Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 642/5203/16-ц

провадження № 61-25477св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 червня 2017 року у складі колегії суддів: Бездітка В. М., Коваленко І. П., Овсянникової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , про стягнення боргу.

Позов мотивований тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 04 листопада 1998 року ОСОБА_2 разом з померлим чоловіком позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , придбали на праві спільної сумісної власності (по 1/2 частині кожний) нежитлові будівлі літ. «Г-1», літ. «Д-1», літ. «Б-1», літ. «А-1», літ. «В-1», літ. «Е-1» загальною площею 3 389,9 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Користування та розпорядження зазначеним майном здійснювалося ними на праві спільної часткової власності без виділення часток в натурі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивача ОСОБА_3 помер і після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої в тому числі увійшло й спірне приміщення.

З моменту відкриття спадщини, а саме з 09 грудня 2011 року, позивачем здійснювалося поточне утримання успадкованого майна. Право власності на вищезазначене нерухоме майно ОСОБА_1 було набуто у порядку спадкування на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 березня 2015 року, зареєстрованого реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції 12 березня 2015 року.

В січні 2016 року позивач дізналася, що відповідач, крім того, що користувалася спільним майном, також передавала приміщення в оренду та отримувала від цього доходи. Відповідач ОСОБА_2 не надавала позивачеві жодної інформації кому і на яких умовах вона передавала приміщення в оренду і, які грошові кошти отримувала, у зв`язку з чим 23 квітня 2016 року позивач звернулася до відповідача з листом, у якому намагалася з`ясувати, яким чином використовується спільна нерухомість. Проте відповідь їй не була надана. Випадково вона дізналась, що ТОВ «АНТ-ІНСТРУМЕНТ» орендує приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Після чого, ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «АНТ-ІНСТРУМЕНТ» з листом від 29 квітня 2016 року з проханням надати інформацію про оренду приміщень за вказаною вище адресою. На цей лист позивач у травні 2016 року отримала відповідь від 29 квітня 2016 року № 2 про те, що товариство починаючи з 09 листопада 2011 року і по 09 квітня 2016 року орендувало приміщення загальною площею 760 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 і перераховувало на розрахунковий рахунок відповідача орендну плату.

Таким чином, відповідач порушила вимоги закону і фактично привласнила належні ОСОБА_1 грошові кошти, які отримала від надання в оренду спільного майна.

З урахуванням наведеного, позивач просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у розмірі 337 308,01 грн, які складаються з: 162 635,00 грн - основний борг, 11 374,00 грн - 3% річних, 96 282,94 грн - проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі облікової ставки НБУ.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 337 308, 01 грн, з яких основний борг - 162 635,00 грн, 3% річних - 11 374,00 грн, інфляційні втрати - 96 282,94 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі облікової ставки НБУ - 67 016,07 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у період з грудня 2011 року по 2016 рік відповідач здавала в оренду нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які перебувають у спільній з позивачем власності та отримувала орендну плату і при цьому не розподіляла отриманий дохід між співвласниками, як передбачено положеннями статті 358, 359 ЦК України. Також, враховуючи положення статей 536, 625, 1048 ЦК України, суд першої інстанції виходив з необхідності стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних витрат і процентів за користування чужими грошовими коштами.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 23 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У позові ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано належних доказів щодо підтвердження законних підстав її права власності на 1/2 частини нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 у період з 2011 року по 2015 рік, а саме договору на управління спадщиною або іншого документу, яким надано їй право на отримання доходів від експлуатації вказаного майна. Апеляційний суд зауважив, що суд першої інстанції при ухвалені рішення не врахував положення статті 360 ЦК України, якою передбачений спільний тягар утримання майна співвласниками.

Також апеляційний суд звернув увагу на те, що позивач ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 04 березня 2016 року відчужила належну їй частину спірних приміщень громадянину ОСОБА_4 , який до участі у справі не залучався.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2017 року ОСОБА_1 засобом поштового зв`язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом при розгляді апеляційної скарги та доповнень до неї порушено вимоги статей 294, 300 ЦПК України 2004 року.

Також заявник у касаційній скарзі наголошує, що не відповідають дійсності доводи відповідача про те, що про існування правонаступника ОСОБА_3 вона дізналась лише у квітні 2016 року, оскільки у апеляційній скарзі відповідач зазначала, що після смерті ОСОБА_3 всіма справами щодо розпорядження і користування нежитловими приміщеннями займався син ОСОБА_3 - ОСОБА_5 . Отже відповідач визнає той факт, що була повідомлена про наявність спадкоємців. Судом апеляційної інстанції не взято до уваги аналіз практики щодо застосування статті 625 ЦК України. Відповідачем не було здійснено жодних дій, спрямованих на виконання зобов`язань перед позивачем: відповідач не зверталась до членів родини померлого, не звернулась до нотаріуса з проханням внести гроші на депозит, а апеляційним судом цим обставинам не надано жодної оцінки та не взято до уваги положення статті 537, 625 ЦК України.

Заявник у касаційній скарзі звертає увагу на те, що висновки апеляційного суду про ненадання позивачем доказів щодо підтвердження законних підстав її права власності на спірне майно суперечать наявним у матеріалах справи доказам та не відповідають фактичним обставинам справи.

Крім того заявник не погоджується з висновками апеляційного суду з приводу незалучення до участі у справі нового власника спірного майна та зазначає, що його права не порушені, адже вона звернулась до суду з позовом про стягнення коштів за користування майном у період з 2011 року до 2016 року, тобто до моменту відчуження спірних приміщень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 травня 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 04 листопада 1998 року ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 , придбали на праві спільної сумісної власності (по 1/2 частині кожний) нежитлові будівлі літ. «Г-1», літ. «Д-1», літ. «Б-1», літ. «А-1», літ. «В-1», літ. «Е-1» загальною площею 3 389,9 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Користування та розпорядження зазначеним майном здійснювалося ними на праві спільної часткової власності без виділення часток в натурі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 березня 2015 року за ОСОБА_1 визнано право власності на частку у праві спільної власності у розмірі 1/2 на нежитлові будівлі літ. «Г-1» площею 673,4 кв.м, літ. «Д-1» площею 673,4 кв.м, літ. «Б-1» площею 673,4 кв.м, літ. «А-1» площею 673,4 кв.м, літ. «Л1-1» площею 121,1 кв.м, літ. «Л2-1» площею 576,1 кв.м, літ. «Е1-1» площею 392,2 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_3 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 24 листопада 2016 року, ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: літ. «Г- » площею 673,4 кв.м., літ. «Д-1» площею 673,4 кв.м, літ. «Б-1» площею 673,4 кв.м, літ. «А-1» площею 673,4 кв.м, літ. «Е-1» площею 31,9 кв.м. у спільній частковій власності, розмір частки 1/2.

04 березня 2016 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу відчужила ОСОБА_4 належну їй на праві власності частину спірного майна.

23 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулась з листом до ОСОБА_2 , у якому просила останню надати: інформацію відносно того, хто та на яких умовах орендував спільне майно починаючи 09 грудня 2011 року по 29 березня 2016 року; інформацію про наявність укладених за період з 09 грудня 2011 року по 09 березня 2016 року договорів оренди; копії договорів оренди, укладених за період з 09 грудня 2011 року по 09 березня 2016 року. Жодної відповіді від відповідача ОСОБА_1 не отримала.

26 квітня 2016 року ОСОБА_1 надіслала лист на адресу ТОВ «АНТ-ІНСТРУМЕНТ», в якому просила: повідомити у кого та на яких умовах ТОВ «АНТ-ІНСТРУМЕНТ», отримало в оренду нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 09 грудня 2011 року по 09 квітня 2016 року.; надати інформацію про наявність укладених за період з 09 грудня 2011 року по 09 квітня 2016 року договорів оренди; копії договорів оренди, укладених за період з 09 грудня 2011 року по 09 квітня 2016 року; надати копії банківських виписок, в яких є підтвердження сплати орендної плати за період з 09 грудня 2011 року по 09 квітня 2016 року.

ТОВ «АНТ-ІНСТРУМЕНТ» листом від 29 квітня 2016 року вих. № 2 повідомило ОСОБА_1 про те, що орендувало нежитлове приміщення загальною площею 760 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 з 03 січня 2011 року по поточний день. Договір оренди був укладений з ОСОБА_2 , кожен місяць на її рахунок перераховувалася орендна плата. Сплата за електроенергію та інші комунальні послуги не здіймалась, так як приміщення використовувалося для складських потреб (максимальне споживання електроенергії в місяць складало 30 кВт.). ОСОБА_2 не поставила ТОВ «АНТ-ІНСТРУМЕНТ» до відома про наявність співвласника спірних приміщень.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Стаття 322 ЦК України передбачає обов`язок власника утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

За приписами статті 359 ЦК України доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 360 ЦК України визначено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до частини першої статті 390 ЦК України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 303 ,315 ЦПК України 2004 року, визначився в повному обсязі з характером спірних правовідносин, належним чином встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові з підстав, викладених у рішенні.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина 1 статті 30 ЦПК України 2004 року).

Крім того, обсяг прав і обов`язків осіб, які беруть участь у справі, встановлений статтею 27 ЦПК України 2004 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у позові, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що до участі у справі незалучений ОСОБА_4 , який на момент пред`явлення позову вже був співвласником спірного майна (з 04 березня 2016 року), а позов пред`явлений у серпні 2016 року

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем належним чином не доведено права на отримання грошових коштів .

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі щодо того, що рішення не впливає на права та інтереси ОСОБА_4 , оскільки борг у відповідача виник до моменту набуття ОСОБА_4 права власності на спірні приміщення, є необґрунтованими, з огляду на те, що позивач просила стягнути з відповідача борг за період до серпня 2016 року включно, чим фактично порушує права нового співвласника спірного майна.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов

В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко