ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/999/19 Справа № 201/5707/13-к Суддя у 1-й інстанції - Мельниченко С. П. Суддя у 2-й інстанції - Джерелейко О. Є.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2019 року                                                         м. Дніпро

       Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді         Джерелейко О.Є.,

суддів Коваленко Н.В., Слоквенка Г.П.,

за участю секретаря судового засідання        Пінчук Е.С.,

прокурорів         Іпатова О.В., Тучі С.А.,

потерпілого ОСОБА_1 ,

захисника         Грицай В.О.,

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12013040650001887 за апеляційними скаргами прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та обвинуваченого  ОСОБА_2  на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2019 року щодо

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Нікополь Дніпропетровської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

В зміненій апеляційній скарзі зі змінами прокурор просить вирок суду скасувати, у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотними порушенням вимог кримінального процесуального закону, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 винним за ч.1 ст.140 КК України та призначити йому покарання у виді 2 років позбавлення волі; на підставі ч.2 ст.55 КК України, призначити додаткове покарання у виді позбавлення права займатись діяльністю пов`язаною із наданням медичних послуг строком на 2 роки; на підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК України, звільнити його від покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що висновки суду першої інстанції, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки суд при ухваленні вироку не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, крім того, у вироку взагалі не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази та відкинув інші, не мотивувавши підстав такого рішення, є односторонніми та не зіставляються з усіма матеріалами цього кримінального провадження, зібраними в ході досудового розслідування, а також здобутими в судовому провадженні та дослідженими в судовому засіданні.

Посилання суду на те, що висновки експертів № 171 від 11 червня 2012 року та № 52-Д від 11 березня 2013 року, якими встановлено невірність обраного ОСОБА_2 методу операції та інші порушення є недопустимими доказами через участь у них у якості експерта професора ОСОБА_3 , також є недопустимими доказами покази експертів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 як похідні від недопустимих доказів є необгрунтованим та суперечить вимогам ст.65 КПК України 1960 року.

Зазначає, що професор ОСОБА_3 , який 08.11.2011 був у складі клініко-експертної комісії не був ревізором у справі відповідно до положень ст. 75, 66 КПК України в ред. 1960 року та Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні». Ревізії під час досудового слідства не призначались та не проводились.

Водночас висновки вказаних експертиз та покази вказаних експертів вказують на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.

Як зазначено у висновку експерта № 171 від 11 червня 2012 року, за даними патологоанатомічного дослідження смерть ОСОБА_10 настала внаслідок розвитку серцево-судинної та легеневої недостатності в післяопераційному періоді. Також експерти вказали, що в ході оформлення медичної документації та проведення оперативного лікування, обвинуваченим ОСОБА_2 , як лікарем та завідуючим хірургічного відділення, були допущені порушення, в тому числі, його посадової інструкції.

Висновок додаткової комісійної судово-медичної експертизи № 52-Д від 11 березня 2013 року, також підтвердив, що план операції, відображений в передопераційному епікризі, не відповідає фактично проведеному оперативному втручанню. Проведені передопераційні діагностичні обстеження не в повній мірі відповідають вимогам наказу МОЗ України № 226 від 27.07.1998 року: не виконані оглядові рентгенограми грудної та черевної порожнин.

Показами експертів підтверджено зроблені висновки.

Експерт ОСОБА_11 показала, що операції хворим такого віку як ОСОБА_10 повинні проводитись тільки по життєвим показникам і в медичному закладі, де є цілодобова реанімація та інтенсивна терапія.

У шпиталі відсутня відповідна лабораторія для оцінки електролітного бартеру, та персонал госпіталю не має достатніх навиків щодо нагляду за хворими після тяжких операцій.

Судом в порушення вимог ст. 94 КПК України не надано оцінку у вироку викладеним у висновку експерта № 81/к висновкам про те, що на момент надання медичної допомоги ОСОБА_10 діяли Тимчасові галузеві уніфіковані стандарти медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України, затверджені Наказом МОЗ N 226 від 27.07.98, відповідно до яких (Шифр к43) грижа черевної стінки у хворих з тяжкою супутньою патологією передбачає у післяопераційний період: корекція супутньої патології, своєчасне переведення до профільного стаціонару, що при наданні медичної допомоги ОСОБА_10 не було зроблено.

Комісія вважає, що існує причинно-наслідковий зв`язок між проведеним оперативним втручанням і загостренням наявних захворювань і розвитком серцево-судинних ускладнень.

Вказані висновки експертів цілком узгоджуються із обов`язками медичних працівників, передбачених ст. 42 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я».

Судом в порушення вимог ст. 94 КПК України, у вироку взагалі не надано оцінку показам потерпілого ОСОБА_1 , допитаного у судовому засіданні 11.04.2017 про те, що в інших закладах охорони здоров`я, зокрема МКЛ №6 та поліклініки ПАТ «Інтерпайп НТЗ» за результатом обстежень його мати ОСОБА_10 , 1925 року народження, вказувалось на неможливість оперативного втручання через похилий вік та наявність супутніх патологій.

Судом не надано оцінки показам свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та інших про те, що у госпіталі через низьку оперативну активність планувалось скоротити хірургічне відділення та хворим пропонували робити операції з метою підвищення оперативної активності та збереження відділення. У госпіталі відсутнє реанімаційне відділення та власна лабораторія.

Крім цього, висновки суду про те, що 07.09.2011 о 17.30 лікар ОСОБА_2 не прийняв заходи для госпіталізації хворої у відділення реанімації та інтенсивної терапії ОКЗ ім. Мечникова через те, що в цей час черговим лікарем була лікар ОСОБА_15 не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки суперечать показам свідка ОСОБА_15 .

Крім цього, у порушення вимог ч.2 ст. 94, а також п.3 ч.1 ст. 411 КПК України, судом незаконно заздалегідь надано перевагу одних доказів над іншими, а саме, суд надає перевагу висновку експерта № 81/к, як доказу, та не бере до уваги висновок клініко-експертної комісії госпіталю 07.10.2011, як такий, що не містить детального аналізу перебігу діагностування та лікування хворої.

Вказаний висновок суду є незаконним, оскільки судом не спростовано висновки Клініко-експертних комісій від 07.10.2011 та 08.11.2011.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просить вирок суду змінити, з мотивувальної частини вироку виключити посилання, що 07.09.2011 та 09.09.2011 пацієнтка ОСОБА_10 ним не оглядалася; встановити обставини здійснення ним 07.09.2011 та 09.09.2011 року огляду та вчинення лікувальних заходів відносно пацієнтки ОСОБА_10 ; визнати недопустимими та виключити посилання як на докази: - висновок експерта №171 від 11.06.2012р. (том 1 а. с. 163-174), а також висновок експерта №52-Д від 11 березня 2013 р. (том 2 а. с. 14-24); - акт експертного контролю якості медичної допомоги №1 від 07.10.2011 р. (том 1 а.с. 8-9), протокол засідання клініко-експертної комісії №1 від 07.10.2011р. (том 1 а.с. 10-11), протокол засідання клініко-експертної комісії від 08.11.2011р. (том 1. а.с. 20-23), також просить скасувати постанову слідчого СВ Жовтневого РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області Драбіка А.Д. від 03.08.2012 року про обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд; визнати незаконними дії прокурора Жовтневого району м. Дніпропетровська щодо відмови у скасуванні вказаної постанови слідчого.

Вказує на те, що висновок суду про те, що він 07.09.2011 року хвору ОСОБА_10 не оглядав не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та є наслідком неповноти судового розгляду, оскільки у медичній картці пацієнтки ОСОБА_10 наявний спільний запис від 07.09.2011 із лікарем-анестезіологом ОСОБА_16 щодо огляду і з`ясування загального стану пацієнтки та медичних призначень, про що свідчить його особистий підпис. За 09.09.2011 в листах призначення медичної картки особисто ним відображено перелік медичних препаратів, призначених у цей день, що мало місце за результатом огляду.

Посилання суду на те, що з висновку експерта № 81/к (т. 5 а.с. 115) вбачається, що до недоліків надання медичної допомоги хворій можна віднести те, що нестероїдні протизапальні засоби застосовувались без відповідного захисту слизової, однак в судовому засіданні не встановлено жодного доказу, який свідчив про наявність причинного зв`язку між таким застосуванням лікарських засобів та смертю ОСОБА_10 , не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки згідно з роз`яснень експерта ОСОБА_9 , недоліків медикаментозного призначення не виявлено, об`єм призначеного медикаментозного лікування згідно наркозної карти та у післяопераційному періоді достатній.

Крім того, судом не взято до уваги та не викладено у судовому рішенні показання допитаного судом свідка ОСОБА_17 (суд помилково вказав ОСОБА_13 ), яка визнала належність саме їй підписів у медичній картці ОСОБА_10 в якості дозволу на проведення операції, на відпуск медикаментів, у тому числі наркотичної групи, а також за результатами її спільного огляду.

Також не наведено змісту усіх показань допитаного судом першої інстанції в режимі відеоконференцзв`язку судового експерта КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_18 .Л., які мають істотне значення для справи, а саме, що хірург не викликав серцеву недостатність у пацієнтки, її викликав стрес, який може бути пов`язаним із проведенням оперативного втручання, однак цей зв`язок не вважається прямим, та інше.

Крім того, районним судом безпідставно не визнано недопустимими та незаконно здійснена оцінка як доказів: - висновок експерта №171 від 11.06.2012р. (том 1 а. с. 163-174), а також висновок експерта №52-Д від 11 березня 2013 р. (том 2 а. с. 14-24) з усіх зазначених ним та його захисником підстав; - акт експертного контролю якості медичної допомоги №1 від 07.10.2011 р. (том 1 а.с. 8-9), протокол засідання клініко-експертної комісії №1 від 07.10.2011р. (том 1 а.с. 10-11), протокол засідання клініко-експертної комісії від 08.11.2011р. (том 1. а.с. 20-23).

Разом з тим, у відповідних клопотаннях ним та його захисником вказувалося, що наказом МОЗ України від 24.02.2010 р. №163 «Про управління якістю медичної допомоги», було визнано таким, що втратив чинність наказ МОЗ України від 26 березня 2009 р. №189 «Про порядок контролю та управління якістю медичної допомоги» (саме на останній з наказів посилаються та складені за відповідною формою Акт експертного контролю якості медичної допомоги №1 від 07.10.2011 р. (т.1. а.с. 8-9) й протокол засідання клініко-експертної комісії №1 від 07.10.2011р.).

Крім того, наказ МОЗ України від 24.02.2010 р. №163 на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України не подавався, хоча був застосований відносно нього як громадянина всупереч приписам Указу Президента України №493/92 від 3 жовтня 1992 року «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади». Отже документ, складений на підставі нечинного нормативного акту не може бути прийнятий як допустимий та достовірний доказ. При цьому протокол засідання клініко-експертної комісії від 08.11.2011р. (т.1. а.с. 20-23) у пункті про підставу проведення експертизи не містить посилання на наказ МОЗ або наказ відповідного органу охорони здоров`я.

Підстави складання документу та його необхідні відомості й реквізити у протоколі засідання клініко-експертної комісії від 08.11.2011р. відсутні.

За таких умов, протокол засідання клініко-експертної комісії від 08.11.2011р. (т.1. а.с. 20-23) був складений згідно наказу МОЗ України, який не набув чинності, без наявної підстави його складання у непідтвердженому неповноважному персональному складі, а отже як доказ отриманий не у порядку, передбаченому законодавством й не має ознак допустимості та достовірності, що є істотним, однак не враховано судом.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 31.03.2015 р. в цій же справі, висновки експерта №171 від 11.06.2012р. та 52-Д від 11 березня 2013 р. вже були поставлені судом під сумнів як отримані з порушенням процесуального законодавства, що має преюдиційне значення.

Зазначає, що прокурором ще на стадії досудового слідства (за правилами КПК України 1960 року) по кримінальній справі №63112590, порушеній 25.12.2011 року, також було визнано недопустимим доказом висновок комісійної судово-медичної експертизи №171.

Що стосується висновку експерта № 52-д від 11 березня 2013 р., вказана судова експертиза була призначена слідчим за межами строків досудового слідства, визначених ст. 120 КПК України 1960 року.

За таких умов вказані висновки судового експерта є недопустимими доказами за правилами ч. 3 ст. 89 КПК України.

Також, посилається на те, що відповідно до матеріалів провадження, ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 01.12.2016 року, серед іншого, було скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд обраний відносно обвинуваченого постановою слідчого СВ Жовтневого РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області Драбіка А.Д. від 03.08.2012 р., однак не у порядку поданої до суду скарги на постанову слідчого та бездіяльність прокурора, датовану 03.11.2015 р. та на чому ОСОБА_2 наполягав у клопотанні від 12.09.2016 р.

Будь-якої оцінки наведеним ним доводам у вказаній скарзі суд взагалі не надав, висновків щодо предмету скарги не виклав, хоча вони мають принципове значення у розрізі тривалого очевидно незаконного порушення його прав.

Крім того, ним вказувалося, що обрання для нього запобіжного заходу взагалі не було будь-яким чином обгрунтовано та мотивовано й вимогам закону не відповідало, та незаконно тривалий час обмежувало його громадянські права, що використовувалося як цілеспрямований тиск на його волю та намір захищатися від незаконного переслідування, та на що жодного разу прокурор належним чином на подані скарги не відреагував, а судом в ухвалі від 01.12.2016 до уваги не прийнято.

На апеляційну скаргу прокурора обвинуваченим Сиротенко ОСОБА_19 подано заперечення, в якому останній просив залишити без задоволення апеляційну скаргу прокурора, оскільки доводи вказані в ній є необгрунтованими та такими, що не спростовують дійсні обставини справи.

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2019 року ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України та виправдано, у зв`язку з недоведеністю того, що в діянні ОСОБА_2 є склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.

Органом досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що останній маючи вищу медичну освіту за спеціальністю хірург із вищою кваліфікаційною категорією, згідно наказу начальника КЗ «Обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної Війни» № 25/1 від 03 липня 1998 року з 29 червня 1998 року прийнятий на посаду лікаря-хірурга у хірургічному відділенні, в подальшому на підставі наказу № 32 від 14 серпня 1998 року переведений на основну постійну посаду завідуючого хірургічного відділення даного комунального закладу.

Відповідно до посадової інструкції завідуючого хірургічним відділенням «Обласного госпіталю для інвалідів ВВВ», затвердженої начальником госпіталю 28 січня 2013 року до функціональних обов`язків ОСОБА_2 входило: згідно п. 1,2 розділу 3 Інструкції - забезпечувати належний рівень обстеження та лікування хворих відділення згідно сучасних досягнень медичної науки та техніки, забезпечувати необхідній нагляд за хворими на основі принципів лікувально-охоронного режиму; згідно п. 10,13 розділу 4 Інструкції - забезпечувати необхідній нагляд за хворими на основі принципів лікувально-охоронного режиму; щоденно контролювати правильність діагностики та кількості лікувально-діагностичних заходів; вживати заходів до своєчасного та правильного оформлення всієї медичної документації.

Відповідно до розділу 7 вищезазначеної Інструкції ОСОБА_2 , як завідуючий відділення несе відповідальність за чітке та своєчасне виконання обов`язків передбачених посадовою інструкцією та правилами внутрішнього розпорядку лікарні; за бездіяльність та не прийняття рішення, які входять у сферу його компетенції.

Встановлено, що 26 серпня 2011 року до КЗ «Обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної Війни» у плановому порядку через деформуючий остеоартроз колінних суглобів була госпіталізована ОСОБА_10 , 1925 року народження, яка при госпіталізації скаржилась на біль у лівому колінному суглобі, порушенні функції ходьби, присутності грижової опуклості на передній порожнині. Після обстеження лікарем - хірургом ОСОБА_2 був поставлений діагноз: «післяопераційна вентральна грижа, деформуючий остеоартроз лівого колінного суглобу, діфузіонний кардіосклероз» з супутньою патологією.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе.

Відповідно до п. 86 Кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого Наказ Міністерства охорони здоров`я України 29.03.2002 N 117 (права і обов`язки) Лікар-хірург керується чинним законодавством України про охорону здоров`я та нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів управління та закладів охорони здоров`я, організацію хірургічної і травматологічної допомоги.

Проводить цілеспрямоване клінічне обстеження хворого. Визначає обсяг лабораторних, рентгенологічних та інших спеціальних досліджень, оцінює їх результати. Проводить диференційну діагностику. Визначає тяжкість стану хворого. Надає невідкладну медичну допомогу хворим при термінальних станах, групових та масових ураженнях. Здійснює нагляд за побічними реакціями/діями лікарських засобів. Визначає показання до госпіталізації за профілем захворювання, тактику медикаментозного та оперативного лікування з урахуванням стану хворого, необхідності передопераційної підготовки. Застосовує сучасні методи лікування та диспансеризації хворих хірургічного профілю.

01 вересня 2011 року ОСОБА_20 , діючи злочинно недбало, у порушення вимог ст.42 Основи законодавства України про охорону здоров`я, п. 86 Кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України 29.03.2002 N 117 проявляючи несумлінне ставлення до своїх професійних обов`язків, не надавши оцінку ризикам проведення оперативного втручання, призначив потерпілій ОСОБА_10 проведення оперативного втручання - герніолапаротомія, інтестіноліз, алопластикою за Сапежко сітчастим протезом, не обґрунтовуючи при цьому життєву необхідність проведення оперативного вручання за відсутністю обґрунтованих показань до проведення оперативного втручання у пацієнта похилого віку із наявними супутніми хронічними захворюваннями серцево-судинної, нервової та опорно-рухомої систем.

У подальшому, ОСОБА_20 , діючи злочинно недбало, у порушення вимог ст.42 Основи законодавства України про охорону здоров`я, п. 86 Кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України 29.03.2002 N117, проявляючи несумлінне ставлення до своїх професійних обов`язків, не надавши оцінку ризикам проведення оперативного втручання пацієнта похилого віку із наявними супутніми хронічними захворюваннями серцево-судинної, нервової та опорно-рухомої систем 06 вересня 2011 року, перебуваючи у КЗ «Обласний госпіталь для інвалідів ВВВ», за адресою: м. Дніпро, пл. Жовтнева, 14, в період часу з 11.10 години до 14.15 години провів оперативне втручання хворій похилого віку, яка відноситься до геріатричної групи хворих, з супутньою патологією, в лікарняному закладі, в якому відсутня цілодобова реанімація.

У ході проведення вказаного оперативного втручання, ОСОБА_2 , діючи злочинно недбало, неналежно виконуючи свої обов`язки, застосував не вірний метод оперативного втручання ОСОБА_10 , а саме: аутопластику по Сапежко (натяжний метод герніопластики), замість запланованого методу алопластики з використанням сітчастого пролоневого протезу, що потягло здавлювання органів черевної порожнини та порушення серцево-судинної системи потерпілої ОСОБА_10 .

Після оперативного втручання, потерпіла ОСОБА_10 була направлена у післяопераційну палату, де ОСОБА_20 продовжуючи несумлінно ставитися до своїх обов`язків, порушуючи основи принципу лікувально-охоронного режиму, призначив потерпілій лікувальну профілактику, а саме: з метою післяопераційної аналгезії використовувався НПЗЗ без захисту слизової оболонки шлунку, також при виникненні багаторазового блювання у хворої в першу добу післяопераційного періоду (600 мл) є явно неадекватними витратами при багаторазовому блюванні та фізіологічним потребам організму потерпілої ОСОБА_10 .

Після чого, 07 вересня 2011 року о 17.30 години, при погіршенні стану ОСОБА_10 , ОСОБА_20 , неналежним чином виконуючи свої обов`язки внаслідок несумлінного ставлення до них ставлення, не прийняв заходи для госпіталізації хворої у відділення реанімації та інтенсивної терапії ОКЗ ім. Мечникова, хоча лікувальні заклади знаходиться на одній території та у подальшому внаслідок розвитку серцево-судинної та легеневої недостатності у післяопераційний період 09.09.2011 о 23.55 години настала смерть ОСОБА_10 .

Таким чином, неналежне виконання ОСОБА_21 своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого ставлення до них при наданні медичної допомоги потерпілій ОСОБА_10 , що виразилися у порушенні вимог ст. 42 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», посадової інструкції завідуючого хірургічного відділення обласного госпіталю для ветеранів Великої Вітчизняної Війни, а саме: пункту № 1 розділу 3 «Функції», пункту № 2 розділу 3 « Функції», пункту № 10 розділу 4 « Функціональні обов`язки», пункту № 13 розділу 4 «Функціональні обов`язки», вимог медичної деонтології, що потягло розвиток серцево - судинної та легеневої недостатності у післяопераційний період у ОСОБА_10 , від чого 09.09.2011 року о 23.55 годині настала смерть потерпілої ОСОБА_10 .

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурорів та потерпілого, які підтримали доводи апеляційної скарги прокурора, а апеляційну скаргу обвинуваченого просили залишити без задоволення, обвинуваченого та захисника, які в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги обвинуваченого та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали провадження в межах апеляційних скарг, обговоривши їх доводи, дослідивши докази в повному обсязі, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених кримінальним процесуальним законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із ч.1 ст.92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладений на слідчого та прокурора.

Згідно із ч.1 ст.94 КПК України суд повинен оцінювати докази на основі всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів- з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

       Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги, а доводи апеляційних скарг обвинуваченого та прокурора є безпідставними.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів дійшла таких висновків.

       Посилання прокурора на те, що у вироку суду не зазначено показання потерпілого ОСОБА_1 на переконання колегії суддів не є підставою для його скасування.

       Так, в ході апеляційного перегляду був допитаний потерпілий, який пояснив, що він відвіз матір до лікарні у зв`язку із захворюванням суглобів, ОСОБА_2 вмовив провести оперування з приводу грижі. Він раніше звертався з приводу оперування грижі до інших лікарів, але вони відмовляли. Його матір настояла на оперуванні, він не хотів, але мати наполягала. Про те, чи інформував ОСОБА_2 про ускладнення-він не знає.

       Отже, з показів самого потерпілого вбачається, що мати наполягала на оперуванні. ІІ згода на проведення оперативного втручання також підтверджується матеріалами кримінального провадження.

       Під час апеляційного перегляду був досліджений висновок експерта №81/к від 23.06.2015, відповідно до якого діагноз “післяопераційна вентральна грижа” слід вважати обгрунтованим... Відсутність ознак ускладнення грижі у вигляді ущемлення чи запалення обумовлювало відсутність показів до термінових (ургентних чи екстрених) оперативних втручань. При прийнятті рішення щодо планового оперативного лікування необхідно співставити хірургічні та анестезіологічні ризики з урахуванням віку та наявності супутньої патології у пацієнта. Крім того, для виконання планового оперативного втручання за відносними показаннями обов”язковою є інформована добровільна згода пацієнта на власне хірургічну операцію та вибір методу знеболення під час неї. В медичній карті стаціонарного хворого в розділі передопераційний епікриз є така частина: “Хворий поінформований про об”єм майбутнього оперативного втручання, а також про можливі ускладнення як під час операції, так і в післяопераційному періоді. Згоду пацієнта на операцію отримано-підпис пацієнта наявний, підпис лікаря-наявний, підпис лікаря-анестезіолога наявний”. Отже, висновок експерта враховує те, що згода пацієнта зафіксована у медичній картці.

       Вказані обставини також підтверджуються даними медичної картки.

       Отже, допитом потерпілого ОСОБА_1 не спростовані висновки суду першої інстанції.

       Твердження апеляційної скарги прокурора щодо надання неправильної оцінки висновкам експертів №171 від 11.06.2012 та №52-Д від 11.03.2013, оскільки професор ОСОБА_3 не був ревізором, не спростовують висновків суду щодо недопустимості цих доказів, оскільки окрім зазначених у вироку суду підстав визнання доказів недопустимими, висновок експерта №171 від 11.06.2012 був отриманий з істотним порушенням прав обвинуваченого, передбачених ст.197 КПК 1960, про які йому не було повідомлено на час призначення експертизи, що підтверджує протокол (т.1, а.п.161), та у зв”язку з чим кримінальну справу було направлено для проведення додаткового розслідування (т.2,а.п.3-4). При цьому у постанові про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування від 03.09.2012 (т.2, а.п.3-4) вказано прокурором про порушення права на захист обвинуваченого, зокрема, у зв”язку із позбавленням обвинуваченого можливості поставити питання при проведенні судово-медичної експертизи.

       Так, відповідно до ст.197 КПК 1960, що застосовується згідно із п.8 Перехідних положень КПК 2012, при призначенні експертизи мало бути забезпечено дотримання прав обвинуваченого, в т.ч. щодо заявлення відводу експертові, просити про призначення експерта з числа вказаних ним осіб, просити про постановку перед експертизою додаткових питань, давати пояснення експертові, пред”являти додаткові документи, при цьому слідчий мав ознайомити обвинуваченого з постановою про призначення експертизи і роз”яснити йому права, встановлені цією статтею, про що скласти відповідний протокол.

       Отже, висновок №171 від 11.06.2012 отриманий з порушенням прав обвинуваченого, що стало підставою для проведення додаткового розслідування, а тому це є ще однією з підстав, окрім зазначених судом першої інстанції, для визнання його недопустимим.

       В п.6 постанови прокурора, якою повернуто кримінальну справу для провадження додаткового розслідування зазначено вказівку прокурора щодо призначення повторної судово-медичної експертизи(т.2,а.п.4).

       Відповідно до п.2 ч.1 ст.229 КПК України 1960 року перевіривши справу з обвинувальним висновком, прокурор або його заступник приймає одно з таких рішень, зокрема, повертає справу органові дізнання або слідчому із своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування.

       Згідно із ст.75 КПК України 1960 року повторна експертиза доручається іншому експертові або іншим експертам.

       За положеннями ст.227 КПК України 1960 року вказівки прокурора органами дізнання і досудового слідства у зв”язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, дані в порядку, передбаченому цим Кодексом, є для цих органів обов”язковими.

       Однак вказівка прокурора щодо призначення повторної експертизи виконана не у точній відповідності до зазначених вимог чинного законодавства.

       Відповідно до матеріалів провадження в ході додаткового розслідування слідчим призначено комплексну судово-медичну експертизу(т.2, а.п.10-11), однак її проведення не було доручено іншим експертам(п.1 постанови), та отримано висновок №52-Д від 11.03.2013, який обґрунтовано судом визнано недопустимим доказом.

       Посилання прокурора на порушення судом положень ст.ст.75,66 КПК 1960 року та Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні “ не заслуговує на увагу.

       Відповідно до матеріалів провадження експерт Березницький Я.С. приймав участь у наданні висновку №171 від 11.06.2012, який отриманий з порушенням прав обвинуваченого та прокурором надано вказівку щодо проведення повторної експертизи, яка має доручатися іншим експертам, крім того, входив до складу клініко-експертної комісії, яка надавала оцінку випадку надання медичної допомоги хворій ОСОБА_10 та вносила пропозиції щодо розгляду питання про відповідність посаді завідувача хірургічним відділенням ОСОБА_2 та направлення його на позачергову атестацію(т.1, а.п.20-23). Зазначені обставини виключають участь зазначеного експерта, а також свідчать, що дії клініко-експерної комісії носили характер саме перевірки якості надання медичної допомоги, оскільки протоколи комісії складені до порушення кримінальної справи та містять рекомендації щодо відповідальності лікаря. А тому суд першої інстанції обґрунтовано надав оцінку вказаному доказу як недопустимому.

       Крім того, вказані стороною обвинувачення в апеляційній скарзі висновки експертів №171 та №52-Д, які прокурор вважає допустимими доказами, та висновки клініко-експертних комісій від 07.10.2011 та 08.11.2011, не є навіть за позицією прокурора про допустимість цих доказів безспірними доказами вини обвинуваченого, наведена прокурором сукупність доказів на підтвердження вини обвинуваченого містить розбіжності, які не було усунено ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду.

       Так, в ході попереднього апеляційного перегляду було призначено комісійну судово-медичну експертизу, було отримано висновок експерта №81/к від 23.06.2015 , після нового розгляду справи в суді першої інстанції зазначені суперечності в експертизах №171, №52-Д від 11.03.2013 та №81/к від 23.06.2015 не були усунені, в ході нового апеляційного перегляду клопотання щодо призначення експертизи не заявлялись, колегія суддів за власною ініціативою без наявності відповідного клопотання відповідно до ст.404 КПК України позбавлена можливості погіршити становище обвинуваченого, щодо якого постановлено виправдувальний вирок, та виходить з того, що наведені прокурором докази не можуть бути взяті до уваги, оскільки обвинувачення не може ґрунтуватись на суперечливих доказах.

       Тому доводи апеляційної скарги прокурора, що висновки вказаних експертиз та покази вказаних експертів вказують на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження не заслуговують на увагу.

       Суперечності полягають у тому, що у висновку експерта №52-Д, який підписаний експертами Березницьким Я.С. та Клигуненко О.М., зазначено у п.4, що тривалість оперативного втручання 3 години 5 хвилин, нормативного часу виконання операції при вентральній післяопераційній грижі не існує, так як виконання обумовлене декількома факторами, в протоколі операції вони не відображені; у п.11-операцію, зважаючи на вік хворої та супутню патологію, необхідно було виконувати тільки за абсолютними показниками, якщо є загроза для життя та при наявності відділення інтенсивної терапії.        

       Зазначені прокурором докази- показання експертів ОСОБА_3 , який пояснив, що вік хворої-84 роки- є протипоказанням до планового оперування, та ОСОБА_11 , яка в ході апеляційного розгляду вказала на те, що були протипоказання з огляду на тривалий час оперативного втручання, висновки експертів №171 від 11.06.2012 та №52-Д від 11.03.2013 не можуть бути взяті до уваги, оскільки висновки є недопустимими доказами, крім того, навіть за позицією прокурора щодо їх допустимості суперечать висновку експерта №81/к.

       Відповідно до п.2 останнього висновку комісія вважає пріоритетним проведення планових оперативних втручань перед ургентними(екстреними), з попереднім дослідженням та аналізом показань, протипоказань до втручання, а також проведення якісної, повноцінної та адекватної передопераційної підготовки, п.6-пацієнтка була обстежена та не виявляла достовірних протипоказань до планового оперативного втручання в запланованому обсязі.

       Крім того, посилання прокурора на висновок №81/к в частині застосування Тимчасових галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій, якими передбачено своєчасне переведення пацієнта з діагнозом грижа із супутньою патологією до профільного стаціонару, не враховує п.14 цього ж висновку, відповідно до якого за відсутності спеціалізованих відділень реанімації та інтенсивної терапії в структурі лікарняного закладу хворі після хірургічного втручання переводяться до післяопераційної палати під нагляд медичного ( у неробочий час-чергового ) персоналу. В ранньому післяопераційному періоді вітальні функції організму пацієнтки були стабільними, без достовірної схильності до негативної поведінки. За цим же висновком, п.15, до недоліків надання медичної допомоги ОСОБА_10 віднесено, зокрема, непроведення реанімаційних заходів після стрімкого погіршення стану хворої та констатація смерті вже через 15 хвилин (о 23-55), що мало місце коли пацієнт була під наглядом чергового лікаря.

       Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора щодо ризиків загострення наявних у пацієнта захворювань, наявності у ОСОБА_10 протипоказань до оперативного втручання, відсутності у неї скарг та ускладнень як гриженосія протягом тривалого часу, то вони не можуть свідчити про доведеність вини обвинуваченого, оскільки такі посилання не підтверджуються доказами. Відповідно до ч.3 ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Так, потерпілий ОСОБА_1 в ході апеляційного перегляду пояснював, що мати наполягала на оперуванні та до цього вже зверталась до інших лікарів. Відповідно до висновку експерта 81/к “... до загальних протипоказань до планового оперативного втручання відносять: вік пацієнта понад 70 років за наявності в нього декомпенсованої патології серцево-судинної, легеневої системи чи центральної нервової системи. Також слід утримуватися від планового хірургічного лікування вентральної грижі у хворих на цироз печінки(з явищами асциту та портальної гіпертензії), хворим на діабет при відсутності адекватного ефекту на введення інсуліну, у хворих з тяжкою нирковою недостатністю та у випадках, коли грижа виникла внаслідок паліативного оперативного втручання(з приводу онкологічних захворювань). Достовірних ознак вищезазначених протипоказань за результатами обстеження ОСОБА_10 встановлено не було.” Під час допиту в ході апеляційного перегляду експерт ОСОБА_22 пояснив, що був середній ризик та протипоказань для проведення оперативного втручання не було, якщо відсутня реанімація- то хворого переводять до спеціальної післяопераційної палати.

       Не підтвердила в судовому засіданні під час апеляційного перегляду щодо наявності протипоказань до оперативного втручання і свідок ОСОБА_17 , яка пояснила, що протипоказань для проведення операції не було, ускладнення стались після оперування.

       Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги прокурора щодо встановлення неправильного обрання лікарем методу операції та недостатніх лікарських призначень потерпілій в післяопераційний період, порушення обвинуваченим посадової інструкції, що слідує із висновку експерта №171 від 11 червня 2012 року, та показань експертів ОСОБА_3 та ОСОБА_11 , оскільки зазначений висновок є недопустимим доказом. Також є слушними заперечення обвинуваченого щодо порушення ним посадової інструкції, зазначеної прокурором, оскільки обвинувальний акт містить посилання на посадову інструкцію 2013 року, тобто прийняту пізніше, ніж мала місце сама подія. Крім того, в матеріалах провадження є докази, які суперечать наведеним, а тому зазначені прокурором обставини не підтверджується безспірними доказами для встановлення вини обвинуваченого.

       Так, відповідно до висновку експерта №81/к, який підтверджений в ході апеляційного перегляду експертом Голубовичем А.Л., п.11, в наданій в розпорядження комісії медичній документації не вказана ширина грижових воріт у ОСОБА_10 , проте, зважаючи на розмір грижового мішку, можна з певною ймовірністю вказати, що грижа у пацієнтки відносилася до категорії великих. За даними вищевказаних літературних джерел, для великих гриж оптимальним методом вибору є алопластичні методи із використанням сітчастих протезів, проте, прямої заборони на використання аутопластичних методів в наявній в розпорядженні комісії нормативній документації не міститься, п.14-за відсутності відділення реанімації та інтенсивної терапії в структурі лікарняного закладу хворі після хірургічного втручання переводяться до післяопераційної палати під нагляд медичного (у неробочий час-чергового) персоналу. Також за цим висновком п.15 встановлено недоліки у наданні медичної допомоги, однак у п.16 висновку встановлено, що причинно-наслідковий зв”язок між проведеним ОСОБА_10 оперативним втручанням і загостренням захворювань не можна вважати достовірно прямим та закономірним. Також під час апеляційного перегляду експерт ОСОБА_22 пояснив, що не можна довести прямий зв”язок.

       Висновки щодо переведення хворого під нагляд чергового персоналу спростовують доводи прокурора щодо невжиття саме обвинуваченим заходів 07.09.2011, коли відбулось погіршення становища потерпілої , для її переведення до ОКЗ ім.Мечникова, оскільки на цей час вона перебувала під наглядом чергового лікаря, та суттєві недоліки у наданні медичної допомоги ОСОБА_10 , а саме не проведення реанімаційних заходів після стрімкого погіршення стану хворої та констатація смерті вже через 15 хвилин, мали місце, коли вона перебувала під наглядом чергового лікаря. Свідок ОСОБА_23 під час апеляційного перегляду пояснила, що на її етапі чергування 07.09.2011 не було необхідності переводити ОСОБА_10 до реанімації, а тому доводи апеляційної скарги прокурора щодо того, що висновки суду суперечать показам цього свідка- не підтверджені в ході апеляційного перегляду шляхом допиту цього свідка. Свідок ОСОБА_17 під час апеляційного перегляду повідомила, що черговий лікар має право прийняти рішення про переведення хворого навіть без погодження із завідуючим відділенням. 09.09.2011 черговим лікарем була ОСОБА_24 , яка була допитана судом першої інстанції та пояснила, що стан хворої ОСОБА_10 стрімко погіршився та переміщення до реанімації було неможливе, так як пацієнтка померла б під час транспортування. Зазначені докази спростовують доводи апеляційної скарги прокурора, що саме обвинувачений не виконав Тимчасові галузеві уніфіковані стандарти медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України, затверджені наказом МОЗ №226 від 27.07.1998 щодо необхідності переведення хворих до профільного стаціонару.

       Твердження прокурора щодо ненадання оцінки показанням свідка ОСОБА_12 не є слушними. Судом першої інстанції не взято до уваги покази цього свідка з мотивів, викладених у вироку, отже, їм надано оцінку, що спростовує доводи апеляційної скарги прокурора про ненадання оцінки показам цього свідка.

       Ненадання оцінки показанням свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 про те, що хворим робили операції з метою підвищення оперативної активності та збереження відділення та відсутності реанімації не спростовує висновків суду та не вказує на доведення вини обвинуваченого, яка не підтверджується сукупністю доказів.

       Також судом першої інстанції враховано обставини, що мали місце в післяопераційному періоді- 07.09.2011 та 09.09.2011, погіршення стану пацієнтки відбулося, коли чергували інші лікарі, а не обвинувачений, крім того, за висновком №81/к не підтверджується прямий та закономірний зв”язок між оперуванням та ускладненнями, а тому доведення вини обвинуваченого та наявності в його діях складу злочину не можуть обґрунтовуватись доказами, які містять суперечності, що має трактуватись на користь обвинуваченого. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги прокурора не заслуговують на увагу та задоволенню не підлягають.

       Згідно із ч.4 ст.17 КПК усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

       Перевіряючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_2 , колегія суддів дійшла висновку, що вони не заслуговують на увагу.

       Висновки суду про те, що лікар ОСОБА_2 не оглядав хвору ОСОБА_10 08.09.2011, тобто в день, коли чергував лікар ОСОБА_25 , відповідають матеріалам провадження та медичній картці, в якій відсутній запис за підписом ОСОБА_2 щодо огляду хворої саме 08.09.2011. Посилання ОСОБА_2 на наявність в медичній картці спільного запису від 07.09.2011 із лікарем-анестезіологом ОСОБА_16 та лист призначень за 09.09.2011 не спростовують висновків суду по обставинам, що мали місце 08.09.2011.

       Щодо висновків суду про те, що 07.09.2011 ОСОБА_26 не оглядав хвору ОСОБА_10 не відповідають запису у медичній картці, в якій є спільний запис про огляд хворої із лікарем-анестезіологом. Однак таке посилання суду не впливає на висновки, а тому не є підставою для зміни чи скасування судового рішення.

       Посилання ОСОБА_2 на те, що відповідно до роз”яснень експерта ОСОБА_11 не було виявлено недоліків медикаментозного лікування, а також, що об”єм призначеного медикаментозного лікування згідно із наркозною картою та у післяопераційному періоді достатній, не відповідають висновку експерта №81/к(т.5, а.п.115), відповідно до якого до недоліків надання медичної допомоги експертами віднесено те, що хворій при багатократному блюванні не було введено назогастральний зонд, а протизапальні засоби застосовувались без захисту слизової. Разом з тим, судом першої інстанції в цій частині надано правильну оцінку доказу, що не встановлено причинного зв”язку між цим недоліком та настанням смерті пацієнта.

       Доводи ОСОБА_2 що судом не взято до уваги покази свідка ОСОБА_17 щодо визнання нею підписів, які вона ставила в якості дозволу на проведення операції та відпуск медикаментів, не є слушними, оскільки судом з огляду на покази цього свідка, а також свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 зроблено висновок про підписання адміністрацією установи плану операції (а.п.241, абз.1 вироку). Допущена описка в ініціалах свідка не є підставою для зміни вироку суду.

       Позиція обвинуваченого про те, що суд мав викласти у вироку у повному обсязі покази експерта ОСОБА_22 не заслуговують на увагу, оскільки суд у вироку вказав, що експертом були підтверджені висновки експертизи, наведені пояснення експерта є у висновку експерта, а тому судом надано оцінку вказаним доказам у їх сукупності.

       Твердження апеляційної скарги про визнання доказів (акту експертного контролю №1 від 07.10.2011 та протоколу засідання клініко-експертної комісії №1 від 07.10.2011, від 08.11.2011) недопустимими з підстав відсутності державної реєстрації наказу МОЗ України від 24.02.2010 №163 “Про управління якістю медичної допомоги”, та визнання цим наказом нечинним наказу МОЗ України від 26.03.2009 р. №189 “Про порядок контролю та управління якістю медичної допомоги”, на підставі якого складались вказані докази, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, який не визнав ці докази недопустимим, разом з тим, віддав у порівняні з ними пріоритет висновку експерта №81/к. Вказана позиція суду є обґрунтованою з огляду на таке. Так, зазначеними наказами затверджені ідентичні бланки протоколів засідання клініко-експертної комісії. Відповідно до п. 2.14. наказу МОЗ України від 24.02.2010 №163 “Засідання КЕК оформляються протоколом за формою, затвердженою МОЗ.” Затверджена форма не відрізняється від тієї, що була затверджена наказом МОЗ України від 26.03.2009 р. №189.

       Також наказом МОЗ України від 24.02.2010 №163 не затверджено бланку акту експертного контролю якості медичної допомоги. Такий діяв лише на підставі наказу МОЗ України від 26.03.2009 р. №189.

       Акт від 07.10.2011 мав бути оформлений у формі висновку клініко-експертної комісії. Разом з тим, акт експертного контролю якості медичної допомоги відображає в собі реквізити висновку КЕК, який мав бути складений відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до п. 2.2.Примірного положення про клініко-експертні комісії МОЗ АР Крим, управлінь (головних управлінь) охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, затвердженого наказом МОЗ України від 24.02.2010 №163. Підставою для здійснення клініко-експертної оцінки якості медичної допомоги відповідно до пункту 2.1 цього Положення є наказ МОЗ або наказ відповідного органу охорони здоров`я, а згідно із п. 2.3. за результатами проведеної відповідно до п. 2.1 перевірки КЕК складається висновок за формою, затвердженою МОЗ, а п. 2.6. передбачено, що копії висновку КЕК направляються для розгляду і прийняття відповідних рішень ЗОЗ, в яких проводилася клініко-експертна оцінка якості медичної допомоги, Координаційній раді з управління якістю медичної допомоги відповідного територіального органу охорони здоров`я.

       Враховуючи, що складений протокол від 07.10.2011 та акт експертного контролю від 07.10.2011 не за встановленою формою, в протоколі від 08.11.2011 посилання на підставу його видачі -наказ органу охорони здоров”я, відсутнє, акт експертного контролю якості медичної допомоги, який хоча і відображає в собі реквізити висновку КЕК, але також складений не за встановленою формою, не має самостійного значення, а направляється для розгляду і прийняття відповідного рішення ЗОЗ, тому судом обгрунтовано надано пріоритет не вказаним доказам, а висновку експерта №81/к, який у п.15 враховує дані висновків клініко-експертної комісії з визначення якості надання медичної допомоги та має на це посилання, у вироку суду, крім того, також мотивовано прийняття до уваги висновку експерта №81/к, з чим погоджується колегія суддів.

       Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року №731, якою затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, згідно із п.2 державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, однак зазначені накази МОЗ мають відомчий характер, застосовувалися до ОСОБА_2 як до посадової особи та лікаря, а тому відсутні підстави стверджувати щодо їх обов”язкової державної реєстрації.

       Твердження ОСОБА_2 щодо отримання висновку експерта №52-Д від 11.03.2013 за межами строків досудового розслідування не відповідає положенням ст.120 КПК України 1960 р., якою передбачено встановлення строку досудового розслідування при поверненні справи на додаткове розслідування у межах місячного строку.

        Враховуючи, що слідчим 09.10.2012 року було призначено судову експертизу без вирішення питання про зупинення досудового розслідування, але в місячний термін з часу повернення справи на додаткове розслідування, а отриманий висновок експерта- 11.03.2013 , тобто коли 20.11.2012 року набув чинності новий КПК України 2012 року, та відповідно до п.10 Перехідних положень якого продовжувалось проведення розслідування згідно з положеннями цього Кодексу, тому колегія суддів вважає, як і суд першої інстанції, що висновок експерта був отриманий в межах строку досудового розслідування.

       Щодо доводів ОСОБА_2 про незаконність ухвали Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 01 грудня 2016 про скасування запобіжного заходу, оскільки судом не надано оцінки тривалості незаконного порушення його прав, то колегія суддів враховує те, що скаргу обвинуваченого було задоволено та констатовано тривалість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, а тому підстави для скасування по суті правильної ухвали відсутні.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та обвинуваченого  ОСОБА_2  на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2019 року – залишити без задоволення.

Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2019 року щодо ОСОБА_2 –залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Кримінального касаційного суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

_____________                                _________                         __________

О.Є. Джерелейко                         Н.В. Коваленко Г.П. Слоквенко