Постанова

Іменем України

16 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 755/12358/15-ц

провадження № 61-48643св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалко Роман Олегович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Олексій Григорович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Багінського Андрія Михайловича на рішення Дніпровського районного суду мста Києва від 18 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 рокуу складі колегії суддів:

Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позвом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалка Р. О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко О. Г., про визнання правочинів недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що 30 квітня 2010 року позивач уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 .

З ОСОБА_2 він познайомився приблизно в січні 2009 року, яка добре розуміла французьку мову, у них були дружні стосунки, тому він їй довіряв, вона багато разів робила для нього переклади з української на французьку мову і навпаки. ОСОБА_2 добре знала про його стосунки з колишньою дружиною ОСОБА_4 , про судові спори з нею, в тому числі і про поділ спірної квартири. ОСОБА_2 запропонувала йому скласти договір купівлі-продажу квартири на час судових процесів. Такий договір укладався з метою захисту його квартири від неправомірних посягань колишньої дружини ОСОБА_4 , та не мав мети дійсного продажу квартири. Підтвердженням недійсності цього правочину є недійсна вартість квартири, що вказано в договорі.

Правочин вчинено під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних для нього умовах, що передбачено статями 230, 233 ЦК України.

Після укладання спірного договору купівлі-продажу квартири позивач продовжував мешкати в даній квартирі, речі з квартири не вивозив,

ОСОБА_2 в квартиру не заселялася, в квартиру не реєструвалася, ключі від квартири були у нього, квартира перебувала у його постійному користуванні, розпорядженні, він її утримує, несе оплату комунальних послуг.

У травні 2013 року, у зв`язку з закінченням майже всіх судових процесів з колишньою дружиною, він звернувся до ОСОБА_2 з метою повернення квартири у свою власність та домовився з нотаріусом Льовушкіною С. А. про підготовку проекту договору купівлі-продажу, за вимогою останнього він зробив висновок про вартість об`єкту нерухомості. У нього знаходилися всі необхідні документи, зокрема копії паспорту ОСОБА_2 , ідентифікаційного коду, довідка Ф-3, яку ОСОБА_2 особисто йому передала у липні 2013 року, копія попереднього договору купівлі-продажу квартири, переклад його (позивача) паспорту та інші документи.

ОСОБА_2 спочатку була згодна повернути квартиру, а потім почала під різними приводами відкладати відвідування нотаріуса. У серпні 2013 року він зрозумів, що ОСОБА_2 не збирається йому повертати спірну квартиру добровільно. ОСОБА_2 стала посилатися на те, що вона нібито сплатила йому (позивачу) 140 000,00 доларів США за спірну квартиру, які він ніколи не отримував від неї, тому він звертався із заявою до Печерського РУ ГУ МВС України у відношенні ОСОБА_2 , яка заволоділа його квартирою шляхом обману (шахрайство). В рамках даного кримінального провадження було спростовано пояснення ОСОБА_2 про виплату йому (позивачу) 140 000,00 доларів США. Кримінальне провадження було закрито у зв`язку з цивільно-правовими відносинами.

Про відмову ОСОБА_2 повернути йому квартиру дізнався у травні-липні 2013 року і тому даний позов подано до суду без порушення строків. ОСОБА_2 ввела його в оману щодо вигідності переоформлення квартири шляхом укладення договору купівлі-продажу, у зв`язку з чим посилається на статтю 230 ЦК України.

ОСОБА_2 23 жовтня 2015 року продала спірну квартиру, яка перебувала під забороною, ОСОБА_3 . Вважає, що остання незаконно отримала у власність спірну квартиру.

ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30 квітня 2010 року квартири АДРЕСА_1 , який він уклав з ОСОБА_2 під впливом тяжкої для нього обставини на вкрай невигідних умовах. Визнати цей же договір недійсним з підстав вчинення ОСОБА_2 обману в частині не виконання нею своєї обіцянки щодо повернення квартири в його власність після закінчення спорів з ОСОБА_4 . Визнати недійсним договір купівлі-продажу цієї ж квартири , укладений між ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 від 23 жовтня 2015 року на підставі статті 203 ЦК України під час дії заборони суду щодо її відчуження.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2015 року, якою заборонено вчиняти дії, які спрямовані на відчуження квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та належить ОСОБА_2 .

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 грудня 2015 року, якою заборонено вчиняти дії, які спрямовані на відчуження квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та належить ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності та безпідставності заявлених позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

13 грудня 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Багінський А. М. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що отримання квартири вартістю

30 000,00 грн замість 140 000,00 доларів США є ознакою обману, а тому висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність та безпідставність заявлених позовних вимог є неправильним. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до того, що спірний правочин був укладений на вкрай не вигідних для позивача умовах шляхом обману.

Доводи інших учасників справи:

20 січня 2019 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подала до верховного суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити..

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дніпровського районного суду міста Києва.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що згідно договору купівлі-продажу квартири, укладеного 30 квітня 2010 року та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченком О. Г., ОСОБА_1 продав а ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 . Від імені

ОСОБА_1 , як продавця спірної квартири, при укладенні спірного правочину діяв на підставі довіреності ОСОБА_5 .

Згідно пункту 1.3 вказаного договору спірна квартира належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Івановим П. Ю. 29 грудня 2003 року за реєстровим номером 4493, дублікат якого виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановим П. Ю. 29 січня 2010 року за реєстраційним номером 131.

Згідно договору купівлі-продажу квартири, укладеного 23 жовтня 2015 року та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка Р. О., ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно постанови від 18 липня 2014 року слідчим СВ Печерського РУГУ МВС України за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 з приводу шахрайських дій ОСОБА_2 , а саме заволодіння шахрайським шляхом квартирою, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12013110060008971 від 26 листопада 2013 року за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, закрито у зв`язку з встановленням відсутності в діянні кримінального правопорушення. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від

20 травня 2016 року скасовано постанову слідчого СВ Печерського РУГУ МВС України в місті Києві від 18 липня 2014 року про закриття кримінального провадження.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня

2014 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири (спірної) фіктивним.

Вказане рішення переглядалося Апеляційним судом міста Києва.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 квітня 2015 року скасовано, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2014 року залишено в силі.

Згідно висновку про вартість об`єкта оцінки, складеному суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_6 , станом на

25 липня 2013 року ринкова вартість спірної квартири становить

700 000,00 грн без урахування ПДВ.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права:

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційних скаргах, з таких мотивів.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Істотними умовами договору купівлі-продажу, за загальним правилом, є умови про предмет та ціну. Інші умови договору купівлі-продажу можуть набувати значення істотних, якщо щодо них є безпосередня вказівка в інших правових нормах.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною першою статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови від

06 листопада 2009 року № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Таким чином, відповідно до статті 233 ЦК України під впливом тяжкої обставини вважається вчиненим правочин, який особа вчинила вимушено під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних для себе умовах, чим інша сторона скористалася. Такий правочин має ваду волі і вчиняється за таких обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, передбачених статтями 230, 233 ЦК України суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що спірний договір купівлі продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 містить всі істотні умови для його укладення. Наявність спору між позивачем та його дружиною про поділ майна, та бажання останнього вивести спірну квартиру з під поділу, не є достатньою підставою для визнання недійсним правочину відповідно до статті 233 ЦК України, оскільки в позовній заяві позивач посилається в тому числі і на обман з боку відповідача, а за вказаною нормою, сторона правочину повинна діяти добровільно і не перебувати під впливом обману чи помилки. Крім того, відчуження квартири за 30 000,00 грн, сума яка визначена сторонами у договорів, не є тією обставиною, за якою законодавець пов?язує підстави для визнання договору купівлі-пролажу недійсним, за правилами статей 230, 233 ЦК України, так як такий договір підписаний продавцем та покупцем. які діяли з власної волі.

З приводу правочину відчуження квартири ОСОБА_2 ОСОБА_3 на підставі статті 203 ЦК України, суди встановили, що вказаним правочином не порушено права позивача, який не довів, що квартира вибула з його власності під впливом обману, чи тяжкої обставини. А також ОСОБА_2 та нотаріусу, який посвідчував правочин не було відомо про заборону, вчинену в порядку забезпечення позову. Тому висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні цих позовних вимог також є правильним.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до правил статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від

18 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від

13 листопада 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Багінського Андрія Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко