Ухвала

12 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 275/706/19

провадження № 61-21758ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., розглянувши касаційну скаргу Житомирського обласного центру зайнятості на постанову Житомирського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у справі за позовом Житомирського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманої допомоги по безробіттю,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року Житомирський обласний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю.

Позовні вимоги позивач обґрунтувував тим, що з 30 травня 2002 року по теперішній час ОСОБА_1 зареєстрована як приватний підприємець. 23 березня 2017 року вона стала на облік в Брусилівський районний центр зайнятості як безробітна, при цьому зазначила в заяві, що не зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності, та перебувала на обліку в центрі зайнятості до 03 січня 2019 року. За цей період

ОСОБА_1 отримала державну допомогу по безробіттю у сумі 6 437,33 грн. Позивач вказував, що ОСОБА_1 , будучи зареєстрованою як фізична особа-підприємець, не мала права на отримання державної допомоги по безробіттю відповідно до статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».31 січня 2019 року відповідачка добровільно повернула

1 000,00 грн, але іншу частину незаконно отриманої допомоги по безробіттю в сумі

5 437,33 грн повертати відмовляється. На претензію від 13 лютого 2019 року

ОСОБА_1 відповіді не дала. На підставі вищевказаного позивач просив позовом задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 5 437,33 грн незаконно отриманої допомоги по безробіттю.

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 30 серпня

2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Житомирського обласного центру зайнятості 5 437,33 грн незаконно отриманої державної допомоги по безробіттю.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено Житомирському обласному центру зайнятості в задоволенні позову.

У грудні 2019 року Житомирським обласним центром зайнятостіподано касаційну скаргу, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 29 жовтня

2019 року і залишити в силі рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2019 року.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, з урахуванням такого.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (пункт 1 частини шостої, частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Зі змісту положень пункту 3 частини третьої статті 175, пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Ціна позову у цій справі становить 5 437,33 грн, отже станом на 01 січня

2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100).

Зазначена справа є малозначною у силу вимог закону за ціною позову.

При цьому касаційна скарга не містить мотивів про те, що оскаржуване судове рішення підпадає принаймні під один із випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від

07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Верховним Судом також враховано, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі Azyukovska v. Ukraine (Азюковська проти України) від 09 жовтня 2018 року.

З урахуванням наведеного, оскільки Житомирським обласним центром зайнятості подано касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Житомирського обласного центру зайнятості на постанову Житомирського апеляційного суду від

29 жовтня 2019 року у справі за позовом Житомирського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманої допомоги по безробіттю - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя В. В. Сердюк