12.12.2019 ЄУН №337/5756/18

Провадження №2/337/653/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.12.2019 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді - Салтан Л.Г.

за участю секретаря - Шаповалової А.В.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,) до ОСОБА_4 , (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу за договором позики

В С Т А Н О В И В :

9 грудня 2018 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , в якому просить стягнути на його користь 4 399 198 грн. - основного боргу за договорами позики, 1 299 089 грн. 14 коп. - процентів за користування позикою, а також 333 384 грн. 22 коп. - втрат від інфляції та 93 112 грн. 96 коп. , що становлять 3% річних за порушення зобов`язання, а також понесені судові витрати, посилаючись на те, що 10 квітня 2013 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 600 000 грн. Відповідно до п. 2 Договору позики від 10.04.2013 року, позичальник зобов`язався повернути суму грошей позикодавцеві готівкою в строк до 10 квітня 2014 року. У зазначеній в розписці термін, а саме до 10.04.2014 відповідач борг не повернув. Після численних прохань та телефонних дзвінків позивача, 16 грудня 2016 року відповідач повернув в рахунок погашення боргу кошти у сумі 10 000,00 грн., про що зроблено відмітку у розписці від 10.04.2013, залишок боргу у сумі 590 000, 00 грн. відповідач дотепер не повернув. Крім того, 02 серпня 2013 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 1 000 000 грн. У зазначеній в розписці термін, а саме до 02.08.2014 відповідач борг не повернув. 16 грудня 2016 року відповідач повернув в рахунок погашення боргу кошти у сумі 9 980, 00 грн., про що зроблено відмітку у розписці від 02.08.2013, залишок боргу у сумі 990 020, 00 грн. відповідач дотепер не повернув. Також 09 квітня 2013 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 813 500 грн., що еквівалентно 100 000 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на день укладення договору. У зазначеній в розписці термін, а саме до 09.04.2014 відповідач борг не повернув. 16 грудня 2016 року відповідач повернув в рахунок погашення боргу кошти у сумі 2 700, 00 грн., що було еквівалентним 100 доларам США на дату розрахунку, про що зроблено відмітку у розписці від 09.04.2013, залишок боргу у сумі 2 819 178, 00 грн., що є еквівалентним 99 900 доларам США станом на день подання позову, відповідач дотепер не повернув. Загальний розмір заборгованості відповідача за Договорами позики від 10.04.2013, 02.08.2013, 09.04.2013 складає 6 124 784 грн. 32 коп. з яких за договором позики від 10 квітня 2013 року: 590 000, 00 грн. основного боргу; 174 227,79 грн. процентів за користування позикою; 124 490,00 втрат від інфляції; 34 769,59 три відсотки річних. За договором позики від 02 серпня 2013 року: 990 020, 00 грн. основного боргу, 292 354,25 грн. процентів за користування позикою; 208 894,22 втрат від інфляції; 559 591,84 три відсотки річних. За договором позики від 09 квітня 2013 року: 819 178, 00 грн. основного боргу; 832 507,10 процентів за користування позикою.

Ухвалою суду від 3 січня 2019 року відкрито провадження по справі, справа призначена до розгляду у підготовчому судовому засіданні, відповідачеві наданий строк на надання відзиву.

22 лютого 2019 року відповідач надав відзив, в якому зазначив, що зобов`язання за трьома договорами позики відповідачем виконані у повному обсязі, грошові кошти поверталися поступово, у декілька стадій, у розмірах та в межах строків, встановлених договорами. Після отримання грошових коштів у повному обсязі позивач зазначив, що розписки він загубив, у зв`язку з чим склав власні розписки за кожним договором, де вказав відповідні обставини, суми грошових коштів, які були повернуті та про відсутність претензій до відповідача. Зазначені розписки у зв`язку зі спливом часу у понад три з половиною років були знищені. Крім того вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності, надані розписки не підтверджують вчинення відповідачем дій, спрямованих на погашення боргу, написи на трьох розписках здійснені позивачем та не можуть свідчити про вчинення відповідачем зазначених дій. Нарахування процентів у відповідності до ст.625 ЦК України є безпідставними, оскільки умови укладеного договору свідчать про його безпроцентність. Просить у задоволенні позову відмовити. Крім того, у відповідача є усі підстави вважати, що у час повернення грошових коштів відповідно до надпису на розписках -16.12.2016 року він перебував за межами України.

Ухвалою суду від 15.11.2019 року підготовче провадження закінчено, справа призначена до розгляду.

У судове засідання сторони не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили, з заявами про відкладення розгляду справи не зверталися.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, вважає їх законними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Представник відповідача вважає, що жодним належним доказом з боку позивача не доведено про переривання діями відповідача встановленого законом строку позовної давності, просить у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали провадження, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Жодне рішення не може грануватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено наступне:

10 квітня 2013 року між ОСОБА_3 у якості позикодавця та ОСОБА_4 у якості позичальника був укладений договір позики, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 600 000 (шістсот тисяч) грн., що підтверджується розпискою від 10 квітня 2013 року, підписаною ОСОБА_4 у присутності двох свідків. Відповідно до п. 2 Договору позики від 10.04.2013, позичальник зобов`язався повернути суму грошей позикодавцеві готівкою в строк до 10 квітня 2014 року.

02 серпня 2013 року між ОСОБА_3 у якості позикодавця та ОСОБА_4 у якості позичальника був укладений договір позики, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 1 000 000 (один мільйон) грн., що підтверджується розпискою від 02 серпня 2013 року, підписаною ОСОБА_4 у присутності двох свідків. Відповідно до п. 2 Договору позики від 02.08.2013, позичальник зобов`язався повернути суму грошей позикодавцеві готівкою в строк до 02 серпня 2014 року. 09 квітня 2013 року між ОСОБА_3 у якості позикодавця та ОСОБА_4 у якості позичальника був укладений договір позики, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 813 500 (вісімсот тринадцять тисяч п`ятсот) грн., що еквівалентно 100 000 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на день укладення договору, що підтверджується розпискою від 09 квітня 2013 року, підписаною ОСОБА_4 у присутності двох свідків. Відповідно до п. 2 Договору позики від 09.04.2013, позичальник зобов`язався повернути суму грошей позикодавцеві готівкою в строк до 09 квітня 2014 року.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Нормами ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статей 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов позики та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких до умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Як встановлено судом оригінали Договорів позики, укладених з відповідачем та розписок від 10.04.2013, 02.08.2013, 09.04.2013 року знаходяться у позивача та боржникові не повернуті, доводи представників, доказів на виконання відповідачем своїх зобов`язань суду не надано, а тому доводи представника відповідача щодо виконання зобов`язань за укладеними договорами не є слушними.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Оскільки Договори позики від 10.04.2013, 02.08.2013, 09.04.2013 року не є безпроцентним згідно ч. 2 ст. 1048 ЦК України, а розмір процентів і порядок їх сплати вказаними Договорами встановлено не було, то позивач з підстав, передбачених ч. 1 ст. 1048 ЦК України, має право на одержання від відповідача процентів від суми позики, розмір яких визначається на рівні облікової ставки Національного банку України щомісяця, до дня повернення позики. Відповідно п 7 Договорів позики від 10.04.2013, 02.08.2013, 09.04.2013, укладених з відповідачем, зазначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу Позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також нуль процентів річних від простроченої суми.

Водночас нормами ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених статтею 1048 ЦК України, і процентів, що стягуються у відповідності до статті 625 ЦК України, а також відсутність у чинному законодавстві обмежень, одночасне стягнення процентів, передбачених статтею 1048 ЦК України, та відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених статтею 625 ЦК України, є правомірним. При цьому слід мати на увазі, що проценти, визначені статтею 1048 ЦК України, є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання строку їх повернення (постанова Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-1412цс16

Однак суд вважає, що оскільки сторони під час укладання договорів позики домовилися, що процент річних від простроченої суми становить нуль, тому вимоги щодо стягнення процентів за прострочення зобов`язання у відповідності до вимог ст.625 ЦК України є безпідставними.

Пунктом 5 Договорів позики від 10.04.2013, 02.08.2013, 09.04.2013, укладених з відповідачем, вказано, що в разі, коли позичальник не поверне позичені кошти у встановлений строк, позикодавець вправі стягнути заборгованість в примусовому порядку.

Загальний розмір заборгованості за період з 17.12.2016 року по 03.12.2018 року за договором позики від 10 квітня 2013 року становить: 590 000, 00 грн. основного боргу; 174 227,79 грн. процентів за користування позикою; 124 490,00 втрат від інфляції. За договором позики від 02 серпня 2013 року- 990 020, 00 грн. основного боргу; 292 354,25 грн. процентів за користування позикою; 208 894,22 втрат від інфляції. За договором позики від 09 квітня 2013 року- 2 819 178, 00 грн. основного боргу; 2 819 178 грн., що є еквівалентом 99 900 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 03.12.2018 - 28,22 грн. з 1 долар США -на час звернення з позовом до суду ) та 832 507,10 процентів за користування позикою . Надані представником позивача розрахунки ( а.п. 17-21) заборгованості з боку відповідача не спростовані в зазначеній частині, перевірені судом та є дійсними.

Крім того, за приписами ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Верховним Судом 30 травня 2018 року під час розгляду справи №161/20278/14-ц було встановлено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Так, 16 грудня 2016 року відповідач у добровільному порядку частково сплатив заборгованість за договором позики від 10.04.2013 у розмірі 10 000 гривень, за договором позики від 02.08.2013 у розмірі 9980 гривень, за договором позики від 09.04.2016 у розмірі 2 700 гривень, на загальну суму 22 680 грн., передавши зазначені кошти позивачу, про що останнім, було зроблено відповідні записи у розписках. Отже, зазначені дії відповідача за доводами позивача свідчать про визнання останнім заборгованості та про переривання строку позовної давності.

Представником відповідача - адвокатом Севастьяновим Р.Ю. було заявлено клопотання про витребування доказів, у якому він зазначив, що у відповідача є всі підстави вважати, що у дату, яка зазначена як час повернення грошових коштів, позивач не знаходився на території України , однак той факт, що 16 грудня 2016 року ОСОБА_3 знаходився на території України підтверджуються відміткою у його закордонному паспорті, та Довідкою Державної Прикордонної служби від 19 березня 2019 року ( а.п. 118), отриманої на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Під час підготовчого провадження судом було задоволено клопотання представника відповідача про проведення судової технічної експертизи, на вирішення якої поставлені питання, що стосуються визначення дати зробленого на розписках напису про повернення коштів, проведення експертизи доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз МЮУ.

У судовому засіданні представника позивача вважала. що проведення експертизи у експертній установі м. Києва ( за межами Запорізького регіону) свідчить про домовленість з експертною установою задля отримання необхідного відповідачу висновку аби не повертати грошові кошти взяті у борг, а тому позивачем була надана заява щодо наявних заперечень проти будь-якого пошкодження, часткового або повного знищення оригіналів розписок від 09.04.2013, 10.04.2013, 02.08.2013 року, оскільки вищезазначені розписки є єдиним доказом наявності невиконаних боргових зобов`язань з боку відповідача, чинним законодавством не передбачено можливості нотаріального посвідчення боргових розписок, тому у разі їх пошкодження він буде позбавлений можливості повернути надані у борг відповідачеві грошові кошти (а.п.189)

Згідно висновку експертів № 17713/19-34/27951/27952/19-34 від 16.10.2019 року - записи та підписи від імені ОСОБА_5 в розписках від імені ОСОБА_4 , датованих 09.04.2013, 10.04.2013, 02.08.2013 року відповідно, виконані кульковою ручкою, спорядженою пастою синьо-фіолетового кольору. У досліджуваних документах ознак штучного зістарювання документів не виявлено. Відповісти на питання : «Чи відповідає дата підпису та почерку від імені ОСОБА_3 в розписці від 9 квітня 2013 року, даті її складання 16.12.2016р.»; «Чи міг підпис та почерк від імені ОСОБА_3 в розписці від 9 квітня 2013 року, бути виконаний після 16.12.2016 року.»; «Чи відповідає дата підпису та почерку від імені ОСОБА_3 в розписці від 10 квітня 2013 року, даті її складання 16.12.2016р.»; «Чи міг підпис та почерк від імені ОСОБА_3 в розписці від 10 квітня 2013 року, бути виконаний після 16.12.2016 року.»; «Чи відповідає дата підпису та почерку від імені ОСОБА_3 в розписці від 2 серпня 2013 року, даті її складання 16.12.2016р.»; «Чи міг підпис та почерк від імені ОСОБА_3 в розписці від 2 серпня 2013 року, бути виконаний після 16.12.2016 року» не видається можливим у зв`язку з відсутністю дозволу суду на вирізання штрихів рукописних записів та підписів у досліджувальних документах .

У відповідності до ст.109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Доводи представника відповідача стосовно того, що позивач не надавши дозвіл на пошкодження належних йому розписок ухилився своїми діями від участі в експертизі, а тому повинно бути відмовлено у визнані факту виконання надписів про часткове повернення боргу саме 16.12.2016 року, суд до уваги не приймає, оскільки у відповідності до норм ст. 109 ЦПК України це є правом, а не обов`язок суду, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами, а тому, враховуючи ті обставини, що жодного доказу на підтвердження своїх доводів щодо повернення боргу з боку відповідача не надано, доводи щодо відсутності відповідача на час повернення частини боргу -16.12.2016 року за межами держави були спростовані витребуваними судом довідками, під час судового провадження ( у підготовчих судових засіданнях та при розгляді справи по суті) представники відповідача навіть не змогли пояснити обставини повернення боргу: час виконання зобов`язань з боку відповідача, місце та спосіб повернення боргу, конкретний розмір сум, що були сплачені боржником на виконання зобов`язань, зазначивши лише, що суми були повернуті у декілька траншів, суд вважає, що виконання надписів кредитором на розписках про часткове повернення боргу боржником цілком узгоджується зі змістом ст. ст.264, 545 ЦК України та свідчить про переривання позовної давності.

На підставі викладеного, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню.

Крім того, у відповідності до ст. 141 ЦПК України на користь позивача підлягають стягнення судові витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 11,13, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 , (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ), на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , суму боргу за договором позики в розмірі 4399198 грн. основного боргу, 1299089,14 грн. процентів за користування позикою, а також 333384,22 грн. втрат від інфляції, а всього 6031676,36 гривень, та витрати з оплати судового збору у розмірі 8633,80 гривень, а всього 6040310,16 (шість мільйонів сорок тисяч триста десять гривень шістнадцять копійок).

В іншій частині позову - відмовити.

Повний текст виготовлений 17.12.2019 року. Копію повного тексту рішення надіслати учасникам провадження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня виготовлення повного тексту рішення апеляційної скарги.

Суддя: