Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 1521/5622/12

провадження № 61-34697св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Калараша А. А., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 19 липня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Український промисловий банк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 26/КВ-07, відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 99 000,00 доларів США зі сплатою 14 % річних, строком до 18 липня 2017 року.

Того ж дня, на забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 були укладені договори поруки

№ 26/Zпор-07-02 та № 26/Zпор-07-03.

30 червня 2010 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ПАТ «Дельта Банк» і Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачами своїх грошових зобов`язань ПАТ «Дельта Банк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 170,16 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 серпня 2013 року у складі судді Кириченка П. Л. позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 170,16 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник порушив взяті за кредитним договором зобов`язання щодо сплати кредиту та процентів за користування кредитними коштами, що призвело до утворення заборгованості, яку станом на час розгляду справи в суді позивальник не погасив, тому наявні правові підстави для стягнення солідарно з боржника та поручителів на підставі відповідних договорів поруки вказаної суми заборгованості за кредитом.

При цьому суд у рішенні зазначив, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором судом перевірений та він складений правильно.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2016 року рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 серпня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що апеляційний суд не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, у достатньому обсязі не встановив фактичних обставин, які мають значення для справи, не дослідив належним чином наявних у справі доказів, зокрема наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Також суд залишив поза увагою те, що у випадку забезпечення зобов`язання кількома поручителями, які надали поруку за різними договорами поруки, останні не несуть солідарної відповідальності перед кредитором. У такому випадку кредитор має право пред`явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору.

Крім того, судом не досліджено правової природи суми простроченого платежу - комісії, та правомірність нарахування її банком відповідно до вимог законодавства України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 серпня 2013 року скасовано, у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у випадку укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного і того ж зобов`язання, між ними не виникає солідарної відповідальності між собою, а тому висновок суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості з боржника та поручителів солідарно є помилковим. При цьому позивач не визначився з сумою заборгованості за кредитним договором, а також позивач порушив порядок повідомлення боржників про виникнення прострочення заборгованості, оскільки доказів на підтвердження того, що відповідачі отримали досудову вимогу банку, матеріали справи не містять.

Судом першої інстанції належним чином не перевірені складові суми, яку банк просив стягнути з відповідачів, оскільки вказана сума має велику розбіжність із розрахунком заборгованості за кредитним договором, наданим банком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що звертаючись до суду з указаним позовом ПАТ «Дельта Банк» реалізувало своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором. Крім того, наявність такої складової заборгованості як комісія не суперечить умовам договору, а її несплата позичальником є достатньою підставою для стягнення всієї суми кредитної заборгованості.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у листопаді 2017 року, ОСОБА_1 заперечував проти доводів ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на пункт 1.7 кредитного договору від 19 липня 2007 року № 26/КВ-07, умовами якого не передбачено нарахування комісії за обслуговування кредиту.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» на рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року і витребувано із Овідіопольського районного суду Одеської області цивільну справу № 1521/5622/12.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року цивільну справу № 1521/5622/12 передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшли заяви ОСОБА_4 про залучення до участі у справі як правонаступника позивача та про відмову від касаційної скарги на рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року.

Заяви мотивовані тим, що 11 червня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінмарк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 1511/К, за умовами якого продавець передав у власність покупцеві, а покупець прийняв у власність права вимоги, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які включають: право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах, наведених у додатку № 1 до цього договору; право оскаржувати недійсність або припинення прав вимоги, а також припинення/ліквідацію будь-якого з боржників у судовому та позасудовому порядках; право звернення до державних органів, установ та організацій всіх форм власності в межах прав та повноважень власника прав вимоги та/або кредитора за правами вимоги, які передбачені законодавством та укладеними договорами, включаючи, але не обмежуючись боржників, органів нотаріату, правонаступників/спадкоємців боржників, тощо; право власності на права вимоги, а також інші права кредитора за правилами вимоги, в тому числі ті, які виникають в майбутньому у разі скасування рішень про їх недійсність чи припинення або у разі скасування припинення/ліквідації боржника, на підставі цього договору; право набути у власність гроші та/або майно на підставах, наведених у додатку № 1 до цього договору, або отримати грошові кошти/відшкодування за наслідками недійсності/нікчемності укладених договорів, тощо; інші права, що пов`язані або випливають із прав вимоги. У додатку № 1 до цього договору вказано такі договори: кредитний договір з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень до вказаного договору тощо, що є його невід`ємними частинами, від 17 липня 2007 року № 26/КВ-07, боржник ОСОБА_1 ; договір іпотеки від 19 липня 2007 року № 26/Zкв-07-01, заставодавець приватний підприємець ОСОБА_1 ; договір поруки від 19 липня 2007 року № 26/Zпор-07-02, поручитель ОСОБА_2 ; договір поруки від 19 липня 2007 року № 26/Zпор-07-03, поручитель ОСОБА_3

Також 11 червня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінмарк» укладено договір відступлення права вимоги за договорами поруки від 19 липня 2007 року № 26/Zпор-07-02 та

№ 26/Zпор-07-03.

Крім того, 08 липня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінмарк» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 934/05/19-К, за умовами якого продавець передав у власність покупцеві, а покупець прийняв у власність майнові права, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які включають: право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах наведених у цьому договорі; право оскаржувати недійсність або припинення прав вимоги, а також припинення/ліквідацію будь-якого з боржників у судовому та позасудовому порядках; право звернення до державних органів, установ та організацій всіх форм власності в межах прав та повноважень власника прав вимоги та/або кредитора за правами вимоги, які передбачені законодавством та укладеними договорами, включаючи, але не обмежуючись боржників, органів нотаріату, правонаступників/спадкоємців боржників, тощо; право власності на права вимоги, а також інші права кредитора за правилами вимоги, в тому числі ті, які виникають в майбутньому у разі скасування рішень про їх недійсність чи припинення або у разі скасування припинення/ліквідації боржника, на підставі цього договору; право набути у власність гроші та/або майно на підставах наведених у цьому договорі або отримати грошові кошти/відшкодування за наслідками недійсності/нікчемності укладених договорів, тощо; інші права, що пов`язані або випливають із прав вимоги. У додатку № 1 до цього договору вказано такі договори: кредитний договір з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень до вказаного договору тощо, що є його невід`ємними частинами, від 17 липня 2007 року № 26/КВ-07, боржник ОСОБА_1 ; договір поруки від 19 липня 2007 року № 26/Zпор-07-02, поручитель ОСОБА_2 ; договір поруки від 19 липня 2007 року № 26/Zпор-07-03, поручитель ОСОБА_3 .

У зв`язку з цим ОСОБА_4 просив суд залучити його до участі у справі як правонаступника позивача та закрити касаційне провадження у цій справі.

Заява ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, є характерним спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

Викладене узгоджується із постановами Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року (у справі № 909/968/16) та від 31 жовтня 2018 року (у справі № 465/646/11), висновки яких щодо застосування відповідних норм права були враховані судами попередніх інстанцій.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що між ТОВ «Український промисловий банк» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 26/КВ-07, за умовами якого ТОВ «Український промисловий банк» надав на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності, а ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 99 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14 % на рік строком до 18 липня 2017 року (т. 1, а. с. 6-12).

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 19 липня 2007 року № 26/КВ-07 між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 26/Zпор-07-02 (т. 1,

а. с. 23-24).

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 19 липня 2007 року № 26/КВ-07 між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 26/Zпор-07-03 (т. 1,

а. с. 25-26).

Відповідно до пункту 3 договорів поруки, поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник. Позичальник і поручитель відповідають як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право кредитора вимагати виконання зобов`язань як від позичальника та поручителя як разом, так і від кожного окремо. Крім того, поручителі відповідають перед позивачем всім належним їм на праві власності майном та грошовими коштами.

30 червня 2010 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ПАТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань.

З розрахунку ПАТ «Дельта Банк» відомо, що загальна заборгованість за кредитним договором від 19 липня 2007 року № 26/КВ-07 станом на 20 вересня 2012 року складає 172 794,13 грн (т. 2, а. с. 22).

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із положеннями статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до частини першої статті 10, частини першої статті 11, частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України 2004 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції мотивував свої висновки недотриманням позивачем порядку щодо досудового повідомлення позичальника та поручителів про утворення заборгованості, а також недоведеністю розміру заборгованості. Крім того, апеляційний суд вказував на неможливість солідарного стягнення заборгованості з декількох поручителів, які поручились за виконання одного і того ж кредитного договору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Пред`являючи вказаний позов, ПАТ «Дельта Банк» на підтвердження своїх вимог про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 30 170,16 грн надало суду докази видачі кредитних коштів та свої розрахунки кредитної заборгованості відповідача.

Так, з наданого банком розрахунку загальна заборгованість за кредитним договором від 19 липня 2007 року № 26/КВ-07 станом на 20 вересня 2012 року складає 172 794,13 грн (т. 2, а. с. 22).

Разом з цим, із наявної в матеріалах справи довідки ПАТ «Дельта Банк» від 02 лютого 2011 року № 1/02022011 відомо, що за кредитним договором № 26/КВ-07 кредитор не має претензій до позичальника (т. 1 а. с. 73).

Відповідно до довідки ПАТ «Дельта Банк» від 20 вересня 2012 року, яка видана на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що прострочена заборгованість за кредитним договором від 19 липня 2007 року № 26/КВ-07 станом на 20 вересня 2012 року складає: тіло кредиту - 0 грн, відсотки за користування кредитом - 0 грн, комісія - 3 668,47 грн. Загальна сума заборгованості станом на 20 вересня 2012 року - 171 812,18 грн. Відомості про прострочену заборгованість відсутні (т. 1 а. с. 38).

З пояснень, наданих представником банку у судовому засіданні в суді апеляційноїінстанції, відомо, що розбіжності у розмірі заборгованості пов`язані з технічною помилкою при складанні позовної заяви, а дійсна заборгованість становить 172 794,13 грн.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів існування конкретного розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, оскільки вирішення цього питаннявідповідно до вимог статті 11 ЦПК України 2004 року має відбуватися при розгляді справи в першій інстанції.

Крім того, варто зауважити, що підставою для звернення до суду з указаним позовом ПАТ «Дельта Банк» зазначає невиконання ОСОБА_1 зобов`язання зі сплати поточної заборгованості у розмірі 3 668,47 грн.

З аналізу наявних у матеріалах справи довідок ПАТ «Дельта Банк» відомо, що 3 668,47 грн - це комісія банку за управління кредитом.

Саме несплату вказаної суми заборгованості позивач пов`язує з виникненням у ПАТ «Дельта Банк» права на дострокове погашення всієї суми заборгованості за кредитом у розмірі 171 812,18 (т. 1, а. с. 39).

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

При цьому нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, є незаконним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, та враховується судом.

Крім того, колегія судді погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність доказів щодо отримання відповідачами досудової вимоги банку стосовно наявності заборгованості за комісією, що передбачено умовами договору, а отже колегія суддів вважає, що у зв`язку порушенням порядку повідомлення боржників про існування простроченої заборгованості у позичальника не виникло зобов`язання дострокового виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року, справа № 6-2457цс16.

Разом з цим саме по собі неналежне повідомлення банком боржника про існування простроченої заборгованості не має вирішального значення для вирішення цього спору, оскільки вимога про дострокове повернення кредитних коштів пов`язана з наявністю заборгованості за комісією за обслуговування кредитом, яка не передбачена законом.

Також обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що у випадку, якщо зобов`язання забезпечується кількома поручителями, які надали поруку за різними договорами поруки, то останні не несуть солідарної відповідальності перед кредитором. У такому випадку кредитор має право пред`явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України у правовій позиції із цього питання у постановах від 17 грудня 2014 року у справі № 6-185цс14, від 11 березня 2015 року у справі № 6-35цс15, від 24 червня 2015 року у справі № 6-255цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1348цс15.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_4 про залучення до участі у справі як правонаступника позивача та про відмову від касаційної скарги на рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк