ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2019 року справа №200/9551/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року (повний текст складено 09 жовтня 2019 року в м. Слов`янськ) у справі № 200/9551/19-а (суддя І інстанції - Абдукадирова К.Е.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

30 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, в якому, з урахуванням уточнень до позову, позивач просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо не нарахування та несплати на користь позивача індексації щомісячних страхових виплат за період з 17 червня 2003 року; - зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію щомісячних страхових виплат за період з 17 червня 2003 року з урахуванням виплачених сум; - зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів в зв`язку із порушенням строків виплати індексації щомісячних страхових виплат за період з 17 червня 2003 року.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідачем порушене право на отримання індексації страхової виплати у зв`язку із знеціненням доходів, а також право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати через несвоєчасну виплату сум індексації. Просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 200/9551/19-а позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації щомісячних страхових виплат за період з 17 червня 2003 року. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідні суми індексації щомісячних страхових виплат за період з 17 червня 2003 року з урахуванням фактично виплачених сум. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації щомісячних страхових виплат за період з 7 червня 2003 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідно до ч. 4 ст. 47 Закону України № 1105-XІV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. У червні 2017 року відділенням було проведено потерпілому індексацію щомісячних страхових виплат за три роки до дня звернення.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини, які виникли між сторонами з приводу індексації страхових виплат врегульовані Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року.

Судом встановлено, що постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 219/5501/17 (провадження № 61-1431св17) за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Бахмут, ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" про відшкодування моральної шкоди, завданої умовами виробництва, встановлені наступні обставини, які не потребують доказуванню та які мають значення для вирішення цієї справи.

З 03 лютого 1978 року по 28 березня 2005 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат", працюючи на різних посадах, та була звільнена за власним бажанням на підставі статті 8 Кодексу законів про працю України згідно з актом розслідування професійного захворювання (отруєння) за формою Н- 362/0 від 28 травня 2003 року, а саме пунктом 14, професійне захворювання ОСОБА_1 виникло через роботу в умовах підвищеної запиленості, при цьому у пункті 17 цього акта винною особою визначено представника роботодавця - начальника цеху № 5. Згідно з висновком МСЕК від 17 червня 2003 року серії 2-18 АВ № 053174 ОСОБА_1 вперше встановлено 60 % стійкої втрати професійної працездатності по 17 червня 2005 року, що переглядалось, та за висновком МСЕК (довідка від 04 липня 2005 року серії ДОН-04 № 063068) встановлено 60 % стійкої втрати професійної працездатності безстроково.

Позивач перебуває на обліку в фонді соціального страхування з 17 червня 2003 року, як особа, яка має зареєстрований страховий випадок - професійне захворювання, та саме з цього часу позивач отримує страхові виплати від фонду соціального страхування.

24 квітня 2019 року позивач звернувся з заявою до відповідача в якій просив повідомити чи нараховувалась та виплачувалась йому індексація щомісячних страхових виплат за весь час перебування на обліку в фонді соціального страхування, та якщо так, то в якій сумі вона нараховувалась, за які періоди часу та коли була сплачена, а якщо ні, то нарахувати і сплатити індексацію за весь період перебування в фонді соціального страхування, а також сплатити компенсацію втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасністю виплати сум індексації.

Відповідач, листом від 15 травня 2019 № Ш-01-04/19-219 повідомив позивача про те, що оскільки в червні 2017 року позивачем вперше надані до відділення документи, необхідні для здійснення розрахунку індексації щомісячної страхової виплати за минулі періоди, а саме: довідку про розмір та місяці підвищення пенси та трудову книжку для підтвердження статусу непрацюючої особи, а зазначена інформація необхідна для вірного розрахунку індексації страхових виплат та визначення місяця підвищення доходу (базового місяця), тому в червні 2017року щомісячні страхові виплати були проіндексовані за три роки: з червня 2014 року та до моменту звернення. В подальшому індексацію продовжено до жовтня 2017 року. Сума виплаченої індексації складає 3 165,18 гривень.

З січня 2018 року відділення припинило нарахування індексації у зв`язку з тим, що збільшення щомісячної страхової виплати у березні 2018 року внаслідок перерахунку відповідно до частини 2 статті 37 закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", перевищило розмір фіксованої індексації (а.с. 27-29).

З огляду на зазначене, спір виник з приводу не нарахування позивачу індексації щомісячної страхової виплати після її призначення та компенсації втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасністю виплати індексації за період з 17 червня 2003 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів дійшла таких висновків.

Стосовно строку звернення з цим позовом суд зазначає, що, відповідно до приписів ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач зазначив, що про порушення свого права, а саме, що Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області не проводилось нарахування суми індексації, він дізнався з листа відповідача від 15 травня 2019 року № Ш-01-04/19-216, тому вважає, що порушення його прав має тривалий характер.

Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 03 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV) якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем на пропущений строк звернення з цим адміністративним позовом, через що справа підлягає розгляду по суті позовних вимог.

Щодо обов`язку відповідача здійснювати індексацію страхових виплат. Згідно зі статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 р. № 1282-ХІІ (далі Закон № 1282-ХІІ) передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Статтею 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України.

Отже, законодавством передбачений обов`язок відповідача здійснювати індексацію страхової виплати. При цьому доводи відповідача про те, що для здійснення індексації застрахована особа повинна надавати певні відомості, суд вважає необґрунтованими з таких підстав.

Згідно з ч. 15 ст. 42 Закону № 1105-XIV індексація суми страхової виплати проводиться відповідно до частини другої статті 37 цього Закону, якою передбачено, що перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року відповідно до коефіцієнта, затвердженого Кабінетом Міністрів України на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Крім того, згідно зі ст. 8 Закону № 1282-ХІІ перегляд розмірів державних соціальних гарантій та гарантій оплати праці відповідно до умов, визначених цим Законом, здійснюється уповноваженими на це органами протягом місяця, у якому виникли підстави для перегляду.

За наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.

Отже, обов`язок здійснення індексації страхової виплати покладений на відповідача і не перебуває під умовою здійснення застрахованою особою певних активних дій.

Доводи відповідача щодо неможливості отримання відомостей про доходи позивача суд відхиляє з огляду за зміст Положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 24.01.2017 р. № 5.

Відповідно до вказаного нормативного акту Фонд соціального страхування, в тому числі: забезпечує ведення реєстру потерпілих від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, а також осіб, які у разі смерті потерпілого мають право на одержання страхових виплат (п.3.1.3); здійснює обмін Інформацією з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, державної фінансової політики, реалізації державної податкової політики та з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Пенсійним Фондом України іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування та громадськими формуваннями для виконання Фондом покладених на нього функцій і завдань, визначених законодавством України (п.3.1.4.).

Крім того, сумісною постановою правління Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 р. N 5-4/4, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 р. за N 376/7697, передбачено, що у разі необхідності органи Пенсійного фонду повинні безкоштовно надавати відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків додаткову інформацію щодо призначення та розміру пенсій, щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття, допомоги на поховання і витрат на виплату та доставку пенсій (п.11).

Сд вважає таким, що не ґрунтується на законі посилання відповідача на відсутність підстав для нарахування сум індексації за період з червня 2003 року з урахуванням вищенаведеної норми ч. 7 ст. 47 Закону № 1105-XIV: якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку.

Вказаного висновку не спростовує і зміст ч. 4 ст. 47 вказаного Закону, яка передбачає, що виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Зазначена норма передбачає випадки, коли виплати призначені, але не одержані потерпілим. Тоді як у цій справі встановлено, що виплати індексації страхових виплат не були призначені саме відповідачем.

За вказаних обставин позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача в не нарахуванні та не виплаті індексації щомісячних страхових виплат за період з 17 червня 2003 року та відповідно про зобов`язання відповідача здійснити такі нарахування та виплати на користь позивача з урахуванням фактично виплачених сум підлягають задоволенню.

Водночас, в частині позовних вимог стосовно компенсації втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат слід вказати не таке.

Закон України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050), зокрема, стаття 1 встановлює, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Статтею 3 вказаного Закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно із статтею 4 Закону № 2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Компенсацію виплачують за рахунок:

власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету (стаття 6 Закону).

Суд зазначає, що Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.

Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Суд зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 11.07.2017 року у справі № 21-2003-а16.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд першої інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 200/9551/19-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 200/9551/19-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 17 грудня 2019 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

І.В. Сіваченко