була подана ОСОБА_1 , належним доказом.

Окрім того, обставини, що у спірний період позивач являлася на робоче місце, за нею зберігався середній заробіток, не підтверджені належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами, зокрема табелями обліку робочого часу, Журналом обліку приходу - уходу працівників, які знаходяться на простої, тощо.

Також матеріали справи не містять доказів, що позивач отримувала при звільненні довідку про заборгованість, зверталася до роботодавця із вимогою про надання необхідних документів щодо проведення з нею розрахунку при звільненні.

При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Аналогічний правовий висновок, підстав для відступлення від якого не вбачила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду під час касаційного перегляду 10 жовтня 2019 року справи № 243/2071/18, висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 408/3267/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц.

Указом в.о. Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато проведення антитерористичної операції.

Місто Дебальцеве Донецької області входило до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, дію якого призупинено розпорядженням від 5 листопада 2014 року № 1079-р, а також визнано таким, що втратило чинність, розпорядженням від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

Крім того, місто Дебальцеве входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, а також включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, який є додатком № 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» від 07 листопада 2014 року № 1085.

Отже, висновок суду про задоволення позову про стягнення заборгованості по заробітній платі не є правильним, оскільки факт роботи позивача у спірний період, наявність та розмір заборгованості не підтверджено належними доказами. Зважаючи на те, що виробничі потужності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» фактично знаходяться у м. Донецьку Донецької області, яке перебуває під контролем незаконних збройних формувань, відповідач втратив контроль над майном та документацією, АТ «Українська залізниця» з незалежних від нього причин позбавлено можливості надати суду первинні документи.

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 408/2306/17-ц та від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц.

Посилання у рішенні на практику Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), 26 червня 2014 року, остаточне 26 вересня 2014 року; справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (заява № 42527/98), 12 липня 2001 року) є безпідставним, так як у цій справі виникли правовідносини, які не є подібними з тими, що були предметом розгляду Європейського суду з прав людини і стосувалися права на пенсійне забезпечення (конкретного розміру пенсійних виплат) та спадкового права, а позов ОСОБА_1 мотивований посиланням на норми КЗпП України, тобто між позивачем і АТ «Українська залізниця» виникли трудові правовідносини.

Що стосується заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року, то апеляційний суд виходить з наступного.

Положення частин другої, восьмої статті 9, частини другої статті 24 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначають, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які, відповідно до цього Закону, нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які, відповідно до цього Закону, нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що страхові внески страхувальником за березень 2017 року сплачені, отже, виплачені ОСОБА_1 відповідні суми, а позивач, у свою чергу, не надав належного доказу щодо невиплати йому заробітної плати. Довідка форми ОК-5, ОК-7, що видана Пенсійним фондом України, передбачає отримання відомостей про суми заробітної плати для нарахування пенсії й не може бути безумовним доказом факту її невиплати та не проведення з позивачем розрахунку при звільненні.

За таких обставин, виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року у справі відсутні.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року по справі № 754/11399/17.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приймає доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду про наявність заборгованості та її розмір не підтверджені належними, достатніми і допустимими доказами.

Отже, висновок суду про задоволення позову про стягнення заборгованості по заробітній платі є неправильним, оскільки факт роботи позивача у спірний період, наявність та розмір заборгованості не підтверджено належними доказами. Зважаючи на те, що виробничі потужності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» фактично знаходяться у м. Донецьку Донецької області, яке перебуває під контролем незаконних збройних формувань, відповідач втратив контроль над майном та документацією. АТ «Українська залізниця» з незалежних від нього причин позбавлено можливості надати суду первинні документи.

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 408/2306/17-ц та від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц.

Посилання ОСОБА_1 у позовній заяві на те, що первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться в регіональній філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», яка розташована у м. Лиман Донецької області, оскільки в жовтні 2017 року були передані нею особисто, не підтверджується матеріалами справи.

Встановивши, що у трудових правовідносинах між АТ «Українська залізниця» та його працівниками, зокрема позивачем ОСОБА_1 , з квітня 2014 року на тимчасово окупованій території виникли та до тепер існують обставини непереборної сили, у період існування яких відповідач позбавлений можливості виконати зобов`язання перед своїми працівниками, передбачені умовами трудового договору (контракту, угоди тощо), законодавчими та іншими нормативними актами, а позивач не надав доказів на підтвердження своїх вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 13 929 грн. 94 коп. на користь позивача.

За таких обставин підстави для задоволення вимог про стягнення заробітної плати відсутні, а тому рішення підлягає скасуванню.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приймає доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду про наявність заборгованості та її розмір не підтверджені належними, достатніми і допустимими доказами.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Установивши, що суд першої інстанції, ухвалив рішення про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, неправильно застосувавши норми матеріального права і порушивши норми процесуального права, суд апеляційної інстанції скасовує рішення про задоволення вимог і розподілу судових витрат з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення, а позивач від сплати судового збору звільнена на підставі пункту першого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати, що пов`язані з оплатою судового збору в розмірі 1 152 грн 60 коп. за подачу апеляційної скарги Акціонерним товариством «Українська залізниця», компенсуються відповідачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2019 року в частині задоволених позовних вимог та стягнення судового збору скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 13 929 грн. 94 коп. відмовити.

Судові витрати, що пов`язані з оплатою судового збору в розмірі 1 152 грн 60 коп. за подачу апеляційної скарги, компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» (вул. Тверська, 5, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.С. Будулуца

Судді О.М. Біляєва

В.В. Папоян

Дата складення судового рішення - 17 грудня 2019 року

Головуючий суддя М.С. Будулуца