Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 188/706/18

провадження № 61-11884св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач 1 - ОСОБА_2 ,

відповідач 2 - ОСОБА_3 ,

відповідач 3 - ОСОБА_4 ,

відповідач 4 - ОСОБА_5 ,

відповідач 5 - ОСОБА_6 ,

третя особа - виконавчий комітет Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2019 року в складі судді Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим будинком.

Позов мотивовано тим, що 09 березня 2014 року між нею та ОСОБА_2 у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу з розстроченням платежів житлового будинку по АДРЕСА_1 вартістю 100 000 грн.

Після вчинення правочину вказана нерухомість передана відповідачам, які почали там проживати.

За умовами укладеного між сторонами договору кожного місяця до березня 2016 рокуОСОБА_2 повинен був сплачувати ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3 000 грн.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 здійснював платежі несвоєчасно та не у повному розмірі, чим порушував умови договору, з січня 2017 року взагалі перестав сплачувати грошові кошти, у добровільному порядку виселятись з сім`єю з житлового будинку відмовляється, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2019 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з житлового будинку АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, врахував, що позивач, яка є власником спірного житлового будинку, надавала відповідачам згоду на володіння та користування помешканням до березня 2016 року, у зв`язку з чим дійшов висновку, що останні, починаючи з квітня 2016 року, користуються вказаною нерухомістю без будь-яких правових підстав, що відповідно до статті 391 ЦК України є підставою для виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто.

Суд апеляційної інстанції, визнаючи неподаною та повертаючи ОСОБА_3 апеляційну скаргу, виходив з того, що остання не виконала вимоги ухвали Дніпровського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і направити справу до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав оцінки доданим до клопотань про звільнення від сплати судового збору копіям документів, які підтверджують, що ОСОБА_3 є багатодітною матір`ю, а її дохід за попередній рік становить 10 320 грн, що перевищує 5 % розміру річного доходу. Крім того, вона є членом багатодітної сім`ї, дії в інтересах неповнолітніх, а предметом спору є захист житлових прав.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 188/706/18 з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - виконавчий комітет Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим будинком, призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

23 січня 2019 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з житлового будинку АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху з наданням строку для сплати судового збору в розмірі 1 057 грн 20 коп. та виконання вимог статті 356 ЦПК України.

На виконання вимог вищевказаної ухвали ОСОБА_3 надіслала уточнену редакцію апеляційної скарги та клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, в обґрунтування якого посилалась на те, що вона є багатодітною матір`ю та перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а тому її єдиним доходом є допомога, яка сплачуються державою, у підтвердження чого надала копію посвідчення багатодітної сім`ї та довідку Управління соціального захисту населення Петропавлівської райдержадміністрації про те, що відповідач перебуває на обліку та отримує допомогу на дитину.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 квітня 2019 рокув задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору відмовлено, апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху з наданням строку для сплати судового збору.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції послався на те, що наведені відповідачем обставини не підтверджені будь-якими належними доказами, а надані відомості не свідчать про складне матеріальне становище та відсутність доходів.

На виконання вимог вищевказаної ухвали ОСОБА_3 повторно надіслала клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, у якому зазначала, що наведені нею обставини звільнення від сплати судового збору підтверджуються копією посвідчення багатодітної сім`ї, а також доданою до клопотання довідкою Управління соціального захисту населення Петропавлівської райдержадміністрації, відповідно до якої у період з травня 2018 року по квітень 2019 року відповідач отримала 10 320 грн допомоги по догляду за дитиною. Крім того зазначала, що апеляційна скарга подана нею з метою захисту житлових прав неповнолітніх осіб.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто.

Суд апеляційної інстанції, визнаючи неподаною та повертаючи ОСОБА_3 апеляційну скаргу, виходив з того, 15 травня 2019 року остання звернулась до суду із повторним клопотанням про звільнення від сплати судового збору, з якого вбачається, що недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі суду від 25 квітня 2019 року, не усунуто.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погоджується з вказаним висновком апеляційного суду з огляду на наступне.

Однією з основних засад судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов`язків» (Рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Аналогічні положення містяться й у статті 8 Закону України «Про судовий збір».

Так, частиною третьою статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що однією з умов для звільнення сторони від сплати судового збору є предмет позову, а саме: захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху ОСОБА_3 повторно надіслала клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Отже, таке клопотання підлягало розгляду судом апеляційної інстанції з ухваленням відповідного процесуального рішення. При його вирішенні суду належало надати оцінку доводам відповідача щодо предмету позову та документам, які підтверджують майновий стан ОСОБА_3 , зокрема, довідці Управління соціального захисту населення Петропавлівської райдержадміністрації про розмір отримуваної допомоги по догляду за дитиною, проте, в порушення положень статті 136 ЦПК України, клопотання заявника вирішено не було та не наведено мотивів відмови у його задоволенні.

Без вирішення вказаного клопотання, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги.

При цьому судом не враховано, що відповідно до змісту статті 127 ЦПК України суд може продовжити строк, встановлений для вчинення процесуальних дій.

Положення 185 ЦПК України щодо повернення заяви застосовуються в тому випадку, коли особа в установлений строк не виконає вимоги ухвали про усунення недоліків.

За змістом наведених норм закону, повернення заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише в тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилась від виконання вимог, вказаних в ухвалі. Проте, якщо особа на виконання ухвали суду про залишення заяви без руху, подає суду відповідне клопотання щодо зазначених в ухвалі недоліків, воно повинно бути вирішене, з наведенняму процесуальному рішенні відповідних мотивів та висновків щодо такого клопотання. У разі, якщо суд дійде до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, він зобов`язаний продовжити процесуальний строк на усунення недоліків заяви.

З огляду на викладене, повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвали Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2019 року та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді : В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов